Провадження № 22-ц/811/3573/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. Львів

Справа № 461/4315/18

Провадження № 22-ц/811/3573/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Левика Я.А., Шандри М.М.

розглянув апеляційну скаргу представника Львівського національного академічного театру опери та балету ім..Соломії Крушельницької - Дмитришин М.П. в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін

на рішення Галицького районного суду м.Львова від 01 жовтня 2019 року в складі судді Юрків О.Р.

у справі

за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, за участю третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасувати наказ Виконувача обовязки генерального директора – художнього керівника Львівського Національного академічного театру опери та балету ім.Соломії Крушельницької ОСОБА_2 №100-к від 04 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді контролера квитків Львівського Національного театру опери та балету ім.Соломії Крушельницької з 05 травня 2018 року.

Стягнуто з Львівського Національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2018 року по 01 жовтня 2019 року в розмірі 64 935.00 грн.

Стягнуто з Львівського Національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та присудження ОСОБА_1 виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду оскаржив представник Львівського національного академічного театру опери та балету ім..Соломії Крушельницької - Дмитришин М.П., подавши апеляційну скаргу.

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним та необгрунтованим, з доводами, викладеними в оскаржуваному рішенні, не погоджується.

Вказує, що позивач з 22 серпня 2016 року працювала у Львівському національному академічному театрі імені Соломії Крушельницької на посаді контролера квитків.

04 травня 2018 року ОСОБА_1 в кабінеті заступника генерального директора- художнього керівника Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Курчика Т. М. в присутності начальника відділу кадрів Галайка Ю. С. написала заяву про звільнення з роботи з 05 травня 2018 року за угодою сторін.

Проте судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що «під час перемовин 04.05.2018 року із заступником генерального директора Курчиком Т. М., та начальником відділу кадрів Галайком Ю ОСОБА_3 С., позивачка перебувала у стресовому стані, під тиском обставин, написала заяву про звільнення за угодою сторін без відповідного волевиявлення», що не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується показаннями свідків, яких суд не взяв до уваги, обмежившись вказівкою, що такі спростовуються іншими об`єктивними доказами. Однак в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт примушування позивача до написання заяви про звільнення.

Крім того, суд встановив, що «05.05.2018 р. зранку позивач написала заяву про відкликання заяви про звільнення за угодою, де вказала, що заява була написана під тиском, зареєструвала її у приймальній генерального директора, про що свідчить штамп на заяві. Дану заяву було прийнято помічником генерального директора п. Сітарським ОСОБА_4 ».

Однак таке спростовується показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_5 , який чітко зазначив, що ОСОБА_1 підходила до нього 05.05.2018 року вкінці робочого дня, хотіла зустрітись з генеральним директором, жодних заяв позивач йому не показувала і не давала; оскільки генеральний директор був відсутній, він ( ОСОБА_5 ) на чистому аркуші написав номер телефону приймальні, щоб позивач могла з`ясувати коли буде генеральний директор; припустив, що на зворотному боці цього аркушу міг стояти штамп вхідної кореспонденції Театру (без вхідного номера та дати прийняття документа), оскільки робоче місце помічника генерального директора і приймальня останнього знаходяться в одному кабінеті. Однак він такої заяви не приймав і штампу не проставляв.

Також судом не взято до уваги, що крім проставлення штампу вхідної кореспонденції згідно з правилами діловодства особа, яка приймає документ, реєструє такий шляхом проставлення на ньому вхідного номера та дати прийняття. На заяві ОСОБА_1 від 05.05.2018 року відсутній як вхідний номер, так і дата прийняття. Відтак підстав стверджувати про те, що 05.05.2018 року позивач відкликала свою заяву про звільнення у суду не було.

Свої висновки про примушування ОСОБА_1 до написання заяви про звільнення та про відкликання нею такої заяви суд зробив винятково зі слів позивача, які не підтверджені жодними доказами.

Вважає, що позивач була звільнена з роботи у відповідності до вимог законодавства про працю, а тому, підстави для задоволення її позову відсутні.

Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Галицького районного суду м. Львова від 01.10.2019 року по справі № 461/4315/18 за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу— скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі і стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати:-чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою;-чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення;-чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд прийшов до висновку, що домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою між позивачем та відповідачем не було оскільки заява від 04.05.2018 р. була написана під тиском, її волевиявлення на припинення трудового договору в момент видачі наказу не було і 05.05.2018 р. ОСОБА_1 заявила про анулювання (відкликання) заяви про припинення договору за угодою сторін.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу (від 03.01.2003 року № 01к позивачку прийнято на роботу на посаду прибиральниці театру, згодом було переведено на посаду конторолера квитків.(т.1а.с.5-6)

04 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Генерального директора Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької, в якій просила звільнити її із займаної посади з 05 травня 2018 року згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

На підставі зазначеної заяви наказом В.о. генерального директора – художнього керівника Львівського Національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької №100-к від 04 травня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади контролера квитків відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.(т.1а.с.4)

Відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У пункті 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Як встановлено судом, що 04 травня 2018 року ОСОБА_1 в кабінеті заступника генерального директора- художнього керівника Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Курчика Т ОСОБА_6 . в присутності начальника відділу кадрів Галайка Ю. С. написала заяву про звільнення з роботи з 05 травня 2018 року за угодою сторін.

Окрім того у заяві написаній позивачкою від 05 травня 2016 року про відкликання заяви від 04 травня 2016року про звільнення за згодою сторін відсутній як вхідний номер, так і дата прийняття. (т.1а.с.10)

Районним судом не взято до уваги, що крім проставлення штампу вхідної кореспонденції згідно з правилами діловодства особа, яка приймає документ, реєструє такий шляхом проставлення на ньому вхідного номера та дати прийняття. Відтак підстав стверджувати про те, що 05.05.2018 року позивач відкликала свою заяву про звільнення у суду не було. Інших доказів відкликання такої заяви матеріали справи не містять.

Окрім того висновки районного суду про примушування ОСОБА_1 до написання заяви про звільнення та про відкликання нею такої заяви не підтверджені належними доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

05 травня 2018 року ОСОБА_1 ознайомилась з наказом № 100-к від 04 травня 2018 року та отримала трудову книжку, що підтверджується її підписом в особовій картці та на наказі про звільнення.

Окрім того при розгляді даного спору районний суд керувався правовии висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі № 6-1269цс16. Однак як встановлено, що рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09.09.2015 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 01.12.2015 року, які в подальшому переглядалися Верховним Судом України (за результатами перегляду винесена постанова Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі № 6-1269цс16 та сформульовано правовий висновок, який покладений в основу оскаржуваного нами рішення), вбачається, що в цій справі позивач подав відповідачу заяву про відкликання своєї заяви про звільнення за угодою сторін до винесення відповідачем наказу про звільнення.

Колегія суддів вважає, що оскільки наказ про звільнення був винесений 04.05.2016 року позивачка з ним була ознайомлена та отримала трудову книжку тому районним судом помилково застосовано правовий висновок Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі № 6-1269цс16, який покладений в основу оскаржуваного рішення оскільки різні фактичні обставини .

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду повинні бути враховані судом під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставами позовів, змістом позовних вимог, фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа №215\3131\16-ц, одною з підстав припинення трудового договору є угода сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП). В випадку домовленості між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом в припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (угода сторін), договір припиняється в строк, який визначено сторонами.

Розглядаючи спір по суті апеляційний суд враховує положення закону, роз`яснення постанови пленуму Верховного Суду України та правовий висновок Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №215\3131\16-ц та встановивши, що звільнення позивача відбулося за угодою сторін та на підставі відповідно заяви позивача про звільнення, а анулювання такої домовленості не мало місця, приходить до висновку про звільнення позивачки ОСОБА_1 з роботи з дотриманням вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України та необхідності відмови в задоволенні її позову в поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції та однією із підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької - Дмитришин М.П.- задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 жовтня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення яким у позові ОСОБА_1 до Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, за участю третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2019

Головуючий

Судді