ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2019 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи № 522/18337/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/813/4200/19

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів-Вадовської Л.М., Сєвєрової Л.М.,

за участю секретаря-Сороколет Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2018 року у складі судді Чернявської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Одеський державний університет внутрішніх справ (далі-університет) звернувся до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання.

Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2009 року ОСОБА_1 зараховано курсантом до університету та поставлено на всі види продовольчого та речового забезпечення. 08 вересня 2009 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця, відповідно до умов якого останній зобов`язався, отримавши освіту за рахунок держави, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку буде призначений замовником, і відпрацювати на ній не менше трьох років.

Умовами договору від 08 вересня 2009 року також передбачалося, що у разі звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ до встановленого трирічного терміну перебування на службі,останній зобов`язувався відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі.

Посилаючись на те, що після закінчення навчання у червні 2013 року ОСОБА_1 передбачений договором трирічний строк не прослужив та 27 вересня 2013 року був звільнений із органів внутрішніх справ за п.64 «Ж» Положення про проходження служби в органах внутрішніх справ (за власним бажанням), витрати за навчання не відшкодував, позивач просив стягнути з відповідача витрати за навчання в університеті у розмірі 49 298,17 грн. (т.1а.с.2-3).

Відповідач позов не визнав та у червні 2017 року подав до суду зустрічну позовну заяву до університету про визнання додаткового договору недійсним.

Ухвалою суду від 16 листопада 2018 року зустрічна позовна заява залишена без розгляду за заявою ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь університету кошти у розмірі 49 298,17 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 порушив умови п.2.3.6. договору від 22 вересня 2008 року та п.3.2 додаткового договору від 01 лютого 2013 року, у зв`язку із чим з нього підлягають стягненню на користь позивача витрати, понесені останнім за період навчання (т.2 а.с.23-28).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзив на скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу у позові, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.2а.с.35-41).

У відзиві на апеляційну скаргу представник університету зазначив, що судове рішення є законним і обґрунтованим, тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін (т.2а.с 64 -73).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові у його відсутність.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника університету, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню із закриттям провадження у справі з таких підстав.

Задовольняючи позов університету суд першої інстанції виходив з того, що спір пов`язаний з вимогою позивача відшкодувати понесені витрати на навчання у вищому навчальному закладі і невиконанням відповідачем умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого у останнього виникло зобов`язання відшкодувати вартість навчання.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду.

Згідно із ч.1ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У ч.1ст.1ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із ч.1ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим, за приписами ч.1ст.2 КАС у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.1ч.1ст.4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п.2 ч.1ст.4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення-публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень-це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1ст.4 КАС України).

За змістом ст.9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі-Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до ч.1ст.20 Закону№565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

За ст.18 Закону №565-XII підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 наказом №124 о/с від 10 серпня 2009 року зараховано курсантом університету та поставлено на всі види продовольчого і речового забезпечення, а 08 вересня 2009 року та 01 лютого 2013 року між сторонами укладено договори про підготовку фахівця, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався, отримавши освіту за рахунок держави у вказаному університеті, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку він буде призначений, і відпрацювати на ній не менше трьох років.

Проте відповідач свого обов`язку не виконав і звільнився з органів внутрішніх справ до спливу вказаного строку за власним бажанням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, а тому служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли за участю суб`єкта владних повноважень, а отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року, справа № 127/7858/18, провадження № 14-373цс19, яка вказала, що спори, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог ст.19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших постановах, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.

Згідно п. 1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1ст.377 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої інстанцій і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду, з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі відповідно до ч.1ст.377 ЦПК України.

Згідно положень ч.1ст.256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених п. 1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, колегія суддів повідомляє університет про те, що розгляд позовних вимог до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Керуючись ст.ст.368,374,377,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2018 року скасувати.

Провадження у цивільній справі за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2019 року.

Головуючий /підпис/

Судді : /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя Одеського апеляційного суду Г.Я. Колесніков