Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 201/3963/16-ц

провадження № 61-30368св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Головного управління юстиції в Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Головного управління юстиції в Дніпропетровській області, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування, мотивуючи його тим, що вони є рідними братом та сестрою, проте у свідоцтві про їх народження у відповідній графі відомості про батька відсутні.

Вказували, що їх батько ОСОБА_4 знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 - матір`ю відповідача ОСОБА_3 , який не було розірвано, проте ОСОБА_4 з 1950 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з їх матір`ю ОСОБА_5 , від яких вони і були народжені.

Зазначали, що після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно - 32/200 частини домоволодіння за АДРЕСА_1 та Дніпропетровською районною державною нотаріальною конторою їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як у свідоцтвах про їх народження немає запису, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є їх батьком, а також через відсутність правовстановлюючого документу на спадкове майно.

В той же час 16 грудня 2015 року Дніпропетровською районною державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину, де зазначено, що йому перейшло у власність після смерті ОСОБА_4 32/200 частини спірного домоволодіння.

Посилаючись на те, що вони є дітьми померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та братом і сестрою відповідача ОСОБА_3 , а тому мають право на частку спадкового майна, яке залишилось після смерті їх батька, просили суд ухвалити рішення, яким встановити, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є їх батьком та визнати за кожним із них окремо право власності в порядку спадкування на 32/600 частини домоволодіння за АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволені частково. Встановлено факт родинних відносин, а саме факт того, що ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Задовольняючи частково позовні вимоги та встановлюючи факт того, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є батьком позивачів, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості в цій частині.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2017 року заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2016 року в частині встановлення факту родинних відносин, а саме факту того, що ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним батьком ОСОБА_1 , ОСОБА_2 скасовано та в задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутні достатні докази, які достовірно підтверджують факт походження позивачів від померлого ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 201/3963/16-ц і витребувано її з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

11 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам. Вказує, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовані норми права.

Рішення в частині відмови у задоволенні вимоги стосовно визнання права власності в порядку спадкування не оскаржується.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 02 вересня 2015 року державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Матвієнко В. Г. було винесено постанову про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у спадкоємців відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, а також не підтверджено родинні стосунки спадкоємців з спадкодавцем (а. с. 14).

Відповідно до свідоцтв про народження позивачів ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ») та ОСОБА_2 , їх матір`ю значиться ОСОБА_5 , відомості про батька відсутні (а. с. 9 - 10).

Відповідно до довідок, виданих виконкомом Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 04 вересня 2015 року № 5080 та № 5081, за однією адресою в житловому будинку в АДРЕСА_4 разом із ОСОБА_4 з 1960 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 були зареєстровані: дружина - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_1 (а. с. 11, 13).

На підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 21 жовтня 1981 року Жовтневим районним відділом комунального господарства м. Дніпропетровська, по 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с.16).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися ІНФОРМАЦІЯ_2, то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, що правильно встановлено апеляційним судом.

Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС України.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній), і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини або самою дитиною після досягнення повноліття.

Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.

Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.

Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Тобто при вирішені спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.

За приписами статей 10, 60, 212 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України, в указаній редакції, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 3, 4 статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Зібрані у даній справі докази в їх сукупності не містять достовірного підтвердження визнання ОСОБА_4 себе батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю дітей до їх народження, спільне виховання або утримання ними дітей.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки щодо відмови у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська