22-ц/812/1973/19

Справа № 487/2528/19 Суддя першої інстанції Притуляк І.О.

Провадження № 22-ц/812/1973/19 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Категорія – 50

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 грудня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Прокопчук Л.М., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання – Богуславською О.М.,

за участю: позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

її представника – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Притуляк І.О., в залі судового засідання в м. Миколаїв, о 14 год. 57 хв., повний текст якого складений 03 жовтня 2019 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів,

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив звільнити його від сплати аліментів на користь позивачки, яка є його колишньою дружиною, які з нього стягуються відповідно рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2003 року у розмірі ј частки всіх доходів, але не менше Ѕ частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Доводи позовної заяви обґрунтовував тим, що на теперішній час змінилися його сімейний та майновий стан, настільки, що він не в змозі утримувати відповідача – колишню дружину, оскільки має тяжкі захворювання, з цього приводу йому проведено операцію, подальше лікування потребує значних затрат.

Йому виповнилося шістдесят вісім років, він є непрацездатним та отримує пенсію за віком, якої не вистачає на лікування наявних в нього захворювань. В той час як ОСОБА_2 отримує пенсію у більшому розмірі ніж він та після смерті їх сина, одержала його заощадження, які витратила на власні потреби.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив із того, що позивачем не доведено обставини щодо зміни його майнового стану. Виходячи з того, що позивач не працює, отримує пенсію та має можливість надавати матеріальну допомогу відповідачу, яка є інвалідом 2 групи. При цьому за висновком районного суду, майновий стан відповідача не змінився та не поновилась її працездатність, а отже не змінилися обставини, які були підставою для стягнення з ОСОБА_1 аліментів відповідно до рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2003 року.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на грубе порушення норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 75 СК України, просив суд задовольнити його апеляційну скаргу, оскаржене судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що висновки суду щодо незмінності його майнового стану з моменту ухвалення рішення Заводським районним судом м. Миколаєва у справі № 2-2917/2003 до теперішнього часу, не відповідають наявним у справі доказам виходячи з наступного.

Ухвалюючи судове рішення 29 грудня 2003 року про стягнення аліментів, суд виходив з тих обставин, що у 2001 році відповідач була визнана інвалідом 2 групи, тобто мала дуже поганий стан здоров`я, пенсії по інвалідності їй не вистачало на прожитковий мінімум, інших доходів вона не мала, а тому на той час дуже потребувала матеріальної допомоги. Він же був приватним підприємцем та мав відповідний дохід, який дозволяв надавати матеріальну допомогу.

Між тим, за 16 років після ухвалення зазначеного судового рішення його матеріальне становище значно змінилося, оскільки на теперішній час він є непрацюючим, з 2005 року він припинив підприємницьку діяльність, з 14 вересня 2011 року він ніколи і ніде не працював. Отже, на теперішній час крім пенсії у розмірі 2 000 грн. ніяких інших доходів до існування він не має. Після утримання аліментів йому залишається 1 088 грн. на життя, що є значно меншим встановленого законом прожиткового мінімуму. При цьому відповідач отримує пенсію у розмірі 2 669 грн. (свою) та аліменти у розмірі 725 грн., а разом 3 394 грн. (2 669 грн. + 725 грн.), отже її дохід в 3,3 рази перевищує розмір його пенсії.

При цьому, скаржник наголошував на тому, що в Україні встановлена мінімальна пенсія в розмірі 1 497 грн., між тим він після всіх відрахувань навіть не отримує мінімальної пенсії.

Також судом не було взято до уваги надану в якості доказу довідку від 18 червня 2019 року, в якій зазначено що він має певні патологічні хвороби, які потребують постійного лікування, а відтак є суттєво вагомими і вливають на його матеріальне становище.

Крім того, не враховано тих обставин, що в результаті неспроможності сплачувати аліменти, він мав заборгованість та для її погашення змушений був взяти у борг 24 000 грн., які зобов`язаний віддавати.

Щодо транспортного засобу, власником якого він був, то 26 липня 2017 року автомобіль був проданий, а виручені кошти надані сину для його потреб. Отже, він не отримав будь-яких коштів від продажу автомобіля, до того ж цей автомобіль був предметом розгляду цивільної справи про поділ майна подружжя Центральним районним судом м. Миколаєва, яка розглядалася судом в минулі роки.

Також скаржник вказував, що за його думкою, матеріальне становище відповідача покращилось в зв`язку з тим, що після смерті їхнього сина ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 . Він відмовився від прийняття спадщини, що підтверджується його заявою від 16 жовтня 2018 року на користь онуки. Відповідач прийняла спадщину та уклала спадковий договір, згідно якому вона отримала 1/3 частку двокімнатної квартири, а онука ОСОБА_5 – 1/3 частку двокімнатної квартири, тобто відповідач має двокімнатну квартиру з ізольованими кімнатами.

Відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_3 , у відзиві на апеляційну скаргу доводи апеляційної скарги не визнав, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому зазначала, що скаржник не зазначив норми права, які були порушені судом першої інстанції при розгляді справи, в чому полягає незаконність і необґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення наведеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 березня 1973 року, який було розірвано рішенням суду від 27 січня 2005 року.

У період шлюбу відповідачці було встановлено 2 групу інвалідності за загальним захворюванням безстроково та вона була визнана непрацездатною.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2003 року у справі № 2-2917/2003 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання останньої в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше Ѕ частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян до зміни матеріального становища ОСОБА_2

16 березня 2006 року позивачем було зареєстровано новий шлюб з ОСОБА_6 .

Згідно із ч. 3 ст. 82 Сімейного Кодексу України право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:

1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2003 року з ОСОБА_1 , який був фізичною-особою підприємцем стягнуті на користь ОСОБА_2 аліменти, на її утримання в розмірі ј частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше Ѕ частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян до зміни матеріального становища ОСОБА_2 .

Із змісту рішення вбачається, що суд стягуючи аліменти на утримання непрацездатної дружини, виходив з положень ст.ст. 32, 33 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинних на час ухвалення рішення) та посилався на те, що ОСОБА_2 є інвалідом П групи та потребує матеріальної допомоги, а ОСОБА_1 має доход від підприємницької діяльності, тому має можливість надавати їй матеріальну допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 зазначає, що шлюб з відповідачем розірваний, на даний час він перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Зазначені обставини не оспорюються учасниками справи.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про звільнення його від сплати аліментів, що стягуються з нього за рішенням суду на користь його колишньої дружини, вказував на значне погіршення його матеріального стану та неспроможність надавати матеріальну допомогу колишній дружині, оскільки він є пенсіонером, у зв`язку зі станом здоров`я працювати не взмозі, єдиним джерелом існування його сім`ї є його пенсія. Зазначав, що потребує лікування, яке вимагає значних фінансових витрат, а тому не може забезпечити себе самим необхідним.

На час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 за віком є непрацездатним, з 2010 року отримує пенсію за віком, яка згідно довідки УПФУ м. Миколаєва станом на червень 2019 року становила 2 669 грн. 67 коп.

Відповідно до наданих позивачем документів з медичних закладів, останнього було двічі прооперовано у зв`язку із захворюванням очей, а також виявлені інші хронічні захворювання, які потребують відповідних систематичних витрат на їх лікування.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 припинив діяльність як фізична особа-підприємець з 01 липня 2005 року.

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що він з 14 вересня 2011 року звільнений з ТОВ «Трестар» та інших записів про трудову діяльність позивача трудова книжка не містить.

Отже, позивач є непрацездатною особою, оскільки досяг пенсійного віку встановленого законом, змінився його сімейний стан, має хронічні захворювання, у зв`язку зі станом здоров`я періодично проходить лікування, інших доходів, крім пенсії не має.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, що зазначені вище обставини призвели до скрутного матеріального становища, а тому він неспроможний надавати матеріальну допомогу на утримання колишньої дружини.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно не врахував усі зазначені обставини справи у своїй сукупності, залишив поза увагою положення ч. 3 ст. 82 СК України, відповідно до яких неспроможність платника аліментів надавати матеріальну допомогу є підставою для припинення їх стягнення, а тому дійшов помилкового висновку про те, що сімейний та майновий стан позивача з того часу, як його за рішенням суду зобов`язали сплачувати аліменти колишній дружині, не змінився, не встановив та не дав належну правову оцінку тим фактичним обставинам справи, від яких залежить її правильне вирішення, а тому безпідставно вважав, що позивач спроможний й надалі платити аліменти колишній дружині.

Крім того, судом першої інстанції належним чином не врахувано наступні обставини та норми закону.

За положеннями ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Згідно із ч.ч. 3, 4 зазначеної статті непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом 1, 2 чи 3 групи, один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виходячи з аналізу наведених норм матеріального права, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 отримує пенсію за віком в розмірі 2 669.41 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-УШ прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 грн., з 1 липня 2019 року - 1564 грн., з 1 грудня 2019 року - 1638 грн.

Отже, відповідач отримує пенсію за віком в розмірі, що є більшим від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, а тому в розумінні ч. 4 ст. 75 СК України її не можна вважати такою, що потребує матеріальної допомоги.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що апеляційна скарга не містить посилань на норми права, які б визначали незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки обґрунтованість скарги сформульована в міру розуміння викладених в судовому рішенні обставин і правовідносин сторін та містить посилання на норми матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, судове рішення скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За матеріалами справи ОСОБА_1 поніс витрати, пов`язані зі сплатою судового збору при зверненні до суду з позовом у розмірі 768.40 грн. та за подання апеляційної скарги – 1 152.60 грн., а всього 1 921 грн., які підлягали б стягненню з відповідача.

Між тим, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_2 , як інвалід 2 групи, звільняється від сплати судового збору, а відтак зазначені витрати ОСОБА_1 компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2019 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Припинити з 12 грудня 2019 року стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше Ѕ частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2003 року.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1 921 грн. компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Л.М. Прокопчук

Н.В. Самчишина

Повний текст постанови складено 12 грудня 2019 року.