ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1.380.2019.004991

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Шпунта М.Б.,

представника відповідача Паїк М.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.08.2019 року №Ф-3112-56.

Ухвалою судді від 30.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю винесення спірної вимоги, якою позивачеві нараховано недоїмку із сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У зв`язку із отриманням вимоги, лише у вересні 2019 року позивач дізналася про нарахування недоїмки. На думку позивача, спірна вимога винесена відповідачем поза межами законодавчо визначених строків та не може вважатися правомірною.

16.10.2019 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи та в якому зазначено про наявність в інтегрованій картці платника податків заборгованості по єдиному соціальному внеску. Відтак, у зв`язку з наявністю боргу у позивача з єдиного внеску, Головним управлінням ДФС у Львівській області, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», виставлено та направлено позивачеві вимогу про сплату недоїмки від 19.08.2019 №Ф-3112-56 на суму 23785,08 грн.

Ухвалою суду від 23.10.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити з підстав, що викладені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позову, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.09.2019 року, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.09.2008 року за адресою: АДРЕСА_2 , а 30.07.2014 року – внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, номер запису 24160060003002358.

У подальшому, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець 15.05.2015 року за адресою: АДРЕСА_2

Основним видом діяльності за КВЕД визначено обслуговування напоями (код 56.30).

16.09.2019 державним реєстратором внесено запис до розділу «Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підстава для його внесення» щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а саме дата запису: 16.09.2019 року; номер запису: 24160060002006935; стан суб`єкта: припинено, власне рішення.

Отже, 16.09.2019 року відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Як повідомила у судовому засіданні позивач, вона дійсно подавала заяву про реєстрацію фізичною особою-підприємцем у 2015 році. Проте, позивач стверджує, що державним реєстратором її було повідомлено, що реєстрація буде проведена після усунення недоліків у поданому пакеті документів/заяві. Позивач наголосила, що вона недоліки заяви не усувала, а тому вважала себе такою, що не була зареєстрована фізичною особою-підприємцем; не вела жодної господарської діяльності; не реєструвала та не отримувала книги обліку доходів та витрат; не подавала звітності; доходу не отримувала.

Головним управлінням ДФС у Львівській області виставлено позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.08.2019 року №Ф-3112-56 на суму 23785,08 грн., якою органом доходів і зборів повідомлено позивача про наявність заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31.07.2019 року у розмірі 23785,08 грн.

Зі змісту зазначеної вимоги вбачається, що відповідач, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів, встановив наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785,08 грн. станом на момент винесення.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасного направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) та із рішенням контролюючого органу, позивач звернулася до суду з означеним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту - Закон №2464-VI; в редакції чинній з 01.01.2017 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз.2 ч.1 ст.5 Закону №2464-VI).

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абз.7 ч.1 ст.5 Закону №2464-VI).

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст.8 Закону України №2664-VI).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953 (надалі по тексту - Інструкція №449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції №449).

В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції №449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим, суд зазначає про порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Втім, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії і умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд зазначає, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява №31107/96, п.58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А №296-А, п.42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява №48191/99, пп.49 - 62, від 10.05.2007).

Суд також зауважує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп.69 і 73, Series А №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п.50, Series А №98).

Так, в даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу (після внесення змін в законодавство) вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами, у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є порушеним та має бути відновленим.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо невинесення протягом тривалого часу вимоги про сплату боргу (недоїмки), підставності винесення такої та направлення її позивачеві.

За таких обставин, оскаржувана вимога відповідача не може вважатися законною та обґрунтованою.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений при зверненні до суду позивачем судовий збір в сумі 768,40 грн., згідно з квитанцією №181 від 24.09.2019 року, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.08.2019 року №Ф-3112-56.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 11 грудня 2019 року.