Справа № 369/16317/18

Провадження № 2/369/672/19

РІШЕННЯ

Іменем України

21.11.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Дубас Т.В.,

при секретарі - Мазурик Д.С.,

за участю прокурора Вакуленка М.О.

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги мотивує наступним.

За результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Кюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області виявлено порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельної ділянки лісогосподарського призначення, зміни її цільового призначення та подальшу її передачу у власність громадянки.

На підставі рішення Кюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 5 скликання від 05 листопада 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності серії ЯИ № 231482 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1501 га, яка отримала кадастровий номер 3222484001:01:018:0023, яка розташована по АДРЕСА_1 .

В подальшому вказану земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажі земельної ділянки від 12 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. за реєстровим відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який на час пред`явлення позову є власником даної земельної ділянки.

Опрацюванням заначених документів устновлено, що рішення Кюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 5 скликання від 05 листопада 2009 року прийняте з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, внаслідок чого повинно бути визнане недійсним.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст.ст.4,5 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження

До лісового фонду України не належать:

зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

В силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ст. 48)

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Так, факт віднесення земельної ділянки кадастровий номер 3222484001:01:018:0023 до земель лісогосподарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, Планом лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року планово-картографічними матеріалами, а саме планами, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 29.11.2018 р. № 571 спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів надані лісовпорядкування 2004 та 2014 років частково відносяться до кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 18.09.2017 частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське і господарство» (квартал 1, виділ 1 та 3 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планом лісонасаджень, картою-схемою розподілу території лісгоспу.

Крім того, згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» від № 02-02/817 від 17.10.2018 спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку в кварталі 1 Васильківського лісництва постійним користувачем якої є ДП «Київське лісове господарство», а межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік.

ДП «Київське лісове господарство», як постійний користувач згідно листа № 02-02/613 від 27.08.18 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номф 3222484001:01:008:0023 не надавало.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно листа № 04-48/1866 від 27.08.18 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0023 не надавало.

Таким чином, надана у приватну власність ОСОБА_2 спірна земельна ділянка мала лісогосподарське призначення та після її надання у власність з Державного лісового фонду своє цільове призначення не змінила.

Водночас, земельна ділянка площею 0,1200 га, яка спірним рішенням Крюківщинської сільської ради №10.78 від 05.11.2009 надана у власні ОСОБА_2 , відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 справа № 368/1158/16-ц та Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14.

Згідно зі ст.ст. 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земельлісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Частинами 1, 2, 4 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель деравної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями, 149, 150 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ве лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу Укрг відповідно до якої земельні ділянки лісогосподарського призначенні рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядні надаються в постійне користування спеціалізованим державним комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державні: комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких ствс спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Як вказано вище, статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначене ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядуваї межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 149 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власі відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуваш межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіаль громади району.

Також, як передбачено ст. 156 Земельного кодексу України внаслідок вилучення лісових земель власникам та землекористувачам відшкодовуюють заподіяні збитки.

Отже рішення про вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення має право приймати орган державної влади в силу положень ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України в межах ст.ст 122, 149 Земельнного кодексу України

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання в користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуваннні провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

В свою чергу відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України України).

Вказане переконливо свідчить про те, що Крюківщинська сільська рада всупереч вищезазначених вимог законодавства передала у приватну власність землі лісового фонду, що вказує про перевищення сільрадою передбачених законом повноважень.

З огляду на викладене, відведення рішенням Крюківщинської сільської ради 05.11.2009 у приватну власність земельної ділянки для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а саме для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам ст.ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. 16 Лісового кодексу України.

Також рішенням Крюківщинської сільської ради від 19.04.2009 про передачу у власність земельної ділянки порушено порядок зміни цільового призначення земель.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з ллісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином Крюківщинською сільскою радою змінено цільове призначення лісогосподарських земель без погодження відповідного державного органу лісового господарства та без попереднього прийняття відповідного рішення.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до п.п. а, б ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України с підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок наданням земльних ділянок регламентовано положеннями ч.ч. 6 - 10 ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічно, відповідно до ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, надання, вилучення викупу, відчуження земельних ділянок, організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Також за приписами ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньоїневідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 3 ст. 152 захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:а) визнання прав;б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;в) визнання угоди недійсною;г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;ґ) відшкодування заподіяних збитків;д) застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 Цивільного кодксу України).

Враховуючи, що оспорюване рішення Крюківщинської сільської ради прийнято з порушенням вимог ст.ст. 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 55, 57, 83, 116, 118, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 16, 42 Лісового кодексу України, ст. ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій», воно бути визнане недійсним в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підетставіукладеного з власником договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, сере іншого вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обгрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 387, 388, 396 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем,оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1 цс 15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» поза її волею пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельну ділянку про її витребування на підставі ст.ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України відповідає вимогам закону.

Крім того, порушення вимог земельного та лісового законодавства при передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, безумовно становить суспільний інтерес.

про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 387, 388, 396 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» поза її волею пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельну ділянку про її витребування на підставі ст.ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України відповідає вимогам закону.

Крім того, порушення вимог земельного та лісового законодавства при передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, безумовно становить суспільний інтерес.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що земельна ділянка, надана у приватну власність мала лісогосподарське призначення та вкрита лісами.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння громадян є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

В даному випадку не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

За таких обставин позов прокуратури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності (користування) відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття ососою права власності (користування) на відповідне майно, зазначаючи існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» 22.02.94, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.01, «Арку інші проти Італії» від 05.07.01, «Ріела та інші проти Італії» від 04.0 «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.08).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном лише у тієї особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність (користування), і для оцінки додержання «справедлгі балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за як майно було набуте.

Також піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотримання основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі Хамер проти Бельгії Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Крім того, Європейський суд з прав людини розглядаючи справу № 34044/02«Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010) підтвердив, що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтер надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулюванні приватних правовідносин (п.п. 83-84). У зв`язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту земель, належить, в першу чергу, національній владі (п.п. 87, 92, 93).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу Україш випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та осооби, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а також державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку відповідно до ст. 131-1 Конституції України представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади».

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, є підставою для порушення справи в суді.

Захист порушених інтересів держави покладено на органи прокуратури ст. 131-1 Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з чим перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звертається до суду із даним позовом в інтересах ДП «Київське лісове господарство».

Статтею 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами 4, 5 ст. 56 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

При зверненні до суду у вказаній справі у позовній заяві першим заступником Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області наведено достатні обґрунтування щодо того, що на підставі прийнятого з перевищенням визначених законом повноважень та всупереч вимог земельного та лісового законодавства рішення Крюківщинської сільської ради з державної власності вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення в приватну власність третю особу по справі, а в подальшому відчужена на користь відповідача по справі, у зв`язку з чим порушено інтереси держави в ДП «Київське лісове господарство», який відповідно до вимог законодавс постійним користувачем спірної земельної ділянки лісогосподарсь призначення.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняття прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захист зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції спірних правовідносин.

Так, підставою позову є незаконна передача з перевищення повноважень Крюківщинською сільською радою 05.11.2009 у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки державної власності загальною площею 0,1200 га всупереч Земельного кодексу України.

В той же час, ДП «Київське лісове господарство» та Київське обласн-. по м. Києву управління лісового та мисливського господарства своєчасно заходів щодо оскарження в судовому порядку спірного рішення, прийнятого всупереч вимог земельного законодавства, що призвело до вибуття земель лісогосподарського призначення з державної власності не вжито, що свідчить про нездійснення належним чином своїх повноважень та є підставою звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Крім цього, місцевою прокуратурою до пред`явлення даного позов інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства виконано вимоги ст. 23 «Про прокуратуру», а саме направлено повідомлення Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» про пред`явлення відповідного позову.

Окрім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності господарювання тощо.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд і перебувають під охороною держави.

З огляду на викладене, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства у даній сфері, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини наведеною в п. 54 рішенні у справі «Трегубенко проти України».

Разом з тим, відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України питання здійснення контролю за дотриманням лісового законодавства та питання збереження лісів покладена на центральні органи з питань лісового господарства у сфері лісових відносин та територіальні відділення цього органу на місцях.

Відповідно до Положення про Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного Комітету лісового господарства України від 04.07.2007 № 233, таким територіальним відділенням в Київській області є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Київське лісове господарство», яке згідно зі Статутом, входить до сфери управління Київського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Отже, Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Київське лісове господарство» є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв`язку з цим, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства «Київське лісове господарство», оскільки з огляду на вищевикладене, вибуття всупереч встановленого законом порядку з державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення істотно суперечить інтересам держави, що обумовлює необхідність звернення зданим позовом прокурора.

Згідно із п. 15 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

У даному позові об`єднано кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у іншій постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13, від 02.09.2008 у справі № 3-3376к08 та ухвалі від 25.04.2012 у справі № 6-15350вов10, правові висновки якого мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

ДП «Київське лісове господарство», яке відповідно до матеріалів лісовпорядкування є постійним користувачем земельної, за рахунок земель якого надано у власність громадянці ОСОБА_2 сспірну земельну ділянку, про факт порушення інтересів держави внаслідок видачі Крюківщинсьькою сільскою радою № 10.78 від 05.11.2009 відомо не було, оскільки вони приймались без участі вказаного державного підприємства. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено.

Про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році під час здійснення представницької діяльності за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування установ та організацій отриманої під час здійснення представницької діяльності, а саме: Публічної кадастрової карти, ДП «Київське лісове господарство», ВО «Укрдержліспроект», Київське обласне та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства, відділу Держгеокадастру у Києво- Святошинському районі Київської області що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

Зокрема, лише після опрацювання інформації вищевказаних підприємств та Публічної кадастрової карти, співставлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та землевпорядної документації щодо відведення спірної земельної ділянки загальною площею 0.1200 га виявилось можливим встановити, що спірна територія відноситься до земель лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство».

Великий обсяг вказаних документів, котрі підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами вивченням законності розпорядження землями лісогосподарського призначення, велика кількість подібних до спірного випадку із прийняттям Крюківщинською сільською радою аналогічних рішень на користь інших осіб, відмінних, але пов`язаних між собою, потребували значного часу для вивчення та аналізу, що свідчить про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки.

Вказані факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного та лісового законодавства та захисту інтересів держави.

Зважаючи на викладене, установлений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними вищезазначених рішень органу місцевого самоврядування пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, згідно правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 у справі № 522/16570/15-ц право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом України в постановах від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 від 20.09. 2017, від 20.09.2017 у справі 904/10359/16, від 13.09.2017 у справі № 904/9643/116, від 13.09.2017 у справі № 904/10339/116,

Обгрунтованість і правильність вищевказаної правової позиції підтвердив і Верховний Суд в постановах від 06.03.2018 у справі № 904/9159/16, від 21.03.2018 №№ 904/9652/16, 904/11074/16 від 22.03.2018 у справах №№ 904/12521/16,904/10338/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16. При цьому слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосовуння відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в своєму позові просить:

1. Визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його захистивши право.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 5 скликання № 10.78 від 05.11.2009 року на підставі якого ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) отримала державний акт на право власності серія ЯИ №213482 на земельну ділянку з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га кадастровим номером 3222484001:01:018:0023, що розташована у

АДРЕСА_2 . Витребувати на користь держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:018:0023 загальною площею 0,1200 га, яка розташована в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

4. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір за наступними реквізитам отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 82011 рахунок отримувача - 35216008015641.

Державне підприємство «Київське лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства листами позов прокурора підтримали в повному обсязі.

Відповідач Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області проти возову заперечує.

Вважає, що позовна заява першого заступника керівника Києво- Святошинської місцевої прокуратури поданої в інтересах держави в особі -Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не підлягає падволенню виходячи з наступного.

Щодо права звернення прокуратури до суду.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суд інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно з тлумаченням Конституційного Суду України, даного у рішенні від 8 квітня 1999 р., пред`явлення прокурором позову в інтересах держави не рівнозначно пред`явленню позову в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх впорядкування і форми власності.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з досиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, повноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників спільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, хорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Отже, прокурор повинен визначити і обгрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересів держави.

Оскаржуваним рішенням Крюківщинська сільська рада затвердила проект землеустрою для видачі державного акта на право власності на землю і безоплатно передала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на землю. На думку ДП «Київське лісове господарство» спірна земельна ділянка перебуває на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва (лист від 27.08.2018 року №02-02/613).

Прокурором повинно бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу частини 2, 4 ст. 56 ЦПК України, ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

На підставі вищезазначеного вважає пред`явлення першого заступника прокурора даного позову в інтересах держави не обґрунтованим.

Щодо порушення строку позовної давності для звернення до суду.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті в редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року, зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Відповідно до пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 41/6-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Однак зазначена норма матеріального права за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від незаконних дій держави та її органів щодо порушення права власності або інших речових прав громадян з її боку.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів (правова позиція ВСУ у справі № 6- 2304цс16, № 6-2667цс16, ЕСПЛ, ст. 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, заявляє про застосування строку позовної давності як про підставу для відмови в позові в порядку, передбаченому ст. 267 Цивільного кодексу України.

Щодо скасування рішення ОМС.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Крюківщинською сільською радою (як суб`єктом владних повноважень) рішення про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Приймаючи до уваги те, що розгляд даного позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), то не має підстав для задоволення заяви прокурора (правова позиція ВСУ у справі № 21- 405а14).

Щодо достатності доказів на підтвердження в позові викладених обставин.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 Лісового кодексу України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 Лісового кодексу України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 Лісового кодексу України).

За статтею 48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

В позовній заяві перший заступник прокурора зазначає, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, яка, на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в постійному користуванні державного підприємства.

Проте, з доданих до позовної заяви доказів по лісовпорядкуванню не можливо встановити, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в постійному користуванні державного підприємства.

Лист ДП «Київське лісове господарство» від 27.08.2018 року № 02-02/613, що спірна земельна ділянка перебуває на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва суд брати до уваги не може, оскільки дана довідка видана особою, яке є заінтересованою у даній справі.

Також перший заступник прокурора не доводить факту про передачу земель лісового фонду до ДП «Київське лісове господарство», як новоствореному підприємству з 09.01.1992року (згідно даних офіційного веб-сайту htts://usr.minjust.gov.ua/uafreesearch дата державної реєстрації: 09.01.1992 рік).

Також перший заступник прокурора не доводить факту, що проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» погоджено відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Разом з цим, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 отримала позитивні висновки органів державної влади, в тому числі і в органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до повноважень якої належить проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель, проведення державної експертизи землевпорядної документації (ст. 15-1 Земельного кодексу України).

На підставі вищезазначеного, просить:

- відмовити в задоволенні позовної заяви першого заступника прокурора в повному обсязі;

- застосувати судом наслідки спливу позовної давності.

В судовому засіданні прокурор позов позов підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача Кюківщинської сільської ради проти позову заперечує в повному обсязі.

Представники Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з`явились. Про час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились. Про час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача Кюківщинської сільської ради, дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши норми діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 5 скликання від 05 листопада 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності серії ЯИ № 231482 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1501 га, яка отримала кадастровий номер 3222484001:01:018:0023, яка розташована по АДРЕСА_1 .

В подальшому вказану земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажі земельної ділянки від 12 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. за реєстровим відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який на час розгяяду справи є власником даної земельної ділянки.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» надало лист від 29.11.2018 р. № 571 з інформацією про те, що спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів надані лісовпорядкування 2004 та 2014 років частково відносяться до кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

В листі ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 18.09.2017 заначено, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське і господарство» (квартал 1, виділ 1 та 3 Васильківського лісництва ДП «Киї лісове господарство), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планом лісонасаджень, картою-схемою розподілу території лісгоспу.

В листі ДП «Київське лісове господарство» від № 02-02/817 від 17.10.2018 зазаначено, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку в кварталі 1 Васильківського лісництва постійним користувачем якої є ДП «Київське лісове господарство», а межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі | матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік.

В листі ДП «Київське лісове господарство», № 02-02/613 від 27.08.18 зазначено, що на момент прийняття оспорюваного рішення згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0023 не надавало.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно листа № 04-48/1866 від 27.08.18 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0023 не надавало.

Так, факт віднесення земельної ділянки кадастровий номер 3222484001:01:018:0023 до земель лісогосподарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, Планом лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року планово-картографічними матеріалами, а саме планами, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, встановлено, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1501 га, кадастровий номер 3222484001:01:018:0023, яка розташована по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажі земельної ділянки від 12 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. за реєстровим відчужила на користь ОСОБА_3 .

ДП «Київське лісове господарство» листом від 18.09.2017 № 02-733 повідомило Прокуратуру Київської області те, що при перевірці лісових масивів на території Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та моніторингу кадастрпової карти України біло виявлене розташування земельних ділянок на землях лісогосподарського призначення Васильківського лісництва а саме квартал 1 виділ 3222484001:01:018:0023 проводиться будівництво. До цього листа додано копії планшету кварталу 1 (лісовпорядкування 2013) з відміткою, таксаційного опис лісових насаджень із проекту організації та розвику лісового господарства Васильківського лісництва в кварталі 1.

ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 18.09.2017 частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське і господарство» (квартал 1, виділ 1 та 3 Васильківського лісництва ДП «Киї лісове господарство), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планом лісонасаджень, картою-схемою розподілу території лісгоспу.

В листі ДП «Київське лісове господарство» від № 02-02/817 від 17.10.2018 аззначено, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку в кварталі 1 Васильківського лісництва постійним користувачем якої є ДП «Київське лісове господарство», а межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 07.02.2019 витребувано від ДП «Київське лісове господарство»:

-рішення, наказ, розпорядження або інший документ, що свідчить про передачу лісових ділянок у користування Державного підприємства «Київське лісове господарство»;

-підтверджуючі документи є Державне підприємство «Київське лісове господарство» новоствореною юридичною особою, чи такою, що з`явилась в процесі реорганізації, злиття, об`єднання юридичних осіб або іншим чином;

-рішення, наказ, розпорядження або інший документ, що свідчить про погодження проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство»; проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс»; плану лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області.

Цією ж ухвалою витребувано від Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства:

-рішення, наказ, розпорядження або інший документ, що свідчить про передачу лісових ділянок у користування від Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства;

-підтверджуючі документи ви є Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Державного підприємства «Київське лісове господарство» новоствореною юридичною особою, чи такою, що з`явилась в процесі реорганізації, злиття, об`єднання юридичних осіб або іншим чином;

-рішення, наказ, розпорядження або інший документ, що свідчить про погодження проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство»; проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс»; плану лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області.

На виконная ухвали Державне підприємство «Київське лісове господарство» надало копію наказу Держкомлісгоспу України від 20.10.2004 № 179 «Про реорганізацію державних лісогосподарських об`єднань та створення державних підприємств» в якому, зокрема зазначено, що реорганізується державне лісогосподарське об`єднання «Київліс», шляхом виіленні із його складу головного підприємства.

На базі майна виділеного головного підприємства створене Київське державне лісогосподарське підприємство. Оголошено новостворене Київське державне лісогосподарське підприємство правонастпним прав та обов`язків Київського державного лісогосподарського підприємства державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» пропорційно отриманого майна.

П.п. 15.4 п. 15 даного наказу зобов`язано генеральних директорів державних лісогосподарських об`єднань, зокрема державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» Червоного В.О. забезпечити вирішення, у раз неохідності у влсновленому законодасвтом порядку питання про надання прав постійного користування землями лісового фонду.

Державне підприємство «Київське лісове господарство» надало копію наказу Держкомлісгоспу України від 12.01.2005 № 5, яким перейменоване Київське державне лісогосподарське підприємство в Державне підприємство «Київське лісове господарство» і відесенойого до сфери управління Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. Затвердженов новій редакції статут Державного підприємства «Київське лісове господарство».

Копії рішень, наказів, розпорядженнь або інших документів, що свідчить про погодження проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство»; проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс»; плану лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області суду не наадано.

Державне підприємство «Київське лісове господарство» в листі від 09.04.2019 № 01-316 повідомило, що документом, який підтверджує право підприємства на постійне користування спірною земельною ділякою є планово картографічні матеріали.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 Лісового кодексу України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 Лісового кодексу України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 Лісового кодексу України).

За статтею 48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства суд враховує положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

З досліджених доказів по лісовпорядкуванню не можливо встановити, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство». Відповідно листи ДП «Київське лісове господарство» про те, що спірна земельна ділянка перебуває на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва не можуть будти належними доказами, оскільки вони видані особою, яке є заінтересованою у даній справі.

Інших належних доказів про передачу земель лісового фонду до ДП «Київське лісове господарство» суду не надано.

Зокрема не наадано е надано рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади на підтвердження факту передачі землі, частиною якої є спірна ділянка у кварталі 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» у користування державному лісогосподарському підприємству (або його попереднику) та визначення її цільового призначення.

Не надано також доказів про те, які документи підтверджують правомірність включення до картографічних матеріалів Проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», розробленого у 2004 році, території в межах Крюківщинської сільської ради, на якій розташовані земельні ділянки, що є предметом позову.

Крім того не наджано належних доказів про те, що проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» погоджено відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Однак відповідно до ч. 3 ст. 5 ЗК УРСР від 8 липня 1970 року, ч. 4 ст. 2 ЗК України (№ 561-XII) від 18 грудня 1990 року та ст. 20 ЗК України (№ 2768-ІІІ) від 25 жовтня 2001 року віднесення земельної ділянки до лісогосподарського призначення здійснюється тим органом, який приймає рішення про її надання та затвердження проекту землеустрою.

У власність ОСОБА_2 спірна земельна ділянка надана рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 5 скликання № 10.78 від 05.11.2009 року «Про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність ОСОБА_4 ».

При цьому на сесії сільської ради був розглянутий розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність.

В результаті розгляду проекту на підставі ст.ст. 12, 81, 116, 118, 121, 151 Земельного кодексу України, розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія Крюківщинської сільської ради вирішила: 1) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га в АДРЕСА_3 ) передати гр. ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га в АДРЕСА_2 )доручити землевпорядній організації винести проект в натуру та виготовити державний акт на право власності на землю гр. ОСОБА_2 .

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності серія ЯИ №213482 на земельну ділянку з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га, кадастровий номер 3222484001:01:018:0023, що розташована у Київській області, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина.

ОСОБА_2 набула право власності відповідно до настпних норм матеріального права.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписи ч. 2 статті 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. 3-4 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

При цьому, згідно ч. 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно абз 1 п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України ( в редакції чинній на час прийняття оспорюваного рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Набувши у встановленому порядку право власності на земльну ділянку, ОСОБА_2 мала право на розпорядження цією ділянкою на свій розсуд.

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажі земельної ділянки від 12 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. за реєстровим відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який на час розгляду спрви є власником даної земельної ділянки.

Право власності захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При вирішенні справи суд також враховує, що практикою Європейського суду з прав людини наголошено на особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини", заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п.128, та "Беєлер проти Італії", п.119), (п. 70);

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі", п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, анкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (п.71).

Тобто, у даному випадку відповідачі у справі не повинні нести негативні наслідки та майнову відповідальність за дії державних органів, які вчинили державну реєстрацію земельних ділянок та право власності на них, навіть якщо їх законність ставиться державою надалі під сумнів: територіальним органом Держгеокадастру, який є державним виконавчим органом, що вчинив державну реєстрацію земельних ділянок, а також здійснює їх облік; органів нотаріату, на яких згідно ст.ст. 1, 3, 5 Закону України «Про нотаріат» державою покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності; органів державної лісової охорони, власником землі, постійного користувача земельних ділянок, який вважає спірну земельну ділянку такою, що належить йому на праві користування, та які, вважаючи свої права порушеними, своєчасно не вживали заходів до з`ясування усіх обставин справи, розроблення документації із землеустрою щодо винесення та закріплення в натурі меж земельних ділянок, державної реєстрації земельних ділянок та прав на них.

Належне урядування в цих питаннях сприяло б уникненню спірних ситуацій та чіткому визначенню меж землекористування, а не довільному їх трактуванню.

Щодо поважності пропущеного строку позовної давності.

Прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах відповідного органу (підприємства), а отже позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Матеріали справи містять відомості про можливість звернутися за наявності підстав за захистом інтересів держави до суду у межах строку позовної давності, що державою в особі Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства або ДП «Київський лісгосп» не було зроблено.

При цьому прокурор ігнорує інформацію щодо того, коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства або ДП «Київське лісове господарство», в інтересах яких звернувся прокурор, а також встановити, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976 затверджено Положення про державну лісову охорону.

Згідно пунктів 1, 2 та 4 цього Положення в редакції на час прийняття передбачено, що державна лісова охорона діє у складі Держлісагентства, РК АРК з питань лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства, має статус правоохоронного органу. Метою її діяльності є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу.

Основними завданнями держлісоохорони є здійснення державного контролю за додержаннямвимог лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок,запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням усфері лісового господарства та використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 6 Положення Держлісоохорона під час організації заходів, спрямованих на усунення порушень лісового законодавства, взаємодіє з правоохоронними органами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та їх об`єднаннями.

Пунктом 7 передбачено, що посадові особи держлісохорони відповідно до покладених на них завдань мають право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку ліси, що перебувають у власності чи користуванні громадян і юридичних осіб, складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, доставляти особу, яка порушила лісове законодавство, в органи внутрішніх справ або в органи місцевого самоврядування у разі неможливості встановлення його особи на місці вчинення правопорушення для складення протоколу про адміністративне правопорушення, надсилати у відповідні державні органи матеріали про притягнення осіб, які порушили лісове законодавство, до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності.

До посадових осіб державної лісової охорони відносяться керівник, головний лісничий, лісничий, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Таким чином, судом встановлено можливість ДП «Київське лісове господарство» (з вересня 2009 року) ініціювати звернення з позовом до суду в інтересах держави.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ «Нафтовакомпанія «Юкос» протии Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинен ставити підсумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня коли, особа (державний орган) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку такої особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачі не знали про порушення своїх цивільних прав і саме з цієї причини не звернулися за його захистом до суду, не достатньо.

Позивачі повинні довести факт, що вони не могли дізнатися про порушення своїх цивільних прав, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачі повинні довести, що відомості про порушення можна було отримати значно раніше.

Також згідно постанови Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 статті 387, 388 ЦК України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги про витребування майна відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється.

Тобто, позовна давність поширюється також на позовні вимоги прокурора в інтересах держави про витребування майна, у тому числі земельних ділянок.

За таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позову, оскільки позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2009 році, отже строк позовної давності, передбачений статті 257 ЦК України, на момент пред`явлення прокурором району позову 21.12.2018 року та його надходження до суду, сплив. Вказане свідчить, що прокуром та позивачами не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства» та ДП «Київське лісове господарство», а також наслідки пропуску прокурором строку позовної давності, тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.

Враховучи наведене, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 206, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцеве прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 12.12.2019 року.

Суддя Дубас Т.В.