Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 182/5322/18

провадження № 61-15318св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство «Таврія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Таврія» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Багрової А. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного підприємства «Таврія» (далі - ПП «Таврія») про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що він згідно із договором від 24 грудня

2013 року передав в оренду відповідачу строком на 5 років належну йому на праві власності земельну ділянку.

30 вересня 2017 року у вечірній час, близько 19 години, до нього додому приїхали представники ПП «Таврія» ОСОБА_2 ., ОСОБА_3. , ОСОБА_4. , ОСОБА_5. , привезли продуктовий набір і привітали з «Днем людини похилого віку». Після цього запросили його в свій автобус та попросили підписати якісь документи. На дворі було темно, він був без окулярів і не бачив, що підписує, про що повідомив ОСОБА_6 , але та сказала, що треба розписатися за отримання продуктового набору. Крім того повідомила, що у майбутньому необхідно буде підписати новий договір оренди землі, оскільки буде підвищено розмір орендної плати. Він підписав надані документи після чого повернувся до будинку, зателефонував синові та повідомив про те, що сталось.

01 жовтня 2017 року телефонував ОСОБА_6 та просив повернути підписані ним документи, на що остання запропонувала прийти до ПП «Таврія»

02 жовтня 2017 року, оскільки 01 жовтня 2017 року був вихідний день.

02 жовтня 2017 року він разом із сином поїхав до ПП «Таврія», але двері адміністрації були зачинені, після чого вони поїхали до поліції та прокуратури де подали відповідні заяви.

03 жовтня 2017 року він знову приїхав до ПП «Таврія». Директора не було, проте співробітники підприємства прийняли його заяву і сказали чекати відповіді, яку так і не надали.

У березні 2018 року він звернувся за допомогою до Нікопольського місцевого центру з надання безоплатної правової вторинної допомоги, після чого йому стало відомо, що існує додаткова угода до договору оренди від 02 жовтня

2017 року із строком дії до 31 грудня 2025 року.

Отримавши на запит Нікопольського місцевого центру з надання безоплатної правової вторинної допомоги копію додаткової угоди від 02 жовтня 2017 року та ознайомившись із нею вважав, що така угода є фальшивою, оскільки наміру продовжувати договір оренди він не мав та цю угоду не підписував.

Просив суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 02 жовтня 2017 року до договору оренди земельної ділянки площею 7,8888 га, розташованої на території Новософіївської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222984500:01:002:0201

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 21 листопада 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 02 жовтня 2017 року до договору оренди земельної ділянки площею 7,8888 га, розташованої на території Новософіївської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222984500:01:002:0201, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , від 24 грудня 2013 року (про зміну умов договору оренди земельної ділянки). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ним фактичних обставин оспорюваного правочину, у зв`язку із похилим віком та станом здоров`я, що вплинуло на його волевиявлення, і зазначений факт має істотне значення. Обставини справи свідчать про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди до договору оренди з ПП «Таврія» щодо продовження строку оренди земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, апеляційну скаргу ПП «Таврія» відхилено, а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності обставин, які свідчать про відсутність волі позивача на укладення додаткової угоди про продовження договору оренди землі, що в свою чергу є підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду,

ПП «Таврія», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справи та витребувано її матеріали з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про існування підстав для визнання недійсною додаткової угоди у зв`язку із укладенням її під впливом помилки, оскільки звертаючись із вказаним позовом ОСОБА_1 вказував, що підпис проставлений на додатковій угоді йому на належить. При цьому, обставина не підписання ним оспорюваного правочину не доведена належними і допустимими доказами.

Позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не довів, що помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Суди не врахували, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

На момент підписання додаткової угоди позивач не мав психічних або фізичних вад, які перешкоджали йому ознайомитись із текстом оскаржуваної додаткової угоди та її умовами, не був позбавлений можливості прочитати вказану додаткову угоду перед її підписанням та мав можливість відмовитись від її підписання.

Самі по собі звернення до правоохоронних органів не можуть підтвердити відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваного правочину.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПП «Таврія», у якому вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, якими до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права та при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 7,8888 га, розташована на території села Новософіївка Нікопольського району Дніпропетровської області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 166659 виданого

03 березня 2006 року.

24 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ПП «Таврія» договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років до 24 грудня 2018 року.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором зареєстровано відомості про строк дії договору оренди зазначеної земельної ділянки до 31 грудня 2025 року на підставі додаткової угоди

від 02 жовтня 2017 року.

Суди встановили, що копію оспорюваної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки позивач отримав у квітні 2018 року.

Також судами встановлено, що представники ПП «Таврія» 30 вересня 2017 року відвідували позивача в нього вдома та надавали документи для підпису.

Позивач 02 жовтня 2017 року звертався до ПП «Таврія», органів поліції та прокуратури із заявами, в яких зазначав про відсутність у нього волевиявлення на підписання документів щодо продовження строку оренди земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою

статтею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦПК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Із роз`яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач 02 жовтня 2017 року (дата оспорюваної додаткової угоди) звернувся до ПП «Таврія» та правоохоронних органів із заявами, в яких зазначав про відсутність волевиявлення на підписання документів щодо продовження строку оренди земельної ділянки.

Вирішуючи питання про наявність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення касаційний суд також враховує встановлені судами обставини за яких

30 вересня 2017 року відбувалося спілкування групи працівників ПП «Таврія» із ОСОБА_1 (якому на той час виповнилось 79 років) та підписання ним документів, а саме - за ініціативи працівників ПП «Таврія» із заявленою метою привітання з «Днем людини похилого віку», у вихідний день, в темний час доби, в автобусі, після вручення продуктового набору, без надання можливості попередньо вивчити заздалегідь підготовані та надруковані відповідачем документи.

В своїй сукупності вказані обставини та подальші дії ОСОБА_1 достовірно вказують на відсутність його вільного волевиявлення на укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2017 року.

Врахувавши вимоги закону та конкретні обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли по суті правильного висновку про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди до договору оренди з метою продовження строку оренди земельної ділянки, через наявність неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину.

Доводи касаційної скарги про недоведеність позивачем того, що підпис в додатковій угоді йому не належить, відхилені касаційним судом, оскільки звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 посилався на загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину та підстави для визнання правочину недійсним (статті 203, 215 ЦК України), при цьому обґрунтовував свої вимоги тими обставинами, що він не мав наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки та підписуючи документи, вважав, що ставить підпис за отримання продуктового набору.

Посилання заявникана що позивачем не доведено помилку під час укладення додаткової угоди стосовно правової природи правочину та наявність обставин, які зумовлюють визнання додаткової угоди недійсною зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент підписання додаткової угоди позивач не мав психічних або фізичних вад, які перешкоджали йому ознайомитись із текстом оспорюваної додаткової угоди та її умовами, не був позбавлений можливості прочитати вказану додаткову угоду перед її підписанням не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди

від 02 жовтня 2017 року до договору оренди землі.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що допитані свідки ОСОБА_4. та ОСОБА_5. , які були присутні при підписанні позивачем документів, не змогли підтвердити того факту, що ОСОБА_1 , під час привітання його з «Днем людини похилого віку» та вручення продуктового набору, був обізнаний про підписання саме додаткової угоди щодо продовження строку дії договору оренди.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення справи та не вказують на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій виконали свої обов`язки, визначені процесуальним законом, повно, всебічно й об`єктивно з`ясували обставини справи та надали їм належну оцінку, ухвалили судові рішення, які є законними та обґрунтованими.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Таврія» залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 21 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 10 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович