ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2019 року

Київ

справа №826/16977/18

адміністративне провадження №К/9901/29975/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні справу№826/16977/18

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про поновлення на роботі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2019 року(прийняте у складі головуючого судді - Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Файдюка В.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.),

у с т а н о в и в :

І. Суть спору:

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач) в якому просив:

1.1. - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 13 вересня 2018 року №245-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

1.2. - поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економіки і фінансової політики Міністерства охорони здоров`я України з 13 вересня 2018 року.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що його було звільнено з посади директора Департаменту економіки і фінансової політики МОЗ України відповідно до п.1 ч.1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та п.1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією посади директора Департаменту економіки і фінансової політики; позивачу було запропоновано інші посади, однак він від них відмовився, оскільки вони не відповідають його освіті, кваліфікації та досвіду роботи, до того ж при наявності в Міністерстві інших вакантних посад йому не було запропоновано інших посад, що відносяться до тієї ж групи оплати праці, що і посада директора Департаменту економіки і фінансової політики, яку він займав; при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним працівникам - при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім`ї яких немає працівників з самостійним заробітком, проте, відповідачем не було враховано правила статті 42 КЗпП України, оскільки у позивача на утриманні є малолітня дитина та вагітна дружина.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 має право на зайняття посади шляхом переведення на одну з вакантних запропонованих посад державної служби, за виключенням конкурсних посад державної служби, зокрема, заступника директора Департаменту - начальника відділу бухгалтерського обліку Департаменту з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, заступника головного бухгалтера.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції було винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

6. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що його звільнено із займаної посади директора Департаменту економіки і фінансової політики Міністерства охорони здоров`я України у зв`язку ліквідацією вказаної посади в результаті оптимізації структури Міністерства охорони здоров`я України. Звертає увагу суду, що така підстава для звільнення не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки, по-перше, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та в пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» не містять такої підстави звільнення, як ліквідація посади.

6.1. Також, звертає увагу на те, що судом першої інстанції та апеляційної інстанції безпідставно не застосовано статтю 87 Закону України «Про державну службу», оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення посади генерального директора Директорату медичних послуг та генерального директора Директорату громадського здоров`я, які є рівнозначними посадами з посадою яку займав Позивач, мені запропоновані не були.

6.2. Крім того, на день вручення попередження про наступне вивільнення з переліком вакантних посад, посада заступника директора Департаменту - начальника відділу бухгалтерського обліку Департаменту з фінансово- економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, заступника головного бухгалтера була вакантною, відповідала його кваліфікації проте не була запропонована.

6.3. Судами попередніх інстанцій взагалі не відображено та не проаналізовано надані документи щодо того чи мав Позивач переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, передбачене статтею 42 Кодексу законів про працю України.

7. На адресу Верховного Суду від відповідача надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін..

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

8. У період з 12 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 перебував на публічній службі в Міністерстві охорони здоров`я України.

9. Наказом МОЗ України від 23 грудня 2016 року № 619-к «Про призначення ОСОБА_1 » позивача було призначено на посаду до апарату Міністерства охорони здоров`я України - помічника Патронатної служби Міністра (самостійний сектор).

10. Наказом МОЗ України від 12 квітня 2017 року № 107-к «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Департаменту економіки і фінансової політики як такого, що пройшов конкурсний відбір, з випробуванням строком на один місяць. Після проходження випробування позивачу присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця відповідно до категорії «Б» посад державної служби.

11. Наказом МОЗ України від 09 липня 2018 року № 1277 «Про затвердження структури МОЗ України на 2018 рік» (у новій редакції) здійснено оптимізацію структури апарату Міністерства охорони здоров`я України на 2018 рік з штатною чисельністю 331 штатна одиниця - утворено новий самостійний структурний підрозділ Департамент з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності та ліквідовано два самостійні структурні підрозділи, Департамент економіки і фінансової політики та Управління бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

12. У зв`язку з цим посада директора Департаменту економіки і фінансової політики, яку обіймав позивач, в результаті оптимізації ліквідована, про що ОСОБА_1 було повідомлено 13 липня 2018 року Державним секретарем МОЗ України ОСОБА_2 і попереджено про наступне вивільнення відповідно вимог 49-2 КЗпП України та запропоновано переведення на іншу вакантну посаду відповідно до діючого штатного розпису (пропонувалося 12 вакантних посад, 4 з яких є керівними).

13. Наказом МОЗ України від 13 вересня 2018 року № 245-к позивача було звільнено з посади директора Департаменту економіки і фінансової політики МОЗ України відповідно до п.1 ч.1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та п.1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією посади директора Департаменту економіки і фінансової політики.

14. Позивач, вважаючи, що при звільненні відповідач грубо порушив його трудові права, оскільки не вжив достатніх заходів для переведення його на іншу роботу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)

15. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

17. Повноваження, компетенція, функції Міністерства охорони здоров`я України визначені Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (далі - Положення № 267), пунктом 1 якого передбачено, що МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

18. Відповідно до п.1 вищевказаного Положення Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

19. Пунктом 8 Положення № 267 передбачено, що МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

20. Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

21. Статтею 1 Закону України «Про державну службу» визначено державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням.

22. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

23. Відповідно до статті 41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

24. Згідно ч.1. ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

25. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).

26. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).

27. Кодексом законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

28. Згідно п. 1 ст. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

29. Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

30. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

VI. Позиція Верховного Суду

31. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

32. Колегія суддів перевірячи рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначає, що наказом МОЗ України від 09 липня 2018 року № 1277 «Про затвердження структури апарату Міністерства охорони здоров`я України на 2018 рік» (в новій редакції), з штатною чисельністю 331 штатна одиниця, - утворено новий самостійний структурний підрозділ Департамент з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності та ліквідовано два самостійні структурні підрозділи, Департамент економіки і фінансової політики та Управління бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

33. Відповідно до вимог законодавства позивача 13 липня 2018 року державним секретарем МОЗ України ОСОБА_2 було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано переведення на інші посади серед запропонованих позивачу 12 посад наявні 4 керівних посади, а також посади, що відносяться до нижчих посад згідно статті 41 Закону про державну службу.

34. Крім того, відповідно до статті 41 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Тобто, нижчою посадою є посада державної служби, яка належить до нижчої групи оплати праці.

35. Проте, ОСОБА_1 не надав згоди на переведення на одну із запропонованих посад. При цьому стверджував, що такі посади не відповідають його освіті, кваліфікації та досвіду роботи.

36. Так, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що спірним питанням у цій справі є переведення (пропонування) позивача на посаду заступника директора Департаменту - начальника відділу бухгалтерського обліку Департаменту з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, заступника головного бухгалтера відповідає його освіті та кваліфікації, оскільки на думку позивача є рівнозначною з попередньою посадою, але дану посаду йому не пропонували.

37. Суди правильно зазначили, що вказана посада є конкурсною посадою державної служби у Міністерстві охорони здоров`я України та для її зайняття згідно наказу МОЗ України від 19 липня 2018року № 1334 було оголошено конкурс. Підстав переводити на дану посаду будь-яку особу, зокрема, позивача, поза конкурсом судом не встановлено.

38. Такий висновок не суперечить частині 5 статті 22 Закону України «Про державну службу», яка передбачає, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

39. Тобто, зазначена норма, не передбачає обов`язок органу на переведення особи на рівнозначну посаду без проведення конкурсу (у разі реорганізації державного органу).

40. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що позивач не має стажу бухгалтерської роботи за професіями керівників нижчого рівня.

41. Отже, з огляду на невідповідність кваліфікації позивача кваліфікаційними вимогам до посад директора Департаменту з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності головного бухгалтер та заступника директора Департаменту - начальника відділу бухгалтерського, заступника головного бухгалтера Департамент з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, йому ці посади не пропонувались.

42. Крім того, інші посади, які були наявні у відповідача, позивачу не пропонувались з огляду на таке. У Директоратах, де були вакансії посад фахівців з питань реформ - у зв`язку з тим, що призначення на такі посади можливе виключно за конкурсним відбором відповідно до Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2016 року № 905-р. А також у зв`язку з припиненням заповнення вакантних посад державної служби в інших структурних підрозділах, функції (повноваження) за якими переходять до утворених директоратів на підставі п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 647 «Деякі питання реалізації комплексної реформи державного управління».

43. За таких обставин зазначене повністю спростовує посилання позивача що йому не запропонували інші вакантні посади, які відносяться до тієї ж групи оплати праці, що і посада директора Департаменту економіки і фінансової політики, яку він займав.

44. Щодо доводів касаційної скарги з приводу наявності переважного права на залишенні на роботі, колегія суддів зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що посада позивача відповідно до наказу від 13.09.2018 року № 245-к була ліквідована, та позивачу надавалися пропозиції щодо наявності вакантних посад. Тобто, у цьому випадку право позивача на те, що він повинен залишитися на роботі, порушено не було.

45. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Міністерство охорони здоров`я України діяло на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

46. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

48. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

50. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

VII. Судові витрати

51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

52. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко