П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 р.

м.Одеса

Справа № 420/4078/19

П `ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравця О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року, прийняте у складі суду судді Токмілової Л.М. в місті Одеса по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС про визнання дій протиправними та скасування картки відмови,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської митниці ДФС, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправними дії головного державного інспектора митного поста «Кучурган» Одеської митниці ДФС України Тукбаєва О.А. щодо складання картки відмови, та відмови йому у перетині державного кордону на його особистому транспортному засобі «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA 500410/2019/00154.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС про визнання дій протиправними та скасування картки відмови задоволено. Визнано протиправними дії головного державного інспектора митного поста «Кучурган» Одеської митниці ДФС України Тукбаєва О.А. щодо складання картки відмови, та відмови ОСОБА_1 у перетині державного кордону на його особистому транспортному засобі «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Скасовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA 500410/2019/00154.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, Одеської митниці ДФС звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС у повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справ, а рішення винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що в розумінні Митного кодексу України, інших законів України, іноземець чи особа без громадянства вважається такою, яка постійно або тимчасово проживає на території України, з моменту отримання відповідної посвідки на постійне або тимчасове проживання, при цьому. Апелянт вказує, що достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрація як суб`єкта підприємницької діяльності. Враховуючи, що відповідно до посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в Україні, зареєстрований в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, а також що відповідно до свідоцтва про шлюб №218329 08.11.2014 ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , яка постійно проживає в Україні, апелянт вважає, що вищевказані документи дозволяють встановити, з якого моменту особа проживає на території України та зареєструвала місце свого постійного проживання з метою визначення її статусу як резидента в розумінні Митного кодексу України.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що ОСОБА_1 не вніс на рахунок органу доходів і зборів, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Апелянт вважає, що суд першої інстанції протиправно прийняв до уваги посилання позивача на копії документів, видані невизнаною Придністровською республікою. Крім того, на думку апелянта, судове рішення про скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA 500410/2019/00154 без визнання її протиправною є порушенням процесуального права

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Республіки Молдова, місце реєстрації та постійного проживання в Республіки Молдова: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина Молдови № НОМЕР_3 , виданим 29.10.2003 року з терміном дії до 05.11.2024 року та паспортом громадянина Республіки Молдова для виїзду за кордон № НОМЕР_4 виданий 27.09.2016 дійсний до 27.09.2023 року.

Між позивачем та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 .

26.06.2018 року, позивачем отримано посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 , згідно якої місцем реєстрації зазначено: АДРЕСА_2 .

На протязі 2018 та 2019 років, позивач неодноразово приїздив до України з Республіки Молдова на певний час та виїздив з України до Республіки Молдова, що підтверджується дата-штампами у закордонному паспорті, на автомобілі «Ford Nondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 , виданого 10.02.2011 року, належить ОСОБА_3 . Вказаним автомобілем, позивач користується на підставі доручення від 12.07.2018 року, в якому передбачено право виїзду за кордон.

29.05.2019 року позивач, на вказаному автомобілі перетинав державний кордон на в`їзд в Україну, через пункт пропуску для автомобільного сполучення «Кучурган-Первомайськ». Під час перетину державного кордону, головним державним інспектором митного посту «Кучурган» Одеської митниці ДФС України Тукбаєвим О.А. відмовлено позивачу у прийнятті митної декларації та складено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (картка відмови) № 500410/2019/00154.

У вказаній картці відмови зазначено, що рішення про відмову в пропуску через митний кордон України транспортного засобу, прийнято у зв`язку із не внесенням на рахунок органу доходів і зборів, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні транспортного засобу на митну територію України з метою вільного обігу, при переміщені громадянином-резидентом транспортного засобу особистого користування з метою прохідного транзиту через митну територію України відповідно до ч. 1 ст. 381 МК України.

Вважаючи вказану картку відмови такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем пред`явлено відповідачу посвідку на постійне проживання в Україні, в якій в наявності відмітка про місце його реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому повідомлено, що ціль його візиту - відвідування його дружини ОСОБА_2 та в подальшому відвідування батька його дружини ОСОБА_4 , який станом на 29.05.2019 знаходився на лікуванні після проведення хірургічної операції в Університетській клініці ОНМУ, з чого слідує, що митний режим необхідно вважати - тимчасове ввезення транспортного засобу на митну території України, а не режим транзиту. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позиція відповідача, що позивач являється резидентом України не ґрунтується на нормі Закону. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії головного державного інспектора митного поста «Кучурган» Одеської митниці ДФС України Тукбаєва О.А. щодо складання картки відмови, та відмови позивачу у перетині державного кордону на його особистому транспортному засобі «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України), законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно з частиною 1 статті 381 МК України, громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на іншу територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.

Разом з тим, особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України регламентується ст. 380 МК України.

Частинами 1 та 2 статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів.

Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.

Таким чином, необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом і встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України.

Згідно картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 500410/2019/00154, позивач в`їжджав на територію України на автомобілі «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , комерційного призначення.

У відповідності до пункту 59 ч. 1 ст. 4 МК України, транспортні засоби комерційного призначення - будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.

Згідно статті 1 Закону України «Про Митний тариф України» митний тариф України є невід`ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.

Відповідно пункту 60 ч. 1 ст. 4 МК України, транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у відповідності до Закону України «Про митний тариф України», транспортний засіб «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відноситься до товарних позицій 8702 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, та за таких підстав підпадає під дію п. 60 ч. 1 ст. 4 МК України та відповідає транспортним засобам особистого користування.

Крім того, у вказаній картці відмови вказано, що позивач в`їжджав на територію України на автомобілі «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 з метою прохідного транзиту через митну територію України.

Статтею 90 МК України, передбачено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 91 МК України, митний режим транзиту застосовується до товарів, які переміщуються прохідним транзитом від пункту ввезення (пропуску) на митну територію України до пункту вивезення (пропуску) за межі митної території України (у тому числі в межах одного пункту пропуску через державний кордон України).

Відповідно до ст. 103 МК України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Враховуючи встановлені судом обставини, а саме що метою візиту позивача було відвідування його дружини ОСОБА_2 та в подальшому відвідування батька його дружини ОСОБА_4 , який станом на 29.05.2019 знаходився на лікуванні після проведення хірургічної операції в Університетській клініці ОНМУ, а також враховуючи термін перебування позивача на території України (з 29.05.2019 року по 05.06.2019 року), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку транспортний засіб «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 ввозився в митному режимі тимчасового ввезення транспортного засобу на митну території України, а не в режим транзиту. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в частині несплати позивачем грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу є неспроможними.

Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач є резидентом України в розумінні МК України, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом «в» пункту 50 частини першої статті 4 МК України передбачено, що резиденти - фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

Згідно з підпунктом «в» пункту 33 частини першої статті 4 МК України нерезиденти - фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

Відповідно до пункту 45 частини першої статті 4 МК України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом). Підтвердження вказаного являється відмітка в паспорті громадянина України для закордонних поїздок про перебування останнього на постійному консульському обліку, проставленою відповідним консульством України за кордоном.

Згідно підпункту «в» пункту 50 частини першої статті 4 МК України, резиденти: фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах 1 та 16 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.

Згідно пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Також, статус резидента в Україні визначається відповідно до положень підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зокрема, вказано, що фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 21 серпня 2018 року (справа №576/2162/16-а), відповідно до яких факт наявності посвідки на право постійного проживання на території України ще не свідчить про реалізацію цього права. Для визначення статусу резидента слід врахувати комплекс обставин, зокрема вирішення колізій при тлумаченні понять «резидент» та «нерезидент» врегульовуються двосторонніми угодами (конвенціями) про уникнення подвійного оподаткування, в яких уточнюється, яким чином країни, що домовляються, будуть визначати, резидентом якої з них є та чи інша фізична або юридична особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що іноземець чи особа без громадянства вважається такою, яка постійно або тимчасово проживає на території України, з моменту отримання відповідної посвідки на постійне або тимчасове проживання, оскільки така посвідка посвідчує виключно наявність права особи постійно проживати на території України, проте не посвідчує обставини фактичного проживання позивача.

Положеннями ст. 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, яка ратифікована Законом України № 134/96-ВР від 23.04.1996, в яких зазначено, що:

- при застосуванні цієї Угоди вираз "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим не виключає особу, яка піддягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел в цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться;

- у випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається резидентом Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів);

b) у разі, коли Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національного особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такого резидента за взаємною згодою.

- у випадку, коли відповідно до положень пункту 1 особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом Договірної Держави, де розміщений її фактичний керівний орган.

Тобто, норми митного законодавства, не пов`язують визначення резиденції для України за постійним місцем проживання виключно з посвідкою на постійне проживання в Україні, як про це зазначає відповідач, а чітко вказують, які елементи повинні бути доведені при визначенні такого статусу і відсутність хоча б одного з них виключає такий статус.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем, при перетині кордону пред`явлено відповідачу паспорт громадянина Республіки Молдови, в якому зазначене місце реєстрації та постійного проживання, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 18), закордонний паспорт Республіки Молдови (а.с. 173-178), в якому наявні дата-штампи в`їзду та виїзду з України, з яких вбачається, що на території України позиває перебував менше часу, аніж на території Республіки Молдови .

Підпункт 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає, що у разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Так, згідно наявних у матеріалах справи копій сторінок закордонного паспорту позивача із відмітками про перетин державного кордону України (а.с. 173-178), позивач протягом 2018 та 2019 років перебував на території України менше 183 днів, які у відповідності до положень статті 14 ПК України є необхідними для визнання фізичної особи резидентом України.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на ті обставини, що позивач зареєстрований в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, оскільки відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а. с. 34), ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2018 року по 4 квартал 2018 року доходів на території України не отримував.

Колегія суддів враховує, що як вбачається з матеріалів справи, позивач займається приватною діяльність на території Республіки Молдова, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи в якості індивідуального підприємця серії АІ 0065219 від 25.06.2018 року, патентом на зайняття підприємницькою діяльністю по спеціальному податковому режиму серії ПР № 1902035, патентом на зайняття підприємницькою діяльністю серії МП № 1612058 (а.с. 23-26, 33).

При цьому, щодо посилань апелянта, що суд першої інстанції протиправно прийняв до уваги посилання позивача на копії документів, видані невизнаною Придністровською республікою, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 15 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини, який набув чинності 24.02.1995 року, документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони. Разом з тим, згідно положень Протоколу про взаємне визнання дії на території Придністров`я та Республіки Молдова документів, які видаються компетентними органами Сторін, на території Республіки Молдова визнаються зокрема посвідчення, дозволи, ліцензії, сертифікати та інші документи, які видаються відповідними органами. Таким чином, оскільки вищевказані документи визнаються на території Республіки Молдова, відповідно до положень ч.2 ст. 15 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини вони вважаються офіційними і на території України, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має більш тісні особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) саме на території Республіки Молдова, з огляду на тривалість його перебування на території України протягом останніх років, докази, що підтверджують здійснення позивачем підприємницької діяльності за межами України та відсутність отримання позивачем доходів на території України.

Доводи апелянта, що позиція митного органу повністю відповідає рішенню Верховного Суду у подібних правовідносинах по справі № 461/6524/16-а також є неспроможними, оскільки відповідно до фактичних обставин, встановлених Верховним Судом по справі № 461/6524/16-а, особа перебувала на території України більше 183 днів, які у відповідності до положень статті 14 ПК України є необхідними для визнання фізичної особи резидентом України.

Щодо доводів апелянта, що судове рішення про скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без визнання її протиправною є порушенням процесуального права, колегія суддів зазначає, що наведені доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки жодним чином не спростовують обґрунтованості рішення суду попередньої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження, при цьому порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення даної справи у розумінні ч.2 ст. 317 КАС України судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги встановлено не було, при цьому судом першої інстанції справу вирішено відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС про визнання дій протиправними та скасування картки відмови - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя : С. Д. Домусчі

Суддя: О. О. Кравець