ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2019 року № 640/19895/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання нечинною постанови

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправною та нечинною постанову від 23 листопада 2018 року №1512 «Щодо заборони Публічному акціонерному товариству «Сумигаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на прийняття оскаржуваної постанови від 23 листопада 2018 року №1512 без дотримання процедури прийняття регуляторного акту, визначеної статтею 15 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та главою 3 Порядку проведення відкритого обговорення проектів рішень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 червня 2017 року №866, в частині оприлюднення проекту рішення, надання строку для прийняття зауважень та пропозицій, і в разі їх надходження проведення відкритого обговорення проекту рішення, а в разі внесення суттєвих змін до проекту рішення проведення повторної процедури оприлюднення, внесення зауважень та пропозицій. Натомість, відповідачем проект оскаржуваної постанови було оприлюднено за чотири дні до її прийняття.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 січня 2019 року заяву представника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року клопотання представника Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» про залучення до участі у справі Державної регуляторної служби України в процесуальному статусі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та заяву представника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про залучення до участі у справі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в процесуальному статусі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залишено без задоволення.

Також, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року частково задоволено заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23 листопада 2018 року №1512 «Щодо заборони Публічному акціонерному товариству «Сумигаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов» до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що з жовтня 2018 року позивачем здійсненні нарахування побутовим споживачам обсягів, які враховують різницю у приведенні до стандартних умов, внаслідок чого в середньому обсяги донарахувань склали 1-1,5% від обсягу фактичного споживання згідно з показами засобів обліку. Оскільки покриття об`єктивної різниці у вимірах природного газу здійснюється за рахунок тарифу на розподіл природного газу, який для позивача встановлено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15 грудня 2016 року №2304, отже стягнення позивачем додаткових плат із побутових споживачів є, на думку відповідача, неправомірним.

Додаткового представник відповідача вказує, що норми Кодексу газорозподільних систем, на які посилається позивач, не містять положень, які регламентують процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовим споживачам до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків в обсягах (куб.м.), а містять виключно процедуру такого приведення для непобутових споживачів. Нормативно-правовими актами взагалі не визначено величин коефіцієнтів приведення до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків із побутовими споживачами, що, на думку представника відповідача, свідчить про протиправність дій операторів ГРМ.

Також представник відповідача зазначив, що відповідно до пунктів 7.5, 7.7 Регламенту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 06 грудня 2016 року №2133, та статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» було оприлюднено порядок денний засідання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, що відбулось у формі відкритого слухання 23 листопада 2018 року та до якого було включено питання щодо заборони ГРМ приводити об`єм використаного природного газу побутовим споживачам та розміщено проект, зокрема, оскаржуваного рішення.

Крім того представник відповідача вказав, що оскаржувана постанова від 23 листопада 2018 року №1512 не містить норм регуляторного характеру, оскільки жодне з положень такої постанови не містить загальнообов`язковості, а тому її прийняття не потребувало реалізації процедур, передбачених для прийняття регуляторних актів.

З огляду на викладене, представник відповідача зазначає, що оскаржувана постанова прийнята у межах компетенції та у спосіб, визначений законодавством, з дотриманням балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг і держави, а також основних принципів діяльності регулятора - законності, справедливості та недопущення дискримінації.

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що оскаржувана постанова від 23 листопада 2018 року №1512 встановлює норми як для оператора ГРМ, так і для постачальників природного газу та побутових споживачів. При цьому постанова від 23 листопада 2018 року №1512 не визначена терміном дії, отже містить ознаки регуляторного акту.

Також представник позивача вказує, що відповідач безпідставно посилається на Методику визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджену наказом Міністерства палива та енергетики від 30 травня 2003 року №264 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7891, оскільки зазначена методика поширюється на газопостачальні та газорозподільні підприємства, а також на споживачів газу, комерційні вузли обліку газу яких розташовані на їх території, в частині обрахування втрат газу, які виникають на газопроводі та його елементах від місця входу газопроводу на територію споживача або від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку газу споживача за умови герметичності газопроводів та його елементів.

Додатково представник позивача вказує, що розділ 2 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики від 30 травня 2003 року №264 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7891, доповнено пунктом 6, на який посилається відповідач у відзиві на позов, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №266 від 10 березня 2017 року, проте на даний час позивач здійснює свою діяльність з розподілу природного газу за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15 грудня 2016 року №2304.

Крім того представник позивача вказує, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технічних витрат газорозподільних підприємств на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року №847 для позивача були затверджені розміри нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат, які включають і приведення природного газу до стандартних умов для побутових споживачів. Пунктом 6 глави 1 розділу XV Кодексу газорозподільних систем визначено, що за відсутності корекції тиску та температури у ЗВТ, виміряний об`єм газу має бути приведений до стандартних умов за вказаною формулою та не обумовлюється використання Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року №116 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 березня 2004 року за №346/8945, тільки для непобутових споживачів, як вказує представник відповідача.

З огляду на викладене, представник позивача вважає, що відповідачем не спростовано його доводи, що всі суб`єкти ринку природного газу знаходяться у взаємовідносинах де основним елементом є природний газ, об`єм (обсяг) якого приведений до стандартних умов. Встановлена оскаржуваною постановою заборона операторам ГРМ і, зокрема, позивачу, при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами прямо суперечить названим нормативно-правовим актам, прийнятим самим же відповідачем та Кабінетом Міністрів України, та призводить до того, що побутовим споживачам буде надаватися не послуга з газопостачання, а постачання суміші вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, яка не є товарною сполукою, призводить до дискримінації оператора ГРМ серед інших суб`єктів ринку природного газу та порушує баланс інтересів споживача, суб`єктів господарювання, що проводять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг і держави.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23 листопада 2018 року №1512 «Щодо заборони Публічному акціонерному товариству «Сумигаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов» відповідно до статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» та статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», у зв`язку із зверненнями споживачів природного газу та з метою захисту їх прав:

-заборонено Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами;

-у разі приведення у жовтні 2018 року Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» об`ємів використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» необхідно здійснити за жовтень 2018 року перерахунок об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єктах побутових споживачів відповідно до фактичних показань лічильників природного газу.

Позивач вважаючи, що дана постанова є протиправною, звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року № 329-VIII державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно пункту 32 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року № 329-VIII, Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначені Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22 вересня 2016 року №1540-VIII (далі - Закон №1540-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1540-VIII Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор) є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно пункту 1 частини 1, частини 2 статті 2 Закону №1540-VIII, Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії; діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу; діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів та інших речовин трубопровідним транспортом.

Державне регулювання у сферах, визначених у частині першій цієї статті, здійснюється Регулятором відповідно до цього Закону, а також законів України «Про природні монополії», «Про ринок електричної енергії», «Про ринок природного газу», «Про трубопровідний транспорт», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про теплопостачання», «Про питну воду та питне водопостачання», інших актів законодавства, що регулюють відносини у відповідних сферах.

Одночасно частинами 1, 2 статті 3 Закону №1540-VIII визначено, що Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Крім того, пунктами 1, 5, 14, 26 частини 1 статті 17 названого Закону визначено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції; контролює виконання операторами систем передачі та розподілу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, іншими суб`єктами ринків електричної енергії і природного газу, а у відповідних випадках - власниками систем їхніх зобов`язань відповідно до закону; забезпечує захист прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз`яснень з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора; виконує інші функції та повноваження, визначені законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV, регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Одночасно пунктом 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Проаналізувавши оскаржувану постанову від 23 листопада 2018 року №1512 на предмет її відповідності зазначеним ознакам регуляторного акту, суд дійшов висновку, що постанова не спрямована на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Одночасно оскаржувана постанова від 23 листопада 2018 року №1512 хоч і направлена на неодноразове застосування, втім не скасовує, не встановлює та не змінює норми права, направлена стосовно конкретно визначеної особи - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», а отже, за сукупністю ознак, що наведені в статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV, на думку суду, не підпадає під визначення поняття регуляторного акта.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494 затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс), положеннями якого встановлено, зокрема, порядок комерційного обліку газу по об`єктах побутових споживачів (населення).

Пунктами 1, 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу визначено, що комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам ГРМ, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними.

Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», як оператор ГРМ відповідно до вимог пунктів 2-3 глави 2 розділу І Кодексу виконує функції розподілу природного газу, забезпечення комерційного обліку природного газу, формування добових, декадних, місячних, квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі (розподілу, споживання) природного газу тощо.

При цьому, позивач як оператор ГРМ здійснює комерційний облік природного газу в газорозподільній системі.

Пунктом 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу передбачено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу.

Відтак, суд зазначає, що приписи пункту 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу визначають, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, шляхом: 1) приведення газу до стандартних умов; 2) переведення об`єму газу, приведеного до стандартних умов, в одиниці енергії.

При цьому, за вимогами абзацу шостого пункту 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу, оператор ГРМ зобов`язаний за підсумками місяця, але не пізніше 8-го числа, наступного за розрахунковим місяцем, опублікувати на власному сайті фактичні дані щодо розміру середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за кожним маршрутом; передбачити у платіжних документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача, інформацію про величину коефіцієнту приведення до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в автоматичному режимі об`єм природного газу до стандартних умов), розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також розмір спожитого обсягу енергії природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт·год, Гкал, МДж (абзац третій пункту 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу).

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що на позивача покладено обов`язок при комерційному обліку газу, в тому числі, здійснювати дві окремі процедури: 1) приведення газу до стандартних умов; 2) розрахунок спожитого обсягу енергії природного газу, про який повідомляється споживача в платіжному документі.

Відтак, вищезазначені висновки суду спростовують аргументи відповідача, що вказана норма щодо приведення до стандартних умов застосовується виключно при здійсненні перерахунку об`єму природного газу з кубічних метрів в енергетичні одиниці та позбавляє права позивача приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами, оскільки суперечать вимогам Кодексу.

Згідно абзацу першого пункту 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу, порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРС, та з урахуванням вимог цього Кодексу. На виконання зазначених вимог Кодексу та Закону № 1504-VIII Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року прийнято постанову № 2498 «Про затвердження типового договору розподілу природного газу».

Так, відповідно до пункту 1.2 Типового договору умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу.

Згідно пунктом 37 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року № 329-VIII, споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до пункту 4 розділу 1 глави І Кодексу споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Розділ V Договору містить порядок обліку природного газу, що передається споживачу. Так, пункт 5.1 Договору визначає, що облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРС та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.

Згідно з пунктом 5.2 Договору, визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРС та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРС та цим Договором.

В пункті 5.3 Договору передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м. куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі ГРС.

Пунктом 6 розділу XV глави 1 Кодексу визначено, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року № 116, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 березня 2004 року за № 346/8945.

Методика приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу (далі - Методика) призначена для приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.

Розрахунки об`єму газу, приведеного до стандартних умов, здійснюються з урахуванням коефіцієнтів коригування показів лічильників, визначених у цій Методиці. Такі розрахунки виконуються споживачами газу самостійно.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що положення Методики не поширюється на побутових споживачів, оскільки зазначена вище норма Кодексу пов`язує приведення об`єму спожитого природного газу до стандартних умов не з порядком та процедурою, визначеними Методикою, а з числовими значеннями коефіцієнтів, які зазначені в додатках до методики. До того ж, Кодекс розроблений та затверджений Регулятором, нормативно-правове регулювання з цих питань є повноваженням саме Регулятора.

Так, суд наголошує, що приведення об`єму природного газу до стандартних умов при здійсненні обліку та розрахунків за природний газ, використаний споживачами, прямо передбачено Кодексом газорозподільчих систем та Типовим договором.

Стосовно доводів відповідача, що позивач не має права приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами, оскільки покриття об`єктивної різниці у вимірах природного газу здійснюється за рахунок тарифу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1.1-1.5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах» від 23 листопада 2011 № 737 річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року № 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за № 570/7891, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за № 571/7892, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року № 595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за № 1224/8545.

Газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

На підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри НВ і ВТВ природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.

Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року.

У разі непогодження розрахованих газорозподільним підприємством річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надає йому вмотивовану відмову.

З огляду на зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивач правомірно та обґрунтовано при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводив об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами. Натомість, відповідачем не наведено достатніх правових підстав для заборони позивачу приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за природний газ, що свідчить про неправомірність оскаржуваної постанови від 23 листопада 2018 року №1512.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року по справі №640/21017/18, від 11 вересня 2019 року по справі №640/20692/18, від 23 липня 2019 року по справі 640/20232/18.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку суду оскаржувана постанова прийнята відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такої постанови, що також є підставою для визнання її протиправною.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваної постанови, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість такої постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» задовольнити.

2.Визнати протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23 листопада 2018 року №1512 «Щодо заборони Публічному акціонерному товариству «Сумигаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов».

3.Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (40021, місто Суми, вулиця Лебединська, будинок № 13, код ЄДРПОУ 03352432) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (03057, місто Київ, вулиця Смоленська, будинок 19, код ЄДРПОУ 39369133).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко