Номер справи місцевого суду: 520/12514/18

Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 09 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приморський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про виключення відомостей як батька з актового запису про народження дитини,

встановив:

14.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив виключити відомості про нього ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України) як батька з актового запису №858 від 12.09.2008 року, вчиненого в книзі реєстрації народжень Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м.Одеси про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він взагалі заперечує біологічне батьківство у відношенні дитини, сторони ніколи не перебували у шлюбі, він мав бажання лише допомогти ОСОБА_3 завагітніти та народити дитину, внаслідок чого двічі надавав аналізи у клініці «Ремеді» та двічі разом з відповідачем їздив до м.Києва в Інститут репродуктивної медицини, а після народження дитини він погодився на прохання ОСОБА_3 здійснити запис свого батьківства у свідоцтві про народження дитини, щоб відповідач не мала статусу матері-одиначки, також пояснив, що питання про виключення відомостей його як батька з актового запису про народження виникло лише через 10 років з причини звернення відповідача з позовом про стягнення аліментів, а домовленість була тільки на надання ним як донором біологічного матеріалу для проведення відповідачу екстракорпорального запліднення /ЕКО/, якщо би відповідач не зверталась з позовом про стягнення аліментів, він би не звертався з позовом про виключення відомостей про батьківство, бо на даний час він є багатодітним батьком, матеріально підтримує дітей та свою сім`ю.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 09.04.2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приморський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про виключення відомостей як батька з актового запису про народження дитини - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що із ОСОБА_3 вони були співробітниками, та на її прохання виступив донором біологічного матеріалу. Про те що, його біологічний матеріал було використано для проведення їй процедури ЄКО в Інституті репродуктивної медицини, в результаті чого вона завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_3 народила сина, ОСОБА_1 дізнався зі слів ОСОБА_3 та повірив їй. Документи, які підтверджують, що для проведення ЄКО ОСОБА_3 був використаний біологічний матеріал саме ОСОБА_1 , відсутній, вони не були надані ні центром репродуктивної медицини «Ремед», ні ПАТ «Інститут репродуктивної медицини».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували у шлюбі, факт проживання їх однією сім`єю без шлюбу не було предметом розгляду даної справи, тому є недослідженим.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м.Одеси від 12.09.2008 року, актовий запис № 858.

Згідно з даними свідоцтва про народження дитини та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 18.08.2008 року, батьком дитини вказано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 . Підставою запису відомостей про батька є спільна заява батьків про визнання батьківства від 12.09.2008 року. Державна реєстрація народження проведена відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України. Актовий запис підписано батьками.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про виключення відомостей як батька з актового запису про народження дитини, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. За відсутності такої заяви, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, зазначено, що якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі одного із документів, передбачених у пункті 2 цієї глави, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства. Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім`я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Проте, в матеріалах справи є копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4 від 12.09.2008 року, актовий запис №858, з якого вбачається, що батьком дитини вказано ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 , дитина має прізвище « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та по батькові « ІНФОРМАЦІЯ_5 », тому доводи представника позивача про те, що відповідач має статус матір-одиначка та отримує з цього приводу соціальні пільги, суд відхилив.

Як вбачається з копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області за №00020953118, з якого вбачається, що запит було здійснено на прохання позивача ОСОБА_1 від 11.09.2018 року. Із витягу вбачається, що державна реєстрація народження проведена відповідно до ст.126 СК України - за спільною заявою батьків про визнання батьківства від 12.09.2008 року.

05.09.2018 року на запит Суворовського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області реєстратором Приморського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області Осіпенко Г.О. була здійснена перевірка та виправлено неточності у електронних відомостях з приводу прізвища дитини, було внесено зміни до відомостей актового запису, зокрема невірно вказано прізвище дитини « ІНФОРМАЦІЯ_5 » було змінено на вірне « ІНФОРМАЦІЯ_5 », вказані зміни було внесено з дотриманням вимог діючого законодавства.

Крім того, із заяви Приморського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області вбачається, що суду було надіслано актовий запис про народження дитини №858 від12.09.2008 року, підписаний заявниками, окрім копії спільної заяви батьків від 12.09.2008 року, яка відсутня, оскільки строк зберігання даного документа складає 5 років.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач усно та письмово не заперечував проти того, що він погодився на запис свого батьківства щодо дитини, тому дитині було присвоєно прізвище « ІНФОРМАЦІЯ_5 », проте у подальшому позивач змінив свої пояснення та просив призначити судову почеркознавчу експертизу, мотивуючи тим, що він заперечує підписання ним заяви про визнання батьківства до органів РАЦС, однак судом було відмовлено з причин відсутності оригіналу спільної заяви.

Відповідно до ст.ст.6, 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Пунктом 1.1 «Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року за № 96/5 передбачено, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством.

Визнання батьківства це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. У загальному випадку воно може відбуватися за добровільним порядком (ст.126 СК України).

Суть заяви жінки і чоловіка полягає в тому, що чоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної у заяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненість між батьком та дитиною не встановлюється і закон цього не вимагає. Заява про визнання батьківства жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, подається у письмовій формі. Вона може бути подана до органу державної реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини.

Відповідно до ст.136 Сімейного кодексу України особа, яка записана батьком дитини згідно зі ст.ст.122, 124, 126, 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведеності відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. Не має право оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо на момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Судом першої інстанції було вірно встановлено та сторонами не заперечується, що дитина була народжена із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, а саме - 26.11.2007 року відповідачеві була проведена процедура екстракорпорального запліднення /ЕКО/, що підтверджується медичними документами ПрАТ «Інституту репродуктивної медицини».

Судом було досліджено відповідь та копії документів, які надані були на виконання ухвали суду, з яких вбачається, що пацієнти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у листопаді 2007 року після необхідних обстежень та проходження першого етапу лікування у статусі пари були перенаправлені з «Центру репродуктивної медицини «REMEDI» до ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» безпосередньо для проведення процедури штучного запліднення. У зв`язку з вищевикладеним, з чоловіком ОСОБА_1 будь-які заяви-зобов`язання для проведення процедури штучного запліднення, або заяви стосовно донорства в ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» не складались, вказані питання вирішувались в «Центрі репродуктивної медицини «REMEDI».

В доданих медичних документах є направлення «Центру репродуктивної медицини «REMEDI» від 24.11.2007 року на ім`я ОСОБА_3 для проведення процедури ЕКО в ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» та інші документи, в яких дійсно значиться прізвище ОСОБА_1 , вказано його рік народження, його медичні показники.

Позивач у судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердив факт того, що він двічі відвідував «Центр репродуктивної медицини «REMEDI» та двічі їздив до м.Києва разом з відповідачем до ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» з метою допомогти завагітніти відповідачу з метою народження дитини.

Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки сторони не знаходились у зареєстрованому шлюбі, письмова згода-зобов`язання на процедуру штучного запліднення не вимагалась, а у разі незгоди з проведенням процедури ОСОБА_1 мав можливість взагалі не займатись вказаним питанням, або написати заяву-відмову, яка б свідчила про небажання ним здійснення штучного запліднення відповідачем з використанням його біологічного матеріалу, тому оспорювання чоловіком батьківства є неможливим, оскільки вагітність відбулась з застосуванням допоміжних репродуктивних технологій за згодою сторін, незалежно від наступного розвитку відносин між ними, зокрема факту подання позову про стягнення аліментів.

Частина 7 ст.281 ЦК України встановлює норму, згідно з якою повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством. А ч.1 ст.290 ЦК України дозволяє повнолітній дієздатній фізичній особі бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин.

Основи законодавства України про охорону здоров`я, які діяли на той час, містять регламентацію штучного запліднення та імплантації ембріона. За даною нормою застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

З матеріалів справи вбачається, що від народження та по теперішній час малолітня дитина ОСОБА_4 мешкає та зареєстрований з матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою - випискою з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію № 218 від 22.02.2018 року.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 31.05.2018 року у справі № 520/2212/18 за позовом ОСОБА_3 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини доходу ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 26.02.2018 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Виконання вказаного рішення зупинено касаційною інстанцією.

Колегія суддів при розгляді вказаної справи про оспорювання батьківства враховувала положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Зокрема, в постанові зазначено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це, не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій. Закріплення таких правових гарантій захисту прав дитини цілком логічне та обґрунтоване. Якщо чоловік добровільно визнав своє батьківство, знаючи про те, що він не є біологічним батьком, то його права не вважаються порушеними.

За аналогією можливо зробити висновок, що виникнення правовідносин щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій між подружжям чи особами, які не перебувають у шлюбі, не повинно зумовлювати підстави для спростування батьківства, оскільки питання надання згоди було погоджено особою, що записана батьком дитини. І в першому і в другому випадку, особа приймала виважене рішення, і змінити його в судовому порядку вона уже позбавлена можливості.

У разі надання згоди щодо застосування лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій, чоловік бере на себе рівні права та обов`язки батьків із виховання й утримання майбутньої дитини.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України - батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі ст.155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що із ОСОБА_3 апелянт був співробітником та на її прохання виступив донором біологічного матеріалу, про те що, його біологічний матеріал було використано для проведення їй процедури ЄКО в Інституті репродуктивної медицини, в результаті чого вона завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_3 народила сина, ОСОБА_1 дізнався зі слів ОСОБА_3 , документи, які підтверджують, що для проведення ЄКО ОСОБА_3 був використаний біологічний матеріал саме ОСОБА_1 , відсутні, вони не були надані ні центром репродуктивної медицини «Ремед», ні ПАТ «Інститут репродуктивної медицини», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, повні та достатні докази на підтвердження тверджень позивача.

Крім цього, позивачем не спростовуються відомості про те, що дитина була народжена в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, не заперечується факт згоди на вказану процедуру та вказано, що позивачем були витрачені значні кошти на операції відповідача, її оздоровлення, ЕКО та роди, крім того, із пояснень представника відповідача вбачається, що з моменту народження сина позивач завжди ним опікувався та займався його розвитком на рівні із відповідачем на протязі більш десяти років, здійснював оплату навчання у школі, між позивачем, дитиною та відповідачем існували відносини притаманні сім`ї, проводили разом обряд хрещення, позивач надавав нотаріально посвідчені згоди на виїзд дитини за межі України, матеріально утримував дитину, вищевикладене резюмує батьківство.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.

Також апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції у рішенні суду повно відобразив обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи викладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення немає.

Колегія суддів, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в зв`язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.374, ст.ст.375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 09 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.12.2019 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді : Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький