ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року Справа № 902/734/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

позивача : не з`явився

відповідача: Слободяника І.А., адвоката , ордер серія ВН №098660 від 18.06.19р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 06.03.19р. суддею Колбасовим Ф.Ф. о 13:07 у м.Вінниці, повний текст складено 11.03.19р. у справі № 902/734/18

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

про стягнення 1105232,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся в Господарський суд Вінницької області із позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 1105232,34 грн.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, свої вимоги обґрунтовує тим, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 в усній (спрощеній) формі було укладено договір поставки товару, за яким позивач взяв на себе зобов`язання поставити товар, а відповідач - здійснити оплату товару, а саме ювелірних виробів.

Як стверджує позивач, ним було здійснено поставки товару відповідачу відповідно до накладних: № 5418 від 16.12.2014 р. на суму 116881,07 грн., №5416 від 16.12.2014 р. на суму 134084,48 грн., № 5415 від 16.12.2014 р. на суму 173608,50 грн. та № 5417 від 16.12.2014 р. на суму 100207,95 грн. Проте, відповідач не розрахувався за поставлений товар у зв`язку із чим виникла заборгованість у розмірі 524782,00 грн., що є предметом спору у даній справі. Крім того, посилаючись на прострочення відповідачем виконання зобов`язань щодо поставки товару, позивачем додатково нараховано до стягнення 60386,00 грн. 3% річних та 520064,34 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 06.03.2019 року у справі №902/734/18 в позові Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 1105232,34 грн. відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст.11, 509, 626, 655 ЦК України, ст.ст. 175, 181, 265 ГК України, ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п.2.4., 2.5.,2.15. Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене Наказом №88 від 24.05.1995 р. Міністерства фінансів України, ст.ст. 73, 74, 75, 77, 86, 91 ГПК України, вказав, що з метою з`ясування усіх обставин справи від сторін витребувано оригінали накладних № 4274 від 16.10.2014 р., № 4278 від 16.10.2014 р., №5415 від 16.12.2014 р., № 5416 від 16.12.2014 р., № 5417 від 16.12.2014 р., № 5418 від 16.12.2014 р., однак жодна зі сторін їх суду не надала.

Крім того, суд зазначив, що постанова про закриття кримінального провадження від 20.09.2018 р., за відсутності інших доказів, зокрема оригіналів первинних бухгалтерських документів (накладних, довіреностей, податкових накладних тощо) достеменно не підтверджує факт поставки товару позивачем на вказану ним суму. При цьому, як зазначено у вказаній постанові слідчого, свідок засвідчила той факт, що вона прийняла ювелірні вироби за накладними у представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, які в подальшому були нею реалізовані у роздрібній мережі фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 Натомість у видаткових накладних в графі "Прийняв" зазначено прізвище ОСОБА_3 та підпис, який відповідач заперечує.

Також, судом вказано, що всупереч вимогам ст.ст. 13, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України позивачем відповідних допустимих доказів поставки товару відповідачу за накладними: № 4274 від 16.10.2014 р., № 4278 від 16.10.2014 р., №5415 від 16.12.2014 р., № 5416 від 16.12.2014 р., № 5417 від 16.12.2014 р., № 5418 від 16.12.2014 р. до матеріалів справи не надано.

За наведеного, враховуючи недоведеність позивачем самого факту поставки товару за усним договором відповідачу та прийняття вказаного товару відповідачем, наявності існування та порушення відповідачем своїх господарських зобов`язань перед позивачем, суд прийшов до висновку, про відмову у позові.

Не погодившись із винесеним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 06.03.2019 року у справі №902/734/18 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зауважує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4, звертаючись до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи- підприємця ОСОБА_3 аргументував свій позов тим, що відповідач не розрахувався за поставлений товар, у зв`язку із чим виникла заборгованість.

Вказує, що позивачем оригінали видаткових накладних були надані суду для огляду, зокрема, 17 грудня 2018 р. під час проведення першого (підготовчого) засідання, тому висновки суду стосовно неподання оригіналів накладних є безпідставними та не відповідають дійсності.

Зауважує, що у постанові про закриття кримінального провадження від 20.09.2018р. старшого слідчого відділу Лівобережного відділення Вінницького міського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області майора поліції Квача С.А., слідчим встановлено існування між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договірних відносин щодо поставки ювелірних виробів, а також встановлено відсутність повного розрахунку за поставлені вироби у розмірі 16638,74 дол. США, що в перерахунку на національну валюту складає 468397,16 грн. за курсом НБУ на 19.09.2018р. На тій підставі, що вказаний спір виник з цивільно-правових відносин, орган досудового слідства прийшов до висновку, що дане кримінальне провадження підлягає закриттю за відсутності ознак кримінального правопорушення. Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовними вимогами про стягнення 524782,00 грн. основного боргу та є предметом спору у даній справі.

Крім того, з посиланням на ст. 75 ГПК України вказує, що вона містить вичерпний перелік підстав для звільнення сторін від доказування, проте, відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення на суд покладено обов`язок вирішити такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Разом з тим, зазначає, що за відсутності преюдиційної складової, сторона не звільняється від доказування, але суд повинен взяти до уваги фактичні дані, надані сторонами, чого, відповідно до тексту оскаржуваного рішення зроблено не було.

Відзиву на апеляційну скаргу від ФОП ОСОБА_3 не надійшло, що відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач брав участь під час апеляційного перегляду справи, проте не забезпечив явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду 05.12.2019 року, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений заздалегідь та належним чином, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 136, т. 2).

04.12.2019 року від представника ФОП ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його участю у Шостому апеляційному адміністративному суді у справі №826/16076/18. Вказує, що не заперечує проти продовження строку апеляційного розгляду скарги понад установлений термін.

Представник відповідача заперечив проти відкладення справи.

Колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст. 270 ГПК України).

Разом з тим, ухвала суду від 25.11.2019р. про поновлення провадження у справі та призначення справи до розгляду на 05.12.2019р., об. 11 год. 00 хв. надіслана позивачу заздалегідь у встановленому порядку, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 136, т. 2).

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивач не був позбавлений можливості самостійно прибути до Північно - західного апеляційного господарського суду для участі у судовому засіданні.

Враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, явка сторін обов`язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, за наявними у матеріалах справи доказами, у відповідності до вимог ст.ст. 269, 273 ГПК України.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, свої вимоги обґрунтовує тим, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 в усній (спрощеній) формі було укладено договір поставки товару, за яким позивач взяв на себе зобов`язання поставити товар, а відповідач - здійснити оплату товару, а саме ювелірних виробів.

Як стверджує позивач, ним було здійснено поставки товару відповідачу відповідно до накладних: № 5418 від 16.12.2014 р. на суму 116881,07 грн., №5416 від 16.12.2014 р. на суму 134084,48 грн., № 5415 від 16.12.2014 р. на суму 173608,50 грн. та № 5417 від 16.12.2014 р. на суму 100207,95 грн.

На підтвердження зазначеного позивачем надано до матеріалів справи копії вищезазначених накладних. Термін сплати зазначено до 16.12.2014 р. (а.с.17-25, т.1).

У зв`язку із несплатою товару, позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України.

Як слідує з постанови про закриття кримінального провадження від 20.09.2018 р. старшого слідчого відділу Лівобережного відділення Вінницького міського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області майора поліції Квача С.А., в провадженні Лівобережного ВП ВВП ГУНП у Вінницькій області перебували матеріали досудового розслідування № 12018020020000752 від 23.02.2018 р. за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

В процесі розслідування кримінального провадження слідством встановлено, що в жовтні 2014 року (точна дата та час слідством не установлено) фізична особа - підприємець ОСОБА_4, основним видом діяльності якого є оптова торгівля годинниками та ювелірними виробами, та фізична особа-підприємець ОСОБА_3, основним видом діяльності якого є виробництво ювелірних і подібних виробів, домовились про поставку ювелірних виробів до АДРЕСА_3, де на той час знаходилося місце реалізації продукції фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_1 підтвердив, що він діяв в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та поставив до АДРЕСА_3, ювелірні вироби за накладними: № 4274 від 16.10.2014 р., № 4278 від 16.10.2014 р., №5415 від 16.12.2014 р., № 5416 від 16.12.2014 р., № 5417 від 16.12.2014 р., № 5418 від 16.12.2014 р.

Свідок ОСОБА_2 в телефонній розмові, перебуваючи в м. Одеса, підтвердила той факт, що вона на час виникнення спірних правовідносин, являлася співробітником фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 і в її функціональні обов`язки входила реалізація ювелірних виробів від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

Свідок засвідчила той факт, що вона прийняла ювелірні вироби за накладними у представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, які в подальшому були нею реалізовані у роздрібній мережі фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, де вона працювала, на суму, яку вона не пам`ятає.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_4 підтвердив факт поставки товару та його часткової оплати.

Слідством під час досудового розслідування встановлено факт поставки ювелірних виробів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, часткової оплати товару та зі слів заявника заборгованості у розмірі 411,85 грамів у золоті 999,9 проби, що становить 16638,74 дол. США, в перерахунок на національну валюту 468397,16 грн. за курсом НБУ станом на 19.09.2018 р., що підтверджується накладними стосовно оптової торгівлі від 16.12.2014 р. №5418, де зазначено покупця - фізичну особу-підприємця ОСОБА_3.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_3 заперечував факт отримання від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ювелірних виробів, знайомство з останнім та ведення будь-яких господарських правовідносин.

Як зазначено у вказаній постанові, слідчим встановлено існування між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договірних відносин щодо поставки ювелірних виробів, а також встановлено відсутність повного розрахунку за поставлені вироби у розмірі 16638,74 дол. США, що в перерахунку на національну валюту складає 468397,16 грн. за курсом НБУ на 19.09.2018 р.

На тій підставі, що вказаний спір виник з цивільно-правових відносин, орган досудового слідства прийшов до висновку, що дане кримінальне провадження підлягає закриттю за відсутності ознак кримінального правопорушення (а.с.26-27, т.1).

Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовними вимогами про стягнення 524782,00 грн. основного боргу та є предметом спору у даній справі.

Крім того, посилаючись на прострочення відповідачем виконання зобов`язань щодо поставки товару, позивачем додатково нараховано до стягнення 60386,00 грн. 3% річних та 520064,34 грн. втрат від інфляції.

Натомість відповідач у відзиві на позов (а.с. 49-50, т.1), в поясненнях, наданих представником у підготовчому засіданні 07.02.2019 р., також заперечував факт отримання товару фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, посилаючись на те, що жодних правовідносин з позивачем відповідач ніколи не мав, господарські та інші договори не укладались, відповідач товар по доданим до позовної заяви накладним не отримував і розрахунки за нього не проводив.

Апеляційний господарський суд в судовому засіданні 10.09.2019 року оглянув оригінали видаткових накладних №5418 від 16.12.2014р., №5417 від 16.12.2014р., №5416 від 16.12.2014р., №5415 від 16.12.2014р., №4274 від 16.10.2014р., №4278 від 16.10.2014р., які були долучені позивачем до матеріалів спарви.

Однак, відповідач стверджував, що видаткові накладні, додані позивачем до справи на підтвердження поставки товару, не підписував.

Ухвалою суду від 24.09.2019 року призначено по справі №902/734/18 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Рівненському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України (33003, м. Рівне, вул. Гагаріна, 39). На вирішення експерту поставлено наступне питання: чи виконано підпис на видаткових накладних №5418 від 16.12.2014р., №5417 від 16.12.2014р., №5416 від 16.12.2014р., №5415 від 16.12.2014р., укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, навпроти "прийняв" ОСОБА_3 чи іншою особою. Оплату по проведенню судової почеркознавчої експертизи покладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

19.11.19 року відповідачем було оплачено експертизу, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №23 від 19.11.2019 року на суму 900,50 грн.. (т.2 а.с. 139)

Відповідно до висновку експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 01.11.2019 року №1.1-251/19, що міститься у в матеріалах справи експертом вказано, що встановити чи не виконані підписи: від імені ОСОБА_3: в графі «Прийняв» на другому аркуші накладної №5417 від 16.12.2014; в графі «Прийняв» на третьому аркуші накладної №5415 від 16.12.2014; в графі «Прийняв» на другому аркуші накладної №5416 від 16.12.2014; в графі «Прийняв» на другому аркуші накладної №5418 від 16.12.2014 самим ОСОБА_3 чи іншою особою не виявилось можливим по причині вказаній в дослідницькій частині висновку експерта (т. 2 а.с. 112-116).

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Позивач звертаючись з позовом до суду, посилається на те, що він та відповідач є учасниками господарського правовідношення за усним договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

В силу ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правомірність правочину презюмується.

Як зазначалося вище, позивач звертаючись із позовом вказує, що між ним та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару на підставі підписаних накладних №5418 від 16.12.2014р. на суму 116 881,07 грн., №5416 від 16.12.2014 р. на суму №134 084,48 грн., №5415 від 16.12.2014р. на суму 173 608,50 грн., №5417 від 16.12.2014р. на суму 100 207,95 грн., які, на його думку, є документами, які підтверджують здійснення господарської операції.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Отже, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Разом з тим, відповідач заперечує підписання накладних та отримання товару за ними.

Як убачається із матеріалів справи, як місцевим господарським судом так і судом апеляційної інстанції, у позивача було витребувано оригінали накладних №5418 від 16.12.2014р., №5417 від 16.12.2014р., №5416 від 16.12.2014р., №5415 від 16.12.2014р., №4274 від 16.10.2014р., №4278 від 16.10.2014р..

Позивачем до суду апеляційної інстанції було подано оригінали витребуваних накладних №5418 від 16.12.2014р., №5417 від 16.12.2014р., №5416 від 16.12.2014р., №5415 від 16.12.2014р., №4274 від 16.10.2014р., №4278 від 16.10.2014р..

При цьому, представник відповідача в суді апеляційної інстанції 10.09.19 року все одно заперечив підпис ОСОБА_3 на оригіналах вказаних накладних та погодився оплатити експертизу для встановлення чи дійсно підпис на накладних належить ОСОБА_3.

Як зазначалося вище, ухвалою суду від 24.09.2019 року призначено по справі №902/734/18 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Рівненському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України (33003, м. Рівне, вул. Гагаріна, 39). На вирішення експерту поставлено наступне питання: чи виконано підпис на видаткових накладних №5418 від 16.12.2014р., №5417 від 16.12.2014р., №5416 від 16.12.2014р., №5415 від 16.12.2014р., укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, навпроти "прийняв" ОСОБА_3 чи іншою особою. Оплату по проведенню судової почеркознавчої експертизи покладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідно до висновку експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 01.11.2019 року №1.1-251/19, що міститься у в матеріалах справи експертом вказано, що встановити чи не виконані підписи: від імені ОСОБА_3: в графі «Прийняв» на другому аркуші накладної №5417 від 16.12.2014; в графі «Прийняв» на третьому аркуші накладної №5415 від 16.12.2014; в графі «Прийняв» на другому аркуші накладної №5416 від 16.12.2014; в графі «Прийняв» на другому аркуші накладної №5418 від 16.12.2014 самим ОСОБА_3 чи іншою особою не виявилось можливим по причині вказаній в дослідницькій частині висновку експерта (т.2 а.с. 112-116).

У поясненнях щодо висновку експерта від 03.12.2019 року представник ОСОБА_3 наводить свої міркування з приводу вказаного висновку. Вважає висновок експерта неповним, неконкретизованим, таким, що суперечить проведеному експертом дослідженню. Вказує, що в дослідженні експертом не зазначено, про недостатність матеріалів, необхідних для дачі висновку, тому він мав би чітко описати причину, за якою у нього не виявилося можливості надати чіткий висновок про підписання накладних ОСОБА_3 чи іншою особою. За наведеного, вважає за необхідне в порядку ст. 69 ГПК України викликати експерта Рівненського НДЕКЦ Скрипника М.М. в судове засідання для роз`яснення окремих положень наданого ним висновку.

Колегія суддів, дослідивши зміст поданого висновку експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 01.11.2019 року №1.1-251/19 зазначає, що жодних доказів наявності обставин, які б свідчили про неповноту, необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи, до матеріалів справи відповідачем не надано, а тому суд відхиляє вказане клопотання про виклик експерта в судове засідання.

За наведеного, судова колегія беручи до уваги висновок експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 01.11.2019 року №1.1-251/19 зазначає, що у ньому не підтверджено факт підписання спірних накладних №5418 від 16.12.2014р., №5417 від 16.12.2014р., №5416 від 16.12.2014р., №5415 від 16.12.2014р. саме ОСОБА_3 , що в свою чергу спростовує доводи позивача про зворотнє.

Крім того, щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було належним чином надано оцінку постанові про закриття кримінального провадження від 20.09.2018 р. старшого слідчого відділу Лівобережного відділення Вінницького міського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області майора поліції Квача С.А. та встановленим у ній обставинам, колегія суддів зауважує таке.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 6 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є наявність вироку суду в кримінальному провадженні, що набрав законної сили, і в якому встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18), згідно якої преюдиційне значення для господарського суду має вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Натомість у матеріалах господарської справи відсутній вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили щодо факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України. Натомість міститься постанова від 20.09.2018р. про закриття кримінального провадження за відсутності ознак кримінального правопорушення. При цьому, докази, отримані на стадії кримінального провадження не є доказами в розумінні ч. 6 статті 75 ГПК України та, відповідно, не є допустимими доказами в розумінні ст. 77 ГПК України. Оскільки юрисдикція господарського суду не поширюється на кримінально-правові відносини, суд не вправі давати оцінку вказаним документам з точки зору кримінального закону, суд, в такому випадку, вбачає у цьому порушення принципу рівності сторін у господарському процесі.

Європейський суд з прав людини у справі Мантованеллі проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження.

Ст.13 ГПК України зазначає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За наведених обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що постанова про закриття кримінального провадження від 20.09.2018 р., за відсутності інших доказів, та враховуючи висновок експерта, не може беззаперечно підтверджувати факт поставки товару позивачем на вказану ним суму.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно ст. ст. 73, 76-79 Господарського кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем самого факту поставки товару за усним договором відповідачу та прийняття вказаного товару відповідачем, наявності існування та порушення відповідачем своїх господарських зобов`язань перед позивачем, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у позові в повному обсязі.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 06.03.2019р. у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, відповідно до ст.ст. 127, 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, витрати на оплату послуг експерта підлягають стягненню з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_3.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Вінницької області від 06.03.19р. у справі № 902/734/18 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 06.03.19р. у справі № 902/734/18 залишити без змін.

3. Стягнути із Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 900 (дев`ятсот) грн. 48 коп. витрат на оплату послуг експерта.

4. Видачу наказу доручити господарському суду Вінницької області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу №902/734/18 повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "11" грудня 2019 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Павлюк І.Ю.