П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/31/19

Провадження № 11-423заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним (недійсним) та скасування рішення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2019 року (судді Олендер І. Я., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Ханова Р. Ф., Шипуліна Т. М.),

УСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), в якому позивач просить суд визнати протиправним (недійсним) та скасувати рішення ВРП від 10 січня 2019 року № 57/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України» (далі - Рішення ВРП, Оскаржуване рішення).

Позивач вважає Оскаржуване рішення протиправним з огляду на таке.

За результатами проведеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - ВККС, Комісія) первинного кваліфікаційного оцінювання було прийнято рішення від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18, яким визначено, що позивач - суддя Господарського суду Донецької області не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, та відмовлено йому у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнано позивача таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення його з посади судді. Відповідно до рішення ВККС від 27 квітня 2018 року №585/ко-18 вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді. Положення Комісії, на підставі яких проводилось оцінювання суддів, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України; Комісія не взяла до уваги критерій компетентності; європейські стандарти не передбачають звільнення судді з посади лише за наслідками кваліфікаційного оцінювання; згідно з Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин(далі - Закон № 1402-VІІІ), Конституцією України суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, передбачених частиною шостою статті 126 Конституції України, в якій немає такої підстави звільнення, як невідповідність за результатами оцінювання займаній посаді; неможливість оскарження результатів оцінювання практичного завдання є порушенням права на оскарження рішень, дій суб`єкта владних повноважень, порушенням положень міжнародних стандартів. Вказане не було враховано відповідачем під час прийняття Оскаржуваного рішення.

Крім того, позивач вважає, що національним законодавством та актами міжнародного права не передбачено звільнення судді з посади лише за наслідками кваліфікаційного оцінювання. Оскаржуваним рішенням відповідач порушив його право на працю та захист від незаконного звільнення. У цьому рішенні не зазначено, яким саме критеріям позивач як суддя не відповідає займаній посаді. Було порушено і процедуру, оскільки не враховано заяви позивача щодо оскарження рішення ВККС у суді і незавершення такого розгляду. ОСОБА_1 вважає, що ВРП не є «судом, установленим законом», оскільки регламент, яким керується відповідач, не є законом, тому рішення ВРП становить пряме порушення його прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 1 квітня 2019 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Перевіряючи правомірність Оскаржуваного рішення ВРП, суд дійшов висновку, що ВРП, приймаючи таке рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Закон № 1798-VIII), з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Донецької області.

Також судом зазначено, що Оскаржуване рішення відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2019 року, у якій порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.

Обґрунтовуючи скаргу, позивач наводить доводи, аналогічні доводам позовної заяви, та вказує на необ`єктивність рішення ВККС про його невідповідність займаній посаді, на порушення порядку проведення іспиту. ОСОБА_1 стверджує, що ВККС неправильно підрахувала прохідний бал іспиту та, як наслідок, - безпідставно не допустила його до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

ОСОБА_1 вважає, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2019 року не ухвалене розсудливо, неупереджено, як вимагається та передбачено статтею 2 КАС. Також позивач зазначає, що суд порушив вимоги статті 7 КАС.

Позивач звертає увагу на те, що Конституція України, а саме її основний текст, не містить такої підстави звільнення судді з посади, як невідповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності, та посилається на Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013.

В апеляційній скарзі позивач наводить доводи про те, що ВРП в Оскаржуваному рішенні не вказала, за якими саме критеріям він не відповідає займаній посаді, безпідставно не задовольнила його клопотання про відкладення розгляду питання про його звільнення до закінчення провадження у справі № 9901/585/18 за його позовом до ВККС.

ОСОБА_1 вважає, що ВРП ухвалила рішення про звільнення його з посади без достатніх правових підстав та на порушення Конвенції, Конституції та законів України, з порушенням права на судовий захист та професію.

Крім того, ОСОБА_1 просить урахувати те, що він 19 років працював на державній службі, за час роботи на посаді судді не має доган, вимушено переселився з окупованої території на сході України, не має власного житла та втратив роботу.

ВПР у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

У судовому засіданні представник ВРП підтримала доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначеному документі доводам.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

6 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 1 квітня 2019 року.

5 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 13/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши представника відповідача, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

У ході розгляду справи суд установив таке.

Указом Президента України від 6 червня 2011 року № 643/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Донецької області.

20 жовтня 2017 року рішенням № 106/зп-17 ВККС призначено проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, в тому числі щодо позивача, на 13 березня 2018 року.

За результатами складення анонімного письмового тестування та практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів позивач набрав 74,25 бала та 47,5 бала відповідно.

Рішенням ВККС від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18 вирішено: визначити, що суддя Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18; відмовити судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнати суддю Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1

27 квітня 2018 року ВККС прийняла рішення № 585/ко-18, яким вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Донецької області.

Позивач скористався процедурою судового оскарження рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 грудня 2018 року у справі № 9901/585/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18.

ВРП листом від 13 червня 2018 року за № 19738/0/9-18 запросила ОСОБА_1 на засідання на 26 червня 2018 року для розгляду питання про його звільнення з посади судді відповідно до подання ВККС від 27 квітня 2018 року № 585/ко-18.

22 червня 2018 року від позивача до ВРП надійшло клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення його з посади судді у зв`язку з відкриттям провадження у справі № 9901/585/18 за його позовом до ВККС про скасування рішення.

Листом від 16 липня 2018 року № 23792/0/9-18 ВРП запросила позивача на засідання на 26 липня 2018 року для розгляду питання про його звільнення з посади судді відповідно до подання ВККС від 27 квітня 2018 року № 585/ко-18.

20 липня 2018 року від позивача до ВРП надійшло клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення його з посади судді до закінчення розгляду справи № 9901/585/18 за його позовом до ВККС про скасування рішення.

ВРП листом від 28 грудня 2018 року № 50299/0/9-18 запросила ОСОБА_1 на 10 січня 2019 року на засіданні ВРП щодо розгляду питання про його звільнення з посади судді відповідно до подання ВККС від 27 квітня 2018 року № 585/ко-18.

9 січня 2019 року на адресу ВРП надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду питання про звільнення його з посади судді до вирішення по суті справи № 9901/585/18.

Членом ВРП Беляневичем В. Е. складено доповідь з пропозицією звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.

10 січня 2019 року ВРП прийняла рішення № 57/0/15-19, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.

Вважаючи рішення ВРП про його звільнення з посади протиправним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Носіями судової влади в Україні є професійні судді.

Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

За приписами пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання ВККС в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Порядок розгляду питання про звільнення судді з посади за особливими обставинами визначений статтею 56 Закону № 1798-VIII.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя статті 56 Закону № 1798-VIII).

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення (частина шоста статті 56 Закону № 1798-VIII).

Приписами частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року

№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне перевірити Оскаржуване рішення ВРП, зокрема, на предмет його відповідності вимогам частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.

ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП або Дисциплінарної палати відповідно(частина перша статті 5, частина друга статті 30 Закону № 1798-VIII).

Як убачається з витягу з протоколу № 1 засідання ВРП від 10 січня 2019 року, у засіданні ВРП брали участь 17 її членів, тобто більшість від її складу; «за» звільнення позивача проголосувало 14 членів ВРП, проти - «3», не брали участі у голосуванні - «0». Наявна в матеріалах справи копія Оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні. Отже, спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь в його ухваленні, що відповідає вимогам частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.

Велика Палата Верховного Суду погоджується й з доводами суду першої інстанції, що Оскаржуване рішення є вмотивованим та містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом.

Зокрема, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду правильно встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади судді за відповідним поданням ВККС до ВРП, внесеним рішенням ВККС від 27 квітня 2018 року № 585/ко-18 на підставі рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18 про визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді.

Крім того, рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18було предметом судового розгляду,і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив (справа № 9901/585/18). Рішення суду мотивовано тим, що під час прийняття рішення від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18 ВККС діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, суди у зазначеній справі не встановили підстав для скасування рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції про безпідставність доводів ОСОБА_1 щодо необ`єктивності рішення ВККС про його невідповідність займаній посаді, порушення ВККС порядку проведення іспиту та безпідставність недопуску його до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

Велика Палата Верховного Суду погоджується й з доводами суду першої інстанції щодо безпідставності посилань позивача на Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 щодо відсутності у статті 126 Конституції України таких підстав звільнення судді, як виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді чи відмова останнього від оцінювання, з огляду на таке.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Вказане Рішення ухвалено за результатами розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI«Про судоустрій і статус суддів» з наступними змінами.

Зважаючи на реформування судової системи шляхом прийняття змін до Конституції України у 2016 році та викладення Закону № 1402-VIII у новій редакції, беручи до уваги характер та природу спірних правовідносин, які виникли внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача на наведені висновки Конституційного Суду України.

Підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною окремою, відмінною від наведених в статті 126 Конституції України, підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критеріями компетентності.

З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська