Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 521/14460/15-ц

провадження № 61-12447св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

третя особа - перший Малиновський відділ державної виконавчої служби

м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сєвєрова Є. С., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - перший Малиновський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - перший Малиновський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2013 року у справі № 521/1774/13-ц з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 лютого

2013 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання її, як дружини, до досягнення донькою трирічного віку, у розмірі 1/10 частини з усіх видів доходів.

24 квітня 2013 року державним виконавцем першого Малиновського ВДВС

м. Одеси ГТУЮ в Одеській області відкриті виконавчі провадження № 37820032 та № 37819643 з примусового виконання виконавчих листів у справі

№ 521/1774/13-ц, виданих 19 квітня 2013 року Малиновським районним судом

м. Одеси. Відповідач рішення суду належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. 02 квітня 2014 року державний виконавець першого Малиновського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області здійснив розрахунок заборгованості відповідача по сплаті аліментів, який останнім оспорювався та був скасований ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 березня

2015 року, із зобов`язанням державного виконавця перерахувати заборгованість за період «з 18 днів квітня 2013 року» по «19 днів серпня 2013 року», виходячи з фактично отриманої заробітної плати ОСОБА_2 . Відповідно до розрахунку

від 08 квітня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам складала 47 312,95 грн.

Посилаючись на наведене, просила стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 лютого 2013 року по

01 квітня 2014 року в розмірі 14 290,67 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. Оскільки ОСОБА_2 погасив заборгованість по сплаті аліментів у повному обсязі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 11 677, 56 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що за змістом статті 196 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) пеня нараховується на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилося стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Посилаючись на правові висновки, викладені Верховним Судом України у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-269цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів розрахована за формулою: заборгованість зі сплати аліментів за місяць, помножена на 1 % пені та на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен прострочений платіж за кожен місяць.

Визначаючи розмір неустойки (пені) за період з 01 лютого 2013 року по 01 квітня 2014 року, з урахуванням наявної у відповідача заборгованості (47 312,95 грн), суд виходив з такого: лютий 2013 року - 148,15 грн (529,12х1%х28); березень

2013 року - 218,70 грн (705,50х1%х31); квітень 2013 року (12 днів) - 33,86 грн (282,20х1%х12); квітень 2013 року (18 днів) - 569,75 грн (3 165,30х1%х18); травень 2013 року - 3 066,31 грн (9 891,34х1%х31); червень 2013 року 2 967,40 грн

(9 891,34х1х30); липень 2013 року - 3 097,28 грн (9 991,25х1%х31); серпень

2013 року (12 днів) - 432,34 грн (3 602,88х1%х12); серпень 2013 року (19 днів) -

82,15 грн (432,4х1%х19); вересень 2013 року - 224,55 грн (748,5х1%х30); жовтень 2013 року - 224,55 грн (748,5х1%х30); листопад 2013 року - 224,55 грн (748,5х1%х30); грудень 2013 року - 235,13 грн (758х1%х31); січень 2014 року - 235,13 грн (758х1%х31); лютий 2014 року - 216,93 грн (774,75х1%х28); березень 2014 року - 240,17 грн (774х1%х31).

Щодо вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дружини (позивача) до досягнення дитиною трирічного віку, суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи із системного аналізу Глави 15 і Глави 22 СК України («Обов`язок по утриманню інших членів сім`ї та родичів»), зокрема статті 274 СК України, норми положень Глави 15 СК України до правовідносин, що врегульовані нормами інших глав СК України, можуть застосовуватися лише у випадку прямого на це посилання. Глава 9 СК України «Права та обов`язки подружжя по утриманню» не містить посилань на те, що визначення заборгованості по аліментам на одного із подружжя здійснюється відповідно до статей 194-197 СК України, а тому положення статті 196 цього Кодексу на спірні правовідносини не поширюються. Ураховуючи, що до заборгованості по аліментам на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку можуть бути застосовані інші санкції майнового характеру, передбачені цивільним законодавством, які позивач не просила застосувати, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку, слід відмовити за їх безпідставністю.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , у якій заявники просили скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року, оскільки висновок апеляційного суду щодо стягнення з нього на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини не відповідає фактичним обставинам справи, не грунтується на законі та не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема апеляційний суд залишив поза увагою факт повного та своєчасного погашення ним заборгованості по сплаті аліментів, розрахунок якої здійснений державним виконавцем 08 квітня 2015 року. Також, не урахував, що відповідно до частини четвертої статті 195 СК України розмір заборгованості по сплаті аліментів обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом, такий спір між сторонами існував і був вирішений лише 19 березня

2015 року.

Відповідно до положення пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, однак апеляційний суд не навів мотивів щодо наявності чи відсутності його вини у виникненні заборгованості.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

06 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дружини (позивача) до досягнення дитиною трирічного віку, не оскаржують, а тому в цій частині рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не переглядається.

Установлені судами фактичні обставини справи

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 квітня 2013 року у справі № 521/1774/13-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 лютого 2013 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також аліменти на утримання дружини ( ОСОБА_1 ) у розмірі 1/10 частини з усіх видів доходів до досягнення донькою трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

24 квітня 2013 року державним виконавцем першого Малиновського ВДВС

м. Одеси ГТУЮ в Одеській області відкриті виконавчі провадження № 37820032 та № 37819643 з примусового виконання виконавчих листів у справі

№ 521/1774/13-ц, виданих 19 квітня 2013 року Малиновським районним судом

м. Одеси.

ОСОБА_2 рішення суду належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до виконаного державним виконавцем розрахунку від 02 квітня 2014 року складала 57 500,63 грн. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2015 року скасовано зазначений розрахунок заборгованості, зобов`язано державного виконавця перерахувати заборгованість по сплаті аліментів за період «з 18 днів квітня

2013 року» по «19 днів серпня 2013 року», виходячи з фактично отриманої заробітної плати ОСОБА_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам від 08 квітня 2015 року, заборгованість ОСОБА_2 за період з 01 лютого 2013 року по 01 квітня

2014 року станом на 01 квітня 2014 року складала 47 312,95 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).

Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі

№ 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд виходить з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи і перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права на час постановлення судових рішень з урахуванням вказаного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення частково позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин статтю 196 СК України, однак неустойку (пеню) обчислив з урахуванням правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 березня

2016 року у справі № 6-300цс16 від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18). Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів за період з 01 лютого 2013 року по 01 квітня

2014 року, виходячи з заборгованості зі сплати аліментів за місяць помноженої на 1 % пені та на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць),суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги заявників частково, змінивши мотивувальну частини рішення суду апеляційної інстанції в частині застосування норм матеріального права щодо порядку обчислення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Обчислюючи розмір неустойки (пені), Верховний Суд виходить із розміру заборгованості, який був визначений державним виконавцем у розрахунку

від 08 квітня 2015 року і який не спростований відповідачем.

Відповідно до наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, розмір пені за місячним платежем розраховується таким чином: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток.

За цим правилом обраховується пеня за кожний прострочений місячний платіж.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Кількість прострочених днів з 01 лютого 2013 року по 01 квітня 2014 року становить 325 днів.

Розмір неустойки (пені) становить: лютий 2013 року - 1 719,64 грн (529,12х1%х325); березень 2013 року - 2 144,72 грн (705,50х1%х304); квітень

2013 року - 9 411,67 грн (3 447,50х1%х273); травень 2013 року - 15 179,40 грн (6 246,67х1%х243); червень 2013 року - 20 969,64 грн (9 891,34х1%х212); липень 2013 року - 16 771,66 грн (9 215,20х1%х182); серпень 2013 року - 4 921,43 грн (3 259,23х1%х151); вересень 2013 року - 325,68 грн (271,40х1%х120); грудень

2013 року - 10,71 грн (11,90х1%х90); січень 2014 року - 7,00 грн (11,9х1%х59); лютий 2014 року - 216,90 грн (774,75х1%х28), а всього 71 678,45 грн.

Апеляційний суд не врахував часткове погашення відповідачем аліментів у спірному періоді, зокрема, травень 2013 року, липень 2013 року - січень

2014 року, а також сплату ОСОБА_2 аліментів за жовтень 2013 року, листопад 2013 року та березень 2014 року, а тому за жовтень-листопад 2013 року та за березень 2014 року неустойка (пеня) не нараховується.

Таким чином, розмір неустойки (пені) за період з 01 лютого 2013 року по 01 квітня 2014 року становить 71 678,45 грн, що значно перевищує розмір заборгованості за аліментами (47 312,95 грн).

Згідно з частиною другою статті 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Виходячи з диспозитивності цивільного судочинства, який є одним із основоположних його принципів, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та поданих учасниками справи доказів, та, зважаючи на виключне право учасника самостійно розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд, Верховний Суд у контексті зазначеного зазначає, що позивач ОСОБА_1 рішення суду апеляційної інстанції в частині визначеної ним неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 11 677,56 грн не оскаржувала, тобто погодилася з ним, вважаючи його справедливим, а тому з урахуванням наведеного та положень частини другої статті 196 СК України, вважає необхідним зменшити розмір неустойки (пені) до 11 677,56 грн, визначеної апеляційним судом за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що висновок апеляційного суду щодо стягнення з нього на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, є неспроможними, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, не грунтуються на законі та не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Відсутність заборгованості зі сплати аліментів, як і відсутність його вини у її виникненні відповідач не спростував. Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції необхідно змінити у частині визначення у його мотивувальній частині порядку обчислення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та її розрахунку, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.

Щодо поновлення виконання оскаржуваного судового рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2017 року, його необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину щодо визначення порядку обчислення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та її розрахунок, у редакції, наведеній у зазначеній постанові.

У іншій частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 лютого

2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2017 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик