ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/4234/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пуленко М.І.,

та представників сторін:

від позивача - Кумечко М.С.,

від відповідача - Гонжак К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ від 17.10.19№8319-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки";

зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5324281300:00:002:0028, із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, адже його погоджено у встановленому законом порядку; відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою від 10.11.15 №01-35/23 проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 87-89/. При цьому зазначив, що у спірних відносинах відповідач керувався приписами статей 118, 123 Земельного кодексу України, а також наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.11.18 №552. Вказав, що позивачем разом з клопотанням про затвердження проекту землеустрою не надано висновок державної експертизи землевпорядної документації, з урахуванням чого у його затвердженні відмовлено.

3. Інші заяви учасників по суті справи.

27.11.19 судом одержано відповідь на відзив /а.с. 95-99/, у якій представник позивача звертала увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 7.02.18 №105 "Про проведення загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативно-грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", так само, як і наказ Мінагрополітики від 16.11.18 №552, яким затверджено технічну документацію з загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативно-грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення схвалені Урядом лише у 2018 році, тоді як розробку проекту землеустрою завершено у 2016 році. За твердженням представника позивача, у пункті 7 Висновку від 10.11.15 №01-35/23 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області зазначено, що земельна ділянка не відноситься до особливо цінних земель, а отже проект землеустрою не підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації. На переконання представника позивача, у відповідача відсутні повноваження на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, адже такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

28.11.19 судом одержано заперечення на відповідь /а.с. 104/, у яких представник відповідача наполягала на відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на відсутність у проектній документації висновку державної експертизи землевпорядної документації.

4. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 8.11.19 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників.

У судовому засіданні 27.11.19 оголошено перерву задля подання відповідачем заперечення на відповідь.

У судовому засіданні 2.12.19 представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 2.12.19 проти позову заперечувала, наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9.10.14 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держземагентства в Полтавській області із заявою від 17.09.14 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га із земель запасу Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства /а.с. 20/.

Наказом від 10.12.14 №5475-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою /а.с. 21/.

За заявою ОСОБА_1 від 24.09.15 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 у 2015 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населених пунктів на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області /а.с. 14-65/.

10.11.15 державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі Полтавської області надано висновок №01-35/23 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області /а.с. 64-65/.

Позивач упродовж 2016-2019 неодноразово (щонайменше шість разів) зверталась до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою.

Листами від 28.04.16 вих.№2762/6-16, від 28.09.16 вих.№7928/6-16, від 30.06.17 вих.№8903/6-17, від 22.08.17 вих.№12336/6-17, від 6.02.18 вих.№875/0/26-18, від 8.02.19 вих.№769/0/26-19 відповідач повідомляв ОСОБА_1 про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою з огляду на окремі його недоліки /а.с. 66-71/.

3.10.19 позивач вкотре звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням від 2.10.19 про затвердження проекту землеустрою /а.с. 91/.

17.10.19 відповідачем видано наказ №8319-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" з огляду на невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, а саме: необхідність здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом /а.с. 92/.

Не погодившись з цим рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частиною восьмою цієї статті, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

А відповідно до частини п`ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з абзацом другим частини шостої статті 186-1 Земельного кодексу України у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Водночас частиною вісімнадцятою статті 186 Земельного кодексу України визначено, що Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

А відповідно до частини дев`ятнадцятої цієї статті, документація із землеустрою подається для проведення державної експертизи землевпорядної документації у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Статтею 1 Закону України від 17.06.04 №1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.

За змістом абзацу сьомого статті 9 названого Закону обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель.

При цьому в силу положень статті 22-1 цього Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать затвердження методики проведення державної експертизи.

Так, наказом Держкомзему від 3.12.04 №391 затверджено Методику проведення державної експертизи землевпорядної документації, відповідно до абзацу п`ятого підпункту 4.1.1 пункту 4.1 якої обов`язкова державна експертиза (первинна, повторна та додаткова) проводиться щодо проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель (крім безоплатної передачі у власність громадянам для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства та садівництва в межах норм, встановлених статтею 121 Земельного кодексу України, та ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю)).

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача, оформленого наказом від 17.10.19 №8319-СГ, про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє відповідність спірного наказу критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що у якості єдиної підстави для ухвалення рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою відповідачем зазначено необхідність здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Разом з цим, суд зауважує, що поданий на затвердження проект землеустрою стосувався відведення у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, а відтак, виходячи з наведених вище приписів абзацу п`ятого підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, врахування якої є обов`язковим для відповідача, проведення державної експертизи землевпорядної документації у цьому випадку не вимагається.

До того ж, суд враховує, що проект землеустрою фактично розроблений у 2015 році і на момент його розробки обрана позивачем земельна ділянка не відносилась до особливо цінних земель, що підтверджено висновком про якісну характеристику ґрунтів від 28.08.15 вих.№518/015 /а.с. 26/.

Посилання відповідача на невідповідність зазначеного висновку вимогам чинного законодавства суд відхиляє, адже такий висновок був предметом перевірки в ході погодження проекту землеустрою у порядку, визначеному статтею 186-1 Земельного кодексу України, за результатами якого в.о. начальника відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі Полтавської області надано висновок від 10.11.15 №01/35-23 про погодження проекту землеустрою /а.с. 64-65/.

У контексті даного спору суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.08.18 у справі №817/586/17, відповідно до яких Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Крім того, суд бере до уваги положення частини першої статті 6 КАС України де зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип "належного урядування".

Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

За вищевикладених обставин, зважаючи на те, що проект землеустрою щодо відведення у приватну власність позивачу земельної ділянки розроблено у 2015 році, а загальнонаціональну нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення проведено лише у 2018 році, суд, виходячи з того, що відведення у власність позивачу земельної ділянки здійснюється в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах підстав для проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

З урахуванням наведеного, наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17.10.19 №8319-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" належить визнати протиправним та скасувати, а позов ОСОБА_1 в цій частині - задовольнити.

При цьому стосовно посилань представника відповідача у відзиві на позов на невідповідність схеми визначення меж та розмірів земельної ділянки вимогам пункту 3.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, суд зазначає, що ця обставина не зазначена у спірному наказі в якості підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою. Окрім того, суд зауважує, що перевірку відповідності меж та розмірів земельної ділянки вимогам чинного законодавства проведено державним кадастровим реєстратором, за результатами чого надано позивачу висновок про погодження проекту землеустрою.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд виходить з такого.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач упродовж 2016-2019 неодноразово (щонайменше шість разів) зверталась до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою, на які нею отримано відповідь про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою з огляду на окремі його недоліки /а.с. 66-71/.

При цьому накази про відмову у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не видавались, а позивач, у свою чергу, не оскаржувала протиправну бездіяльність уповноваженого органу щодо неналежного розгляду її звернень до суду.

Представник позивача у судовому засіданні визнала, що після отримання від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області листів з повідомленням про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 вживала заходів щодо усунення недоліків землевпорядної документації.

Таким чином, наказом від 17.10.19 №8319-СГ відповідач вперше відмовив ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, з урахуванням чого у суду відсутні підстави вважати, що компетентний орган після відхилення його доводів судом буде ухилятись від виконання обов`язку із затвердження проекту землеустрою.

З цих підстав, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що зарахований до спеціального фонду державного бюджету /а.с. 3, 81/.

Крім того, представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу /а.с. 105-114/.

Відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у розмірі сплаченого судового збору повністю.

Разом з цим, щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з таких міркувань.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 12500,00 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом Кумечко М.С. надані копії: договору від 22.10.19 про надання правової допомоги з переліком послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с. 76, 77/, попереднього розрахунку вартості послуг та роботи адвоката від 22.10.19 /а.с. 78/; ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю /а.с. 79, 80/, копії акта виконаних робіт (наданих послуг) від 29.11.19 /а.с. 109/, квитанції від 29.11.19 №44 /а.с. 110/.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.

Даний спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.

Підготовлені адвокатом позовна заява та відповідь на відзив займають незначну кількість аркушів, а доказова база фактично складається з копії проекту землеустрою.

У цій справі проведено два судові засідання 27.11.19 та 3.12.19. При цьому судове засідання 27.11.19 тривало 4 хвилини, а судове засідання 3.12.19 - 22 хвилини, що підтверджено протоколами судового засідання /а.с. 100-101, 115-116/.

Ознайомлення представника позивача з матеріалами справи 18.11.19 тривало не більше 5 хв, адже станом на зазначену дату у матеріалах справи окрім поданої самим представником позовної заяви з додатками знаходились також витяг з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, ухвала від 8.11.19 про відкриття провадження у справі та супровідний лист від 11.11.19.

Суд враховує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також факт заперечення представником відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2500,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 257-262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17 жовтня 2019 року №8319-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 2 жовтня 2019 року (вхідний від 3 жовтня 2019 року №Т-14449/0/25-19) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5324281300:00:002:0028, із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930; вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36038) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 9 грудня 2019 року.

Суддя О.О. Кукоба