РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючого судді: Баличевої М.Б., за участю секретаря Дехтяренко О.В., прокурора Кривошеї С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м.Вишгород цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області та державних актів на право власності на земельні ділянки, -

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2017 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави до Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області та державних актів на право власності на земельні ділянки, в якому просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом та поновити його, захистивши право; визнати незаконними та скасувати рішення Глібівської сільської ради № 206 від 30.09.2008 року та № 281 від 30.12.2009 року; визнати недійсним державні акти на право власності на земельні ділянки видані ОСОБА_1 - серії ЯИ № 499812 на земельну ділянку площею 0,1375 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0139, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в урочищі «Могилянське» с. Глібівка, Вишгородського району, Київської області та серії ЯИ № 499813 на земельну ділянку площею 0,0652 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0140, для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Могилянське» с. Глібівка, Вишгородського району, Київської області; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судові витрати у розмірі 3 200 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Глібівської сільської ради № 206 від 30.09.2008 року передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0167, для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Могилянське» с. Глібівка, Вишгородського району, Київської області.

На підставі вказаного рішення Глібівської сільської ради ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності серії ЯИ № 904654 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0167, для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Могилянське» с. Глібівка, Вишгородського району, Київської області.

В подальшому рішенням Глібівської сільської ради № 273 від 27.11.2009 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки з кадастровим номером 3221882201:21:010:0167. За проектом землеустрою частина земельної ділянки площею 0,1375 га змінено цільове призначення з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Частина земельної ділянки площею 0,0652 га залишається з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та частина земельної ділянки площею 0,0473 га відчужується до земель запасу сільської ради для влаштування під`їзду.

На підставі рішення Глібівської сільської ради № 281 від 30.12.2009 року, яким затверджено проект землеустрою, щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯИ № 499813 на земельну ділянку площею 0,0652 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0140, для ведення особистого селянського господарства в с. Глібівка урочище «Могилянське» та державний акт серії ЯИ № 499812 на земельну ділянку площею 0,1375 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0139, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Глібівка урочище «Могилянське».

Згідно кадастрових планів та ортофотопланів виготовлених ТОВ «Регіональний центр розвитку», яке має інженерів - землевпорядників - кваліфікаційні сертифікати № НОМЕР_1 , № 012109, встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером 3221882201:21:010:0140 та 3221882201:21:010:0139 знаходяться на прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, а саме в межах сто метрової захисної смуги.

Таким чином встановлено, що вказані вище земельні ділянки передані у власність ОСОБА_1 за рахунок земель водного фонду, що є порушенням вимог чинного законодавства, а тому заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури змушений звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах держави.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10.12.2018 року залучено у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 .

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом та поновити його, захистивши право. Раніше надавав письмову відповідь на відзив Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Представник відповідача Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області в судове засідання не з`явився, надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог. Також на адресу суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Заріцький С.М. в судове засідання не з`явився, на адресу суду надав заяву про розгляд справи без їх участі, в якій просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Шумський І.С. в судове засідання не з`явився, на адресу суду надав заяву про розгляд справи без його участі та участі ОСОБА_2 . Раніше надавав письмові пояснення по справі в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд важає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися.

Суд , вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що рішенням Глібівської сільської ради № 206 від 30.09.2008 року передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0167, для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Могилянське» с. Глібівка, Вишгородського району, Київської області.

На підставі вказаного рішення Глібівської сільської ради ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності серії ЯИ № 904654 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0167, для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Могилянське» с. Глібівка, Вишгородського району, Київської області.

В подальшому рішенням Глібівської сільської ради № 273 від 27.11.2009 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки з кадастровим номером 3221882201:21:010:0167. За проектом землеустрою частина земельної ділянки площею 0,1375 га змінено цільове призначення з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Частина земельної ділянки площею 0,0652 га залишається з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та частина земельної ділянки площею 0,0473 га відчужується до земель запасу сільської ради для влаштування під`їзду.

На підставі рішення Глібівської сільської ради № 281 від 30.12.2009 року, яким затверджено проект землеустрою, щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯИ № 499813 на земельну ділянку площею 0,0652 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0140, для ведення особистого селянського господарства в с. Глібівка урочище «Могилянське» та державний акт серії ЯИ № 499812 на земельну ділянку площею 0,1375 га з кадастровим номером 3221882201:21:010:0139, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Глібівка урочище «Могилянське».

Згідно кадастрових планів та ортофотопланів виготовлених ТОВ «Регіональний центр розвитку», яке має інженерів - землевпорядників - кваліфікаційні сертифікати № НОМЕР_1 , № 012109, встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером 3221882201:21:010:0140 та 3221882201:21:010:0139 знаходяться на прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, а саме в межах сто метрової захисної смуги.

З листа Дніпровського басейнового управління водних ресурсів Державного комітету України по водному господарству від 24.06.2009 року вбачається, що вказане управління погодило проект «Визначення та благоустрій водоохоронної зони і прибережної захисної смуги Київського водосховища та берегоукріплення вздовж земельної ділянки громадянки ОСОБА_1 в межах с. Глібівка Вишгородського району Київської області».

Під час розгляду справи, судом було встановлено, що ОСОБА_1 не є власником спірних земельних ділянок.

Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 11.01.2018 року на підставі договору купівлі - продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:010:0140 та 3221882201:21:010:0139 зареєстровані за ОСОБА_2 , що підтверджується копіями договорів купівлі - продажу земельних ділянок від 11.01.2018 року, які посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області та зареєстровано в реєстрі за № 31 та № 32.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист з Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 12.12.2018 року № 17-08/2487 з якого видно, що водний об`єкт, який розташований поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 3221882201:21:010:0140 та 3221882201:21:010:0139 це Київське водосховище на р. Дніпро.

Згідно статті 79 Водного кодексу України річка Дніпро (київське водосховище) з його рукавами, затоками належить до великих річок.

Згідно статті 88 Водного кодексу України для великих річок, водосховищ на них встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.12.2018 року № 10-10-0.331-19529/2-18 за інформацією Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги р. Дніпро поруч із земельними ділянками з кадастровими номерами 3221882201:21:010:0140 та 3221882201:21:010:0139 на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області до місцевого фонду документації із землеустрою Відділу на зберігання не передавався, також у Відділі відсутня інформація щодо розроблення вказаного проекту.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у прав.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього кодексу).

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті «ґ» частини третьої статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Тобто, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для житлового будівництва. Згідно із Законом України від 17 травня 2012 року № 4709-VI перелік цих цілей можливого передання в оренду земельної ділянки, зайнятої прибережною захисною смугою, був розширений у ЗК України цілями догляду, розміщення й обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд. Однак передання такої ділянки навіть в оренду для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд ЗК України і після прийняття оскарженого рішення не передбачав.

Згідно із застосованими висновками Верховного Суду України, викладеним у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України), аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг» № 2740-VI від 2 грудня 2010 року).

На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (пункт 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЗК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЗК України, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України «Про основи містобудування»), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій», який був чинним на час прийняття оскарженого рішення).

Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац тридцять восьмий статті 1 ВК України, абзац другий пункту 8.19, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

З огляду на викладене, суд вважає, що спірні земельні ділянки передані у власність ОСОБА_1 за рахунок земель водного фонду, що є порушенням вимог чинного законодавства, оскільки вони належали до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, а тому позовні вимоги прокурора є обґрунтованими.

Однак, звертаючись до суду із вказаним позовом, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, оскільки про необхідність захисту прав та інтересів держави дізнався лише у липні 2017 року.

Суд не може погодитись із даною позицією прокурора, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Суд зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

Так, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Судом також зазначається, що прокурор мав можливість провести перевірку правомірності прийняття оскаржених рішень Глібівською сільською радою Вишгородського району Київської області № 206 від 30.09.2008 року та № 281 від 30.12.2009 року з власної ініціативи та звернутися з відповідним позовом у межах перебігу позовної давності.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи в суді, представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Заріцьким С.М., та представником відповідача Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області були надані клопотання про застосування строків позовної давності, суд вважає дані клопотання обґрунтованими та такими що не можуть бути проігнорованими, а тому підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою у 2008 році та 2009 році шляхом прийняття рішень державним органом, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державної власністю.

В подальшому майно набуто у власність за відплатними правочинами особа, яка мала право на його відчуження, про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочинів та їх визнання державними органами, про що свідчить державна реєстрація цих правочинів.

Крім того, слід врахувати, що третя особа ОСОБА_2 набула права власності на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, шляхом укладання правочину, який визнаний держаними органами, а тому є належним набувачем.

Таким чином, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити застосувавши строки позовної давності.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області та державних актів на право власності на земельні ділянки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Киїського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 09 грудня 2019 року.

Головуючий М.Б. Баличева