ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2019

Справа № 910/7046/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення 62 371,81 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 62 371,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що ним як страховиком транспортного засобу "KIA SPORTAGE", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 60 749,28 грн., внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія, якого було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути 1 148,02 грн. - інфляційних втрат та 474,51 грн. 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

10.07.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки, за доводами відповідача, особа, яка винна у скоєні ДТП, а саме ОСОБА_1 на час скоєння ДТП не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у моторного (транспортного) страхового бюро України інформацію щодо Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ/5107824. Крім того, вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повного або часткового погашення боргу).

22.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів відповідача, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, посилаючись при цьому на відсутність доказів того, що винна у ДТП особа керувала транспортним засобом неправомірно або незаконно.

30.08.2019 на адресу суду надійшла відповідь моторного (транспортного) страхового бюро України з інформацією щодо Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ/5107824.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному та у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 09.12.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

16.05.2018 між ОСОБА_2 (страхувальник) та Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (страховик, позивач) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.18.2403170 (далі - Договір), відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме "KIA SPORTAGE", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

20.09.2018 року у м. Київ відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "KIA SPORTAGE", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .

Внаслідок даного ДТП було пошкоджено транспортний засіб "KIA SPORTAGE", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований позивачем (що підтверджується протоколом огляду ТЗ, фотододатками, в яких зафіксовано механічні пошкодження ТЗ, довідкою про ДТП).

Постановою Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/19461/18 від 29.10.2018 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до звіту про оцінку КТЗ №492 від 24.10.2018 вартість відновлювального ремонту KIA SPORTAGE", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 65 047,42 грн.

Страховими актами № 3.18.2094-1 від 05.10.2018 та № 3.18.2094-2 від 27.11.2018 затверджено суму страхового відшкодування у загальному розмірі 60 749,28 грн. (з вирахуванням франшизи, передбаченої умовами Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що платіжними дорученнями № 12472 від 05.10.2018 та № ЦО04400 позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 60 749,28 грн. шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ПрАТ «Українська автомобільна корпорація», яка здійснювала відновлювальний ремонт.

Актом виконаних робіт ПрАТ «Українська автомобільна корпорація» № 2018052193 від 22.11.2018 підтверджено факт здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу "KIA SPORTAGE", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на суму 62 751,06 грн.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, якою є ОСОБА_1 , визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП Постановою Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/19461/18 від 29.10.2018.

Пунктом 36.3. статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (відповідач), згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів AМ5107824 (що також підтверджується відомостями з Централізованої бази даних МТСБУ).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/7449/17 від 05 червня 2018 року.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

З матеріалів справи вбачається, що 21.11.2018 позивачем направлялася відповідачу заява про виплату страхового відшкодування №5858/3.18.2094, яка була отримана відповідачем 23.11.2018.

Відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, проте листом від 15.02.2019 № 1461/18 відмовив у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на положення п. 1, 5 ст. 380 Митного кодексу України, п. 1.4-1.8, ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зазначаючи про те, що на час настання ДТП ОСОБА_1 не був правомірним користувачем транспортного засобу.

У відзиві на позовну заяву відповідач так само посилався на вищезазначені норми та вказував на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Так, відповідач заявляє що ОСОБА_1 , який керував автомобілем «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в момент ДТП володів цим автомобілем неправомірно, оскільки вказаний автомобіль було ввезено на територію України громадянкою Білорусь ОСОБА_3 , водночас, страхувальником за полісом №АМ5107824, яким застраховано відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_2 будь-якою особою є ОСОБА_4 , з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1.4-1.8, п. 1.12 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду; наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах; власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору; дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 32.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Згідно з п. 37.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

- невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом. При цьому, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як встановлено судом, з урахуванням зазначеного, у даній справі виникають три види зобов`язань:

1) договірне зобов`язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;

2) деліктне зобов`язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) договірне зобов`язання між відповідачем і винною особою - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому, слід відрізняти поняття зобов`язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов`язків, які мають сторони такого зобов`язання.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи із зазначеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому, деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 зазначеного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди (або інша особа, яка застрахувала відповідний транспортний засіб) застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

За змістом частини 5 статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне.

Доказів того, що ОСОБА_1 не мав права на керування транспортним засобом марки «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_2 матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що дана особа керувала вказаним транспортним засобом на законних підставах.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність права на управління транспортним засобом у водія автомобіля «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_2 на момент скоєння ним ДТП та підстав для виплати страхової суми страховою компанією, яка застрахувала відповідальність, внаслідок експлуатації цього автомобіля.

Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.

Виходячи з аналізу положень статті 627 ЦК України та статті 44 ГК України, сторони є не лише вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, але й здійснюють власну діяльність на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відтак, укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АМ5107824) з умовами щодо відповідного страхового платежу, який страховик повинен здійснити страхувальнику, що є особою, відмінною від тієї, яка є фактичним власником або ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, судом не встановлено спеціальних заборон щодо страхування автомобілів, ввезених в Україну на умовах тимчасового до одного року використання.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували незаконне заволодіння транспортним засобом «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_2 водієм ОСОБА_1 , а лист Волинської митниці ДФС не є неналежним доказом на обґрунтування заборони управління зазначеним автомобілем вказаним водієм, оскільки факт керування автомобілем третьою особою в певний момент часу не спростовує обставин ввезення автомобіля на митну територію України громадянкою Білорусь Valova Valiantsina.

Частина 1 статті 380 Митного кодексу України визначає, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Отже, порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 910/14693/17.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 60 749,28 грн., зважаючи на наявність правових підстав та враховуючи факт того, що позивач правомірно набув право вимоги в межах здійснених фактичних затрат на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України.

У відповідності до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Згідно відомостей з Централізованої бази даних МТСБУ, полісом АМ5107824 визначено ліміт за шкоду майну у розмірі 100 000 грн., при цьому розмір франшизи складає 0 грн.

Відтак, позивачем правомірно не застосовано франшизу до суми фактично виплаченого страхового відшкодування у розмірі 60 749,28 грн. При цьому зазначена сума не перевищує ліміту за шкоду майну, визначеного полісом АМ5107824.

Також, позивачем заявлено до стягнення 1 148,02 грн. - інфляційних втрат та 474,51 грн. 3% річних., які нараховані за порушення грошового зобов`язання з виплати 60 137,28 грн. (сума у розмірі першочергової виплати відшкодування на користь страхувальника, яку позивач просив відповідача відшкодувати у заяві №5858/3.18.2094).

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що заяву про виплату страхового відшкодування №5858/3.18.2094 відповідач отримав 23.11.2018, останнім днем для здійснення виплати страхового відшкодування у добровільному порядку, з урахуванням 90-денного строку, визначеного пунктом 36.2 статті 36 Закону, був 21.02.2019.

Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку по справі № 910/11316/17 (постанова від 17.01.2018р.), за змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Враховуючи, що правовідносини сторін у даній справі носять таку правову природу, яка безпосередньо пов`язана з виконанням грошового зобов`язання (у зв`язку з чим на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, яке своєчасно не було виплачено відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018 Верховного Суду по справі № 910/18319/16.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в межах заявленого періоду та дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до приписів чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, з огляду на приписи вищезазначених норм законодавства, враховуючи ліміти майнової відповідальності та відсутність визначеної полісом франшизи, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, ідентифікаційний код: 20602681) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код: 36086124) 60 749,28 грн. - заборгованості з виплати страхового відшкодування, 1 148,02 грн. - інфляційних втрат, 474,51 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2019.

Суддя І.В. Приходько