Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 233/903/17

провадження № 61-28902св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Мальованого Ю. М., Хейло Я. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року у складі судді Мартиненко В. С., ухвалу та рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Мальованого Ю. М., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області про стягнення заборгованості за спеціальний медичний догляд, додаткове харчування, відшкодування вартості проїзду та лікарських засобів, зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивований тим, що вона є особою з інвалідністю першої «Б» групи у зв`язку з трудовим каліцтвом та перебуває на обліку у відповідача, як внутрішньо переміщена особа.

23 лютого 1988 року з нею стався нещасний випадок, внаслідок якого рішенням Медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) від 23 червня 1988 року їй була встановлена друга група інвалідності довічно та їй були рекомендовані медична та соціальна допомога, зокрема, спеціальний медичний догляд, супровід за путівками на санаторно-курортне лікування, додаткове харчування, лікувальний масаж та лабораторні обстеження.

20 листопада 2015 року в результаті повторного огляду Обласною МСЕК № 1 м. Краматорська їй була видана довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія АБ № 0040222, в якій була зазначена група інвалідності перша «Б» та згідно з якою їй не був рекомендований спеціальний медичний догляд, супровід за путівками на санаторно-курортне лікування, додаткове харчування, у зв`язку з чим відповідач припинив їй з 20 листопада 2015 року оплату витрат на ці види медичних та соціальних послуг.

Не погоджуючись з рішенням МСЕК щодо скасування їй певних видів медичної та соціальної допомоги, вона звернулася до Центральної МСЕК Міністерства охорони здоров`я України за дорученням якої Обласною профпатологічною МСЕК м. Краматорська 05 вересня 2016 року був проведений її повторний огляд та їй з 20 листопада 2015 року були повернуті спеціальний медичний догляд, супровід за путівками на санаторно-курортне лікування, додаткове харчування.

Посилаючись на те, що з 20 листопада 2015 року їй повернуті спеціальний медичний догляд, супровід за путівками на санаторно-курортне лікування, додаткове харчування та їй встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, просила стягнути з відповідача на її користь:

- одноразову грошову допомогу відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», виходячи з розрахунку 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 27 200,00 грн;

- заборгованість за спеціальний медичний догляд відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 20 листопада 2015 року по 04 вересня 2016 року у розмірі мінімальної заробітної плати за кожний місяць, що складає 13 388,59 грн;

- заборгованість за додаткове харчування за період з 12 травня 2015 року по 04 вересня 2016 року, виходячи з розрахунку виплати за додаткове харчування за квітень 2015 року у розмірі 577,84 грн, що складає 9 117,44 грн.

Також ОСОБА_1 у позові зазначала, що 06 березня 2014 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області забезпечило її, як інваліда з трудового каліцтва, автомобілем ЗАЗ ТФ 698К, 2013 року випуску, та їй була призначена грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, яку вона отримувала двічі на рік. 08 вересня 2014 року у зв`язку із бойовими діями на території м. Вуглегірськ Донецької області вона перемістилася у м. Костянтинівку Донецької області та відповідачем їй була проведена компенсація витрат на бензин 23 березня 2015 року - за друге півріччя 2014 року та перше півріччя 2015 року, 13 листопада 2015 року - за 2 півріччя 2015 року. З 01 січня 2016 року відповідач призупинив виплату компенсації на бензин з посиланням на те, що питання щодо виплати компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів буде розглядатися після завершення антитерористичної операції на території Донецької області. Позивач такий висновок відповідача вважала незаконним, та просила зобов`язати відповідача відновити їй з 01 січня 2016 року виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля марки ЗАЗ моделі ТФ 698К, 2013 року випуску.

Крім цього з урахуванням доповнених позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача на її користь:

- витрати на проїзд до м. Слов`янська Донецької області у сумі 100,00 грн 23 лютого 2017 року для замовлення ортопедичного взуття;

- витрати на придбання ліків у зв`язку із її стаціонарним лікуванням з 18 березня 2017 року по 27 березня 2017 року у сумі 1 062,33 грн та зобов`язати відповідача налагодити процес надання допомоги хворим, якщо її надання припадає на вихідні та святкові дні.

Також позивач просила зобов`язати відповідача забезпечити її в 2017 році путівкою на санаторно-курортне лікування на липень 2017 року, а в разі придбання нею путівки самостійно - відшкодувати її вартість.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення одноразової грошової допомоги закрито.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість за період з 20 листопада 2015 року по 04 вересня 2016 року за спеціальний медичний догляд у розмірі 13 388,60 грн та за додаткове харчування у розмірі 5 292,50 грн, а всього 18 681,10 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за спеціальний медичний догляд у сумі 13 388,60 грн та заборгованості за додаткове харчування у сумі 5 292,50 грн мотивовано тим, що позивач скористалася своїм правом на оскарження рішення МСЕК, в результаті чого їй згідно з довідкою від 05 вересня 2016 року серії АБ № 0046039 були рекомендовані спеціальний медичний догляд та додаткове харчування, а тому відповідач мав відновити їй виплати за спеціальний медичний догляд та додаткове харчування з 20 листопада 2015 року - часу повторного встановлення втрати працездатності та відповідних потреб у медичній та соціальній допомозі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача щодо відновлення позивачеві з 01 січня 2016 року виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля марки ЗАЗ моделі ТФ 698К, 2013 року випуску, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на час розгляду справи не експлуатувала автомобіль, та її чоловік, якому надано право керування цим транспортним засобом, зареєстрований та проживає в іншому, ніж ОСОБА_1 місці, позивач на обліку щодо забезпечення автомобілем в зв`язку із розшуком або непридатним станом автомобіля не знаходиться, тому у відповідача не виникло підстав для надання позивачеві грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування.

Щодо стягнення компенсації витрат на паливо-мастильні матеріали в розмірі 100,00 грн, які позивач витратила для здійснення поїздки до м. Слов`янськ 23 лютого 2017 року за направленням відповідача для отримання ортопедичного взуття, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 здійснила поїздку на автомобілі особи, яка супроводжує потерпілого, компенсація витрат на ці матеріали не проводиться.

Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні вартості медичних препаратів Ессенціале та Лактіале, придбаних позивачем 18 березня 2017 року, 19 березня 2017 року, 20 березня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що ці препарати відсутні у медичному призначенні, виданому від 18 березня 2017 року ЛКК №30, а тому відповідачем правомірно не відшкодовано.

Також суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача налагодити процес надання допомоги хворим, якщо її надання припадає на вихідні та святкові дні, виходив з того, що позивачем залишилось не обґрунтованим чи здійснив відповідач порушення затвердженого порядку з організації лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення. Разом з тим, встановлювати такий порядок, суд не має повноважень, оскільки вказане питання належить до компетенції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відповідно до пункту 8 частини першої статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог щодо порушення відповідачем права позивача на санаторно-курортне лікування, зауваживши, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача компенсувати вартість путівки, в разі її придбання самостійно не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до пункту 2.15 Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31 жовтня 2007 року № 49 наперед така компенсація фондом не проводиться, а відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року доповнення до апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , які надійшли до Апеляційного суду Донецької області 14 вересня 2017 року, на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року повернуто позивачу.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення витрат за спеціальний медичний догляд за період з 20 липня 2015 року по 04 вересня 2016 року у розмірі 13 388,60 грн, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відновлення з 01 січня 2016 року виплат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля марки ЗАЗ моделі ТФ 698К, 2013 року випуску, про зобов`язання компенсувати вартість путівки на санаторно-курортне лікування залишено без змін.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року в частині стягнення заборгованості за додаткове харчування за період з 20 листопада 2015 року по 04 вересня 2016 року у сумі 5 292,50 грн змінене.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на додаткове харчування за період з 12 травня 2015 року по 04 вересня 2016 року в розмірі9 117,44 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення витрат за спеціальний медичний догляд за період з 20 липня 2015 року по 04 вересня 2016 року у розмірі 13 388,60 грн, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відновлення з 01 січня 2016 року виплат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля марки ЗАЗ моделі ТФ 698К, 2013 року випуску, про зобов`язання компенсувати вартість путівки на санаторно-курортне лікування є законними та обґрунтованими, та такими що ґрунтуються на засадах верховенства права.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за додаткове харчування за період з 20 листопада 2015 року по 04 вересня 2016 року у сумі 5 292,50 грн, апеляційний суд виходив з того, що заборгованість за витратами на додаткове харчування за період з 12 травня 2015 року по 06 вересня 2016 року позивачеві має бути розрахована на підставі раціону харчування, який їй було затверджено 12 травня 2014 року та вартість якого на добу станом на травень 2015 року складала 20,43 грн. Враховуючи, що період заборгованості складає 484 доби, витрати на додаткове харчування за період з 12 травня 2015 року по 06 вересня 2016 року складають 9 888,12 грн. Проте, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість на додаткове харчування за період з 12 травня 2015 року по 04 вересня 2016 року у сумі 9 117,44 грн, саме така заборгованість нею була визначена в позовній заяві, при її розрахунку позивач виходила не з добової вартості додаткового харчування, а з вартості додаткового харчування за квітень 2015 року 577,84 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2017 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні її позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 5 ЦК України та порушено вимоги статті 213 ЦПК України 2004 року, крім того апеляційний суд не спростував доводи заявника про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме статті 27, частину другу статті 35, частину п`яту статті 130, частину першу статті 137 ЦПК України 2004 року. Також заявник звертає увагу у касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані вимоги пунктів 1.4, 2.3 постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2011 року № 42, зареєстрованої Міністерством юстиції України 12 січня 2012 року № 31/20344 «Про затвердження Положення про забезпечення додатковим харчуванням потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання».

Приписами пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 встановлено, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема, проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх. Такої постанови про скасування рішення обласної МСЕК № 1 м. Краматорська в матеріалах справи немає. Більше того повторну експертизу відповідно до приписів цього положення проводить обласна комісія іншої області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року та ухвалу цього ж суду від 14 вересня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила залишити рішення апеляційного суду в частині задоволених вимог без змін, змінити рішення апеляційного суду в частині відмови у стягненні грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля марки ЗАЗ моделі ТФ 698К, 2013 року випуску, а також скасувати ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення по суті цих вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неправомірно повернув їй доповнення до апеляційної скарги через пропуск строку на подання таких доповнень, залишивши поза увагою той факт, що вона є внутрішньо переміщеною особою і через певні обставини цей строк був нею пропущений.

Заявник ОСОБА_1 у касаційній скарзі наголошує на тому, що апеляційний суд не в повному обсязі встановив обставини справи та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля марки ЗАЗ моделі ТФ 698К, 2013 року випуску.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У грудні 2017 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій у задоволеній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, у яких, посилаючись на дотримання судами норм матеріального та процесуального права у задоволеній частині її позовних вимог, просила касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення судів у згаданій частині залишити без змін.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області надіслало на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 аналогічного змісту раніше поданим запереченням.

22 травня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у незміненій частині, рішення та ухвала апеляційного суду відповідають.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої «Б» групи в зв`язку з трудовим каліцтвом та перебуває на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області.

Відповідно до акта про нещасний випадок на виробництві від 25 лютого 1988 року № 1/1988 р. за формою Н-1 , 23 лютого 1988 року о 15 годині 20 хвилин, під час виконання посадових обов`язків дільничного лікаря - терапевта Міської лікарні № 6 м. Єнакієве, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме наїзду автомобілю, ОСОБА_1 отримала тяжку відкриту травму обох кінцівок, відкритий перелом правого стегна ІV типу за Капланом з пошкодженням стегнової артерії та вен, травматичне відшарування шкіри лівого стегна та голені ІІ та ІІІ ступеню. За цим трудовим каліцтвом висновком МСЕК від 26 червня 1988 року позивачеві первинно було встановлено 90 % втрати працездатності та визнано інвалідом другої групи. Зазначена обставина підтверджується копією рішення Єнакієвського місцевого суду Донецької області від 04 квітня 2002 року.

За наслідками чергового огляду ОСОБА_1 . Обласною медико-соціальною експертною комісією №1 міста Краматорська від 20 листопада 2015 року їй була видана довідка серії АВ № 0596517 до акта огляду МСЕК, якою встановлено повторно 90% втрати професійної працездатності з 20 листопада 2015 року безстроково за трудовим каліцтвом 25 лютого 1988 року та першу «Б» групу інвалідності. Проте у вказаній довідці була відсутня рекомендація щодо спеціального медичного догляду та додаткового харчування.

З таким висновком МСЕК ОСОБА_1 не погодилась та оскаржила його до суду. Ця обставина була підтверджена в судовому засіданні під час огляду цивільної справи №233/6784/15-ц. Судом було встановлено, що під час розгляду цієї справи Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» було надано доручення Обласній МСЕК № 1 міста Краматорська повернутися до розгляду порушеного ОСОБА_1 питання.

05 вересня 2016 року Обласною профпатологічною медико-соціальною експертною комісією міста Краматорськ проведено повторний огляд позивача та за його результатами було видано довідку серії АБ № 0046039, де зазначені рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності, в тому числі спеціальний медичний догляд та додаткове харчування, а в пункті 7 довідки вказано ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: повторно: 90 % з 20 листопада 2015 року безстроково за трудовим каліцтвом від 25 лютого 1988 року.

Ухвалою Костянтинівського мiськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2016 року у справі № 233/6784/15-ц позовну заяву ОСОБА_1 до Обласної медико-соціальної експертної комісії № 1, Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України про скасування рішення Обласної медико-соціальної експертної комісії № 1 міста Краматорська Донецької області, про зобов`язання провести повторний огляд позивача залишено без розгляду на підставі її заяви.

З 20 листопада 2015 року відповідачем на підставі довідки серії АВ № 0596517 від 20 листопада 2015 року, виданою Обласною медико-соціальною експертною комісією №1 міста Краматорськ, були припинені виплати за спеціальний медичний догляд та з 12 травня 2015 року були припинені виплати за додаткове харчування. З 05 вересня 2016 року на підставі довідки МСЕК серії АБ № 0046039, де зазначені рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності, в тому числі спеціальний медичний догляд та додаткове харчування, виплати були поновленні.

Позивачем було зазначено, що рішення ЛКК, яким раніше був затверджений перелік продуктів в якості додаткового харчування діяло до 12 травня 2015 року, проте, хоча вона і зверталася за винесенням нового рішення ЛКК, це питання було віднесено на час огляду МСЕК 20 листопада 2015 року, в зв`язку з чим вважала, що заборгованість за додаткове харчування виникла з 12 травня 2015 року.

06 березня 2014 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області забезпечило позивача як інваліда з трудового каліцтва автомобілем ЗАЗ ТФ 698К, 2013 року випуску, та їй була призначена грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, яку вона отримувала двічі на рік.

08 вересня 2014 року, у зв`язку із бойовими діями на території м. Вуглегірськ Донецької області, вона перемістилася у м. Костянтинівку Донецької області та відповідачем їй була проведена компенсація витрат на бензин 23 березня 2015 року - за друге півріччя 2014 року та перше півріччя 2015 року, 13 листопада 2015 року - за 2 півріччя 2015 року.

З 01 січня 2016 року відповідач призупинив виплату компенсації на бензин з посиланням на те, що питання грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля будуть вирішені в повному обсязі при умові знаходження автомобіля на підконтрольній державі Україна території, а якщо це неможливо - до завершення проведення антитерористичної операції.

Судами встановлено, що вказаний автомобіль у зв`язку з проведенням антитерористичної операції було залишено у м. Єнакієве, його наявність та стан на час розгляду справи позивачеві не відомі, право керування автомобілем було надано її чоловіку, який залишився в м. Єнакієве, та який не зареєстрований за місцем реєстрації ОСОБА_1 в м. Костянтинівка.

Також суди встановили, що 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 за направленням відповідача здійснила поїздку до м. Слов`янськ Донецької області за отриманням ортопедичного взуття. Така поїздка нею була здійснення із використанням найнятого автомобіля, який було заправлено газом на суму 100 грн, що підтверджується відповідною квитанцією. Проте, відповідач не компенсував такі витрати.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спеціальний медичний догляд та додаткове харчування.

Відповідно до абзацу сьомого частини третьої статті 42 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, який діяв на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1105-XIV) сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць) за 1) розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 2) половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на постійний сторонній догляд; 3) чверть розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо).

Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються Фондом соціального страхування Українинезалежно від того, ким вони здійснюються.

Потребу потерпілих у спеціальному медичному, постійному сторонньому догляді та побутовому обслуговуванні визначає МСЕК.

Відповідно до абзацу 5 частини третьої статті 42 Закону № 1105-XIV додаткове харчування призначається на конкретно визначений строк за раціоном, який складає дієтолог чи лікар, який лікує, та затверджує МСЕК. Неможливість забезпечення потерпілого додатковим харчуванням у лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі підтверджується довідкою за підписом головного лікаря (директора) цього закладу. У цьому разі компенсація витрат на додаткове харчування здійснюється Фондом на підставі інформації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, про середні ціни на продукти харчування у торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали.

Відповідно до пункту 3.1 Положення про забезпечення додатковим харчуванням потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке затверджено постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2011 року № 42, зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 31/20344 12 січня 2012 року, для взяття на облік потерпілий повинен подати до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України за місцезнаходженням справи про страхові виплати заяву про забезпечення додатковим харчуванням.

До заяви додаються копії висновку МСЕК про потребу у забезпеченні додатковим харчуванням із вказаним строком, на який призначається додаткове харчування, та індивідуальної програми реабілітації (у разі відсутності зазначених документів у справі), завірені працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на підставі пред`явлених потерпілим оригіналів цих документів.

У разі призначення МСЕК потерпілому додаткового харчування робочий орган виконавчої дирекції Фонду не пізніше п`яти робочих днів звертається до МСЕК з метою затвердження раціону харчування, складеного лікуючим лікарем або дієтологом.

Згідно з висновком ЛКК КУ «Центральна районна лікарня» м. Костянтинівка від 07 вересня 2016 року № 203/1670 позивачеві призначено додаткове харчування згідно з рекомендаціями МСЕК від 05 вересня 2016 року за раціоном № 2 з розрахунку на добу протягом одного року: молоко 2,5% або біокефір 2,5% - 200,00 г, сир 9% жиру - 35,0 г, масло вершкове - 5,0 г; яловичина або м`ясо птаха чи риба - 35,0 г; яблука свіжі - 100,00 г; цитрусові (апельсини, мандарини, грейпфрути) - 100,00 г; соки, напої, пюре лікувально-профілактичні - 200,00 г; кабачки, гарбуз - 100,00 г; буряк - 50,00 г; морква - 50,00 г; крупа гречана або вівсяна геркулес - 50,0 г; цикорій розчинний або суха суміш для напою - 15,0 г; концентрати лецитину - 10,0 г; фітопрепарати (для відвару шипшини) - 10,0 г; полівітамінний препарат (Ундевіт) - 1 драже.

Зазначений продуктовий набір додаткового раціону харчування № 2 для потерпілої ОСОБА_1 був затверджений головою Обласної профпатологічної МСЕК м. Краматорськ.

Постановою від 17 листопада 2016 року відділенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області позивачеві призначені виплати на додаткове харчування за вересень 2016 року в розмірі 438,00 грн.

Згідно доданого до цієї постанови розрахунку витрат на додаткове харчування розрахунок здійснений за 24 доби вересня 2016 року, тобто з 07 по 30 вересня 2016 року, на підставі раціону, який затверджений 07 вересня 2016 року (молоко, сир 9% жиру, масло вершкове, птиця, яблука свіжі, апельсини, мандарини, сокі фруктово-ягідні, кабачки, гарбузи, буряк, морква, пластівці вівсяні), вартість на добу складає 18,25 грн (визначена як сума рядків 1-11 графи «вартість на добу».

Представником відповідача під час розгляду справи було визнано, що в період з 12 травня 2015 року по 06 вересня 2016 року позивачеві витрати на додаткове харчування не призначалися.

Згідно з постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області від 21 листопада 2015 року зупинена виплата витрат на спеціальний медичний догляд на підставі статті 38 Закону № 1105-XIV.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в цій частині, апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що оскільки потреба позивача в спеціальному медичному догляді та додатковому харчуванні була встановлена рішенням Донецької обласної МСЕК № 3 від 13 грудня 2001 року без визначення терміну переогляду (безстроково), позивач направлялася на МСЕК з метою внесення змін до індивідуальної програми реабілітації інваліда, затвердження раціону та встановлення строку додаткового харчування, отже у відділення Фонду були відсутні підстави, передбачені статтею 46 Закону № 1105-XIV, для припинення з 20 листопада 2015 року позивачеві виплат на спеціальний медичний догляд та з 12 травня 2015 року на додаткове харчування у зв`язку із закінченням строку, на який був затверджений попередній раціон харчування, потребу в яких їй було визначено 13 грудня 2001 року безстроково.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з роз`ясненнями Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні, які викладені в листах від 19 жовтня 2016 року № 252-06-13 та від 05 грудня 2016 року № 278-06-13, зокрема, порядок призначення та виплати страхового відшкодування, включаючи витрати на медико-соціальні послуги, встановлені Законом № 1105-XIV), актами Кабінету Міністрів України, в частині, що поширюються на діяльність Фонду, постановами правління Фонду, прийнятими у відповідності до Закону № 1105-XIV.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1105-XIV Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення) з метою якнайшвидшого відновлення здоров`я застрахованого.

Відповідно до пункту 2.2 Положення про організацію, забезпечення та фінансування необхідних видів догляду за потерпілими внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою правління Фонду від 03 листопада 2011 року № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 року за N 30/20343, потребу потерпілих у спеціальному медичному, постійному сторонньому догляді та побутовому обслуговуванні визначають медико-соціальні експертні комісії.

Таким чином, у разі наявності у справі про страхові виплати потерпілого висновку МСЕК (у відповідності до форми первинної облікової документації № 158-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року № 577, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за № 1504/21816, або у відповідності до форм первинної облікової документації, затверджених відповідним чином нормативними актами, що діяли на момент огляду потерпілих) щодо потреби у спеціальному медичному, постійному сторонньому догляді та побутовому обслуговуванні - у робочого органу виконавчої дирекції Фонду для припинення страхових виплат відсутні правові підстави, визначені статтею 46 Закону № 1105-XIV.

Відповідно до Закону України 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (далі - Закон № 2961-IV), індивідуальна програма реабілітації (далі - ІПР) - це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії. Іншими словами, ІПР містить комплекс реабілітаційних заходів. Реабілітаційні заходи - комплекс заходів, якими здійснюється реабілітація інвалідів.

Відповідно до пункту 2 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 № 757 (далі - Положення № 757), індивідуальна програма реабілітації інваліда - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда.

Апеляційним судом враховано, що згідно з пунктом 6 Положення № 757 ІПР складається за формою, затвердженою в установленому порядку МОЗ за погодженням з Мінпраці, МОН і Мінсім`ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта огляду МСЕК або медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років. Отже, на час складення ІПР МСЕК вже має у своєму розпорядженні та керується відомостями акта огляду МСЕК. А тому заходи з реабілітації, включаючи медичні послуги, не можуть бути меншими ніж передбачені висновком МСЕК, оскільки висновок МСЕК є первинним документом і передумовою для складання ІПР. Апеляційний суд зауважив, що вирішуючи питання про співвідношення цих двох документів (висновок МСЕК та ІПР) для правових наслідків в частині фінансування Фондом відповідних заходів, якщо ІПР інваліда, затвердженою МСЕК, встановлено більш широкий обсяг фінансування медичних послуг, ніж встановлено висновком МСЕК, то Фонд фінансує витрати на реабілітацію, на період (строк), встановлений цією ІПР. Зокрема відповідно до статті 33 Закону № 2961-IV конкретні обсяги, методи, місце реалізації і строки (термін) проведення реабілітаційних заходів визначаються в індивідуальній програмі реабілітації інваліда. При цьому Законом № 2961-IV не передбачено наслідки порушення строку контролю за виконанням ІПР. Але враховуючи, що терміни контролю все ж таки встановлено, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у разі, якщо завершено строки конкретних заходів реабілітації ІПР, у Фонду після спливу цих строків, відсутні підстави оплачувати потерпілому медичні послуги, що були передбачені ІПР і не передбачені висновком МСЕК після завершення відповідних строків.

Таким чином, після набуття чинності Законом № 2961-IV заходи реабілітації можуть бути передбачені як у висновку МСЕК так і в ІПР, складеною МСЕК, строки у цих документах можуть бути різними, а тому заходи реабілітації, передбачені в ІПР, що збігаються із витратами на медичну та соціальну допомогу, передбачену висновком МСЕК оплачуються незалежно від факту дотримання термінів контролю за ІПР (в межах строку, визначеного МСЕК).

Заходи реабілітації, передбачені в ІПР, та не передбачені висновком МСЕК, оплачуються на строк, визначений у ІПР, а після завершення відповідних строків реабілітації, визначених ІПР - оплата таких витрат не здійснюється.

Робочий орган виконавчої дирекції Фонду не може на власний розсуд припиняти рекомендовані МСЕК види соціальної та медичної допомоги, особливо в тих випадках, коли групу, ступінь втрати працездатності у відсотках та потребу в додаткових видах допомоги встановлено без визначення терміну переогляду (безстроково). Фінансування витрат на відповідні види допомоги може припинятись лише у випадках спливу строків, визначених в ІПР на проведення реабілітації (медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної) за умови, якщо такі види допомоги не передбачено в акті огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги.

Отже, відповідач припинив позивачеві виплати на спеціальний медичний догляд в період з 20 листопада 2015 року по 04 вересня 2016 року та не призначав йому виплати на додаткове харчування з 12 травня 2015 року по 04 вересня 2016 року всупереч частини третьої статті 42, статті 46 Закону № 1105-XIV.

Апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції, що рішенням Обласної профпатологічної МСЕК м. Краматорська від 05 вересня 2016 року позивачеві підтверджена потреба у спеціальному медичному догляді та додатковому харчуванні з моменту її огляду у МСЕК 20 листопада 2015 року.

Доводи касаційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про те, що довідка МСЕК від 05 вересня 2016 року серії АБ № 0046039 складена з порушенням Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 158-1/0, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року № 577, а саме, що МСЕК не мала підстав у пункті 7 довідки зазначати час, з якого встановлено ступінь втрати професійної працездатності (з 20 листопада 2015 року), не спростовує висновків судів, оскільки на час розгляду справи ця довідка МСЕК від 05 вересня 2016 року у встановленому законом порядку незаконною не визнана і вирішення цього питання не є предметом позову по цій справі; також зазначена довідка відповідає основній довідці МСЕК від 13 грудня 2001 року, згідно з якою потреба позивача у спеціальному медичному догляді та додатковому харчуванні були визначені безстроково. Водночас, на запит відділення Фонду від 12 вересня 2016 року за № 01/07-766 (а.с. 54 том 1) Обласний центр МСЕК (місто Краматорськ) листом від 23 вересня 2016 року за № 893 роз`яснив, що випискою з акту огляду Обласної профпатологічної МСЕК від 05 вересня 2016 року була припинена дія попередньої довідки від 20 листопада 2015 року, а також рішення МСЕК від 05 вересня 2016 року прийнято за участю представників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Донецькій області.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині заборгованості за витратами на додаткове харчування, апеляційний суд виходив з того, що такі витрати мають рахуватись за період з 12 травня 2015 року по 06 вересня 2016 року та позивачеві має бути розрахована на підставі раціону харчування, який їй було затверджено 12 травня 2014 року та вартість якого на добу станом на травень 2015 року складала 20,43 грн. Враховуючи, що період заборгованості складає 484 доби, витрати на додаткове харчування за період з 12 травня 2015 року по 06 вересня 2016 року складають 9 888,12 грн.

Проте, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість на додаткове харчування за період з 12 травня 2015 року по 04 вересня 2016 року у сумі 9 117,44 грн, саме така заборгованість нею була визначена в позовній заяві, при її розрахунку позивач виходила не з добової вартості додаткового харчування, а з вартості додаткового харчування за квітень 2015 року 577,84 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля або на транспортне обслуговування.

Відповідно до пункту 3 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999, до членів сім`ї інваліда належать громадяни України, які проживають разом з ним, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

Згідно з повідомленням Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 17 березня 2017 року за № 01-20-2389-06 ОСОБА_6 на обліку як внутрішньо переміщена особа в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік переміщених осіб по м. Костянтинівка не перебуває (а.с. 101, том 1). Позивач проти зазначеного факту не заперечувала та визнавала, що її чоловік ОСОБА_6 , якому надано право керування автомобілем, яким вона забезпечена як інвалід, до теперішнього часу перебуває на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України, та на тій же території у м. Вуглегірськ Донецької області знаходиться і наданий їй автомобіль.

Відповідно до пункту 32 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі- Порядок), у разі коли під час експлуатації автомобіля у інваліда, члена сім`ї, якому передано право користування автомобілем, виявляються протипоказання до керування ним, коли член сім`ї, інша особа переїхали на інше місце проживання, питання про передачу права користування автомобілем члену сім`ї, який зареєстрований за місцем реєстрації інваліда або в одному населеному пункті з ним, іншій особі, вирішується у кожному конкретному випадку для інвалідів унаслідок трудового каліцтва за рішенням управління виконавчої дирекції.

Відповідно до пункту 20 Порядку контроль за експлуатацією автомобілів здійснюють підрозділи МВС, органи соціального захисту населення, управління виконавчої дирекції у порядку, визначеному Мінсоцполітики разом з МВС.

Відповідно до статті 28 Закону № 2961-IV грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються інвалідам, на дітей-інвалідів, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування», грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

Відповідач визнавав, що у 2015 році позивач отримала компенсацію на бензин: в березні 2015 року за другу половину 2014 року 104,39 грн. та за першу половину 2015 року 104,39 грн; в листопаді 2015 року за другу половину 2015 року 113,56 грн. З 01 січня 2016 року позивачеві грошова компенсація на бензин не виплачується, оскільки автомобіль залишився на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України, питання виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля будуть вирішені в повному обсязі при умові знаходження автомобіля на території, яка контролюється органами державної влади України, а якщо це неможливо - після завершення проведення антитерористичної операції.

Пунктом 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-XIV передбачені особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228, грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування виплачуються інвалідам, законним представникам недієздатних інвалідів, дітей-інвалідів, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілями.

На інвалідів, дітей-інвалідів, яких зареєстровано як внутрішньо переміщених осіб та які мають право на забезпечення автомобілями, оформлюється без призначення та виплати компенсації особова справа за їх фактичним місцем проживання/перебування згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі документів, передбачених пунктами 9 та 15 цього Порядку. Для призначення та виплати компенсації оформлені особові справи інвалідів, дітей-інвалідів, які переселилися з тимчасово окупованої території, надсилаються до структурного підрозділу соціального захисту населення Херсонської області, а особові справи інвалідів, дітей-інвалідів, які переселилися з територій проведення антитерористичної операції, - до структурного підрозділу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання (абзац другий в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 945, яка є чинною з 23 грудня 2016 року).

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позовних вимог про відновлення з 01 січня 2016 року виплати грошової компенсації на бензин, ремонт та технічне обслуговування автомобіля, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач останнім часом автомобіль не експлуатує, що її чоловік, якому надано право керування цим автомобілем, зареєстрований та проживає в іншому, ніж позивач місті, на обліку щодо забезпечення автомобілем у зв`язку із розшуком або непридатним станом автомобіля не знаходиться, у відповідача немає підстав для виплати позивачеві грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля або на транспортне обслуговування.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги позивача про те, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно відмовили у задоволенні її позовних вимог про відновлення з 01 січня 2016 року виплати грошової компенсації на бензин, адже умовою виплати компенсації не є знаходження автомобіля на підконтрольній Україні території. При цьому заявник наголошувала, що неможливість відповідачем контролювати експлуатацію автомобіля, він відповідно до частини другої статті 28 Закону № 2961-IV зобов`язаний здійснювати грошову компенсацію на транспортне обслуговування.

Відповідно до абзаців другого, третього статті 28 Закону № 2961-IV грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, які перебувають на обліку для одержання автомобілів, а також які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв`язку з протипоказаннями для їх керування.

Після одержання інвалідом, законним представником дитини-інваліда спеціального автотранспорту виплата йому грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.

Відповідно до п. 10 Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування у разі повернення інвалідом з будь-яких причин автомобіля структурному підрозділу соціального захисту населення (управлінню виконавчої дирекції) виплата компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля припиняється з наступного місяця після повернення. Компенсації, що вже виплачені, інвалідом не повертаються, а враховуються у подальшому під час виплати компенсації на транспортне обслуговування.

Тобто, для призначення позивачу компенсації на транспортне обслуговування вона має повернути автомобіль відповідачеві.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача компенсувати вартість путівки на санаторно-курортне лікування, в разі її придбання самостійно.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача компенсувати вартість путівки на санаторно-курортне лікування, в разі її придбання самостійно, суд першої інстанції, з висновками якого погодився в цій частині й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що її право на санаторно-курортне лікування відповідачем було порушено. Відповідно до пункту 2.15 Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31 жовтня 2007 року № 49, така компенсація фондом наперед не проводиться.

Крім того, апеляційним судом враховано, що на час розгляду справи апеляційним судом позивач скористалася своїм правом на санаторно-курортне лікування на 2017 рік, Фондом їй була надана путівка на санаторно-курортне лікування в санаторій «Арктика» з 12 серпня 2017 року по 04 вересня 2017 року.

Щодо позовних вимог про стягнення вартості проїзду у сумі 100,00 грн для замовлення ортопедичного взуття, відшкодування вартості медичних препаратів та зобов`язання відповідача налагодити нормальний процес лікування хворих в стаціонарі на випадок загострення хвороби у вихідні та святкові дні.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості проїзду позивача до міста Слов`янськ 23 лютого 2017 року у сумі 100,00 грн для замовлення ортопедичного взуття, про відшкодування вартості придбаних позивачем медичних препаратів Ессенціале на суму 98,00 грн та Лактіале на суму 51,98 грн, про зобов`язання відповідача налагодити нормальний процес лікування хворих в стаціонарі на випадок загострення хвороби у вихідні та святкові дні, у апеляційному порядку не переглядалось, а отже не є предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

14 вересня 2017 року позивач подала до апеляційного суду уточнення до апеляційної скарги, які за своєю природою є доповненнями та змінами до її апеляційної скарги. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року. У поданих доповненнях позивач фактично збільшила межі апеляційної скарги та додатково просила переглянути рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року в частині її позовних вимог про відшкодування вартості медичних препаратів Ессенціале та Лактіале, про відшкодування вартості проїзду 23 лютого 2017 року у сумі 100 грн (а.с. 15 том 3).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року ці доповнення до апеляційної скарги обґрунтовано були повернуті позивачеві, як такі, що подані поза межами строку, встановленого частиною першою статті 300 ЦПК України 2004 року.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень в межах оскарження не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в його незміненій частині, ухвалу та рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року, в його незміненій частині, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко