ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9417/19 Справа № 212/6489/16-ц

Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

сторони справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2019 року, ухваленого суддею Пустовітом О.Г. у м. Кривому Розі,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя та виділ 1/2 частини домоволодіння та земельної ділянки внатурі.

В мотивування заявлених вимог зазначила, що з 06 березня 1981 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 який розірвано 06 червня 2016 року, на підставі рішення суду. ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.09.1987 року належав житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №473 від 20.12.1991 вказаний житловий будинок був визнаний ветхим, у зв`язку з чим знесений.

У 1995 році сторонами побудовано новий житловий будинок «Ж-1» загальною площею 46,5 кв. метрів та житловою площею 24,5 кв. метрів, сіни «Ж» загальною площею 14,6 кв., а у 1992 році був побудований сарай «З» загальною площею 11,2 кв. метрів. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 16.11.2004 року за відповідачем ОСОБА_2 визнано право власності на самочинно збудований житловий будинок «Ж-1», сіни «Ж» та сарай «З». Відповідачу за її згоди передана у власність земельна ділянка площею 0,0862 гектарів, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Вказує, що спірне майно збудоване під час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач не допускає її до будинку та не надає можливості користуватись ним, тому просить суд: визнати домоволодіння, яке складається з житлового будинку «Ж-1» загальною площею 46,5 кв. метрів та житловою площею 24,5 кв. метрів, сіней «Ж» загальною площею 14,6 кв. метрів та сараю «З» загальною площею 11,2 кв. метрів, а також із земельної ділянки площею 0,0862 гектарів, на якій вказане домоволодіння розташовано, загальною вартістю 226321 грн., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя. Виділити, ОСОБА_1 , 1\2 частину із спільного сумісного майна подружжя, та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину домоволодіння. Виділити ОСОБА_2 , 1\2 частину даного домоволодіння та визнати за ним право власності на вказану 1\2 частину володіння та на 1\2 частину земельної ділянки.

У грудні 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що в період часу з 06.03.1981 року по 06.09.2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Вказав, що спірне домоволодіння та земельна ділянка знаходяться виключно в його приватній власності, які отримав після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період з 1987 по 1995 рік збудував новий будинок після зносу за грошові кошти, отримані у спадщину від матері та частково за грошові кошти сім`ї.

Після уточнення позовних вимог, просив визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 майно: постільну білизну вартістю 2000,00 грн., телевізор марки «Самсунг» вартістю 4000,00 грн., пилосос вартістю 2500,00 грн., пральну машину вартістю 4000,00 грн., мікрохвильову піч вартістю 7000,00 грн., газовий котел обігрівач марки «Херман» вартістю 7000,00 грн., автомобіль марки «ВАЗ 2106» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 20430,00 грн., з частками по 1/2 частці кожному зі стягненням з ОСОБА_1 на його користь 20315,00 грн. в якості грошової компенсації належної йому 1/2 частки всього спільного сумісного майна подружжя, та стягнути з ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано домоволодіння, яке складається з житлового будинку «Ж-1» загальною площею 46,5 кв. метрів та житловою площею 24,5 кв. метрів, сіней «Ж» загальною площею 14,6 кв. метрів та сараю «З» загальною площею 11,2 кв. метрів, а також із земельної ділянки площею 0,0862 гектарів, на якій вказане домоволодіння розташовано, загальною вартістю 226 321 гривня 00 копійок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності, 1\2 частину із спільного сумісного майна подружжя, а саме із домоволодіння, яке складається з житлового будинку «Ж-1» загальною площею 46,5 кв. метрів та житловою площею 24,5 кв. метрів, сіней «Ж» загальною площею 14,6 кв. метрів та сараю «З» загальною площею 11,2 кв. метрів, а також із земельної ділянки площею 0,0862 гектарів, на якій вказане домоволодіння розташовано. Виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності 1\2 частину даного домоволодіння та 1/2 частину земельної ділянки. ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні зустрічного позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1131,60 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні первісного позову та задовольнити його зустрічний позов.

В мотивування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом не враховано що будівництво нового будинку відбувалось за рахунок коштів, отриманих ним у спадок від матері, тому вважає що є особистою його власністю. Крім того, зауважує, що судом не враховано, що земельна ділянка набута ним у приватну власність 13 вересня 2000 року , як власником будинку набутого у спадщину. Також вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні зустрічного позову про розподіл спільного майна подружжя автомобіль, не звернув уваги, що позивач не заперечувала про його існування.

У відзиву на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на її думку залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В мотивування відзиву зазначила, що грошові кошти отримані у спадщину відповідач поділив порівну із братом, що останній підтвердив в судовому засіданні. Залишок коштів 2118 карб., відповідач витратив на придбання автомобіля ВАЗ-21061, який знаходиться у відповідача.

Також подала клопотання про розгляд справи із викликом в судове засідання .

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на предмет заявлених позовних вимог про розподіл спільного майна подружжя, із ціною позову 113160 грн., колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без виклику сторін. Тому клопотання позивача ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 06.03.1981 року по 06.06.2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 06 червня 2016 року розірвано на підставі рішення суду.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 належало домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.5).

Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області №473 від 20.12.1991 року, встановлено, що будинок АДРЕСА_1 визнано ветхим, знос 70 відсотків (а.с.18).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП, від 13.02.2001 року, ОСОБА_2 , на підставі рішення виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів №715 від 13.09.2000 року, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0862 гектарів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (а.с.6,7).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.11.2004 року, яке набрало законної сили 17.12.2004 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на самовільно збудовані: - житловий будинок «Ж-1»- розміром 8,60х5,05; сіни «Ж» - розміром 2,15х8,60; сарай «З» - розміром 3,20х3,50, які розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку будівельно-технічої експертизи №51 від 04.05.2016 року, загальна вартість домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 складає 226321,00 грн.(а.с.25-43).

Як видно з відповіді регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області територіального сервісного центру №1248 від 26 січня 2017 року, згідно облікових даних за ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб ВАЗ 21061, державний знак НОМЕР_1 ,1982 року випуску (а.с.71).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався положенням ст.ст.60,61 СК України та дійшов висновку, що збудоване за спільне життя за спільні кошти домоволодіння є спільним майном подружжя виділивши кожному по Ѕ його частині та по Ѕ частині земельної ділянки, на якій він розташований.

Колегія суддів погоджується із даним висновком суду першої інстанції, вважає його прийнятим на підставі належно досліджених, наявних в матеріалах справи доказів.

За положеннями статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно зі статтею 22 КпШС України, у редакції, чинній на момент закінчення будівництва домоволодіння1995 рік, замість знесеного, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні положення містить стаття 60 СК України.

Частиною першою статті 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування є власністю кожного з них.

Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Аналогічні положення містить стаття 62 СК України.

Колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не доведений факт проведення будівельних робіт по будівництву нового будинку замість зруйнованого, який отримав ОСОБА_2 у спадщину, після смерті матері, за його особисті кошти.

Навпаки, як видно з матеріалів справи, ще у 1984 році та повторно у 1991 році технічний стан успадкованого відповідачем домоволодіння визнано непридатним до життя (ветхим). Докази, що новозбудований будинок, сіни та сарай, будівництво яких закінчено у 1995 році, проведено виключно за кошти відповідача матеріали справи не містять. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на будівництво дома за рахунок успадкованих коштів, є недоведеними, що кошти отримані ним у спадщину використано на будівництво.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача про особисту приватну власність на земельну ділянку, оскільки за рішенням суду право власності на новостворений будинок набуто у 2004 році, а державний акт на землю у вересні 2000 р.

Як видно з Державного акту на право приватної власності на землю від 13.02.2001 року, ОСОБА_2 , на підставі рішення виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів №715 від 13.09.2000 року, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0862 гектарів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Тобто, земельна ділянка набута відповідачем у власність в період спільного проживання сторін однією сім`єю, тому на підставі положення 22 КпШС України є спільним майном подружжя.

Посилання відповідача, що право власності на новозбудований будинок набуто на підставі рішення суду лише у 2004 році, не може бути підставою для визнання земельною ділянкою особистою приватною власністю ОСОБА_2 , тому що була виділена для будівництва та обслуговування новозбудованого у 1995 році домоволодіння, яке є спільним сумісним майном подружжя.

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність наявності на час розгляду справи рухомого майна автомобіля, з чим колегія суддів не може погодитись, оскільки такий висновок спростовується матеріалами справи.

Колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , стосовно доведеності позовних вимог щодо розподілу автомобіля, який придбано в період шлюбу.

Згідно відповіді регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області територіального сервісного центру №1248 від 26 січня 2017 року, згідно облікових даних за ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб ВАЗ 21061, державний знак НОМЕР_1 . У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 не заперечувала про його існування, посилаючись на те, що автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження №Д2/05/18 від 02.05.2018р., визначена ринкова вартість транспортного засобу ВАЗ 21061, державний знак НОМЕР_1 в сумі 20430 грн. (а.с.132-135). Заперечень сторін стосовно незгоди із визначеною вартістю автомобіля матеріали справи не містять.

Матеріалами справи доведено, що на час розподілу спільно нажитого майна за позивачем зареєстрованим транспортний засіб ВАЗ 21061, державний знак НОМЕР_1 , тому на підставі положення ст.71 СК України підлягає поділу.

Проте, колегія суддів вважає недоведеним твердження відповідача про перебування автомобіля у користуванні ОСОБА_1 , тому відмовляє ОСОБА_2 в задоволенні вимоги про стягнення з останньої Ѕ частину його вартості. Позивач не заперечувала про факт наявності транспортного засобу, проте заперечувала про фактичне володіння ним, посилаючись у відзиві, що автомобіль перебуває у користуванні відповідача. Дані заперечення відповідачем не спростовані.

На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду ухвалено без повного врахування матеріалів справи, тому в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову про розподіл спільного майна подружжя підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове їх задоволення, згідно п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України. Визнати транспортний засіб ВАЗ 21061, державний знак НОМЕР_1 спільним сумісним майном подружжя та розподілити його, визнавши за кожним право власності по Ѕ його частині.

Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом та при поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір в сумі 2251,20 грн. (551,20+ 1700), який підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 пропорційно задоволеним вимогам в сумі 758,57 грн., згідно розрахунку (10215х2251,20 /30315).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2019 року, в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, відшкодування моральної шкоди й ухвалити в цій частині нове рішення про часткове їх задоволення.

Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортний засіб ВАЗ 21061, кузов № НОМЕР_2 , державний знак НОМЕР_1 , вартістю 20430 грн.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності, за кожним на Ѕ частину транспортного засобу ВАЗ 21061, кузов № НОМЕР_2 , державний знак НОМЕР_1 .

В задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору 758,57 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 грудня 2019 року.

Головуючий :

Судді :