ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2019 року м.Дніпро Справа № 904/78/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Чус О.В., Вечірка І.О.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2019 (суддя Кеся Н.Б., повне рішення складено 09.09.2019) у справі

за позовом заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

до відповідача-1 Петропавлівської районної державної адміністрації

відповідача-2 фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення

ВСТАНОВИВ:

І . Короткий зміст і підстави позовних вимог

Заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області керівник в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 08.01.2019 звернувся з позовом до Петропавлівської районної державної адміністрації та фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича, в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" №Р-516/0/350-15 від 24.12.2015; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, укладений 29.01.2016 між Петропавлівською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем Марковим Дмитром Олександровичем, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.2016, номер запису - 13649533; зобов`язати фізичну особу-підприємця Маркова Дмитра Олександровича повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельну ділянку загальною площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020, орієнтовною ринковою вартістю 1334600,00 грн., на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому фізична особа-підприємець Марков Дмитро Олександрович одержав її в оренду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" №Р-516/0/350-15 від 24.12.2015 прийнято з порушенням норм чинного законодавства. Спірна земельна ділянка була безпідставно віднесена до нерозподіленої (не витребуваної) земельної частки (паю), тоді як фактично зазначена земельна ділянка належала до земель резервного фонду колективного сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова та при припинення його діяльності мала перейти до земель резервного фонду Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2019 у даній справі позов заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Петропавлівської районної державної адміністрації та фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича задоволено частково.

Визнано незаконним розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" №Р-516/0/350-15 від 24.12.2015.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, укладений 29.01.2016 між Петропавлівською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем Марковим Дмитром Олександровичем, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.2016, номер запису - 13649533.

Зобов`язано фізичну особу-підприємця Маркова Дмитра Олександровича повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельну ділянку загальною площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020, орієнтовною ринковою вартістю 1334600,00 грн., на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому фізична особа-підприємець Марков Дмитро Олександрович одержав її в оренду.

Стягнуто з Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 2202,50 грн.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця Маркова Дмитра Олександровича на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 2202,50 грн.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на те, що матеріалами справи доводиться належність спірної земельної ділянки до резервного фонду, тому прийняття Петропавлівською державно адміністрацією спірного розпорядження слід визнати незаконним. В частині вимог про скасування спірного розпорядження суд відмовляє з огляду на вичерпання ним своєї дії. Також через відсутність прийнятої грошової оцінки щодо спірної земельної ділянки спірний договір оренди слід визнати таким, що не відповідає вимогам закону, тому в цій частині позов також підлягає задоволенню.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із зазначеним рішенням, фізична особа-підприємець Марков Дмитро Олександрович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано достатнім доказом недоведене твердження позивача про те, що відповідно до державного акту на право постійного користування на землю колишнього КСП ім. Чкалова від 21.05.1997 №004503, серії І-ДП, спірна земельна ділянка віднесена до державного резервного фонду із земель, які були передані КСП у постійне користування, якщо це твердження спростовується доказами доданими позивачем, зокрема копією зазначеного документу до якого не внесено відповідні зміни.

Відповідно до акту перевірки №193-ДК/245/АП/09/01/- 17 від 31.08.2017, Петропавлівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області не підтверджено факт віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 1223881500:02:001:0346 - 1223881500:02:001:0357, 1223881500:02:001:0372 - 1223881500:02:001:0380 до невитребуваних паїв, однак зазначена інформація була в розпорядженні ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області з 2000 року та визнана чинною прокуратурою, оскільки надана в якості доказів.

На думку скаржника, посилання на вказаний документ, як на доказ не відповідає нормам чинного законодавства. Як стверджує позивач перевірку проведено в межах кримінального провадження № 42017041880000033, внесеного до ЄРДР 06.07.2017 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України. Однак на даний час, не існує вироку суду, який набрав чинності, отже всі твердження позивача з цього приводу є припущенням, що проігноровано судом першої інстанції та взято до уваги.

У лютому 2008 року було виготовлено технічну документацію на земельну ділянку 102,67 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020. Зазначену технічну документацію виготовлено ТОВ «Геосервис» на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 02.02.2008. Наявність принаймні ще одного проекту землеустрою підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру сформованого 13.09.2018.

Судом першої інстанції проігноровано той факт, що зазначений витяг було отримано Павлоградською місцевою прокуратурою за три місяці до звернення в суд з позовом, що зайвий раз підтверджує намагання прокурора штучно створити докази для використання у кримінальному провадженні.

Крім того, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №004503, серії І-ДП від 21.05.1997 державний резервний фонд складав 263,7 га. Дві земельні ділянки 106,7га та 72,9 га були поміняні ще у 2000 році, однак в порушення вимог ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів на які саме земельні ділянки проведено обмін.

Додані позивачем до матеріалів справи докази підтверджують той факт, що станом на 2006 рік, ця земельна ділянка була розподіленою та віднесеною до невитребуваних паїв, а в лютому 2008 року 22 ділянкам було присвоєно кадастрові номери.

Отже, скаржник вважає, що жодного доказу належності спірної земельної ділянки до резервного фонду позивачем не надано, більш того спростовано наявними доказами.

Враховуючи вищевикладене, Петропавлівська райдержадміністрація не перевищувала надані законом повноваження при прийнятті оскаржуваних розпоряджень, та жодним чином не порушила інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Судом безпідставно визнано достатнім доказом недоведене твердження позивача про те, що відповідно до державного акту на право постійного користування на землю колишнього КСП ім. Чкалова від 21.05.1997 №004503, серії І-ДП, спірна земельна ділянка віднесена до земель запасу Дмитрівської сільської ради із земель, які були передані КСП у постійне користування.

Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 18.12.2018 № 605 «Про внесення змін до додатка 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.12.2018 за № 1471/32923, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки на час розгляду справи складає 114 036,02 грн., тобто орендна плата яку має сплачувати відповідач становить 4561,44 грн. а відповідно до розрахунку вона складає 5 765,14 грн.

На підставі викладеного, скаржник вважає висновок суду щодо невідповідності орендної плати помилковим, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Прокурор може звернутися до суду з позовом лише у випадку відсутності відповідного компетентного органу або нездійснення чи неналежного здійснення останнім чи іншим суб`єктом відповідних владних повноважень. При цьому прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав такого представництва та надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави.

В порушення вимог Господарського процесуального кодексу України, суду не надано жодних доказів вжиття заходів щодо звернення до суду відповідним органом тобто ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, який у своєму складі має юридичний відділ.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

Відсутність підстав для представництва інтересів держави, свідчить про заявлення позову особою (прокурором), яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Судом першої інстанції не надано оцінку, що перебіг строку позовної давності має починатися з 8 лютого 2008 року, тобто з дня реєстрації земельної ділянки Держгеокадастром України.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заявник зазначає, що прокурором не оспорюється факт розпорядження Петропавлівською районною державною адміністрацією зазначеною земельною ділянкою як нерозподіленою (невитребуваною) земельною часткою (паєм). У тексті позову процитовано лише назву акту органу державної виконавчої влади та його зміст. Водночас, суть порушень, на які посилається прокурор у зазначеному позові, полягає у безпідставності віднесення вказаної земельної ділянки до нерозподіленої (невитребуваної) земельної частки (паю), тоді як фактично зазначена земельна ділянка належала до земель резервного фонду колективного сільськогосподарського підприємства «ім.Чкалова» та при припиненні його діяльності мала перейти до земель резервного фонду Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах масиву резервного фонду КСП «ім.Чкалова» підтверджується в повному обсязі.

Стосовно твердження представника відповідача-2 про те, що спірна земельна ділянка не належить до земель державної або комунальної власності, тому положення Закону України «Про оренду землі», що визначають істотні умови договору оренди не можуть бути застосовані, адже сукупність доказів, що додані до позову, на думку прокурора, підтверджують належність зазначеної земельної ділянки до державної власності, а не до невитребуваних паїв.

Стосовно безпідставності визнання судом першої інстанції достатнім доказом «недоведеного твердження про те, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ДП №004503 від 21.05.1997, спірна земельна ділянка віднесена до державного резервного фонду із земель, які були передані КСП у постійне користування», прокурор зазначає, що висновок про належність спірної земельної ділянки до земель резервного фонду суд першої інстанції зробив на підставі сукупності доказів, які в повній мірі були досліджені у судовому засіданні.

Спірна земель ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, однак має враховуватись в землях резервного фонду, а не в землях невизначених (не витребуваних) паїв. Таким чином, прокурор не має на увазі зміну її цільового призначення з сільськогосподарського на інше.

Стосовно розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, прокурор зазначає, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбаченому чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин; порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель».

У даному випадку, орендну плату за користування земельною ділянкою визначено без проведення їх нормативної грошової оцінки, що є порушенням вимог ст. ст. 6, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 13, 18 Закону України «Про оцінку земель», отже, вищевказаний договір оренди землі, укладений між ФОП Марковим Д.О. та Петропавлівською РДА, має бути визнаний недійсним.

Стосовно повноважень прокурора на пред`явлення зазначеного позову, прокурор зазначає, що Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області ще з 31.08.2017 року було відомо про факт незаконного розпорядження спірними земельними ділянками, а отже останнє мало всі підстави для звернення до суду на захист власних інтересів та інтересів держави шляхом пред`явлення до Петропавлівської районної державної адміністрації та ФОП Маркова Д.О. про скасування розпорядження визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення. Проте, зазначених дій з боку Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області вжито не було.

Крім того, факт нездійснення захисту інтересів держави органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та відсутність у нього можливості здійснити такий захист у майбутньому підтверджується тим, що вказаний позов подано прокурором 22.12.2018, тобто за день до закінчення строку позовної давності для оскарження оспорюваного розпорядження від 24.12.2015 року, якщо цей строк рахувати з дня коли уповноважений орган міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказані факти, на думку прокурора, підтверджують виключність випадку для представництва прокурором інтересів держави та його повноваження щодо пред`явлення зазначеного позову.

Прокурор вважає, що твердження представника відповідача-2 про те, що строк позовної давності слід обчислювати з 08.02.2008 є помилковим, адже предметом позову є визнання недійсним розпорядження, яке прийнято 24.12.2015 та договору оренди, укладеного 29.01.2016.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Позивач зазначає, що актом від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17 щодо перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки було встановлено факт перевищення повноважень при прийняті оскаржуваного розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" № Р-516/0/350-15 від 24.12.2015. Вказаний акт не оскаржено.

На думку позивача, саме з цього часу починається строк позовної давності на оскарження вказаного розпорядження.

В порушення вимог ст.ст.6,15 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 203, 2015 Цивільного кодексу України, ст.ст.13,18 Закону України «Про оцінку земель» орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою визначено без проведення їх нормативної грошової оцінки.

Судом першої інстанції було досліджено вказані факти та визнано договір оренди земельної ділянки земельної ділянки площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, укладений 29.01.2016 - недійсним.

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 15.10.2019 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Вечірко І.О., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 05.11.2019.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2019 розгляд справи відкладено до 28.11.2019.

28.11.2019 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі №912/2385/18.

Зазначене клопотання обґрунтовано посиланням на те, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою від 07.11.2019 Великою палатою Верховного Суду відкрито провадження у справі №912/2385/18 за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019, за результатами розгляду якої буде з`ясовано питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до пункту 7 частини першої статт1 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Отже, перегляд судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду не входить до вичерпного переліку підстав для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті.

Відповідно до частин 1-2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання.

Пунктом 6 частини першої статті 267 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує, зокрема, питання про призначення експертизи.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень частини третьої статті 195, пункту 6 частини першої статті 267, частин 1-2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, зупинення провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду допускається лише до початку розгляду (перегляду) апеляційним судом справи по суті.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 05.11.2019 розгляд справи розпочато по суті.

Клопотання про зупинення провадження у справі було подано представником відповідача-2 28.11.2019, тобто вже на стадії апеляційного перегляду справи по суті, що з урахуванням приписів частини третьої статті 195, частин 1-2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України зупинення апеляційного провадження.

Наведене свідчить про відсутність передбачених чинним процесуальним законом підстав для зупинення апеляційного провадження у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

28.11.2019 у судове засідання з`явилися прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області, представники позивача та відповідача-2, які надали відповідні пояснення по справі.

Відповідач-1 наданими йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив в судове засідання явку повноважного представника, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-1.

28.11.2019 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

У 1997 році на замовлення Колективного сільськогосподарського колективу ім.Чкалова Дніпропетровською філією Інституту землеустрою виготовлено науково-технічну документацію по роздержавленню земель та виготовленню державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею Колективному сільськогосподарському колективу ім.Чкалова Петропавлівського району Дніпропетровської області (арк.с.58-62 т.1).

Відповідно до п.1.4.4, п.1.5 зазначеної технічної документації за Колективним сільськогосподарським колективом ім. Чкалова закріплено на праві постійного користування 263,7 га земель з державного резервного фонду та зазначено, що землі резервного фонду є державною власністю та використовуються за цільовим призначенням.

Відповідно до виписки з протоколу №2 зборів Колективного сільськогосподарського колективу ім.Чкалова від 30.04.1997 зазначеними зборами затверджено науково-технічну документацію по роздержавленню земель і виготовленню державних актів на колективну власність і постійне користування Колективного сільськогосподарського колективу ім.Чкалова від 1997 року, якою передбачено виділення та закріплення за господарством земель, у тому числі земель державного резервного фонду площею 263,7 га.

Рішенням Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області від 14.05.1997 (арк.с.56 т.1) затверджено вищевказану технічну документацію та передано у колективну власність 5537,8 га земель, у тому числі - в постійне користування 616,2 га, із них за рахунок державного резервного фонду 263,7 га.

На підставі вищевказаного рішення КСП ім.Чкалова, виготовлено Державний акт на право постійного користування на землю серії І-ДП №004503 від 21.05.1997 (арк.с. 39-40 т.1). Відповідно до плану зовнішніх меж землекористування, що містить зазначений державний акт, спірна земельна ділянка розташована в межах масиву земель державного резервного фонду позначеного під номером 2.

У 2000 році на замовлення КСП ім.Чкалова Дніпропетровською філією Інституту землеустрою виготовлено науково-технічну документацію по підготовці документів, що посвідчують право власності або користування землею, а також Схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім.Чкалова Петропавлівського району Дніпропетровської області (арк.с. 63-62 т.1).

Відповідно до вказаної Схеми визначено місце розташування земель КСП ім.Чкалова, зокрема і земель резервного фонду, до складу якого входить і спірна земельна ділянка.

Той факт, що зазначена земельна ділянка належить до земель резервного фонду підтверджується науково-технічною документацією по підготовці документів, що посвідчують право власності або користування землею, зміни та доповнення до якої, відповідно до листа ДП "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" № 01-07/553 від 15.05.2018 (арк.с. 97 т.1), не вносилися, схемою поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім.Чкалова, візуальним співставленням даних згідно плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність та експлікації категорій земель, зазначених у державному акті на право постійного користування землею КСП з графічними даними, які містяться в технічній документації щодо встановлення та відновлення меж частини спірної земельної ділянки та її передачі ПП Маркову Д.О. у 2008 році в оренду.

У 2002 році КСП ім.Чкалова припинило свою діяльність. Відповідно до листа Петропавлівської районної державної адміністрації №462/0/349-18 від 19.03.2018 (арк.с. 76 т.1), реєстраційна справа щодо КСП ім.Чкалова відсутня, тому підтвердити точну дату припинення його діяльності не є можливим. Відповідно до пошуку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 03742481, який міститься на печатці КСП ім.Чкалова на копіях документів, що долучені до позовної заяви, записи відсутні.

Крім того, земельна ділянка площею 102,672 га за період з 2003 по 2015 роки передавалася в оренду, а саме: спочатку перебувала у користуванні ПП Марков О.Я. на підставі Договору оренди землі від 15.05.2003 (арк.с. 42-42 т.1), а потім на підставі договору від 03.03.2006 (арк.с. 44-46 т.1).

Спірна земельна ділянка була віднесена до земель колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова, розподіл якої на частки не проводився та згідно з листами Держкомзему від 2008 року, перебувала та значилась у землях резервного фонду Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Вказаний факт підтверджується документами, які містяться у реєстраційній справі від 2006 року (арк.с. 43 т.1) щодо надання приватному підприємцю Маркову О.Я. земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, а саме: викопіюванням плану розташування земельної ділянки на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району (арк.с. 47 Т.1), листами Петропавлівського районного відділу земельних ресурсів від 08.02.08 №7/09 310 "Про погодження технічної документації щодо відведення земельної ділянки площею 102,672 га в оренду приватному підприємцю Маркову О.Я. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" (арк.с. 54 т.1) та №7/09 309 "Про дані державного земельного кадастру" (арк.с. 53 т.1); схемою розподілу спірної земельної ділянки, масштаб 1:25000, затвердженою головою Петропавлівської районної державної адміністрації, головою Дмитрівської сільської ради, начальником Петропавлівського районного відділу земельних ресурсів та приватним підприємцем Марковим О.Я. (арк.с. 52 т.1); листом відділу у Петропавлівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 35/308-18 від 23.03.2018 (арк.с. 84 т.1), листом ДП "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 15.05.2018 № 01-07/553 (арк.с. 97 т.1).

Спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, за межами населеного пункту, належить до земель запасу Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району, а не до невитребуваних (невизначених) земельних часток (паїв), отже повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою площею 4,5299 га кадастровий номер земельної ділянки 1223881500:02:001:1020 у Петропавлівської районної державної адміністрації відсутні.

Згідно з Актом перевірки №193-ДК/245/АП/09/01/-17 від 31.08.2017 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (арк.с. 80-81 т.1) Петропавлівською районною державною адміністрацією не підтверджено факт віднесення земельної ділянки кадастровий №1223881500:02:001:1020 до не витребуваних паїв.

Розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації №Р-516/0/350-15 від 24.12.2015 (арк.с. 34 т.1) затверджено фізичній особі-підприємцю Маркову Дмитру Олександровичу технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки №1020 площею 4,5299 га з невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільської ради та надання Фізичній особі-підприємцю Маркову Дмитру Олександровичу в оренду строком на 30 років земельну ділянку, кадастровий №1223881500:02:001:1020, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільської ради.

29.01.2016 між Петропавлівською районною державної адміністрацією Дніпропетровської області (далі-відповідач-1, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Марковим Дмитром Олександровичем (далі-відповідач-2, орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (арк.с. 35-37 т.1).

Відповідно до п.1.2 договору земельна ділянка надається в оренду на підставі розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації від 24.12.2015 №Р-516/0/350-15 "Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради".

Згідно з п.3.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею: 4,5299 га - ріллі.

Пунктом 3.2 договору визначено кадастровий номер земельної ділянки: 1223881500:02:001:1020.

Згідно з п.4.1 договору договір укладено на строк 30 років.

Відповідно до п.5.1 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі (в національній валюті України - гривна). Орендна плата на рік встановлюється відповідно до статей 272, 288 Податкового кодексу України та становить 4% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі в Петропавлівському районі. Розмір орендної плати становить 5124,71 гривні за рік.

Відповідно до інформації Петропавлівської районної державної адміністрації нормативно грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають в оренді у ФОП Маркова Д.О., загальною площею 102,672 га, до складу якої входить земельна ділянка площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020, розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області не проводилася, технічна документація не виготовлялася.

Згідно з інформацією Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області від рішення про затвердження нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що перебуває в оренді у фізичної особи-підприємця Маркова Д.О. загальною площею 102,672 га, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області не приймались (арк.с. 86 т.1).

Отже, орендну плату за користування земельною ділянкою визначено без проведення їх нормативної грошової оцінки

Пунктом 6.1 договору, визначено, земельна ділянка передається в оренду із земель не витребуваних паїв на території Дмитрівської сільської ради.

Відповідно до п.6.2 договору цільове призначення земельної ділянки: за КВЦПЗ - код 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації речового права оренди (п.15.1 договору).

Крім того, 06.07.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №42017041880000033 та розпочато досудове розслідування за фактом внесення службовими особами Петропавлівської районної державної адміністрації недостовірних відомостей щодо приналежності земель до категорії нерозподілених (не витребуваних) паїв, до розпоряджень №Р-322/0/350-15 від 30.09.2015 та №Р-511/0/350-15 від 24.12.2015 та договору оренди земельної ділянки від 29.01.2016, що стало підставою для незаконної, за межами конкурентних засад, передачі в оренду ФОП Маркову Д.О. земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України (арк.с. 90 т.1).

Причиною виникнення спору є перевищення Петропавлівською районною державною адміністрацією наданих законом повноважень при прийнятті розпорядження №Р-516/0/350-15 від 24.12.2015, внаслідок чого порушено інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо права звернення прокурора до суду, колегія суддів враховує таке.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131¹ Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1,3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до приписів ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 ч.1 ст.131¹ Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч.ч.3,4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії. картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно п. 31 вказаного Положення, Держгеокадастр, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Відповідно до п.1, п.п.13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення у порядку, визначеному чинним законодавством, на території Дніпропетровської області.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області наділене повноваженнями розпорядника земельною ділянкою, у тому числі, і на захист права власності.

Як убачається зі змісту позовної заяви, необхідність захисту інтересів держави прокурор аргументував тим, що звернення з цим позовом спрямоване, насамперед, на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке проведено з порушенням вимог чинного законодавства.

Прокурором зазначено, що 06.07.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42017041880000033 та розпочато досудове розслідування за фактом внесення службовими особами Петропавлівської районної державної адміністрації недостовірних відомостей щодо приналежності земель до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, до офіційних документів, а саме до розпоряджень голови Петропавліської РДА та договорів оренди землі, що стало підставою для незаконної, за межами конкурентних засад, передачі в оренду ФОП Маркову Д.О. земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України.

Під час досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні Павлоградською місцевою прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області було направлено лист №101/1942-17 від 13.07.2017 з приводу надання інформації, що підтверджує належність земельної ділянки загальною площею 102,672, до складу якої входять 22 нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки (паї), у тому числі спірна земельна ділянка площею 4,5299 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1020, до невизначеної (не витребуваної) земельної ділянки.

На вказаний лист отримано відповідь Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 04.09.2017 №10-4-04-11148/2-17, якою на адресу Павлоградської місцевої прокуратури направлено копію відповідного акту перевірки.

Факт невжиття заходів з боку Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області також підтверджується листом відділу у Петропавлівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №35/308-18 від 23.03.2018, яким визнано факт помилкового включення спірної земельної ділянки до не витребуваних паїв та належність її на теперішній час до земель резервного фонду Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Таким чином, Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області ще з 31.08.2017 було відомо про факт незаконного розпорядження спірними земельними ділянками, а отже останнє мало всі підстави для звернення до суду на захист власних інтересів та інтересів держави шляхом пред`явлення до Петропалівської районної державної адміністрації та ФОП Маркова Д.О. про скасування розпорядження визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення. Проте, зазначених дій з боку Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області вжито не було.

Отже, зазначений орган не здійснив захист інтересів держави, шляхом звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування оспорюваного розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, що призводить до перебування землі у розпорядженні відповідача-2 поза встановленою чинним законодавством процедурою.

Крім того, факт не здійснення захисту інтересів держави органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та відсутність у нього можливості здійснити такий захист у майбутньому підтверджується тим, що вказаний позов подано прокурором 22.12.2018, тобто за день до закінчення строку позовної давності для оскарження оспорюваного розпорядження від 24.12.2018, якщо цей строк рахувати з дня коли уповноважений орган міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Факт незвернення Держгеокадастру до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження щодо внесення

Отже, бездіяльність позивача щодо невиконання заходів, спрямованих на захист інтересів держави у галузі земельних правовідносин підтверджена прокурором належними та допустимим доказами.

Окрім того, сам факт незвернення Держгеокадастру до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження.

З урахуванням встановлених обставин справи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором правомірно заявлено позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - органу, уповноваженого державою здійснювати функції щодо розпорядження земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються у розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Зважаючи на положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована у складі єдиного земельного масиву без визначення меж у натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців.

Згідно з частиною 3 статті 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах, місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим, а договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. У разі оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у разі оренди земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що згідно плану зовнішніх меж до Державного акту на право постійного користування землею №004503 від 21.05.1997, спірна земельна ділянка входить до земель резервного фонду; в п. 1.5. пояснювальної записки до науково-технічної документації по роздержавленню земель і виготовленню державних актів на право колективної власності на землю і право постійного користування землею КСП ім. Чкалова Петропавлівського району Дніпропетровської області вказано, що в постійне користування закріпляється резервний фонд (а.с.50 т.1); рішенням Дмитрівської сільської ради від 19.04.2000 №101-17/ХХІІІ проведено обмін земельними ділянками колективної власності і резервного фонду; обмін був врахований при розробці Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Чкалова Петропавлівського району Дніпропетровської області, яка складається з 4 карт; спірна земельна ділянка знаходиться у нижній правій частині загальної карти білого кольору і позначена номерами 57,3 та 26,8 з написом "Резервний фонд"; обмін земельними ділянками колективної власності на схемі поділу земель колективної власності відображено наступним чином: земельні ділянки, які були в колективній власності - №89,8, №32,9 і №56,9 (розташовані у верхній лівій частині загальної карти), обміняні на землі резервного фонду з номерами 106,7, 72,9 та балку невизначеної площі (розташовані у нижній правій частині загальної карти); обмін земель колективної власності на земельні ділянки резервного фонду площами 26,8 га та 57,3 га не відображений в картографічних матеріалах Схеми поділу земель колективної власності, розроблених у 2000 році.

Згідно з п. 1, 6 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у т.ч. створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

З пункту 5 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" вбачається, що в разі паювання земель відповідною районною державною адміністрацією громадянам видаються сертифікати на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та проводиться їх реєстрація.

Відповідно до пояснювальної записки до науково-технічної документації по підготовці документів, що посвідчують право власності або користування землею, Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Чкалова Петропавлівського району Дніпропетровської області 2000 року в КСП було розпайовано 3301,0 га орних земель і видано 967 сертифікатів членам колективного господарства.

Петропавлівський районний відділ земельних ресурсів в листі №7/09-302 від 08.02.2008 вказав, що номер паю 1020 відповідає кадастровому номеру спірної земельної ділянки.

З огляду на вказану в пояснювальній записці інформацію вказані Петропавлівським районним відділом земельних ресурсів паї не існують, інформація щодо видачі на них сертифікатів в матеріалах справи відсутня.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суді дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель резервного фонду.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту "г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду про те, що в порушення земельного законодавства Петропавлівська районна державна адміністрація розпорядилась земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яка не була віднесена до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, а тому розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації №Р-339:0/350-15 від 01.10.2015, №Р-527/0/350-15 від 24.12.2015, на підставі яких в подальшому укладений і оспорюваний договір оренди, прийняті Петропавлівською районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання цих розпоряджень незаконними.

Згідно ч. 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, приймаючи до уваги, що розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" №Р-516/0/350-15 від 24.12.2015 вичерпало свою дію та його скасування не буде породжувати правових наслідків, а відтак і не захищатиме речових прав позивача, які він вважає порушеними із прийняттям даного розпорядження, заявлені позовні вимоги в цій частині правомірно відхилено господарським судом.

Оцінюючи висновки суду щодо наявності підстав для визнання договору оренди недійсним, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1).

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю відповідно до пп. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу (в редакції, на час укладення договору), визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути менше 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до частини п`ятої ст.5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, серед іншого, використовується для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Як вбачається з приписів статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу, згідно з яким здійснюється справляння плати за землю, - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (пунктів 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Як передбачено частиною 1 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з бонітування ґрунтів нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами (частини 2 статті 23 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, землекористувачі. Нормативно - грошова оцінка земель може проводитись також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом (частина третя статті 15 Закону України «Про оцінку земель»).

Отже, оцінка земельних ділянок може проводитись як за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, так і на підставі договору, який укладається зацікавленими особами в порядку, встановленому законом. Право на проведення грошової оцінки земельних ділянок мають юридичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою, відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій і форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на п`ять - сім років, розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, - не рідше ніж один раз на п`ять - сім років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на сім - десять років.

За результатами нормативної - грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок підлягає державній експертизі відповідно до закону (стаття 21 Закону України «Про оцінку земель»).

У даному випадку рішення про проведення нормативно грошової оцінки земельних ділянок, які передавалися в оренду відповідачу-2, не приймалося, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку передано за спірним договором оренди, не затверджувалась. Будь-які відомості щодо затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яку передано в оренду, в матеріалах справи відсутні.

Отже, внаслідок непроведення нормативної грошової оцінки відсутня така істотна умова договору оренди, передбачена статтею 15 Закону України «Про оренду землі» як орендна плата, її законодавчо встановлений розмір, чим сторонами при укладенні договору не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок передачі в оренду спірної земельної ділянки, а тому договір в цій частині суперечить приписам чинного законодавства, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів не приймає lо уваги посилання скаржника на Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 18.12.2018 №605 "Про внесення змін до додатка 1 до Порядку нормативної грошовї оцінки земель сільськогосподарського призначення", відповідно до якого, за твердженням скаржника, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки на час розгляду справи складає 114 036,02 грн., тобто орендна плата яку має сплачувати відповідач становить 4 561,44 грн., а відповідно до розрахунку вона складає 5 765,14 грн.

Так, під час вирішення даного спору судом не вирішувалось питання про розмір орендної плати за користування спірною земельною ділянкою. Судом першої інстанції встановлено факт непроведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки у встановленому законом порядку, внаслідок чого відсутня така істотна умова договору оренди, як орендна плата, що і стало підставою для визнання цього договору недійсним.

Згідно з ч.3 ст.207 Господарського кодексу України (яка кореспондується зі ст. 236 Цивільного кодексу України) виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним визначено ст.216 Цивільного кодексу України та ст.208 Господарського кодексу України відповідно.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

В даному випадку наслідком недійсності спірного договору є повернення земельної ділянки, яка є предметом оренди за цим договором, про що просять прокурор та позивач та ця вимога підлягає задоволенню.

Щодо застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першої статті 261 вказаного кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позов подано прокурором до господарського суду через поштову установу 22.12.2018. Cпірне розпорядження прийнято Петропавлівською районною державною адміністрацією 24.12.2015, а оспорюваний договір оренди землі укладений відповідачами 29.01.2016, а тому господарський суд дійшов правомірного висновку, що позов подано в межах строків позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність доказів належності спірної земельної ділянки до резервного фонду, оскільки наведене спростовується встановленими обставинами справи.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника про те, що прокурор, відносячи спірну земельну ділянку до земель резервного фонду або земель запасу, неправильно визначає цільове призначення земельної ділянки.

Так, поділ земель на категорії за основним цільовим призначенням визначений в ст.19 Земельного кодексу України.

Ні в позовній заяві, ні у відзиві на апеляційну скаргу прокурор не заперечував щодо цільового призначення спірної земельної ділянки. У відзиві на апеляційну скаргу прокурор погоджується, що земельна ділянка, яка є предметом цього спору, належить до земель сільськогосподарського призначення. Застереження прокурора, що земельна ділянка повинна враховуватись в землях резервного фонду, не є зміною її цільового призначення.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача-2 на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №193-ДК/245/АП/09/01/- 17 від 31.08.2017, як на неналежний доказ, оскільки вказаний доказ не розглядався судом першої інстанції. Законність проведення перевірки і складеного акту не оскаржені в судовому порядку і не були предметом спору у даній справі.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.04.2019 у справі №904/583/18.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

4.5 Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2019 у справі №904/78/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 09.12.2019

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді О.В.Чус

І.О.Вечірко