ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3223/19 Справа № 216/852/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні ап еляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_6 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, громадянки України, з професійно-технічною освітою, офіційно не працевлаштована, інвалід ІІІ групи, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судима:

- 20.02.2008 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 309, ст. 75 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;

- 27.10.2009 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 2 ст.307, ч.1 ст. 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна. 20.06.2014 року звільнена з місць позбавлення волі, на підставі ст. 81 КК України, постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12.06.2014 умовно-достроково на невідбутий строк покарання 1 місяць 11 днів;

- 08.04.2016 Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ст. ст. 309 ч. 2, 75 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,

визнану винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, у кримінальному провадженні №12018040230002258,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

потерпілого ОСОБА_9 ,

встановила:

Вказаним вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона 10.12.2018 року, разом зі своїм знайомим ОСОБА_9 , знаходились за місцем його тимчасового мешкання, у орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_9 вживав спиртні напої.

Приблизно о 14:45 годині 10.12.2018 року в коридорі вказаного помешкання між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , на побутовому ґрунті виникла сварка, під час якої у ОСОБА_7 виникло почуття гострої неприязні до ОСОБА_9 та умисел на спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень за вказаних мотивів. Діючи з цією метою, ОСОБА_7 прослідувала до кухні, взяла зі столу кухонний ніж. Утримуючи його у правій руці, повернулася до ОСОБА_9 та умисно завдала останньому, який стояв до неї обличчям, один удар клинком кухонного ножа в передню ліву ділянку грудної клітини, не переслідуючи за мету спричинити ОСОБА_9 смерть. Одразу ж після цього ОСОБА_7 , побоюючись активної протидії зі сторони потерпілого ОСОБА_9 , схопила останнього обома руками за верхні кінцівки, та умисно вкусила потерпілого ОСОБА_9 зубами за ліву кисть. Намагаючись уникнути злочинного посягання, потерпілий ОСОБА_9 , застосовуючи фізичну силу, силоміць звільнився від захвату ОСОБА_7 та вибіг з приміщення квартири за вказаною адресою на сходовий майданчик, де біля вхідних дверей даного помешкання, не встоявши на ногах, в результаті отриманого ножового поранення, впав спиною на цьому ж сходовому майданчику, вдарившись під час падіння тім`яно-потиличною ділянкою голови об тверду поверхню сходового майданчика, та втратив свідомість.

Побачивши потерпілого ОСОБА_9 лежачим на сходовому майданчику у несвідомому стані, ОСОБА_7 відразу ж припинила свої злочинні дії, викликала бригаду швидкої медичної допомоги та з місця вчинення злочину втекла.

В результаті протиправних дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження,які за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.

Вироком Центрально-Міського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом іспитового строку 3 роки, не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки, згідно п.п. 1,2 ч.1, п. 2 ч.3 ст. 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_10 , в інтересах держави в особі Комунального закладу «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» ДОР до ОСОБА_7 про стягнення матеріальних збитків завданих кримінальним правопорушенням задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» Дніпропетровської обласної ради» матеріальну шкоду в розмірі 14 465 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Обставини вчинення кримінального правопорушення під час судового розгляду не досліджувались в порядку ч.3 ст. 349 КПК України.

Прокурор не погодився з даним рішенням суду. В апеляційній скарзі просить вирок, в частині призначення покарання та звільнення від нього, - скасувати.

Ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 121 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Посилається на те, що рішення суду про звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням за вчинення тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи є необґрунтованим та невмотивованим.

Вважає, що судом першої інстанції не враховано того, що ОСОБА_7 раніше тричі засуджена, в тому числі до реальної міри покарання, соціально неадаптована: не працює, дітей на утриманні не має, перебувала під диспансерним наглядом лікаря-нарколога з приводу психічних поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів, має синдром залежності, тяжкий злочин проти життя та здоров`я особи вчинила в стані алкогольного сп`яніння. Всі зазначені обставини в сукупності, на думку прокурора, свідчать про високий ступінь небезпеки обвинуваченої для суспільства, а також про те, що її виправлення неможливе без ізоляції від суспільства та реального покарання у виді позбавлення волі.

Під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_8 підтримала апеляційну скаргу сторони обвинувачення та просила її задовольнити.

Обвинувачена заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважала вирок законним та обґрунтованим.

Потерпілий також заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст.404 КПК в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції перевіряється в межах апеляційної скарги.

Виходячи із положень ч.3 ст.404 КПК України, колегія суддів не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження і кваліфікації дій обвинуваченої за ч.1 ст. 121 КК України, оскільки вони у судовому засіданні ніким не оспорювалися і щодо них докази не досліджувалися відповідно до ч.4 ст.349 КПК України.

Аналізуючи доводи прокурора про необґрунтованість призначення обвинуваченій занадто м`якої міри покарання, колегія суддів вважає ці доводи слушними та зазначає, що відповідно з вимогами ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначено покарання необхідне та достатнє для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, прийде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Із роз`яснень, які містяться в п. 3 постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» вбачається, що суди визначаючи ступінь тяжкості скоєного злочину, зобов`язанні виходити з класифікації злочинів, а також з особливостей конкретного злочину та обставин його скоєння (форма вини, мотив, спосіб скоєння, кількість епізодів, характер та ступінь тяжкості наслідків та інше).

Між тим, вимоги Закону судом першої інстанції не було дотримано.

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком, суд послався на тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, особу обвинуваченої, яка раніше судима, офіційно не працевлаштована, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебувала під диспансерним наглядом лікаря-нарколога з приводу психічних поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів, має синдром залежності, характеризується позитивно.

Суд послався і на те, що по справі встановлено наявність обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченої - її щире каяття.

Обставиною, що обтяжує його покарання, суд врахував рецидив злочинів.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції не належним чином враховано те, що ОСОБА_7 вчинила тяжкий злочин проти життя та здоров`я особи, в стані алкогольного сп`яніння, раніше тричі була засуджена, в тому числі до реальної міри покарання, не працює.

Дані обставини судом першої інстанції належним чином до уваги взяті не були, та при призначенні покарання обвинуваченій, суд не навів переконливих доводів для застосування вимог ст. 75 КК України, та необґрунтовано прийшов до висновку про необхідність звільнення ОСОБА_7 від покарання з випробуванням.

Колегія суддів, вважає, що у суду першої інстанції не було належних підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, а призначене покарання із застосуванням ст. 75 КК України, є несправедливим внаслідок м`якості.

Відповідно до ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Виходячи з наведеного, на підставі ст. 414 КПК України, даний вирок підлягає скасуванню, з постановленням нового вироку, та задоволенню апеляційної скарги прокурора.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України, у відповідності до статей 65-67 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, дані про особу винної, яка раніше судима, у тому числі до реальної міри покарання, офіційно не працевлаштована, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебувала під диспансерним наглядом лікаря-нарколога з приводу психічних поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів, має синдром залежності, характеризується позитивно.

Обставиною, що пом`якшує покарання, суд враховує щире каяття обвинуваченої.

В той же час, обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , суд враховує рецидив злочинів.

Також колегія суддів приймає до уваги думку потерпілого, який в судовому засіданні просив призначити обвинуваченій покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 2 Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод, право кожного громадянина на життя охороняється законом. Відповідно до ст. ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Також колегія суддів враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі Скополла проти Італії від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Тому, колегія суддів приймає до уваги думку прокурора про необхідність призначення обвинуваченій реального покарання, та вважає, що їй, виходячи з вищенаведеного, слід призначити покарання в межах санкції ч.1 ст. 121 КК України, у виді реального позбавлення волі.

На думку колегії суддів, саме такий вид та розмір покарання,буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів.

Керуючись ст. ст. 404,405,407,409, 414, 420 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_6 - задовольнити.

Вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_7 , в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В решті вирок залишити без змін.

Строк відбуття покарання обвинуваченій ОСОБА_7 рахувати з моменту її фактичного затримання.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення. На вирок апеляційної інстанцій може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4