ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року

Луцьк

Справа № 140/3297/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Рожищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - Рожищенське ОУПФУ у Волинській області, відповідач) про зобов`язання виплатити пенсію за травень, червень, вересень 2018 року.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою. Однак за травень, червень, вересень 2018 року відповідачем за результатами верифікації, якою встановлено перебування ОСОБА_1 в період з 11.06.2014 по 30.09.2018 на території Російської Федерації, було призупинено виплату пенсії. Позивач стверджує, що виплата пенсії призупинена з підстав не передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення. Крім того, позивач зазначає, що інформація про її відсутність за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи не відповідає дійсності, оскільки в кінці липня 2014 повернулась на територію України з Російської Федерації.

Згідно зі статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 29.11.2019 №25673/06-39, в якому зазначав, що за результатами верифікації, проведеної в травні 2018 року, виявлено інформацію, яка дає підставу для припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 та припинення їй соціальних виплат з 01.05.2018 по 30.06.2018 відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон №1706-VII). Згідно рішення Комісії з питань призначення державних соціальних виплат від 31.05.2018 №19 позивачу відновлено нарахування пенсії за віком з 01.05.2018 та проведено виплату місячного розміру пенсії за липень 2018 року в сумі 1435,00 грн. В подальшому за результатами верифікації, проведеної в вересні 2018 року, виявлено інформацію, яка дає підставу для припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 , та припинення їй соціальних виплат з 01.09.2018 по 30.09.2018 відповідно до вимог Закону №1706-VII. Згідно рішення Комісії з питань призначення державних соціальних виплат від 05.09.2018 №33 позивачу відновлено нарахування пенсії за віком з 01.09.2018 та проведено виплату місячного розміру пенсії за жовтень 2018 року в сумі 1435,00 грн. Зазначає, що враховуючи зазначені рішення Комісії, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 №365 позивачу відновлено нарахування пенсії за віком з моменту її припинення та розпочато виплату місячного розміру пенсії.

Виплата пенсії позивачу за період травень, червень та вересень 2018 року буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, однак на даний час такий порядок не прийнятий.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем порушено шестимісячний строк звернення з даним позовом до суду, передбачений статтею 122 КАС України.

На підставі наведеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 05.12.2019 задоволено клопотання відповідача та замінено неналежного відповідача Рожищенське об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області на належного - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області).

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання / перебування - АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта громадянина України (а. с. 12) та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.10.2015 №494 (а. с. 9).

Проте, за результатами верифікації, проведеної в травні 2018 року, виявлено інформацію, яка дає підставу для припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 та припинення їй соціальних виплат з 01.05.2018 по 30.06.2018 відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон №1706-VII).

Згідно рішення Комісії з питань призначення державних соціальних виплат від 31.05.2018 №19 позивачу відновлено нарахування пенсії за віком з 01.05.2018 та проведено виплату місячного розміру пенсії за липень 2018 року в сумі 1435,00 грн.

В подальшому за результатами верифікації, проведеної в вересні 2018 року, виявлено інформацію, яка дає підставу для припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 , та припинення їй соціальних виплат з 01.09.2018 по 30.09.2018 відповідно до вимог Закону №1706-VII.

Згідно рішення Комісії з питань призначення державних соціальних виплат від 05.09.2018 №33 позивачу відновлено нарахування пенсії за віком з 01.09.2018 та проведено виплату місячного розміру пенсії за жовтень 2018 року в сумі 1435,00 грн.

На підставі вказаних рішень, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 №365 позивачу відновлено нарахування пенсії за віком з моменту її припинення та розпочато виплату місячного розміру пенсії.

При цьому, як вбачається з листа Рожищенського ОУПФ України у Волинській області №5709/02-30-21 від 22.11.2018, виплата пенсії ОСОБА_1 за період травень, червень та вересень 2018 року буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, однак на даний час такий порядок не прийнятий (а. с. 5).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, за своїм внутрішнім переконанням, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування як пенсійне страхування.

Частиною другою статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, що відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Відповідно до статті 27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Крім того, статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною другою статті 7 Закону №1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закон №1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закон №1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа Рожищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області 22.11.2018 №5709/02-30-21 слідує, що виплата пенсії позивачу за травень, червень, вересень 2018 року призупинена у зв`язку з проведенням верифікації з підстав перевірки місця фактичного проживання.

Водночас, суд звертає увагу, що Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації з підстав перевірки місця фактичного проживання.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Водночас, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази та підстави для припинення виплати позивачу пенсії.

У листі Рожищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області 22.11.2018 №5709/02-30-21 та відзиві на позовну заяву відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу покликається на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту суд вважає безпідставними, оскільки, Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Зазначене узгоджується із правовою позицією викладеною у Рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій адміністративній справі N805/402/18.

Отже, позиція відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу за травень, червень, вересень 2018 року та необхідності прийняття порядку Кабінетом Міністрів України, якими буде визначений порядок щодо виплати невиплаченої частини пенсії внутрішньо переміщеним особам є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону №1058-IV.

Разом з тим, у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Разом з тим, як вбачається з довідки Немирівської сільської ради №325 від 23.05.2019 ОСОБА_1 фактично проживає та місце її перебування зареєстровано з 16.10.2014 за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 7).

Згідно листа Східного регіонального управління державної прикордонної служби України від 01.11.2018 №С-144/8131 встановити фактичну дату та час перетинання кордону в жовтні 2014 року на ділянці Східного регіонального управління неможливо (а. с. 10).

Крім того, довідка, що підтверджує місцеперебування громадянин України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, видана ОСОБА_1 є чинною та не скасованою у порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів неможливості виплати пенсії позивачу, тому суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу за травень, червень, вересень 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо строків звернення позивача з даним позовом до суду, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга 2 статті 122 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон №1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Згідно з матеріалами справи, призначена пенсія позивачу виплачувались щомісяця, проте, за травень, червень, вересень 2018 року її виплата була припинена.

Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі №21-329а13).

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак за результатами проведеної верифікації припинив її виплату.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про виплату пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно частини другої статті 46 Закону №1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а частиною другою даної статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України суд, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення шляхом зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії позивачу за травень, червень, вересень 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн., який сплачений квитанцією від 08.11.2019 №11 (а. с. 2), та який був зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись статтями 243 - 246, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, ідентифікаційний код 13358826) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) пенсію за травень, червень, вересень 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, ідентифікаційний код 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський