г

Справа № 358/1631/19 Провадження № 2/358/739/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тітова М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління державної охорони України про припинення трудового договору-контракту і визнання припиненими трудових відносин, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_4 з Управлінням державної охорони України з 16 серпня 2019 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_4 з посади директора Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» Управління державної охорони України за власним бажанням на підставі ст. ст. 38, 39 КЗпП України. Також просить стягнути з Управління державної охорони України на його користь судові витрати у розмірі 12 400 (дванадцять тисяч чотириста) гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до Контракту від 30.03.2015 його ( ОСОБА_4 ) було прийнято на роботу на посаду директора Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» Управління державної охорони України, код ЄДРПОУ 35964258, юридична адреса: Україна, Київська область, м. Узин, вул. Гагаріна, 1А.

Відповідно до п. 29 Контракту, цей Контракт міг бути припиненим:

а) після закінчення терміну дії контракту;

б) за згодою сторін;

в) до закінчення терміну дії Контракту у випадках, передбачений пунктами 31 і 32 цього Контракту;

г) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є Контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Отже, відповідно до вище вказаних норм трудового законодавства України позивач, як директор державного підприємства, на законних підставах мав право вимагати у власника або уповноваженого ним органу звільнення за власним бажанням, що зумовлено неможливістю продовжувати роботу через переїзд на нове місце проживання.

13 серпня 2019 року ним було подано начальнику Управління державної служби охорони України полковнику ОСОБА_5 заяву про звільнення з посади директора Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» за власним бажанням.

При цьому, відповідно до ст. ст. 39, 38 КЗпП України він просив звільнити його за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання. Просив звільнити з 16 серпня 2019 року.

Вказана заява була прийнята та зареєстрована в Управлінні державної охорони України за № Г-139 від 13.08.2019.

16.08.2019 він знову подав заяву до Управління державної охорони України, яка була зареєстрована за № Г-143 від 16.08.2019. У вказаній заяві він просив ознайомити його з наказом про звільнення згідно поданої заяви від 13.08.2019, а також він просив у цій заяві зробити відповідний запис у трудовій книжці до закінчення робочого дня 16.08.2019.

Наміру працювати у подальшому директором Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» після подання вказаної заяви він не мав і не має на даний час. З 17 серпня 2019 року він на роботу не виходив і виходити і працювати не збирається.

Доказом порушення його права на звільнення є лист начальника Управління державної служби охорони України від 22.08.2019 №2/19-1613, що надійшов на його адресу, та відповідно до якого за результатами розгляду його заяв від 13.08.2019 та від 16.08.2019, відмовлено у звільненні з 16.08.2019, що є прямим порушенням вимог ст. ст. 38, 39 КЗпП України.

Станом на 08 жовтня 2019 року його так і не звільнено, а тому і не видано в день звільнення трудову книжку та не виплачені відповідно належні йому при звільненні суми заробітку, що є порушенням вимог ст.ст. 115,116 КЗпП України.

Відсутність у нього на руках трудової книжки позбавляє його конституційного права влаштуватись на нову роботу, а невиплата належних йому сум погіршує його соціальне становище та обмежує його в праві вільно розпоряджатись своїм заробітком.

З метою досудового врегулювання індивідуального трудового спору він 8 жовтня 2019 року прибув на особистий прийом до начальника Управління державної служби охорони України полковника ОСОБА_5 . Останній прийняв його, вислухав його усне прохання про задоволення заяви щодо звільнення від 13.08.2019. Після чого у задоволенні заяви відмовив і запропонував його дії оскаржити до суду.

Станом на 10.10.2019 він дійсно зареєстрований у АДРЕСА_1 , іншого місця реєстрації не має, однак не має можливості проживати за вказаною адресою у самому місті Богуславі, Київської області, оскільки став з 01.02.2019 фактично проживати за місцем реєстрації та проживання своєї дружини в АДРЕСА_2 . Саме з цієї підстави він 13.08.2019 і написав заяву про звільнення за власним бажанням. Про дану обставину станом на 13.08.2019 був обізнаний не тільки начальник Управління державної служби охорони України полковник ОСОБА_5 , а й працівники кадрового підрозділу апарату Управління державної служби охорони України, які відмовились приймати разом із його заявою про звільнення довідку про місце реєстрації його дружини № 36959305 від 01.02.2019 та копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності за № 127959192 від 18.06.2018.

Таким чином, він, як позивач, вважає, що трудовий договір - контракт від 30.03.3015 є припиненим на підставі заяви від 13.08.2019 і у зв`язку з цим його трудові відносини з Управлінням державної служби охорони України є закінченими остаточно з 16.08.2019.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, посилаючись на вищевказані факти та докази.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в своєму відзиві на позов та в судовому засіданні позов не визнали, висловили заперечення проти вимог позивача, в яких зазначили, що відповідно до наказу Управління державної охорони України від 09.07.2008 № 243 було створено державне підприємство «Український центр підготовки охоронців» (м. Узин, Київської області).

Згідно з ч.ч. 3 та 4 ст. 65 Господарського кодексу України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

На підставі контракту від 30.03.2015, укладеного між Управлінням державної охорони України та ОСОБА_4 , останнього призначено на посаду директора державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» з 30.03.2015 до 30.03.2020.

Відповідно до п. 6 Контракту директор здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціальну-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Неузгоджене позивачем з органом управління звільнення у визначені ним строки, не дає можливість знайти та розглянути кандидатури нового керівника державного підприємства, спричинить порушення нормального функціонування підприємства та його фінансово-господарської діяльності, нарахування та стягнення штрафних санкцій контролюючими фіскальними державними органами, тому існує обґрунтована необхідність передачі посади директора ДП «УЦПО» (зокрема, справ, установчих та правовстановлюючих документів, печатки підприємства, фінансової документації тощо).

На сьогодні наслідком самоусунення ОСОБА_4 від виконання передбачених Контрактом обов`язків директора без передачі всіх необхідних атрибутів та справ підприємства уповноваженій Управлінням державної охорони України особі стало фактичне блокування фінансово-господарської діяльності ДП«УЦПО».

В свою чергу, УДО України, як орган управління ДП «УЦПО», відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності», здійснюючи контроль за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності, які були передані Управлінням до ДП «УЦПО» при його створенні, проводило у зв`язку з майбутнім звільненням директора ОСОБА_4 інвентаризацію згідно з Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 № 879, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за№ 1365/26142.

Крім цього, Управління державної охорони України неодноразово повідомляло позивача про необхідність прибуття до кадрового підрозділу та Інспекції Управління державної охорони України для здійснення передачі посади державного підприємства справ та вирішення питання звільнення з посади директора.

Вищеперераховані дії вчинялися Управлінням у якомога найкоротші терміни, після виявлення позивачем бажання звільнитись.

Однак, ОСОБА_4 не вчинялися зустрічні дії, спрямовані на його найшвидше звільнення, зокрема, із завершення передачі справі та посади директора ДП «УЦПО».

Враховуючи вищезазначене, Управління державної охорони України заперечує щодо задоволення позову ОСОБА_4 в повному обсязі.

Також представник відповідача в своєму запереченні на усну відповідь адвоката на відзив відповідача зазначив, що підстава звільнення у зв`язку зі зміною місця проживання, на яку посилався ОСОБА_4 у своїй заяві від 13.08.2019 не була ним належним чином обґрунтована та підтверджена документально, а отже задоволенню не підлягала.

Оскільки Управлінню державної охорони України в дійсності стали відомі докази наявності підстав для дострокового розірвання контракту у зв`язку зі зміною місця проживання (зокрема, копія паспорту ОСОБА_6 , копія свідоцтва про шлюб, копія довідки про реєстрацію місця проживання, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, додані до позову) лише після отримання поштою позову ОСОБА_4 , поданого до Богуславського районного суду Київської області 23.10.2019, представник відповідача стверджує, що у разі задоволення судом зазначеного позову, датою припинення трудових відносин ОСОБА_4 з Управлінням державної охорони України слід вважати саме 23.10.2019.

Щодо співмірності витрат ОСОБА_4 на професійну правничу допомогу, то представники відповідача зазначили, що відповідно до п. 1 копії акту № 1 про виконання робіт з надання правової допомоги відповідно до Договору про надання правової допомоги № 23/08/2019 від 23.08.2019, доданої до позовної заяви, адвокатом витрачено час (3 години) з-поміж інших послуг, підготовка договору про надання правової допомоги, що на думку відповідача не повинно включатися до тарифікації послуг адвоката, оскільки є першоджерелом виникнення відносин між адвокатом та клієнтом.

Згідно з п. 3 Акту адвокатом здійснено збір доказів, а саме підготовлено та подано адвокатський запит до УДО України.

Так, викликає сумніви доцільність підготовки та направлення на адресу Управління державної охорони України адвокатського запиту від 27.08.2019 (виходячи з його змісту та стосунку до підготовки та пред`явлення позову), оскільки інформація з відповіді за результатами розгляду адвокатського запиту жодним чином не згадана у тексті позовної заяви.

Крім того, з аналізу тексту позовної заяви випливає, що обсяг позову (без додатків) загалом складає 13 аркушів, з яких:

2.5 аркуші містять загальні відомості оформлення позову, зокрема: найменування, ім`я, їх місцезнаходження, місце проживання чи перебування тощо (1-й аркуш) та перелік документів та інших доказів, що додаються до позовної заяви (частина 12-го та 13-й аркуші);

4 аркуші містять, зокрема, зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини та зазначення правових норм;

6.5 аркушів становить розділ «Правова допомога» (стор. 5-12), що переважно складається з цитування норм законодавчих та інших актів, судової практики.

Отже, виклад основних положень позовної заяви складає лише біля 4 аркушів, а копіювання змісту норм законодавчих та інших актів, судової практики (з чого переважно і складається позовна заява), викликає сумнів у затратах досить тривалого відрізку часу у 8 годин.

Відповідно до п. 7 Акту адвокатом Позивача здійснено підготовку до участі у судовому процесі ОСОБА_4 у вигляді усної консультації з питань процесуальної поведінки при провадженні судового процесу в цивільному судочинстві, на що витрачено адвокатом 1 годину. Разом з цим, жодного разу ОСОБА_4 не з`являвся на судові засідання.

Також адвокатом фактично не подано детальний опис робіт (наданих послуг), інших відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а з доданого до позову Акту не вбачається скільки часу витрачено на кожне окреме юридичне питання, що стосується суті справи, вирішене та обговорене з Позивачем, підготовку кожної зі складових частин підготовлених адвокатом письмових документів.

На переконання представників відповідача адвокатом Горовенка О.А. не дотримано вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України та ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Таким чином, Управління державної охорони України заперечує щодо задоволення судом заявленого Позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, представники відповідача звернули увагу на те, що фінансування діяльності Управління державної охорони України відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Представники Управління державної охорони України є військовослужбовцями, основними завданнями яких здійснення охорони та забезпечення вищезазначених осіб та об`єктів. Разом з цим, витрачений час на здійснення відрядження до суду з м. Києва (основне місце дислокації підрозділів УДО України), фінансові витрати на відрядження фактично здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. В тому числі, покладення на УДО України обов`язку відшкодувати понесені Позивачем значні витрати на професійну правничу допомогу є такими, що суперечить принципу співмірності.

Суд, заслухавши представника позивача, представників відповідача, та дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутись безпосередньо до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення чи видачі трудової книжки.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються законодавством про працю та іншими актами законодавства, прийнятими згідно до нього. Власник, або уповноважений ним орган повинен неухильно додержуватися законодавства про працю.

В судовому засіданні встановлено, що 30.03.2015 між Управлінням державної охорони України та ОСОБА_4 було укладено контракт, згідно якого позивача було прийнято на роботу на посаду директора Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» Управління державної охорони України, код ЄДРПОУ 35964258, юридична адреса: Україна, Київська область, м. Узин, вул. Гагаріна, 1А.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є Контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 29 Контракту, цей Контракт міг бути припиненим:

а) після закінчення терміну дії контракту;

б) за згодою сторін;

в) до закінчення терміну дії Контракту у випадках, передбачений пунктами 31 і 32 цього Контракту;

г) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Позивач ОСОБА_4 13 серпня 2019 року подав начальнику Управління державної служби охорони України полковнику ОСОБА_5 заяву про звільнення з посади директора Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» за власним бажанням. При цьому, відповідно до ст. ст. 39, 38 КЗпП України він просив звільнити його за власним бажанням з 16 серпня 2019 року у зв`язку з переїздом на нове місце проживання.

Заява позивача була прийнята та зареєстрована в Управлінні державної охорони України за № Г-139 від 13.08.2019.

16.08.2019 позивач знову подав заяву до Управління державної охорони України, яка була зареєстрована за № Г-143 від 16.08.2019. У цій заяві він просив ознайомити його з наказом про звільнення згідно поданої заяви від 13.08.2019, а також просив зробити відповідний запис у трудовій книжці до закінчення робочого дня 16.08.2019.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Таким чином, відповідно до вище вказаних норм трудового законодавства України позивач, як директор державного підприємства, на законних підставах мав право вимагати у власника або уповноваженого ним органу звільнення за власним бажанням.

Згідно положень ст. 38 КЗпП України для розірвання трудового договору за ініціативою працівника за власним бажанням встановлено строк для подачі письмової заяви про звільнення за два тижні до звільнення. Виключенням із загального правила є неможливість продовжувати роботу з поважних причин, в тому числі, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, коли власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Вимога закону про подання письмової заяви про звільнення за власним бажанням із зазначенням поважної причини неможливості продовжувати роботу має кореспондуватись також із обов`язком працівника надати докази поважності цих причин.

Позивач стверджує, що з 01.02.2019 він став фактично проживати за місцем реєстрації та проживання своєї дружини в АДРЕСА_2 . Також вказує на те, що про дану обставину станом на 13.08.2019 був обізнаний не тільки начальник Управління державної служби охорони України, а й працівники кадрового підрозділу апарату Управління державної служби охорони України, які відмовились приймати разом із його заявою про звільнення довідку про місце реєстрації його дружини № 36959305 від 01.02.2019 та копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності за № 127959192 від 18.06.2018.

Натомість, в своїй заяві про звільнення від 13.08.2019 позивач не вказує на наявність додатків до заяви, а сторона відповідача заперечує факт документального підтвердження поважності причин неможливості позивачем продовжувати роботу та стверджує, що про такі докази стало відомо лише 23.10.2019, коли було отримано позовну заяву з додатками.

Тому за вказаних обставин, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено в судовому засіданні той факт, що відповідачу надавались при подачі заяви про звільнення від 13.08.2019 такі документи, як довідка про місце реєстрації його дружини № 36959305 від 01.02.2019 та копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності за № 127959192 від 18.06.2018.

Але незважаючи на відсутність таких доказів, відповідач дотримуючись положень ст. 38 КЗпП України зобов`язаний був звільнити позивача з 27 серпня 2019 року, тобто через 14 днів з часу подачі заяви.

Враховуючи наведене, необхідно визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_4 з Управлінням державної охорони України з 27 серпня 2019 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_4 з посади директора Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» Управління державної охорони України за власним бажанням на підставі ст.ст. 38, 39 КЗпП України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п.1 ч.3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини застосовує аналогічні критерії присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36),від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представником позивача надано суду договір №23/08/2019 від 23 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 та адвокатом Вишнівським І.А. про надання правової допомоги з додатковою угодою №1 від 23.08.2019, в якій зазначено вартість послуг правової допомоги, а також надано акт №1 про виконання робіт з надання правової допомоги від 10.10.2019 та квитанцію від 15.10.2019 про оплату 12400 грн. (а.с.47-65).

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок суми гонорару за надання правничої допомоги, суд приходить до висновку, що він не є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом.

Так, відповідно до п. 1 акту № 1 про виконання робіт з надання правової допомоги відповідно до Договору про надання правової допомоги № 23/08/2019 від 23.08.2019, адвокатом витрачено час (3 години) з-поміж інших послуг, підготовка договору про надання правової допомоги, але підготовка та укладення договору про надання правової допомоги передує наданню самої правової допомоги, тобто є першоджерелом виникнення відносин між адвокатом та клієнтом.

Згідно з п. 3 Акту адвокатом здійснено збір доказів, а саме підготовлено та подано адвокатський запит до УДО України, вказано час 2 години. Але цей адвокатський запит виконано на одній сторінці, що вказує на потребу значно меншого часу.

Відповідно до п. 7 Акту адвокатом позивача здійснено підготовку до участі у судовому процесі ОСОБА_4 у вигляді усної консультації з питань процесуальної поведінки при провадженні судового процесу в цивільному судочинстві, на що витрачено адвокатом 1 годину. Разом з цим, жодного разу ОСОБА_4 не був присутній на судових засіданнях.

А тому, із урахуванням складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та витраченого ним часу на участь у судових засіданнях по даній справі, суд вважає не в повній мірі доведеним обсяг правничої допомоги, яка надавалась позивачу.

Проаналізувавши матеріали справи, умови укладеного договору про надання правової допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, суд вважає за розумне та справедливе стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7200 гривень.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 5, 22, 38, 39, 232, 233, 235 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_4 з Управлінням державної охорони України з 27 серпня 2019 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_4 з посади директора Державного підприємства «Український центр підготовки охоронців» Управління державної охорони України за власним бажанням на підставі ст.ст. 38, 39 КЗпП України.

Стягнути з Управління державної охорони України на користь ОСОБА_4 судові витрати понесені на сплату судового збору у розмірі 768 гривень 40 коп. та витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 7200 гривень, всього 7968 (сім тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний тест судового рішення складено 29 листопада 2019 року.

Головуючий: суддя

. Б. Тітов