ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2019 року

Київ

справа №815/2681/17

провадження №К/9901/23663/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання неправомірними дій (бездіяльності) та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (судді Скрипченко В.О., Димерлій О.О., Осіпов Ю.В.),

І. Суть спору

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУ МВС), в якому просила визнати неправомірними дії щодо затримки остаточного розрахунку при звільненні і стягнути середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 9936,50 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що за наказом ГУ МВС №1168 о/с від 6 листопада 2015 року її звільнено на підставі пункту статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (в т.ч. ліквідації, скорочення чисельності штату працівників).

3. 11 березня 2016 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти у сумі 5344,84 грн. середньомісячного заробітку за листопад 2015 року та компенсації за невикористану відпустку. Позивачка вважає, що відповідач, оскільки затримав остаточний розрахунок при її звільненні, допустив протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим звернулася з цим позовом до суду.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 проходила службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, працювала на посаді діловода канцелярії Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС з 16 липня 2013 року.

5. Наказом начальника ГУ МВС № 1168 о/с від 4 листопада 2015 року ОСОБА_1 з 6 листопада 2015 року звільнено з посади згідно з пунктом 8 розділу XI Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) та пункту 1 статті 40 КЗпП (у зв`язку з змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників).

6. 11 березня 2016 року на банківський рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти у сумі 5344,84 грн., що є середньомісячним заробітком за листопад 2015 року та компенсацією за невикористану відпустку.

7. Оскільки позивач отримала кошти, які їй належали при звільненні, із затримкою, вона звернулася з цим позовом до суду.

8. вона отримала

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 8 серпня 2017 року позов задовольнив.

10. Визнав неправомірними дії ГУ МВС щодо затримки остаточного розрахунку при звільненні.

11. Стягнув з ГУ МВС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 9936,50 грн.

12. Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо повного розрахунку з позивачкою у визначені трудовим законодавством строки, тому повинен відшкодувати їй середній заробіток за час затримки повного розрахунку.

13. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2017 року скасував постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив повністю.

14. Суд апеляційної інстанції зауважив, що на дату звільнення позивачка проходила службу саме в Біляївському РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС на посаді діловода канцелярії і отримувала грошове забезпечення за місцем проходження служби саме в Біляївському РВ ГУ МВС. Тож, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції помилково поклав відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні на ГУ МВС, не врахувавши, що Біляївське РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС є самостійною юридичною особою і має цивільну правоздатність та дієздатність, на підставі чого може бути позивачем, відповідачем та третьою особою у суді.

15. Окрім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що 1 липня 2016 року Біляївський районний суд Одеської області розглянув аналогічний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Біляївського РВ ГУ МВС про стягнення середньомісячного заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 9936,5 грн. Цей позов суд задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 3448,20 грн. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 8 вересня 2016 року рішення Біляївського районного суду Одеської області змінив та збільшив суму середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з ліквідаційної комісії Біляївського РВ ОМУ ГУ МВС на користь позивачки з 3448,20 грн. до 9936,50 грн.

16. Згодом ОСОБА_1 отримала виконавчий лист Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2016 року у справі № 496/373/16-ц, відтак направила його до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеської області із заявою про відкриття виконавчого провадження. Однак, листом №16-08/1652-7631 від 2 грудня 2016 року Головне управління Державної казначейської служби України в Одеської області залишило без виконання цей виконавчий лист, зазначивши, що в ньому неправильно зазначено найменування боржника - Ліквідаційна комісія Біляївського РВ ГУ МВС, тоді як має бути Біляївський РВ ГУ МВС.

17. Ухвалою від 13 січня 2017 року Біляївський районний суд Одеської області, відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Біляївського РВ ГУ МВС щодо виправлення помилки, допущенної в рішенні суду від 1 липня 2016 року.

18. Ухвалою від 27 березня 2017 року Біляївський районний суд Одеської області залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 щодо заміни сторони виконавчого провадження, (боржника «Ліквідаційну комісію Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області» на «Біляївський РВ ГУМВС України в Одеській області»).

19. Апеляційний суд зауважив, що позивачка не скористалась своїм правом оскаржити рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2017 року в апеляційній інстанції, а звернулась із аналогічним позовом до Одеського окружного адміністративного суду.

20. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції підсумував, що на теперішній час існують рішення Біляївського районного суду Одеської області від 1 липня 2016 року та Апеляційного суду Одеської області від 8 вересня 2016 року, які набрали законної сили, про стягнення з Ліквідаційної комісії Біляївського РВ ОМУ ГУ МВС на користь позивачки середньомісячного заробітку за час остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 9936,5 грн., які не виконані у передбаченому законом порядку.

21. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції зазначив, що для виконання згаданих судових рішень та виданого виконавчого листа позивачці треба звернутися до Біляївського районного суду Одеської області в порядку виконання судового рішення із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду, але не повторно подавати позов до суду.

IV. Касаційне оскарження

22. У касаційній скарзі позивачка просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року.

23. В обґрунтування касаційної скарги, серед іншого, зазначила, що висновки суду апеляційної інстанції про неналежного відповідача в цій справі є безпідставними і свідченням цього є, зокрема, лист Головного управління Державної казначейської служби, надісланий у відповідь на отриманий виконавчий документ (за яким боржником зазначено ліквідаційну комісію Біляївського РВ), у якому зазначено, що ліквідаційна комісія не є юридичною особою і стягнення неможливе.

24. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

25. Вважає, що висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції в цій справі, є правильними і обґрунтованими.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

26. Відповідно до частини першої статті 47 КЗПП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

27. За статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

28. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

29. Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

30. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

31. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

32. За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

33. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

34. Таким чином, як зазначено в згаданому Рішенні Конституційного Суду України, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

35. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

36. Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

37. З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

38. Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

39. За частиною третьою цієї статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

40. Положення аналогічного змісту містить стаття 122 КАС у чинній редакції.

VІ. Висновки Верховного Суду

41. У контексті обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками.

42. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору не аналізували обставин справи в такій площині. Між тим, зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, яка є предметом касаційного оскарження, можна виснувати, що спір, який виник у зв`язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні позивача вже був предметом розгляду в рамках іншого судового провадження. Суб`єктний склад спірних правовідносин у тій справі був іншим і розглядався він іншим судом в порядку цивільного судочинства, тож немає підстав твердити, що йдеться про тотожність цих справ. Водночас з`ясовані судом апеляційної інстанції обставини, які зазначено вище, в сукупності дали підстави вважати, що цей адміністративний позов позивач пред`явила з пропуском строку і оминути цього питання суд касаційної інстанції не може.

43. Суди попередніх інстанцій встановили, що зі служби позивачку звільнили 6 листопада 2015 року, а фактично остаточний розрахунок з нею відбувся 11 березня 2016 року. З цим позовом позивачка звернулася до адміністративного суду 11 травня 2017 року, тобто більше ніж через рік відколи отримала належні їй при звільненні кошти.

44. Судячи зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, причини несвоєчасного звернення до суду пов`язані з виконанням судового рішення у справі № 496/373/16-ц і в касаційній скарзі позивач, доводячи, що цей позов заявлено до належного відповідача, опосередковано підтвердила той факт, що не може отримати середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за судовим рішенням у справі № 496/373/16-ц через те, що відповідачем/боржником у тій справі зазначено ліквідаційну комісію Біляївського РВ ГУ МВС, яке не є юридичною особою і через те орган державного казначейства не може стягнути кошти за виконавчим документом.

45. Аналізуючи наведені обставини справи у зіставленні з правовим регулюванням спірних відносин колегія суддів дійшла висновку, що оскільки спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби і повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, то строк звернення до суду з таким позовом становить один місяць. Позивач звернулася до суду більше ніж через рік і обставини, які цьому передували, дають обґрунтовані підстави вважати, що несвоєчасне звернення з цим позовом по суті є її намаганням вийти із ситуації, яка склалася у зв`язку з виконанням судового рішення у справі № 496/373/16-ц, що не може бути поважною причиною, з якою КАС пов`язує можливість поновити цей строк.

46. Згідно з частинами першою-третьою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

47. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

48. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

49. Відповідно до частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

50. За змістом пункту 8 частини першої статті 240 КАС суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

51. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин цей позов, оскільки його заявлено поза межами місячного строку, підлягав залишенню без розгляду. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою це питання, проте в цій справі оминути його не можна з огляду на наведені вище міркування.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року в цій справі скасувати.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року в цій справі скасувати.

4. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання неправомірними дій (бездіяльності) та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич