Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 730/1100/15-ц

провадження № 61-23122св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 січня 2017 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Страшного М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг 33 921,00 доларів США зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 13 червня 2008 року.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 13 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед банком відповідати за неналежне виконання позичальником умов кредитного договору від 13 червня 2008 року.

13 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 21 грудня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 123 151,35 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 26 037,74 доларів США, процентів - 27 768,37 доларів США, комісії за користування кредитними коштами - 7 312,73 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 56 158,05 доларів США, штрафу (фіксована частка) - 10,62 доларів США, штрафу (процентна складова) - 5 863,84 доларів США.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог (а. с. 140-143, том 1) ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд солідарно стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором у розмірі 123 151,35 доларів США.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року у складі судді Затєєвої С. Д. провадження в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 26 037,74 доларів США, процентів - 963,81 доларів США; пені - 26,31 доларів США та комісії - 187,19 доларів США закрито у зв`язку з наявністю рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2010 року, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Оскільки рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2010 року набрало законної сили та воно ухвалене щодо тотожного спору, то суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі в частині стягнення заборгованості за основним зобов`язанням, процентів, пені та комісії підлягає закриттю.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року у складі судді Затєєвої С. Д. позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 20 995,15 доларів США, що в еквіваленті 494 225,83 грн, пеню у розмірі 627 855,35 грн та комісію у розмірі 5676,70 доларів США, що в еквіваленті 133 629,52 грн.

У частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами наявні кредитні правовідносини, які позичальник належним чином не виконує, а тому з нього на користь банку підлягає стягненню кредитна заборгованість. Врахувавши те, що розмір пені, яку просив стягнути на свою користь банк, перевищує суму заборгованості більше, ніж у два рази, суд, керуючись пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України та виходячи з принципів розумності, справедливості й співмірності, врахувавши майновий стан ОСОБА_1 , яка самостійно виховує та утримує малолітнього сина, не працює, знаходиться на обліку в центрі зайнятості, зменшив розмір пені до 26 671,85 доларів США та дійшов висновку, що вона підлягає стягненню у гривневому еквіваленті, виходячи з офіційного курсу гривні до іноземної валюти станом на 21 грудня 2015 року у розмірі 627 855,35 грн. Крім цього, позовні вимоги банку до поручителя не підлягають задоволенню, оскільки 10 квітня 2009 року банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредитних коштів, за наслідками розгляду якого 03 листопада 2010 року Зарічний районний суд м. Суми ухвалив рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 230 780,02 грн і звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у квітні 2009 року, банк змінив строк виконання основного зобов`язання та мав право пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців з дня пред`явлення позову до суду. Оскільки банк пред`явив вимоги до поручителя 27 жовтня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя, то порука припинилася, а тому позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Кузюри Л. В. апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року задоволено.

Апеляційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк" та ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року задоволено частково.

Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року та ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року скасовано.

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за користування кредитом станом на 21 грудня 2015 року у розмірі 26 037,74 доларів США; проценти - 27 768,37 доларів США; комісію - 7312,73 доларів США та пеню - 627 855,35 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав закривати провадження у справі в частині позовних вимог банку на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦК України 2004 року, оскільки предметом позову, з яким у квітні 2010 року звернувся банк до суду, є не стягнення кредитної заборгованості, а звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки квартира, на яку було звернуто стягнення, тривалий час не реалізовувалася, а заборгованість зі сплати кредиту зросла, то апеляційний суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, яка утворилася станом на 21 грудня 2015 року. Зменшуючи розмір пені з 56 158,05 доларів США до 627 855,35 грн, суд зазначив, що розмір пені є надмірним у порівнянні з отриманим кредитом. Вирішуючи спір в частині стягнення штрафу та відмовляючи банку у цій частині заявлених позовних вимог, суд виходив із того, що одночасне стягнення процентів за користування кредитом та штрафу є подвійним стягненням. Вирішуючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до поручителя ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що банк використав право дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором у квітні 2009 року, а тому звертаючись до суду з позовом до поручителя у жовтні 2015 року, пропустив шестимісячний строку пред`явлення вимог до поручителя.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Кузюри Л. В., відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про солідарне стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додаткове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи в апеляційному порядку суд досліджував питання про стягнення кредитної заборгованості солідарно з боржника та поручителя і дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з поручителя ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, однак резолютивна частина рішення суду цього висновку не містить.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 05 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 комісії скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У іншій частині рішення апеляційного суду Чернігівської області від 05 квітня 2016 року залишено без змін.

Направляючи справу в частині позовних вимог банку до боржника про стягнення комісії на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд не перевірив законність нарахування банком комісії у розмірі 7 312,73 доларів США та не з`ясував правову підставу її нарахування.

Останнім рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 20 січня 2017 року апеляційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року та на ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року задоволено частково.

Рішення Борзнянського районного суду від 28 січня 2016 року та ухвалу Борзнянського районного суду від 28 січня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 комісії - скасовано.

У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення комісії у розмірі 7 312,73 доларів США відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитним договором передбачена сплата винагороди за резервування коштів (комісія). Резервування коштів проводиться у тій же сумі, що і сума кредиту для забезпечення повернення сум вкладів у разі порушення позичальником за кредитним договором своїх зобов`язань. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що умови кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , про нарахування винагороди за резервування коштів (комісії) протирічать приписам законодавства і позивач не мав права встановлювати такі платежі, оскільки зазначені умови договору покладають на позичальника обов`язок компенсувати можливі фінансові ризики банківської установи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 січня 2017 року та залишити в силі рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з постановою Правління Національного банку України від 24 липня 2015 року № 481 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення операцій з електронними грошима» комісія є невід`ємною частиною кредиту. Банківська комісія - це винагорода за здійснення банком банківських операцій. Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Позивач при укладенні договору мала можливість ознайомитися з його умовами та не погоджуватися із ними, однак договір був підписаний та виконувався сторонами.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Борзнянського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг 33 921,00 доларів США зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 13 червня 2008 року.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 13 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед банком відповідати за неналежне виконання позичальником умов кредитного договору від 13 червня 2008 року.

13 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 21 грудня 2015 року у творилася заборгованість у розмірі 123 151,35 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 26 037,74 доларів США, процентів - 27 768,37 доларів США, комісії за користування кредитними коштами - 7 312,73 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 56 158,05 доларів США, штрафу (фіксована частка) - 10,62 доларів США, штрафу (процентна складова) - 5 863,84 доларів США.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2010 року, ухваленим у справі № 2-279/2010, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2008 року № SUC0GK0000000015 у розмірі 29 175,73 доларів США задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 230 780,02 грн; звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу квартири ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з наданням повноважень з приводу продажу зазначеної квартири; виселено ОСОБА_1 із вказаної квартири без надання іншого житла.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 13 січня 2011 року змінено рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2010 року у частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом зазначення про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , за початковою ціною 189 317,70 грн шляхом продажу квартири ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з наданням повноважень з приводу продажу зазначеної квартири.

Відповідно до повідомлення відділу Державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції № 15181, згідно з перевіркою відомостей Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень станом на 01 грудня 2015 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2010 року на виконанні у відділі не перебуває.

22 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу позичальника та поручителя направило повідомлення № 30.1.0.0/2-80613DN0S837 з вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.

Судами також встановлено, що предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 реалізовано, а кошти від продажу зараховані в рахунок кредитної заборгованості ОСОБА_1 , перед ПАТ КБ «ПриватБанк».

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Отже, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6?1746цс16.

Судом апеляційної встановлено, що умовами кредитного договору передбачена сплата винагороди за резервування коштів (комісія). Резервування коштів проводиться у тій же сумі, що і сума кредиту для забезпечення повернення сум вкладів у разі порушення позичальником за кредитним договором своїх зобов`язань (пункт 8.1 кредитного договору).

За таких обставин суд апеляційної інстанції, правильно визначивши характер спірних правовідносин та застосувавши до них норми права, дійшов обґрунтованого висновку, що умови кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , про нарахування винагороди за резервування коштів (комісії) суперечать вимогам чинного законодавства України, позивач не мав права встановлювати такі платежі, оскільки вони покладають на позичальника обов`язок компенсувати можливі фінансові ризики банківської установи.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У цьому разі відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України зміна розподілу судових витрат не відбувається.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк