Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 683/2743/15-ц

провадження № 61-33787св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 листопада 2016 року в складі судді Завадської О. П. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 червня 2017 року в складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року Комунальне підприємство по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (далі - КП «Тепловик») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення на

АДРЕСА_1 . Вказане приміщення знаходиться у житловому будинку, від системи централізованого опалення не відключено.

Відповідач 17 березня 2003 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, з ним було укладено договір про надання послуг з теплопостачання та відкрито особовий рахунок. Пунктом 1.1 вищевказаного договору визначено, що споживач зобов`язується сплачувати послуги з теплопостачання за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

ОСОБА_1 11 жовтня 2013 року за власним бажанням припинив підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис реєстраційною службою Старокостянтинівського районного управління юстиції Хмельницької області від 15 травня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Надані послуги з теплопостачання відповідач не оплачував з жовтня

2013 року до жовтеня 2015 року, внаслідок чого заборгував комунальному підприємству 13 387,64 грн, з яких: 8 832,81 грн - основний борг,

4 295,32 грн - інфляційні втрати, 259,51 грн - три відсотки річних.

На підставі викладеного КП «Тепловик» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з врахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми заборгованості за період

з жовтня 2013 року до жовтня 2015 року в розмірі 13 387,64 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 листопада 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Тепловик» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з врахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми заборгованості за період з жовтня 2013 року до жовтня 2015 року в розмірі 13 387,64 грн, з яких: 8 832,81 грн - основний борг,

4 295,32 грн - інфляційні втрати, 259,51 грн - три відсотки річних.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Тепловик» 1 218 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач зобов`язаний оплачувати послуги з теплопостачання у строки, встановлені договором або законом. Оскільки ОСОБА_1 не виконав належним чином свої зобов`язання перед КП «Тепловик» у нього (позивача) виникла заборгованість, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин норми частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.

ОСОБА_1 після припинення ним особисто підприємницької діяльності отримує послугу з централізованого опалення не для задоволення власних житлово-побутових потреб, приміщення є нежитловим, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між сторонами договір на надання комунальних послуг є розірваним та припиненим, тому відповідач не повинен сплачувати комунальні послуги.

Крім того, обсяг наданих позивачем послуг за оспорюваний період без згоди відповідача не підтверджений належними та допустимими доказами.

З 01 вересня 2013 року позивач безпідставно застосував тарифи у вданому позові як для суб`єкта підприємницької діяльності, а не як для населення - фізичних осіб.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2017 року КП «Тепловик» подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позивач належним чином виконав свої обов`язки, надавши позивачу послуги на постачання теплової енергії, проте останній кошти за надані послуги не сплатив, тому утворилася заборгованість, яка правльно стягнута судами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 березня 2005 року ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля на

АДРЕСА_1 .

КП «Тепловик» є виконавцем послуг з теплопостачання за вказаною вище адресою. Так, позивач надає відповідачу комунальні послуги, при цьому постачання теплової енергії до нежитлового приміщення відбувається за допомогою системи централізованого опалення жилого будинку.

Суди також встановили, що 01 вересня 2005 року між КП «Тепловик» та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з теплопостачання.

Рішенням Виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 13 жовтня 2011 року встановлені тарифи на послуги централізованого опалення та підігріву води для інших (друга група) споживачів. Так, з 01 жовтня 2011 року опалення 1 кв. м загальної площі в опалювальний сезон (при річній нормі споживання 0,218/6,25 міс.) коштувало 33,02 грн з ПДВ, на місяць.

У подальшому на підставі рішень Виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 16 січня

2014 року і від 10 квітня 2014 року, постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27 червня 2014 року, від 28 листопада 2014 року, від 27 лютого 2015 року тарифи змінювалися.

Суди встановили, що ОСОБА_1 11 жовтня 2013 року за власним бажанням припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця.

Нежитлова будівля, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та є майстернею-магазином радіо-телеапаратури, використовується за своїм призначенням.

У період з жовтня 2013 року до 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 не оплачував послуги з теплопостачання, внаслідок чого за цей період виникла заборгованість у розмірі 8 832,81 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 50 ЦК України передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з якою погодилася у Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі

№ 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін/тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Суб`єктом права власності є фізична особа. ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення.

Можна зробити висновок, що надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги, разом з тим, споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні вказаних послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів, і не залежать від правового статусу споживача. Тобто такі договори не є господарськими у розумінні ГП України.

Юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб`єктного складу правовідносин, оскільки у разі, коли споживачем послуг є фізична особа, то відповідно до статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) такі спори мали розглядатися за правилами цивільного судочинства, а в разі коли споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець як власники об`єктів нерухомого майна, то за суб`єктним складом, зазначені спори мали розглядатися відповідно до вимог статей 1, 2, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) у порядку господарського судочинства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові

від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц.

КП «Тепловик» просило стягнути з відповідача заборгованість за спожиті комунальні послуги постачання теплової енергії, вважаючи, що між сторонами існують правовідносини із надання та споживання комунальних послуг, у яких ОСОБА_1 є фізичною особою - власником нежитлового приміщення, до якого подається теплова енергія.

Доказів використання саме відповідачем зазначеного нежитлового приміщення у підприємницькій діяльності не міститься, також це використання не впливає на правовий статус його як власника вказаного об`єкта нерухомого майна, який набуто ним у власність саме як фізичною особою.

У цьому випадку предметом позовних вимог є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати послуг за спожиту теплову енергію по опаленню належного їй нежитлового приміщення на

АДРЕСА_1 , розрахованої позивачем, зокрема, після припинення договору, за період з жовтня 2013 року

до 30 вересня 2015 року.

У даному випадку і на момент укладання договору про надання комунальних послуг, і направлення до позивача заяви про розірвання договору про надання послуг з теплопостачання, власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг виступав ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення. Здійснення ним підприємницької діяльності у цьому випадку не тягне будь-яких наслідків для виникнення та існування договору про надання комунальних послуг, оскільки такий договір вважається укладеним відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тарифи для власників нежитлових приміщень є єдиними, незважаючи на ту обставину, чи є такі власники суб`єктами підприємницької діяльності.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 вересня 2018 року у справі

№ 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Як встановив суди першої інстанції, у період з жовтня 2013 року

до 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 не оплачував послуги з теплопостачання, внаслідок чого за цей період виникла заборгованість у розмірі 8 832,81 грн.

При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин норми частини другої статті 625 ЦК України та стягнення інфляційних втрати у розмірі 4 295,32 грн та трьох відсотків річних - 259,51 грн.

Ці розрахунки перевірені судом апеляційної інстанції та відповідачем відповідно до вимог процесуального закону не спростовані.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що укладений між сторонами договір на надання комунальних послуг є розірваним та припиненим, тому відповідач не повинен сплачувати комунальні послуги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк