Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 619/2648/16-ц

провадження № 61-33732св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області,

третя особа - Державне агентство лісових ресурсів України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2016 року у складі судді Нечипоренко І. М. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Пономаренко Ю. А., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2016 року Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «ХЛНДС») звернулося до суду із позовом про визнання недійсними розпоряджень, державного акта на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову посилалося на те, що розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Дергачівська РДАХО ) від 06 серпня 2010 року № 752 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1, 7000 га, за рахунок земель запасу державної власності із категорії земель сільськогосподарського призначення, без зміни цільового призначення, розташованої на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства з подальшою передачею у власність. На підставі розпорядження Дергачівської РДАХО від 23 вересня 2010 року № 916 ОСОБА_1 передано зазначену земельну ділянку у власність та видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 101851 (кадастровий номер 5322057600:02:000:0826), зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договору оренди землі № 011069300274. 15 жовтня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу, нотаріального посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т. П. за реєстровим № 2616, ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку, площею 1, 700 га, розташовану на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства, без зміни її цільового призначення. Посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, вибула з власності держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу, зміненого на ДП «ХЛНДС», незаконно, без її вилучення в установленому законом порядку, без погодження меж та зміни цільового призначення, просили поновити позовну давність, визнати недійсними: розпорядження Дергачівської РДАХО від 06 серпня 2010 року № 752 та від 23 вересня 2010 року № 916; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 101851 (кадастровий номер 5322057600:02:000:0826), зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі № 011069300274; договір купівлі-продажу, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т. П. за реєстровим № 2616; витребувати з незаконного володіння зазначену земельну ділянку.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5322057600:02:000:0826), загальною площею 1, 7 га, розташовану на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області. В обґрунтування позову посилався на те, що його право на земельну ділянку відповідачами не визнається, а тому воно підлягає судовому захисту.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2016 року в задоволенні позову ДП «ХЛНДС» відмовлено. Зустрічний позов задоволено. За ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5322057600:02:000:0826), загальною площею 1, 7 га, розташовану на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що спірна земельна ділянка, площею 1, 700 га, яка розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, виділена в порядку статті 118 ЗК України ОСОБА_1 та у подальшому право власності на яку перейшло до ОСОБА_2 , кадастровий номер 6322057600:02:000:0826, не відноситься до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування ДП «ХЛНДС», таким чином, відсутні підстави для задоволення первісного позову. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції керувався тим, що право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку не визнається ДП «ХЛНДС», яке вважає себе власником цього майна, і звернулося до суду з позовом, в якому просить вирішити питання про повернення земельної ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано у частині обґрунтувань та мотивів, в частині задоволення зустрічного позову та стягнення судового збору, ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні зустрічного позову відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову, водночас зазначив про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову. Зазначив, що ОСОБА_2 є власником спірної земельної ділянки на підставі договору

купівлі-продажу, укладеного 15 жовтня 2010 року з ОСОБА_1 , право власності належним чином зареєстровано, а тому відсутні підстави для повторного визнання судом права власності за відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у липні 2017 року, заступник прокурора Харківської області просив скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позов ДП «ХЛНДС» задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначив, що факт розташування спірної земельної ділянки на землях позивача підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 17 січня 2014 року № 200-648, викопіюванням з Публічної кадастрової карти України та із матеріалів лісовпорядкування (планшету), листом Відділу Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області від 26 листопада 2013 року № 3159/16; факт протиправного вилучення земель лісогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб встановлено під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого статтею 366, частиною другою статті 367 КК України; судом не врахована правова позиція Верховного Суду України від 14 травня 2014 року у справі № 6-35цс14.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідачі надали відзиви на касаційну скаргу, у яких просили залишити її без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року

№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

17 липня 2006 року розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації (далі - Дергачівська РДА) затверджено висновок щодо погодження місця розташування меблевого торгівельно-виробничого комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю «Право-Консул Україна» (далі - ТОВ «Право-Консул Україна») на землях, які перебувають в користуванні Данилівського дослідного держлісгоспу (землі лісогосподарського призначення), загальною площею 3, 010 га, на території Солоницівської селищної ради за межами населеного пункту.

Рішенням Дергачівської РДА від 24 липня 2007 року № 291-34 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, загальною площею 3, 010 га, яка знаходиться на території Солоницівської селищної ради за межами населеного пункту та надається ТОВ «Право-Консул Україна» на умовах оренди для розміщення меблевого торгівельно-виробничого комплексу, в сумі 1 329 154, 60 грн.

28 грудня 2007 року Дергачівською РДА видано розпорядження № 1312, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Право-Консул Україна» для розміщення меблевого торгівельно-виробничого комплексу за рахунок території земель лісового фонду на території Солоницівської селищної ради за межами населеного пункту; вилучено із користування Данилівського дослідного держлісгоспу земельну ділянку, загальною площею 3, 010 га, на території Солоницівської селищної ради за межами населеного пункту, перевівши її до земель запасу; змінено цільове призначення земельної ділянки, загальною площею 3, 010 га, на території Солоницівської селищної ради за межами населеного пункту, перевівши її із категорії земель лісогосподарського призначення до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; передано ТОВ «Прова-Консул Україна» в оренду земельну ділянку, загальною площею 3, 010 га, на території Солоницівської селищної ради за межами населеного пункту для розміщення меблевого торгівельно-виробничого комплексу строком на 49 років.

Рішенням Солоницівської селищної ради від 13 травня 2008 року № 197 земельній ділянці для розміщення меблевого торгівельно-виробничого комплексу, розташованій на території Солоницівської селищної ради за межами населеного пункту, яка знаходиться в оренді ТОВ «Право-Консул Україна» присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2.

У подальшому, згідно з розпорядженням Дергачівської РДА від 05 березня 2010 року № 292 продано ТОВ «Право-Консул Україна» земельну ділянку, загальною площею 3, 0100 га, із земель державної власності (категорія - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), розташовану на території Солоницівської селищної ради, АДРЕСА_2 за межами населеного пункту за ціною 607 688, 00 грн, для розміщення меблевого торгівельно-виробничого комплексу та 17 червня 2010 року на ім`я ТОВ «Право-Консул Україна» видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 3, 0100 га, за адресою: АДРЕСА_2 , для іншої комерційної діяльності (для розміщення меблевого торговельно-виробничого комплексу) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 березня 2010 року, за реєстровим номером 1062, посвідченого приватним нотаріусом Коробець О. М.

Розпорядженням Дергачівської РДАХО від 06 серпня 2010 року № 752 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1, 7000 га, за рахунок земель запасу державної власності із категорії земель сільськогосподарського призначення, без зміни цільового призначення, розташованої на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства з подальшою передачею у власність.

На підставі розпорядження Дергачівської РДАХО від 23 вересня 2010 року № 916 ОСОБА_1 передано зазначену земельну ділянку у власність та видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 101851 (кадастровий номер 5322057600:02:000:0826), зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300274.

15 жовтня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т. П. за реєстровим № 2616, ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку, площею 1, 700 га, розташовану на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 20 січня 2015 року № 16 змінено найменування Данилівського дослідного державного лісгоспу на ДП «ХЛНДС», яка є правонаступником прав та обов`язків Данилівського дослідного державного лісгоспу.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другою статті 20 ЗК України визначено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з частиною четвертою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до підпунктів «а», «в» частини першої статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до статті 83 ЗК України землі під об`єктами природно-заповідного фонду, лісогосподарського призначення та водного фонду не підлягають передачі у приватну власність.

Згідно зі статтею 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування. Зміна цільового призначення лісових ділянок здійснюється за погодженням з територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Документи, на підставі яких суди дійшли висновку про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування ДП «ХЛНДС»

Відповідно до листа Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» (ДП «ХДЛЕ») від 17 лютого 2014 року № 108, адресованого заступнику прокурора Харківської області, спірна земельна ділянка за даними земельно-облікових матеріалів Дергачівського району не входила та не входить до земель лісового фонду, а межує з земельними ділянками лісового фонду кв. 362 Дергачівського лісництва.

З листа ДП «ХДЛЕ» від 21 лютого 2014 року № 115, адресованого директору Данилівського дослідного держлісгоспу встановлено, що перед вилученням земельної ділянки та передаванням її в оренду була обстежена земельна ділянка у кв. 362 Дергачівського лісництва районною комісією для прийняття відповідного рішення. За результатами обстеження були визначені межі та площа земельної ділянки для можливості розміщення меблевого

торгівельно-виробничого комплексу. Земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 (кадастровий номер 6322057600:02:000:0826), розміщується в межах території, яка була обстежена районною комісією та затверджена актом вибору та обстеження розпорядженням Дергачівської РДА, що дало право на розробку проектно-вишукувальних робіт. Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що під час розробки проектів землеустрою ділянок ТОВ «Право-Консул Україна» та ОСОБА_1 , керуючись попереднім погодженим актом вибору та обстеження земельної ділянки районною комісією з погодженням всіма заінтересованими особами, земельна ділянка ОСОБА_1 не відноситься до земель лісового фонду Данилівського дослідного держлісгоспу.

Листом від 12 березня 2014 року № 05/1-1-14 Прокуратура Харківської області повідомила директора Данилівського дослідного держлісгоспу про те, що відповідно до інформації ДП «ХДЛЕ» земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , не входила та не входить до земель лісового фонду, а межує із земельними ділянками кв. 362 Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу.

Згідно з листом Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» Державного агентства лісових ресурсів від 23 травня 2016 земельна ділянка, кадастровий номер 6322057600:02:000:0826, межує з землями державного лісового фонду кв. 362 Дергачівського лісництва, перетини відсутні.

Відсутність перетинів спірної земельної ділянки, земельної ділянки ТОВ «Право-Консул України» та земельної ділянки ДП «ХЛНДС» обумовлена тим, що земельна ділянка, яка була вилучена з користування ДП «ХЛНДС» розпорядженням Дергачівської РДАХО від 28 грудня 2007 року № 1312, була частково передана в оренду ТОВ «Право-Консул України» за рахунок вилучених земель лісогосподарського призначення та частина земельної ділянки, вилученої зазначеним розпорядженням, та не передана в оренду ТОВ «Право-Консул України» та у подальшу його власність, а була передана у власність ОСОБА_1 .

Відповідно до ухвали суду від 17 жовтня 2016 року у справі проведена судова земельно-технічна експертиза від 14 листопада 2016 року № 10734, згідно з висновками якої на час розгляду справи земельна ділянка, кадастровий номер 6322057600:02:000:0826, площею 1, 7 га, що розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, не відноситься до земель лісогосподарського призначення. Станом на 01 серпня 2010 року земельна ділянка, за рахунок якої було сформовано спірну земельну ділянку, до земель лісогосподарського призначення та до земель, що перебувають у користуванні ДП «ХЛНДС», не відносилась. Станом на 01 серпня 2010 року, перетини земельної ділянки з земельними ділянками ДП «ХЛНДС» не установлені.

Водночас, відповідно до наведених документів висновок про те, що спірна земельна ділянка не відносилась до земель лісогосподарського призначення, зроблений фактично на тій підставі, що розпорядженням Дергачівської РДАХО від 28 грудня 2007 року № 1312 вилучено із користування Данилівського дослідного держлісгоспу земельну ділянку, площею 3, 010 га, шляхом переведення її до земель запасу. У подальшому, частина зазначеної земельної ділянки відчужена ТОВ «Право-Консул України», а інша частина, що не була передана ТОВ «Право-Консул України», передана у власність ОСОБА_1 .

Верховний Суд не може погодитись із такими висновками судів, оскільки у такому випадку, враховуючи, що до земель запасу розпорядженням Дергачівської РДАХО від 28 грудня 2007 року № 1312 передано земельну ділянку площею 3, 010 га, у власності ТОВ «Право-Консул України» мало би залишитись лише 1, 31 га (3, 01 га - 1, 7 га). Однак, як встановлено судами, ТОВ «Право-Консул України» належить земельна ділянка, площею 3, 010 га, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка, надана ОСОБА_1 , виходила за межі ділянки, яку вилучено до земель запасу розпорядженням Дергачівської РДАХО від 28 грудня 2007 року № 1312.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 17 січня 2014 року

№ 200-648, відповідно до якого встановлено, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно з частиною першою статті 66 ЦПК України 2004 року висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Зазначаючи про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову, суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не звернули увагу на суперечливість висновків судової експертизи та дійшли передчасного висновку про відмову у позові.

Ураховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи позов ДП «ХЛНДС», не надали належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи у їх сукупності, у зв`язку із чим не встановили фактичні обставини, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав недослідження зібраних у справі доказів.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час нового розгляду справи, судам належить урахувати зазначене, надати оцінку наданих позивачем доказів, надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Оскільки недоліки, допущені судами першої й апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного розгляду справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення судами зустрічного позову не оскаржувались, а тому Верховним Судом не переглядались.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року у частині вирішення позовуДержавного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко