П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2058/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

04 грудня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,

представника позивача: Герасимчука О.О.,

представника відповідача: Паничука Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське», до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування постанови та припису,

В С Т А Н О В И В :

у червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування припису від 07 червня 2019 року №366-ДК/0349Пр/03/01/-19 та постанови №366-ДК/0248По/08/01/-19 від 07 червня 2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності.

14 серпня 2019 року Вінницький окружний адміністративний суду прийняв рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.

Третя особа поважного представника у судове засідання не направив, хоча належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25 квітня 2019 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ковалем А.В., на підставі наказу №366-ДК від 01.04.2019 року, проведено перевірку земельної ділянки площею 15,3420 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188 на території Турбівської селищної ради Липовецького району, за результатами якої складено акт №366-ДК/410/АП/09/01/-19 від 25.04.2019 року.

У ході проведеної перевірки встановлено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,3420 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188, яка розташована на території Турбівської селищної ради Липовецького району в межах населеного пункту смт. Турбів, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме знаходяться посіви сільськогосподарської культури - ячменю. Дана земельна ділянка використовується ПАТ "Турбівське" в особі керівника Дмитрука Володимира Михайловича за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, що є порушенням вимог статті 125, 126 Земельного кодексу України.

За результатами перевірки відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення від 27 травня 2019 року №366-ДК/0224П/07/01/-19, на підставі якого 07.06.2019 року за № 366-ДК/0248По/08/01/-19 винесено постанову, згідно якої керівника ПАТ "Турбівське" ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Також, 07 червня 2019 року відповідачем винесено припис про усунення порушень вимог земельного законодавства шляхом звільнення в 30-ти денний термін самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її в стан, придатний для подальшого використання за цільовим призначенням.

Не погодившись з приписом та постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обгрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля визначає Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 року №963-IV (Закон №963).

Відповідно до ст. 4 Закону №963 об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону №963 державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

За правилами ст. 10 Закону №963 державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Таким чином, контроль за використанням та охороною земель направлений на забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється, у тому числі, державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у вигляді обстежень земельних ділянок, перевірок, вирішення питань про притягнення винних осіб до відповідальності.

Статтею 242-1 КУпАП України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52 - 53-1, 53-3 - 54, 59 - 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарних норм), статтями 78-1 - 79, статтями 80 - 83 (крім порушень санітарних норм), частинами першою і третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарних норм), статтями 91-1 - 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарних норм та норм ядерної безпеки), статтею 153, статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5 цього Кодексу.

При цьому, ст. 1 Закону №963 визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними; невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень); невиконання умов зняття, збереження і нанесення родючого шару ґрунту - невиконання або неякісне виконання обов`язкових заходів, передбачених затвердженою відповідно до законодавства проектною документацією, щодо знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту, що призвело до його псування чи знищення;

Відповідальність за порушення правил використання земель передбачена ст.53 КУпАП, за самовільне зайняття земельної ділянки - ст.53-1 КУпАП.

Відповідно до ст. 53-1 КУпАП України самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктивна сторона вказаного правопорушення виражається у самовільному зайнятті земельної ділянки, суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку, однак бажає її захопити.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення Турбівської селищної ради 9 сесії 22 скликання від 07.08.1996 року ВАТ "Турбівське" видано Державний акт серії І-ВН №001273 на право постійного користування землею площею 1740,5 га для сільськогосподарського призначення.

Згідно п. 1.2 Статуту ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське", дане підприємство є правонаступником прав і обов`язків Відкритого акціонерного товариства "Сільськогосподарське акціонерне товариство відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків "Турбівське".

При цьому, землекористувач - ВАТ "Турбівське" (правонаступником якого є ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське") не надавав добровільної відмови від права постійного користування всією земельної ділянкою площею 1770,5 га, яке посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серія І-ВН №001273 від 10 серпня 1996 року, а погодження на розпаювання лише частини земель, серед яких оспорюваної земельної ділянки площею 15,3420 га не має, право постійного землекористування в цілому на цю земельну ділянку не виключає.

Так, згідно з п. 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" ( із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №2 від 19.03.2010р.) надав роз`яснення про те, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Також, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) підтверджено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 140 Земельного кодексу визначено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Постановою Верховного Суду України від 21.02.2011 року у справі №21-3а11 викладено правову позицію, відповідно до якої приписи п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта на те, що розпорядженням Липовецької районної державної адміністрації від 30 вересня 2008 року №272 визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №001273 від 10.08.1996 року, який виданий ВАТ "Турбівське", з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 13, 14, 16, 17-29 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" районні державні адміністрації не наділені повноваженнями визнавати недійсними державні акти на право постійного користування землею.

При цьому, юридичних наслідків припинення права постійного користування землею у випадку визнання районною державною адміністрацією державного акту недійсним, Земельний кодекс України, в тому числі і ст. 141 цього Кодексу не передбачають.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що обставини, які стосуються прав позивача на земельну ділянку площею 15,342 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188 були предметом перевірки в межах судового спору, який розглядався в порядку господарського судочинства по справі №902/331/17 за позовом ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" до Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграція Поділля" про скасування рішення селищної ради та визнання недійсним договору оренди землі.

Так, рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.12.2018 року, яке набрало законної сили згідно постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 року визнано незаконним та скасовано рішення Турбівської селищної ради від 18.11.2014 року №563 та визнано недійсним договір оренди землі від 20.11.2014 року, укладений між Турбівською селищною радою та ТОВ "Інтеграція поділля" на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 15,3420 га, кадастровий номер 0522255500:03:000:2188.

При цьому, зі змісту постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 року, при розгляді даної справи суди першої і апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що:

- п. 4 розпорядження Липовецької районної державної адміністрації № 272 від 30.09.2008р. був предметом судового оскарження в господарському суді Вінницької області при розгляді справи №902/1056/17 по якій прийнято рішення про відмову у задоволенні позову з підстав спливу строків позовної давності. Однак, в ході розгляду такої справи було встановлено, що порядок припинення права користування земельною ділянкою позивача Липовецькою РДА дотриманий не був, чим порушено право ПАТ "Турбівське на користування зазначеною земельною ділянкою";

- за висновком судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №3820/17-21 від 13.06.2018р. межі земельної ділянки площею 15,3420 га, кадастровий номер 0522255500:03:000:2188, накладаються на земельну ділянку площею 16,6 га, яка є складовою частиною земельної ділянки №6 площею 555,8 га, посвідченого державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН №001273 від 10.08.1996р. виданого ВАТ "Турбівське";

- рішення Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996р. та державний Акт на право постійного користування землею від 10.08.1996р. серії І-ВН №001273 в установленому законом порядку скасовані не були;

- всупереч ч. 5 ст. 116, ст.ст. 141, 142 ЗК України згоди позивача щодо припинення його права користування земельною ділянкою не надходило, у зв`язку з чим порядок вилучення спірної земельної ділянки у ПАТ "Турбівське" Турбівською селищною радою дотриманий не був.

Згідно зі ч. 4, 5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Враховуючи викладене вище, а також те, що рішення Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996р., за яким ВАТ «Турбівське» (правонаступником якого є ПАТ «СП «Турбівське») видано державний акт на право постійного користування землею від 10.08.1996р. серії І-ВН №001273, та сам правовстановлюючий документ в установленому законом порядку скасовані не були, доказів припинення права користування такою земельною ділянкою з підстав, визначених статтею 141 Земельного кодексу України матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність в діях позивача вчинення правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП України, а саме самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно прийнятті оскаржувані постанова та припис, а відтак вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 272, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Постанова суду складена в повному обсязі 04 грудня 2019 року.

Головуючий

Матохнюк Д.Б.

Судді

Шидловський В.Б. Боровицький О. А.