27.11.2019 Єдиний унікальний номер 205/1983/18

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017040690002843 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку

с. Маломиколаївка,Петропавлівського районуДніпропетровської області,громадянки України, маючу середню спеціально-технічну освіту, пенсіонерки, вдови, проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму;

яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

представника потерпілої ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що 17.02.2017 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська винесено рішення про усунення перешкод з боку ОСОБА_3 у користуванні ОСОБА_5 домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_5 у вказаний житловий будинок, та зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року у справі № 205/2773/16ц було відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін, таким чином рішення набрало законної сили.

В обвинувальному акті зазначено, що про вказане рішення суду ОСОБА_3 безпосередньо знала, так як була присутня в судовому засіданні як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді Дніпропетровської області. Проте, ОСОБА_3 , проживаючи за адресою: АДРЕСА_1 , та будучи ознайомленою з рішенням суду, в період з 14.06.2017 року по теперішній час умисно не виконала судове рішення, яке набрало законної сили, хоча мала реальну можливість його виконати. Так, в обвинувальному акті зазначено, що 14.07.2018 року державний виконавець Новокодацького ВДВС м. Дніпра Головного територіального управління юстиції (далі ГТУЮ) у Дніпропетровській області ОСОБА_8 , на підставі виконавчого листа від 17.02.2017 року у справі № 205/2773/16ц, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 54296195 щодо виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку. Але державному виконавцю виконати рішення суду не надалось можливим у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 на попереджувальні листи Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області не реагувала, при відвідуванні домоволодіння безпосередньо державним виконавцем, двері домоволодіння ОСОБА_3 не відчиняла. Так, 14.09.2018 року державним виконавцем Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_8 , на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1700 гривень на ОСОБА_3 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії. Вказаний штраф

ОСОБА_3 не сплачено, у зв`язку з чим державний виконавець передав повідомлення про вчинення злочину до органів поліції.

Як зазначено в обвинувальному акті, своїми умисними діями ОСОБА_3 , а саме, будучи ознайомленою із рішенням суду, маючи реальну можливість виконати його, умисно не виконала рішення суду, що набрало законної сили, а тому ОСОБА_3 , як вважає орган досудового розслідування, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, а саме, умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

В ході судового розгляду зазначене обвинувачення щодо ОСОБА_3 свого підтвердження не знайшло, а тому остання, згідно положень п.3 ч.1 ст.373 КПК України, підлягає виправданню, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої ОСОБА_3 є склад кримінального правопорушення.

Так, допитана в якості обвинуваченої ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала та суду пояснила, що вона фактично з 2003 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та за вказаною адресою зареєстровано її місце проживання. Пояснила, що зазначеного домоволодіння їй належить на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті її чоловіка, а інша частина належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Пояснила, що їй дійсно було відомо про рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року, з яким вона була не згодна, а тому оскаржувала його. Пояснила, що їй відомо про те, що зазначене рішення набрало чинності, оскільки апеляційний суд Дніпропетровської області залишив рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що з Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ ніякі листи, повістки, постанови вона не отримувала, їй не було відомо про те, що відбуваються примусові заходи по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року, а тому вона навмисно не ухилялася від його виконання. ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_5 особисто до неї не зверталася з вимогою надати ключі, зазначила., що ОСОБА_5 спілкується тільки шляхом скарг. В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що вона не згодна з рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року, виконувати його не буде, так як їй не зрозуміло в яку частину будинку їй вселяти ОСОБА_5 , у зв`язку з чим на даний час в Ленінському районному суді м. Дніпропетровська розглядається цивільна справа між нею та ОСОБА_5 про виділ в натурі частини домоволодіння та зазначила, що після винесення рішення про справі про виділ в натурі частини домоволодіння, буде зрозуміло в яку саме частину домоволодіння потрібно вселяти ОСОБА_5 . Також, ОСОБА_3 пояснила, що вона дізналась про те, що було відкрито виконавче провадження, що відбувалися примусові заходи по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року, тільки тоді, коли її викликав слідчий для надання показів. Крім цього, ОСОБА_3 пояснила, що вона не знаходиться постійно вдома, оскільки у неї є справи і вона кожний день відлучається з будинку та коли, можливо, і приходили державні виконавці, то її дома не було, письмових вимог державного виконавця на папері, які могли бути приклеєні на воротах, вона не бачила. Пояснила, що якийсь лист вона бачила приклеєним на її воротах, але ж він був через тривалість часу та дощів непридатний для читання. Пояснила, що разом з нею проживає її мати похилого віку, глуха, яка переміщається на костилях та двері вона не відчиняє.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_7 просила суд виправдати ОСОБА_3 , оскільки в її діях відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст.382 КК України.

Показання обвинуваченої ОСОБА_3 щодо її невинуватості, судом оцінені в сукупності з іншими доказами, які були надані для дослідження та з`ясування обставин справи, як стороною обвинувачення так і захистом.

Так, потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належить їй на підставі заповіту, але ж ОСОБА_3 не пускає її до будинку. Тому, вона звернулася з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні домоволодінням, вселення та зобов`язання ОСОБА_3 вручити їй ключі від будинку та хвіртки. Так, 17.02.2017 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська виніс рішення на її користь, яке згодом набрало чинності. Потерпіла пояснила, що ОСОБА_3 приймала участь в судових засіданнях при розгляді вищезазначеної справи, а тому їй відомо про рішення суду. Крім того, потерпіла пояснила, що вона отримала виконавчий лист та здала його на виконання до Новокодацького ВДВС ГТУЮ. Також, 02.08.2017 та 23.08.2017 року вона була присутня разом з державними виконавцями за адресою: АДРЕСА_1 , при здійсненні перевірки виконання рішення суду, але ж двері будинку та хвіртку ОСОБА_3 не відкрила. ОСОБА_3 до державного виконавця не виходила. Пояснила, що вона бачила, що вікна будинку були відкриті на провітрювання, але ж ОСОБА_3 у вікні будинку не бачила. Крім того, потерпіла пояснила, що державний виконавець наклеював вимогу на ворота, а вона особисто писала краскою на воротах про те, що ОСОБА_3 зобов`язана виконати рішення суду. Крім цього, потерпіла пояснила, що вона особисто на адресу ОСОБА_3 направляла рекомендовані листи з вимогою виконати рішення суду, але ж ОСОБА_3 навмисно їх не отримувала.

На підтвердження вини ОСОБА_3 в пред`явленому їй обвинуваченні зач.1 ст.382 КК України, стороною обвинувачення суду були надані письмові докази, та допитані свідки.

Так, стороною обвинувачення надано, належним чином посвідчені документи з матеріалів виконавчого провадження № 54296195 з примусового виконання виконавчого листа № 205/2773/16ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 04.07.2017 року, в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, які були безпосередньо досліджені судом, а саме:

-заява ОСОБА_5 начальнику Новокодацького ВДВС м. Дніпра від 10.07.2017 року про відкриття виконавчого провадження;

-виконавчий лист по справі № 205/2773/16 ц про зобов`язання ОСОБА_3 вручити ОСОБА_5 ключі від будинку та хвіртки;

-ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2017 року про залишення без змін рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року;

-рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року;

-супровідний лист від 14.07.2017 року про направлення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 постанови про відкриття виконавчого провадження;

-копія конверту з відміткою про повернення кореспонденції;

-постанова про відкриття виконавчого провадження від 14.07.2017 року;

-вимога виконавця від 02.08.2017 року;

-акт державного виконавця від 02.08.2017 року;

-фототаблиці;

-акт державного виконавця від 23.08.2017 року;

-заява ОСОБА_5 до начальника Новокодацького ВДВС м. Дніпра від 06.09.2017 року;

-супровідний лист від 14.09.2017 року про направлення на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Новокодацьким ВДВС постанови про накладення штрафу;

-постанова про накладення штрафу на ОСОБА_3 від 14.09.2017 року;

-супровідний лист від 15.09.2017 року про направлення на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.09.2017 року;

-повідомлення від 15.09.2017 року про вчинення кримінального правопорушення за підписом начальника Новокодацького ВДВС м. Дніпра;

Крім цього, в судовому засіданні були безпосередньо судом дослідженні, надані стороною обвинувачення, такі докази:

-витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12017040690002843 від 22.11.2017 року;

-ухвала слідчого судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.11.2017 року про задоволення скарги ОСОБА_5 на бездіяльність начальника СВ Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області та зобов`язання внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР;

-висновок № 28960-17 по матеріалу ЖЕО 29972 від 18.09.2017 року від 18.10.2017 року;

-ксерокопії квитанцій про сплату ОСОБА_5 земельного податку;

-свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13.10.2010 року на ім.»я ОСОБА_5 ;

-витяг про державну реєстрацію прав на ім.»я ОСОБА_5 ;

-ксерокопії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення на адресу ОСОБА_3 з описом за 2015, 2016 рік;

-інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна;

- фото таблиця із зображенням воріт з написом та ОСОБА_5 ;

- ксерокопії квитанцій з описом та довідкою про причини не вручення за лютий

та березень 2018 року;

- ксерокопія конверту з відміткою повернуто у в зв`язку зі спливом строку

зберігання;

- ксерокопія поштового рекомендованого повідомлення за лютий 2018 року;

- ксерокопія акту від 13.03.2018 року, складеного ОСОБА_5 ..

З вищезазначених матеріалів вбачається наступне.

10.07.2017 року ОСОБА_5 звернулася до начальника Новокадацького ВДВС м. Дніпро ГТУЮ із заявою про прийняття виконавчого листа № 205/2773/16ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 04.07.2017 року та про відкриття виконавчого провадження.

14.07.2017 року державний виконавець Новокодацького ВДВС м. Дніпра ҐТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_8 , на підставі виконавчого листа № 205/2773/16ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 04.07.2017 року, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 54296195 щодо виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку та надав боржнику строк для виконання рішення 10 робочих днів.

02.08.2017 року державний виконавець Новокадацького ВДВС ГТУЮ

ОСОБА_8 разом з іншим державним виконавцем ОСОБА_10 при примусовому виконанні виконавчого листа № 205/2773/16ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, за участю понятих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , з метою перевірки виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, здійснив вихід за адресою : АДРЕСА_1 . При цьому, двері будинку ніхто не відчинив, про що був складений акт.

Крім цього, 02.08.2017 року старший державний виконавець ОСОБА_8 склав вимогу виконавця, якою вимагав від ОСОБА_3 в строк до 15.08.2017 року виконати рішення суду та в якій попередив ОСОБА_3 про відповідальність за невиконання рішення суду.

23.08.2017 року державний виконавець Новокадацького ВДВС ГТУЮ ОСОБА_13 разом з іншим державним виконавцем ОСОБА_14 при примусовому виконанні виконавчого листа № 205/2773/16, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, за участю понятих ОСОБА_15 та

ОСОБА_16 з метою перевірки виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, здійснив вихід за адресою : АДРЕСА_1 . При цьому, двері будинку ніхто не відчинив, про що був складений акт.

14.09.2017 року державним виконавцем ОСОБА_8 винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_3 в розмірі 1700 грн. за невиконання рішення суду. Вказаною постановою державний виконавець також зобов`язав ОСОБА_3 виконати рішення суду протягом робочих 10 днів та попередив про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

15.09.2017 року державним виконавцем Новокадацького ВДВС ГТУЮ ОСОБА_8 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку та направлено цю постанову для відома та виконання до суду та сторонам виконавчого провадження в той же день.

Крім цього, 15.09.2017 року за підписом начальника Новокодацього відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області направлено повідомлення начальнику Новокодацького ВП Дніпропетровського ВП УНП у Дніпропетровській області про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 .

Проте, вищезазначені матеріали виконавчого провадження та інші докази, надані стороною обвинувачення, на підтвердження вини ОСОБА_3 , не містять достатніх доказів, які б підтверджували навмисне ухилення ОСОБА_3 від зобов`язань.

Крім того, судом за клопотанням сторони захисту було витребувано виконавче провадження № 54296195 з примусового виконання виконавчого листа № 205/2773/16ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 04.07.2017 року, в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, належним чином посвідчена копія якого, була безпосередньо досліджена судом.

Так, дійсно в судовому засіданні встановлено, що 17.02.2017 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення про усунення ОСОБА_5 перешкод з боку ОСОБА_3 у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_5 у вказаний житловий будинок, та зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2017 року залишено без змін, а тому набрало чинності 14.06.2017року.

В судовому засіданні встановлено, що обвинувачена ОСОБА_3 знала про рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2017 року та знала, що воно набрало чинності, цей факт не оспорювався нею в судовому засіданні.

Так, Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій України», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час проведення виконавчих дій) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Необхідно зазначити, що невиконання судового акта це бездіяльність, що полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними, наприклад, пряма і відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання (умисно не розпечатує пошту, не приймає державного виконавця, направляє документ не за адресою тощо). Виходячи із формального складу злочину, останній вважається закінченим при невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, з моменту закінчення строку, відведеного на виконання відповідного судового акта.

Так, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні матеріали виконавчого провадження щодо виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, вбачається, що 14.07.2017 року на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Новокодацький ВДВС направив для виконання і відома постанову про відкриття виконавчого провадження. Але ж, в матеріалах виконавчого провадження докази в підтвердження отримання обвинуваченою ОСОБА_3 постанови про відкриття виконавчого провадження відсутні. В наявності є конверт, який повернувся з пошти, як не вручений.

Ксерокопії відстежень пересилання поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах виконавчого провадження, підтверджують той факт, що відправлення адресату не було вручено.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що вона не отримувала постанови ДВС про відкриття виконавчого провадження.

Так, згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час проведення виконавчих дій, далі Закон України «Про виконавче провадження»), копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Так, Верховний Суд України у своїй Постанові від 31.07.2019 року по справі

№554/13475/15ц зокрема зазначив, що держвиконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.

А тому, вважати, що ОСОБА_3 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження, не можна, твердження сторони обвинувачення, що ОСОБА_3 була обізнана про відкриття виконавчого провадження, є сумнівні.

Доводи сторони обвинувачення, що державному виконавцю виконати рішення суду не надалось можливим, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 на попереджувальні листи Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровської області не реагувала, при відвідуванні домоволодіння безпосередньо державним виконавцем двері домоволодіння ОСОБА_3 не відчиняла, штраф, який був накладений державним виконавцем, не сплатила, є також сумнівні, оскільки, як суд зазначив вище, вважати, що ОСОБА_3 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження, не можна, а також з нижче наведених підстав.

Так, згідно матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 02.08.2017 року державний виконавець Новокадацького ВДВС ГТУЮ ОСОБА_8 разом з іншим державним виконавцем ОСОБА_10 при примусовому виконанні виконавчого листа № 205/2773/16ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, за участю понятих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , з метою перевірки виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, здійснив вихід за адресою : АДРЕСА_1 . При цьому, двері будинку ніхто не відчинив, про що був складений акт, а також старшим державним виконавцем ОСОБА_8 складено вимогу виконавця, якою він вимагав від ОСОБА_3 в строк до 15.08.2017 року виконати рішення суду та попередив про відповідальність.

Але ж жодного належного та допустимого доказу про те, що на адресу

ОСОБА_3 була направлена вимога виконавця, згідно з вимогами ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» сторона обвинувачення суду не надала, а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 вимогу державного виконавця не отримала та, відповідно, не була попереджена про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Крім того, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 пояснила, що вона дійсно 02.08.2017 року була присутня в якості понятої за адресою: АДРЕСА_1 , коли був державний виконавець. Вони стукали в калитку, але ж ніхто не відчинив. Свідок пояснила, що вікна будинку були відкриті на провітрювання, але ж у вікні нікого не бачила. Свідок пояснила, що державний виконавець наклеїла вимогу на ворота і вони поїхали.

Допитана в судовому засіданні державний виконавець ОСОБА_8 пояснила, що у неї на виконанні знаходилось виконавче провадження по виконанню рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку. Пояснила, що 02.08.2017 року вона здійснила вихід за адресою АДРЕСА_1 , разом зі стягувачем ОСОБА_5 , двома понятими та державним виконавцем. При перевірці виконання рішення суду вона стукала в хвіртку, але ж ніхто не вийшов та не відкрив хвіртку, тоді вона наклеїла вимогу виконавця на ворота та склала акт.

Отже, до тверджень прокурора, потерпілої та її представника щодо того, що обвинувачена ОСОБА_3 02.08.2017 року умисно не відкрила хвіртку та двері будинку, суд ставиться критично, оскільки є сумнівні, так як жодного належного та допустимого доказу в підтвердження того, що на час виходу державного виконавця ОСОБА_8 02.08.2017 року за адресою:

АДРЕСА_1 , обвинувачена ОСОБА_3 була в будинку та навмисно не вийшла до державного виконавця, в справі відсутні.

Крім цього, встановлено, що 23.08.2017 року державний виконавець Новокадацького ВДВС ГТУЮ ОСОБА_13 разом з іншим державним виконавцем ОСОБА_14 при примусовому виконанні виконавчого листа № 205/2773/16ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, за участю понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_16 з метою перевірки виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку, здійснив вихід за адресою : АДРЕСА_1 . При цьому, двері будинку ніхто не відчинив, про що був складений акт.

Так, допитана в судовому засіданні державний виконавець ОСОБА_13 пояснила, що вона станом на 23.08.2017 року замінювала державного виконавця ОСОБА_8 , оскільки остання знаходилась у відпустці, та здійснила вихід за адресою АДРЕСА_1 , разом зі стягувачем ОСОБА_5 , двома понятими та державним виконавцем. Пояснила, що за вказаною адресою двері ніхто не відкрив, хвіртка була зачинена, тому нею був складений акт.

Свідок ОСОБА_16 та ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснили, що вони були присутні в якості понятих за адресою АДРЕСА_1 , при перевірці державним виконавцем виконання рішення суду. Разом з ними була також потерпіла ОСОБА_9 . Пояснили, що двері та хвіртку вказаного будинку ніхто не відкривав. У вікно будинку не бачили ОСОБА_3 . Крім цього, свідок ОСОБА_16 пояснила, що зі свого вікна вона бачила як ОСОБА_3 зі своїх воріт зриває листок, але ж свідок тексту на цих листках не бачила, тому стверджувати, що це саме вимога державного виконавця не стала, та скільки часу пройшло після того, як був державний виконавець за адресою не пояснила.

Державний виконавець ОСОБА_14 в судовому засіданні також пояснила, що вона разом з державним виконавцем ОСОБА_13 в середені серпня місяця 2017 року виїжджала на місце для перевірки виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року, але ж двері будинку та хвіртку ніхто не відкривав.

Тому, до тверджень прокурора, потерпілої та її представника щодо того, що обвинувачена ОСОБА_3 23.08.2017 року умисно не відкрила хвіртку та двері будинку, суд ставиться критично, оскільки є сумнівні, так як жодного належного та допустимого доказу в підтвердження того, що на час виходу державного виконавця ОСОБА_13 23.08.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , обвинувачена ОСОБА_3 була в будинку та навмисно не вийшла до державного виконавця, в справі також відсутні.

Також, в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_17 пояснила, що вона зі ОСОБА_9 перебуває в добрих стосунках та неодноразово приходила з нею до ОСОБА_3 . Але ж ОСОБА_3 ніколи не виходила до них. Пояснила, що вона була присутня при складанні актів державними виконавцями та бачила як державні виконавці клеїли на ворота листи з вимогою виконати рішення суду та ОСОБА_5 малювала на воротах ОСОБА_3 вимоги про виконання рішення суду, при цьому ОСОБА_3 в вікні не бачила. Крім цього, пояснила, що їй відомо, що ОСОБА_18 живе зі старенькою мамою, яка ніколи у двір не виходе. Також пояснила, що ще до рішення суду вона була присутня, коли ОСОБА_5 викликала поліцію за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не пускає її до хати. Коли приїхала за адресою поліція, то ОСОБА_3 двері їм не відчинила, хоча до цього, вона бачила як остання виносила сміття. Тоді ОСОБА_3 поліцейським показала свій паспорт у вікно та сказала їм, що впустить її після рішення суду.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснив, що він працює дільничним інспектором та викликав ОСОБА_3 по телефону для співбесіди. Один раз з нею спілкувався з цього приводу, коли надійшло подання з ВДВС Новокодацького району м. Дніпро про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, але ж ним був складений висновок про те, що матеріал розглянутий так як вбачаються цивільно-правові відносини, оскільки відсутні будь-які дані, які б вказували на кримінальне правопорушення.

Всі допитані свідки з боку обвинувачення, які були присутні при складанні актів від 02.08.2017 року та 23.08.2017 року державним виконавцем, не бачили ОСОБА_3 ані в будинку, ані у дворі будинку, а також в самих актах від 02.08.2017 та від 23.08.2017 року державним виконавцем не зазначено, що ОСОБА_3 навмисно не виконує рішення суду, а тому твердження, що остання навмисно не відкривали двері та хвіртку, є тільки припущенням з боку обвинувачення.

Необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеногочастиною шостоюстатті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини 2 ст.63 вищезгаданого Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Тобто, законом передбачено, що у випадку невиконання законних вимог державного виконавця без поважних причин, останній зобов`язаний вчинити передбачені Законом виконавчі дії, як от накладення штрафу, накладення арешту на майно та кошти, розшук майна тощо. Невиконання вимог державного виконавця може проявлятись або у вигляді ухилення від виконання, або шляхом перешкоджання.

Так, згідно з диспозицією ч.1 ст.382 КК України злочином визнається умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

Тому, головне, що необхідно було органу досудового слідства довести для притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності це умисел вчинюваних нею дій (бездіяльності), направлених на ухилення або протидію (перешкоджання) виконання судового рішення та, відповідно, законних вимог державного виконавця. А також, що немало важливо, наявність реальної можливості виконати судове рішення, яку необхідно встановлювати та доводити.

Так, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 14.09.2017 року державним виконавцем ОСОБА_8 винесена постанова про накладення штрафу на ОСОБА_3 в розмірі 1700 грн. за невиконання рішення суду. Вказаною постановою державний виконавець також зобов`язав ОСОБА_3 виконати рішення суду протягом робочих 10 днів та попередив про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Проте, в матеріалах виконавчого провадження є тільки супровідний лист від 14.09.2017 року про направлення вищезазначеної постанови ОСОБА_3 та ОСОБА_9 для відома та виконання. Докази, які б свідчили про факт відправлення державним виконавцем постанови відповідно до ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», отримання цього документу ОСОБА_3 , відсутні в матеріалах виконавчого провадження взагалі. Крім цього, сама ОСОБА_3 пояснила в судовому засіданні, що вона не отримувала постанову з ВДВС.

Крім цього, свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона особисто жодного разу не вручала ОСОБА_3 ніяких листів, постанов. Пояснила, що ОСОБА_3 зі своїм представником з`явилася до неї вже після того, як виконавче провадження було закрито.

Також, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що вже на наступний день, тобто 15.09.2017 року державний виконавець ОСОБА_8 винесла постанову про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_5 ключі від хвіртки та житлового будинку та згідно супровідного листа направила цю постанову для відома та виконання до суду та сторонам виконавчого провадження в той же день. Докази відправлення цієї постанови сторонам виконавчого провадження згідно ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» також відсутні.

Тобто, державний виконавець в супереч встановленої процедури, не виконав всі дії, які чітко визначені законом, а саме, вимоги ч.3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», які також узгоджується з Інструкцією про організацію примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за № 512/5. Де зазначено в розділі 9 п.1., що виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеномустаттею 63Закону.

Відповідно до п. 2 вищезазначеної Інструкції, у разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно достатті 75Закону України «Про виконавче провадження» та застосовуються інші заходи, передбаченіЗаконом.

Отже, статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, відповідно до ч.1 ст.75 вищезгаданого Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Відповідно до ч.2 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Але ж, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державний виконавець ОСОБА_8 не витримала 10 днів, які даються законом боржнику для виконання вимог державного виконавця, не перевірила повторно виконання рішення суду, не з`ясувала причин, з яких не виконано рішення суду, не наклала на ОСОБА_3 штрафу у подвійному розмірі, а вже на наступний же день винесла постанову про закриття виконавчого провадження. Тобто, позбавила ОСОБА_3 будь-якої можливості виконати рішення суду, бути взагалі обізнаною про всі виконавчі дії, про наслідки невиконання рішення суду, мати можливість оскаржити постанову, або, навпаки, сплатити штраф, тощо.

Необхідно зазначити, що невиконання судового рішення, передбаченого статтею 382 КК України, є злочином із преюдицією, під яким розуміють таке посягання, кримінальна відповідальність за які настає за умови попереднього притягнення цієї ж особи до юридичної відповідальності іншого виду (наприклад, цивільно-господарської, адміністративної, дисциплінарної).

А тому суд приходить до висновку, що державним виконавцем не виконано всіх необхідних дій для примусового виконання рішення суду, не попереджено ОСОБА_3 про кримінальну відповідальність за ст.382 КК України, не вжито достатніх заходів щодо притягнення до відповідальності особи за невиконання рішення суду, відповідно до вимог ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим не може наступати кримінальна відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Також, з огляду на вищезазначене, стверджувати, що ОСОБА_3 була зобов`язана виконати певні дії та навмисно ухилялась від їх виконання, не можна, такі твердження є тільки припущенням, оскільки будь які належні та допустимі докази в підтвердження того, що

ОСОБА_3 отримала будь-яку постанову державного виконавця, в справі відсутні. Доводи сторони обвинувачення, потерпілої та її представника, що на воротах домоволодіння, в якому проживає ОСОБА_3 державний виконавець наклеював вимогу, а тому ОСОБА_3 була обізнана про виконавче провадження, є неспроможними, оскільки така процедура повідомлення не передбачена Законом України «Про виконавче провадження».

Суд, аналізуючи пред`явлене ОСОБА_3 обвинувачення та його доведеність наданими суду доказами, зазначає, що суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України характеризується прямим умислом, тобто винний, якому необхідно виконувати судове рішення, усвідомлює характер своїх обов`язків, але не виконує цього рішення за наявності можливості виконати його або перешкоджає такому виконанню. При цьому мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Отже, суд приходить до переконливого висновку, про відсутність належних та допустимих доказів того, що у ОСОБА_3 був умисел на вчинення дій (бездіяльності), направлених на ухилення або протидію (перешкоджання) виконання судового рішення та, відповідно, законних вимог державного виконавця. Стороною обвинувачення не надано жодного допустимого доказу в підтвердження того, що ОСОБА_3 умисно не виконувала рішення суду та мала реальну можливість виконати судове рішення.

Відповідно до ч. 3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» вказував, що рівень впевненості, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», є важливим для постановлення справедливого рішення.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення.

Відповідно до ч.2 ст.17 ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч.4 ст.17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Частина 5 ст.9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд, оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).

Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення Європейського Суду з прав людини від 11.07.2013 року у справі «Вєренцов проти України»).

Крім того, у п.25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium), №42914/98 від 13 січня 2005 року, зазначено, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6 Конвенції, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».

Так, у справі «Барбера, Meссeгу и Хабардо против Испании» (Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain) від 06.12.1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні, і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що за змістом пункту 2 статті 6 Конвенції, докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Суд, оцінивши докази, на які посилався прокурор як сторона обвинувачення, які ретельно досліджені в ході судового розгляду, і враховуючи, що збирання доказів по справі стосовно

ОСОБА_3 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.382 КК України, вичерпано, а всі докази, які є у справі, перевірені, дійшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_3 складу зазначеного кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується.

А тому, враховуючи позиції сторін, у відповідності до положень ст.22 КПК України, суд вважає, що у даній справі немає підстав для винесення обвинувального вироку відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.382 КК України.

В силу п.п.1, 2 частини 1 статті 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення та встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.7 ст.284 КПК України, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

В силу п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

З урахуванням викладеного, оцінивши докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись ст.62 Конституції України, згідно якої всі сумніви щодо доведеності вини підсудного тлумачаться на його користь, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 згідно з п. 3 ч.1 ст.373 КПК України підлягає виправданню, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої ОСОБА_3 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.

Запобіжний захід відносно обвинуваченої ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов не заявлявся.

Речові докази та процесуальні витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст.371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, та виправдати ОСОБА_3 на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржено в тридцятиденний строк з дня його проголошення в судову палату по кримінальним справам Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя: ОСОБА_1