Постанова від 03.12.2019 по справі № 43/75-15/7-б Північний апеляційний господарський суд

open

Головна
Судові рішення
Постанова
Постанова від 03.12.2019 по справі № 43/75-15/7-б Північний апеляційний господарський суд

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

09.07.2024
Засідання

09.07.2024
Засідання

Справа № 43/75-15/7-б

Картка справи

Справа № 43/75-15/7-б

Картка справи

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. Справа№ 43/75-15/7-б

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Доманської М.Л.

Грека Б.М.

за участю секретаря судового засідання Титарєвої Г.І.,

кредитора ОСОБА_1,

представників:

від Головного управління ДФС у м. Києві - Шелест Ю.В.,

від боржника - арбітражного керуючого Ганюк Т.М. (ліквідатор), Сабодаша Р.Б.,

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 20.05.2019 (повний текст складено 27.05.2019, суддя Омельченко Л.В.)

у справі №43/75-15/7-б

за заявою боржника Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" (код 21538933)

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б задоволено частково заяву Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353,33 грн; визнано поточні кредиторські вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на загальну суму 710 594,29 грн (шоста черга реєстру вимог кредиторів); у решті кредиторських вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДФС у місті Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 в частині відхилення кредиторських вимог в сумі 2604759,04 грн, прийняти нове рішення, яким визнати заявлені грошові вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 43/75-15/7-б за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у місті Києві; розгляд справи призначено на 08.10.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 задоволено заяву суддів Отрюха Б.В. та Пантелієнка В.О. про самовідвід, матеріали справи № 43/75-15/7-б передано для визначення складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 задоволено заяву судді Остапенко О.М. про самовідвід, матеріали справи №43/75-15/7-б передано для визначення складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 розгляд справи призначено на 05.11.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 задоволено заяву судді Верховця А.А. про самовідвід, матеріали справи № 43/75-15/7-б передано для визначення складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2019 для розгляду справи № 43/75-15/7-б сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Грек Б.М., Доманська М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 постановлено здійснювати розгляд справи №43/75-15/7-б по суті спочатку колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Доманська М.Л., Грек Б.М., яка визначена протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.11.2019; розгляд справи призначено на 03.12.2019.

Ліквідаторка боржника в судовому засіданні заперечила вимоги апеляційної скарги, просила залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019.

В судовому засіданні кредитор ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство станом на час постановлення ухвали Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 регулювались Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон про банкрутство), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі № 43/75-15/7-б про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" порушено ухвалою від 16.01.2008 у порядку ст. 53 Закону про банкрутство.

25.02.2013 господарським судом ухвалено припинити процедуру санації Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та постановлено визнати боржника банкрутом, відкрити щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О. Публікація оголошення щодо цього відбулася 02.03.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 припинено процедуру ліквідації у справі № 43/75-15/7-б та введено процедуру санації Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь". Офіційне оприлюднення повідомлення про введення процедури санації відбулося на веб-сайті Вищого господарського суду України 18.04.2014.

21.05.2014 Господарський судом міста Києва припинив процедуру санації та прийняв постанову про визнання Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" банкрутом, ліквідатором призначив арбітражного керуючого Сиротенка О.О.

Офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом відбулося 02.07.2014 на веб-сайті Вищого господарського суду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Частиною 3 статті 38 Закону про банкрутство встановлено, що з метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, здійснюється офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

16.03.2015 до господарського суду звернулась Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якої є Головне управління ДФС у м. Києві, далі - ГУ ДФС) з грошовими вимогами до боржника в сумі 3315353,33 грн, з яких основне зобов`язання - 3314561,87 грн, пеня - 791,46 грн.

Згідно із ст. 1 Закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Грошове зобов`язання - зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі (ч. 4 ст. 23 Закону про банкрутство).

В той же час, частиною 1 статті 38 Закону про банкрутство передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Тобто, конкурсні вимоги могли бути заявлені у тридцятиденний строк з дати оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство, а поточні вимоги - після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття його ліквідаційної процедури. При цьому, поточні вимоги, які заявлені у відповідності із частиною 1 статті 38 Закону про банкрутство, після їх визнання господарським судом набувають статусу конкурсних.

Згідно кредиторської заяви, грошові вимоги ГУ ДФС складаються з податкового боргу з орендної плати за землю за 2008-2012 роки в сумі 3149293,80 грн, земельного податку з юридичних осіб за 2011 рік в сумі 2720,64 грн, податку на додану вартість в сумі 149079,00 грн визначеного у податкових деклараціях за 2012-2013 роки, а також збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення за 2011-2012 роки в сумі 1873,90 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву ГУ ДФС, дійшов висновку про визнання поточних кредиторських вимог на загальну суму 710 594, 29 грн (шоста черга реєстру вимог кредиторів) та відмову в решті грошових вимог з огляду на сплив 1095-денного строку давності, встановленого п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, ст. ст. 15, 18 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки податковий борг має бути визнаний безнадійним та підлягає списанню контролюючим органом.

В основу доводів апеляційної скарги покладені висновки про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, за твердженням скаржника, заявлені грошові вимоги є поточними, оскільки виникли після порушення провадження у справі про банкрутство згідно самостійно узгоджених податкових зобов`язань, визначених у податкових деклараціях, а застосування строків давності згідно Податкового кодексу України є неправомірним, адже в процедурі банкрутства кредитор може реалізувати свої права лише у спосіб, передбачений Законом про банкрутство, заявивши такі вимоги після визнання боржника банкрутом.

Відповідно до пункту 102.1. ст. 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Приписами пункту 102.4 ст. 102 ПК України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді грошових вимог податкової інспекції до боржника, як платника податків, заявлених на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками проведення податкових перевірок боржника, господарському суду належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який частиною 102.4. статті 102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (висновок про застосування норм права, який викладений у пункті 32 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16).

Якщо протягом зазначеного строку (1095 днів) контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку (пункт 102.1. ст. 102 ПК України).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №807/2097/16 зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

При цьому колегія суддів зазначає, що норми статті 19 Закону про банкрутство, які регулюють дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, не встановлюють заборони для контролюючого органу вживати заходи по стягненню податкового боргу, що виник під час процедур банкрутства, зокрема, шляхом звернення до суду із відповідним позовом задля уникнення спливу 1095-денного строку давності, встановленого ст. 102 Податкового кодексу України, а відтак і підтвердження своїх грошових вимог до боржника у належний та беззаперечний спосіб за умов тривалого періоду перебування боржника у судових процедурах банкрутства, як у даному випадку.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакціях, чинних станом на 30.01.2008, 02.02.2009 та 01.02.2010) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Зі вступом у дію Податкового кодексу України зазначена норма зазнала змін тільки у частині зміни посилання із Закону України "Про плату за землю" на Податковий кодекс України.

За змістом ст.13, 14, 17 Закону України "Про плату за землю" (у редакціях, чинних на момент подання податкових декларацій за 2008, 2009, 2010) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки. Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5.1. статті 5 Закону "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (у редакціях, які діяли станом на дати подання боржником податкових декларацій за 2008-2010 роки) податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Податкове зобов`язання із земельного податку, а також з орендної плати за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Аналогічні за своїм змістом норми містяться у ст. 287 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість боржника із сплати орендної плати за землю у сумі 3 149 293,80 грн виникла у зв`язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов`язань згідно податкових декларацій, подані у 2008 - 2013 роках.

Оскільки боржник подавав річні декларації, то сплата орендної плати мала відбуватись рівними частками за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, строк давності податкових зобов`язань з орендної плати за землю за 2008 рік за податковою декларацією № 2933 від 30.01.08 сплив 30-го січня 2012 року, за 2009 рік за податковою декларацією № 3977 від 02.02.2009 сплив 30-го січня 2013 року, за 2010 рік за податковою декларацією № 3884 від 01.02.2010 сплив 30-го січня 2014 року, за 2011 рік за податковою декларацією № 776 від 27.01.2011 сплив 30-го січня 2015 року, за 2012 рік за податковою декларацією № 9006214706 від 17.02.2012 спливав 30-го січня 2016 року, за 2013 рік за податковою декларацією № 9003393168 від 31.01.2013 спливав 30-го січня 2017 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відхилення грошових вимог контролюючого органу до банкрута з орендної плати за землю за 2008, 2009, 2010 та 2011 роки, оскільки на момент звернення ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві до суду такі податкові зобов`язання були припиненими в силу ст.ст. 101, 102 Податкового кодексу України та ст.ст. 15, 18 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Також не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів податкові зобов`язання, нараховані боржником у період з 02.03.2013 по 30.01.2014, у зв`язку з перебуванням його у процедурі ліквідації, під час якої згідно ст. 38 Закону про банкрутство не здійснюється нарахування податкових зобов`язань (звітна податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік № 9003393168 від 31.01.2013.

Оскільки податковим законодавством України визначено однаковий порядок сплати орендної плати за землю та сплати земельного податку з юридичних осіб, то строк давності по податкових зобов`язаннях за податковою декларацією № 1892 від 30.01.2011 сплив 30.01.2015 та грошові вимоги, що ґрунтуються на ньому, також підлягають відхиленню.

Відповідно до ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20-ти календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку у поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10-ти календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації.

Отже, строк давності податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість за декларацією № 9034585085 від 19.06.2012 (за 05 міс. 2012 року) спливав 30.06.2015; № 9042777073 від 20.07.2012 (за 06 міс. 2012 року) спливав 30.07.2015; № 9050324672 від 20.08.2012 (за 07 міс. 2012 року) спливав 30.08.2015; № 9057302036 від 20.09.2012 (за 08 міс. 2012 року) спливав 01.10.2015; № 909064572680 від 19.10.2012 (за 09 міс. 2012 року) спливав 30.10.2015; № 9072780867 від 19.11.2012 (за 10 міс. 2012 року) спливав 30.11.2015; № 9080000450 від 19.12.2012 (за 11 міс. 2012 року) спливав 30.12.2015; № 9085170046 від 18.01.2013 (за 12 міс. 2012 року) спливав 30.01.2016; № 9008408177 від 20.02.2013 (за 01 міс. 2013 року) спливав 01.03.2016; № 9014748421 від 20.03.2013 (за 02 міс. 2013 року) спливав 30.03.2016.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вірно встановив, що строк давності зі сплати податку на додану вартість за поданими боржником деклараціями на момент звернення контролюючого органу з грошовими вимогами до боржника не сплив.

Водночас, відповідно до ст. 38 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не здійснюється нарахування податкових зобов`язань. Відтак, судом попередньої інстанції правомірно відхилено вимоги ГУ ДФС з податку на додану вартість, які виникли у зв`язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов`язань згідно податкових декларацій № 9008408177 від 20.02.2013 та № 9014748421 від 20.03.2013, тобто під час перебування боржника у ліквідаційній процедурі.

Відповідно до статті 257 Податкового кодексу України платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов`язань з рентної плати, базовим податковий (звітний) період для рентної плати є календарний квартал, а строк її сплати 10-ть календарних днів після закінчення граничного строку подання податкової декларації.

Статтею 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40-ка календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Отже, строк давності податкових зобов`язань зі сплати збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення за деклараціями № 182043 від 08.02.2012 сплив 20-го лютого 2015 року; № 185464 від 09.02.2012 сплив 20-го лютого 2015 року; № 9047249002 від 08.08.2012 спливав 20-го серпня 2015 року, № 9069462348 від 07.11.2012 спливав 19-го листопада 2015 року, № 908689150 від 07.02.2013 спливав 19-го лютого 2016 року.

Таким чином, належить погодитись з рішенням суду першої інстанції про відмову у визнанні заявлених ГУ ДФС вимог, які складають пеню у розмірі 791,46 грн, оскільки згідно ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що місцевий господарський суд ухвалив правильне судове рішення із дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги про неправомірність застосування строків давності згідно з Податковим кодексом України спростовуються встановленими вище обставинами справи та наведеним відповідним нормативно-правовим обґрунтуванням, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги ГУ ДФС із залишенням без змін оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у даній справі.

Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на скаржника в межах сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2019.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді М.Л. Доманська

Б.М. Грек

Джерело: ЄДРСР 86073391

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!