П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9901/305/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

03 грудня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року (повний текст якого складено у м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання відповіді протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

у травні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просив визнати відповідь Верховної Ради України від 11.12.2018 №04-27/12/806 протиправною та такою, що не відповідає вимогам статті 34 Конституції України та Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Також, позивач просив зобов`язати Верховну Раду України надати повну, достовірну та обґрунтовану відповідь на запит позивача про отримання публічної інформації від 03.12.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у грудні 2018 року він звернувся із запитом на отримання публічної інформації до Комітету Верховної Ради України VIII скликання з питань податкової та митної політики, однак останній не надав запитуваної інформації у вигляді копій відповідних документів, а послався на те, що запитувана інформація міститься на офіційному сайті Верховної Ради України. На думку позивача, така відповідь є протиправною, тому і оскаржив її до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне та необ`єктивне дослідження обстави справи, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність порушеного права, що підлягає судовому захисту, так як апелянт звертає увагу, що відповідач є прямим розпорядником інформації за запитами на інформацію.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач просив про залучення в якості співвідповідача Верховну Раду України. Підставою для такого залучення, апелянт зазначає те, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України та абз. 2 ч. 5 ст. 3 Регламенту Верховної Ради України, Верховна Рада України надає інформацію за запитами, відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", а тому має бути співвідповідачем у справі.

28.10.2019 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Крім того, відповідач зазначив, що Апарат Верховної Ради України не є розпорядником інформації за запитами на інформацію адресованими безпосередньо до народних депутатів України, посадових осіб Верховної Ради України. Також, відповідач вказав на те, що ОСОБА_1 не звертався із зазначеним запитом на інформацію до відповідача, зважаючи на те, що із таким запитом позивач звертався до Голови Комітету Верховної Ради України VIII скликання з питань податкової та митної політики Южаніної Н.П. Також, відповідач вважає, що позивачем не заявлялись позовні вимоги до Апарату Верховної Ради України, отже, рішення суду першої інстанції є правомірним, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Дослідивши клопотання щодо залучення в якості співвідповідача Верховної Ради України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з огляду на особливий статус та повноваження Верховної Ради України та враховуючи положення ст. 266 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи за участі вказаного суб`єкта владних повноважень щодо оскарження постанов, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, прийнятих/вчинених Верховною радою України на виконання повноважень визначених Конституцією України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача - Верховної Ради України, оскільки задоволення вказаного клопотання призведе до зміни підсудності справи.

З урахуванням вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, 05.12.2018 ОСОБА_1 було направлено поштовим зв`язком запит на отримання публічної інформації від 03.12.2018 до Комітету Верховної Ради України VIII скликання з питань податкової та митної політики стосовно надання завірених належним чином копій наступних документів, а саме:

1. Документ, яким розраховані базові ставки акцизного податку у розмірі 50 і 75 та 100 і 150 (євро), які лягли в основу формули: (Ставка=Ставка-базова х К-двигун х К-вік), для розрахунку акцизного податку, прийнятого Законом України №8487 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування акцизним податком легкових транспортних засобів";

2. Документ, яким затверджений вищезазначений розрахунок базових ставок акцизного податку у розмірі 50 і 75 та 100 і 150 (євро), які лягли в основу формули: (Ставка=Ставка-базова х К-двигун х К-вік), для розрахунку акцизного податку прийнятого Законом України №8487 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування акцизним податком легкових транспортних засобів".

Письмову відповідь просив надіслати на адресу: АДРЕСА_1 та е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8, 54).

Відповідь на запит ОСОБА_1 була надіслана електронною поштою 11.12.2018), у якій зазначено про наявність інформації, за якою позивач звернувся, у пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування акцизним податком легкових транспортних засобів", що розміщена на офіційному сайті Верховної Ради України, з якою можна ознайомитися за посиланням (а.с. 55).

Вважаючи, що така відповідь відповідача є неповною, незаконною та такою, що можна вважати ненаданою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Апарат Верховної Ради України жодним чином не порушив права, свободи або інтереси позивача щодо отримання відповіді на запит на публічну інформацію від 03.12.2018, оскільки ОСОБА_1 не звертався із зазначеним запитом на інформацію до відповідача. Окрім того, Апарат Верховної Ради України не є розпорядником інформації за запитами на інформацію, адресованими безпосередньо до народних депутатів України, посадових осіб Верховної Ради України. Відтак, між ОСОБА_1 та Апаратом Верховної Ради України відсутній публічно-правовий спір, оскільки у контексті позовних вимог відповідач не здійснював і не повинен був здійснювати відповідно до вимог чинного законодавства владних управлінських функцій по відношенню до позивача

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Апаратом Верховної Ради України жодної протиправної бездіяльності чи протиправних дій по відношенню до позивача вчинено не було., а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, вважає обґрунтованим висновки суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 34, ст.40 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб на свій вибір. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011р. №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

За приписами ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Пункт 6 ч. 1 ст. 14 цього Закону зобов`язує розпорядників інформації надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Відповідно до ст. 19, 20, 22 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію (в розумінні ч. 1 ст. 19 цього Закону прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні) незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в певних визначених випадках, в тому числі, якщо: він інформацією не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; не дотримано вимоги до запиту на інформацію, передбачені ч.5 ст. 19 цього Закону. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

При цьому, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Даючи правову оцінку доводам апелянта щодо протиправності оскаржуваної відповіді, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся з відповідним запитом до голови Комітету Верховної Ради України VIII скликання з питань податкової та митної політики Южаніної Н.П. та в подальшому отримав відповідь від секретаріату Комітету Верховної Ради України VIII скликання з питань податкової та митної політики.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" від 04.04.1995 Комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" передбачено, що організаційне, правове, наукове, інформаційне, документальне та матеріально-технічне забезпечення діяльності комітетів здійснюється Апаратом Верховної Ради України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" звернення, що надходять до комітетів, розглядаються головою комітету або за його дорученням першим заступником, заступником, головами підкомітетів чи іншими членами комітету в порядку та терміни, визначені законом.

Як передбачено ст. 7 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" та пунктів 1,2 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.07.2011 №769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України №734 від 20.11.2014) Апарат Верховної Ради України є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.

Апарат у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Голови Верховної Ради України та Керівника Апарату, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.1 Розпорядження Голови Верховної Ради України №393 від 11.05.2011 "Про забезпечення виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації" Апарат Верховної Ради України не є розпорядником інформації за запитами на інформацію:

- адресованими безпосередньо до народних депутатів України, посадових осіб Верховної Ради України:

- стосовно інформації інших органів влади України, органів влади інших держав, міжнародних організацій;

- стосовно інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення, аналітичної обробки даних або потребує створення в інший спосіб.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, ст.55 Конституції України та іншими законодавчими нормами передбачається право на судовий захист, передбачається можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагається, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п. 1, 7 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, Апарат Верховної Ради України жодним чином не порушив права, свободи або інтереси позивача щодо отримання відповіді на запит на публічну інформацію від 03.12.2018, оскільки ОСОБА_1 не звертався із зазначеним запитом на інформацію до відповідача.

В свою чергу, з запитом на інформацію позивач звертався до Голови Комітету Верховної Ради України VIII скликання з питань податкової та митної політики Южаніної Н.П.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що між позивачем та Апаратом Верховної Ради України відсутній публічно-правовий спір, оскільки у контексті позовних вимог відповідач не здійснював і не повинен був здійснювати відповідно до вимог чинного законодавства владних управлінських функцій по відношенню до позивача.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не заявлялось позовних вимог до Апарату Верховної Ради України, хоча позивач і визначив останнього відповідачем, оскільки прохальна частина позовної заяви містить позовні вимоги наступного характеру:

- визнати відповідь Верховної Ради України від 11.12.2018 №04-27/12/806 протиправною, такою, що не відповідає вимогам статті 34 Конституції України та Закону України "Про доступ до публічної інформації";

- зобов`язати Верховну Раду України надати повну, достовірну та обґрунтовану відповідь на запит позивача про отримання публічної інформації від 03.12.2018.

Тобто, ОСОБА_1 просить зобов`язати суд прийняти рішення щодо Верховної Ради України, яка не є відповідачем у цій справі.

Щодо доводів апелянта в частині подання 29.08.2019 клопотання до суду першої інстанції щодо залучення у справі співвідповідача - Верховну Раду України, то колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте 30.08.2019. В свою чергу, клопотання позивача щодо залучення до участі співвідповідача, зареєстровано судом першої інстанції 30.08.2019, що підтверджується штемпелем суду та приєднане до матеріалів справи після винесення оскаржуваного рішення (а.с.71).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що зважаючи на ту обставину, що клопотання про залучення співвідповідача надійшло до суду після прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, а отже, суд першої інстанції був позбавлений можливості щодо його розгляду, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що мотиви та доводи, наведені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає що судом першої інстанції всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий

Біла Л.М.

Судді

Курко О. П. Гонтарук В. М.