Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.10.2019

№607/141/17

Тернопільський

міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Дзюбича В.Л.,

з участю секретаря судового засідання Грабської Ю.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Магдич О.Г.

представника відповідача адвоката Редькви Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права на приватизацію земельної ділянки та зобов`язання передати безоплатно у приватну власність земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Відділу Держгеокадастру в Тернопільському районі про визнання за нею права на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га по АДРЕСА_1 , зобов`язання Смиковецьку сільську раду Тернопільського району Тернопільської області передати їй безоплатно у приватну власність вказану земельну ділянку та зобов`язання Відділ Держгеокадастру в Тернопільському районі здійснювати облік земельної ділянки у її приватній власності. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у відповідності до рішення Смиковецької сільської ради №82 від 23.04.1996 року вона володіє на праві постійного користування земельною ділянкою площею 0,15 га в АДРЕСА_1 цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Законність набуття нею вказаної земельної ділянки у постійне користування підтверджена рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2009 року у цивільній справі №2-2070/09, яке набрало законної сили. Рішенням сесії Смиковецької сільської ради №220 від 15.11.2012 року їй було відмовлено у передачі вказаної земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року дане рішення сільської ради було скасовано та зобов`язано відповідача передати їй у власність спірну ділянку, однак Вищий адміністративний суд дане рішення апеляційного суду скасував та закрив провадження у справі у зв`язку із порушенням правил підвідомчості. Частиною 6 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» визначено, що громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 га мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст.121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства. Зважаючи на те, що раніше отримані нею земельні ділянки площею 0,17 га та 0,05 га відповідно до рішень Смиковецької сільської ради Тернопільського району від 28.03.1996 року та від 22.12.1999 року передані їй у власність для ведення особистого підсобного господарства, а не особистого селянського господарства, позивач вважає, що свого права на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вона не використала та має право на захист порушеного права у судовому порядку. Норма ч.4 ст.116 ЗК України, що передбачає надання земельної ділянки у власність один раз по кожному виду землекористування вступила в дію з моменту набрання чинності ЗК України 2001 року, тобто з 01.01.2002 року, а тому вона не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли раніше. У відповідності до ст.152 ЗК України одним із способів захист права власності або права користування земельною ділянкою є визнання даного права. Із врахуванням вищенаведеного позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.01.2017 року відкрито провадження у справі №607/141/17 за позовом ОСОБА_1 до Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Відділу Держгеокадастру в Тернопільському районі Тернопільської області про визнання права на приватизацію земельної ділянки, зобов`язання передати земельну ділянку у власність та здійснення обліку земельної ділянки.

Ухвалою суду від 04.12.2017 року у вказаній справі призначено судову земельно-технічну експертизу та час проведення якої провадження у справі зупинено.

14.06.2018 року Тернопільським відділенням КНДІСЕ повернуто суду матеріали цивільної справи №607/141/17 без виконання ухвали суду від 04.12.2017 року про призначення судової земельно-технічної експертизи у зв`язку із ненадходження оплати за експертизу.

Ухвалою суду від 26.06.2018 року матеріали цивільної справи №607/141/17 повторно направлено до Тернопільського відділення КНДІСЕ для виконання вимог ухвали суду від 04.12.2017 року про призначення судової земельно-технічної експертизи.

08.11.2018 року на адресу суду надійшов висновок експерта №756/18-322 від 29.10.2018 року за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи у зв`язку із чим відновлено провадження у справі.

Відповідач Смиковецька сільська рада Тернопільського району 20.03.2019 року подала відзив на позов. Вказала, що у приватній власності ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею 0,33 га, з яких:для будівництва і обслуговування будинку - 0,16 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,17 га, згідно державного акту на право приватної власності на землю №022727 виданого 15.10.1996 р. Смиковецькою сільською радою народних депутатів, Тернопільського району, Тернопільської області; земельна ділянка площею 0,05 га для ведення особистого підсобного господарства, згідно рішення 13-ї сесії 23-го скликання Смиковецької сільської ради, Тернопільського району, Тернопільської області від 22.12.1999 року № 85, а також у її користуванні перебувають земельна ділянка площею 0,15 га що розташована в АДРЕСА_1 та прилягає до її присадибної ділянки на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2009 року у справі №2-2070/09 та земельна ділянка під город «на Пушку» площею 0,15 га, виділена їй відповідно до ч.2 п.3.2 рішення Смиковецької сільської ради народних депутатів Тернопільського району, Тернопільської області від 23.04.1996 року №82 «Про виділення земельних ділянок під городи». Відповідно до ст.56 ЗК України в редакції від 18.12.1990 pоку, який був чинним на момент виділення вищевказаних земельних ділянок позивачці ОСОБА_1 , для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 гектарів може провадитись за погодженням з обласною Радою народних депутатів. Відповідно до п. 2 Декрету КМУ «Про приватизацію земельних ділянок», який був чинним на момент виділення вищевказаних земельних ділянок позивачці ОСОБА_1 , встановлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Таким чином, відповідач вважає, що в період дії ЗК України в редакції від 18.12.1990 pоку, позивачка ОСОБА_1 двічі скористалася правом приватизації земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, чим порушила п.2 Декрету КМУ «Про приватизацію земельних ділянок». Відповідно до п.б ч.1 ст. 121 ЗК України 2001 року громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Частиною четвертою ст.116 ЗК України 2001 року передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. У листі Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-22-4/2080 від 05.04.2002 року вказано, що поняття «особисте підсобне господарство» (ст. 56 ЗК України від 18.12.1990 р.) та «особисте селянське господарство» (ст. 33 ЗК України від 25.10.2001 р.) за змістом тотожні. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що позивач ОСОБА_1 , яка вже двічі скористалася правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, використала своє право на безоплатну передачу їй земельної ділянки із земель комунальної власності Смиковецької сільської ради для ведення особистого селянського господарства, а тому немає підстав щодо задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права на приватизацію земельної ділянки площею 0,15 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та перебуває в її користуванні. В матеріалах даної цивільної справи відсутня відмова відповідача Смиковецької сільської ради про надання позивачці ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1 , яка прилягає до присадибної ділянки позивачки. Долучений позивачем до матеріалів справи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (площею 0,15 га) виконувався на підставі рішення від 23.04.1996 р. № 82 Смиковецької сільської Ради народних депутатів, однак вказана у даному рішенні земельна ділянка, виділена позивачу під город, розташована на території сільської ради у земельному масиві «на Пушку» та не має ніякого відношення до присадибної ділянки по АДРЕСА_1 , що підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи. Враховуючи вищевикладене, в користуванні позивачки ОСОБА_1 знаходяться дві різні земельні ділянки площами по 0,15 га, які мають різне місце розташування на території Смиковецької сільської ради, Тернопільського району, Тернопільської області. ДП «ТЕРНОПІЛЬГЕОДЕЗЦЕНТР» на замовлення позивача було розпочато виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до рішення Смиковецької сільської ради від 23.04.1996 року № 82 «Про виділення земельних ділянок під городи» на виділену позивачу земельну ділянку площею 0,15 га під город на масиві «на Пушку», а обміри земельної ділянки та викопіювання проведено на земельній ділянці площею 0,15 га за адресою АДРЕСА_1 , чим порушено ч.2 ст. 28, ч.3 ст.50 ЗУ «Про землеустрій». Відтак зазначений проект відповідач просить визнати недопустимим доказом. Смиковецька сільська рада у відповідності до п. б ч. 1 ст. 80 ЗК України є власником земельної ділянки площею 0,15 га, яка прилягає до земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та яка перебуває в її користуванні, і як власник землі, є вільною у виборі суб`єкта щодо надання йому права власності на земельну ділянку в порядку встановленому законом. Оскільки Смиковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області є колегіальним органом, тому рішення про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян приймаються колегіально в складі голови, секретаря, депутатів сільської ради з врахуванням рекомендацій постійної комісії сільської ради з земельних питань та агропромислового розвитку для чого голова сільської ради відповідно до ч.4 ст.46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» скликає сесію сільської ради. Враховуючи, що відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська рада є колегіальним органом та ст. 16 ЦК України - позовні вимоги в частині зобов`язати Смиковецьку сільську раду Тернопільського району Тернопільської області передати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства є незаконними та задоволенню не підлягають. Також відповідач просить врахувати, що мешканці с. Смиківці, Тернопільського району, Тернопільської області неодноразово зверталися зі скаргами до сільської ради з проханням вжити заходів щодо відновлення проїзної дороги до їх ділянок на АДРЕСА_1 , яку розорала з метою збільшення площі спірної земельної ділянки позивачка ОСОБА_1 . Оскільки спірна земельна ділянка на даний час перебуває у безоплатному користуванні ОСОБА_1 відповідач вважає, що з боку сільської ради немає жодних порушень прав та інтересів позивача та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач подала відповідь на відзив у якій вказала, що відповідач заперечує факт, який уже досліджений та встановлений попереднім судовим рішенням. Так, у цивільній справі №2-2070/09, рішення в якій ухвалене Тернопільським міськрайонним судом 02.09.2009 року та залишене в силі апеляційним судом уже розглядалось питання про законність набуття нею в користування спірної земельної ділянки. У згаданій справі вона оскаржувала рішення Смиковецької сільської ради №269 від 18 грудня 2008 року про вилучення із її користування земельної ділянки площею 0,15 га, яка прилягає до її присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 (тобто тієї ж земельної ділянки, яка є спірною у даному судовому процесі) і передачу даної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . У матеріалах цивільної справи № 2-2070/09 знаходиться протест прокуратури Тернопільського району, який вносився на розгляд Смиковецької сільської ради та в якому констатовано, що проведеною перевіркою встановлено порушення законних прав та інтересів позивача, яка відкрито, добросовісно та законно користується спірною земельною ділянкою. Проаналізувавши зібрані докази суд прийшов до висновку, що подальше використання ОСОБА_1 земельної ділянки в розмірі 0,15 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 буде правомірним і не суперечитиме чинному земельному законодавству та визнав за нею право користування 0,15 га земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 та прилягає до її присадибної ділянки. Отже, в силу вимог ЦПК України законність набуття нею в постійне користування спірної земельної ділянки не потребує повторного доказування під час розгляду даної справи. Щодо аргументів відповідача про наче б то спірне землекористування заважає існуванню дороги та обмежує можливість проїзду, то такі твердження спростовуються висновком проведеної у справі земельно-технічної експертизи, при цьому відповідач не долучив жодної проектної документації, яка підтверджує розміри існуючого проїзду.

Ухвалою суду від 31.10.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог до відділу Держгеокадастру в Тернопільському районі Тернопільської області про зобов`язання відділ Держгеокадастру в Тернопільському районі Тернопільської області здійснювати облік земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на праві приватної власності залишено без розгляду за заявою позивача.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Магдич О.О. позовні вимоги підтримали та просить їх задовольнити у повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області адвокат Редьква Н.М. позов не визнав та просить у задоволенні позовних вимог відмовити, з мотивів наведених у відзиві на позов.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що близько 20 років тому вона протягом двох років мала у власності земельну ділянку у с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області, яка розташовувалась через дві ділянки від городу, який обробляла позивач ОСОБА_1 . Вказаний город позивачки знаходився поруч із її будинком.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона має земельну ділянку у с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області неподалік від земельної ділянки, яку обробляє позивач ОСОБА_1 . Вказана ділянка знаходиться біля будинку ОСОБА_1 і є крайньою на вулиці. Позивач користується даною ділянкою понад 20 років. Вказала, що на тій вулиці села всі мешканці мають городи біля своїх будинків, а не лише ОСОБА_1 . Також зазначила, що їй відомо про те, що у земельному масиві «на Пушку» виділялись земельні ділянки однакового розміру лише пайовикам, тобто колишнім членам колгоспу, а тому ОСОБА_1 не може мати там земельної ділянки.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що він є депутатом Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області кількох скликань і йому відомо, що позивач самовільно захопила частину проїзної дороги загального користування, що проходить біля її будинку по АДРЕСА_1 , встановила огорожу, викопала рів та насадила дерева. З цього приводу мешканці села неодноразово звертались у сільську раду. В кінці земельної ділянки, якою зараз користується ОСОБА_1 є вільна земля, яку сільська рада пропонувала позивачу в обмін на те, щоб вона перенесла свою огорожу та відновила ширину проїзної частини дороги, однак досягти згоди у цьому питанні не вдалося. Вказав, що йому відомо про те, що згідно рішення Смиковецької сільської ради №82 від 23.04.1996 року чотирьом особам, в тому числі позивачу були виділені земельні ділянки «на Пушку», однак він не знає чи в подальшому дані особи оформляли право власності на землю.

Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що у відповідності до рішення 8 сесії 22 скликання Смиковецької сільської ради народних депутатів Тернопільського району Тернопільської області від 28.03.1996 року позивачу ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,33 га, що розташована на території с. Смиківці Смиковецької сільської ради. Землю передано для будівництва і обслуговування будинку-0,16 га, для ведення особистого підсобного господарства-0,17 га, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР №022727, виданим 15.10.1996 року.

Рішенням 13 сесії 23 скликання Смиковецької сільської ради народних депутатів Тернопільського району Тернопільської області від 22.12.1999 року №85 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,05 га і передано у приватну власність.

Рішенням 8 сесії 22 скликання Смиковецької сільської ради народних депутатів Тернопільського району Тернопільської області від 23.04.1996 року №82 «Про виділення земельних ділянок» ОСОБА_1 виділено земельну ділянку під город площею 0,15 га, яка прилягає до присадибної ділянки «на Пушку ».

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 15.12.2009 року визнано недійсним та скасовано абзац 2 пункту 1 та пункти 2,3 рішення Смиковецької сільської ради Тернопільського району №269 від 18.12.2008 року та визнано за ОСОБА_1 право користування 0,15 га земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 та прилягає до її присадибної ділянки.

Вказаним рішенням встановлено, що використання ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки під город було узаконено рішенням сесії Смиковецької сільської ради №82 від 23.04.1996 року і таке використання здійснювалось нею відкрито та добросовісно, а відтак суд прийшов до переконання, що подальше використання ОСОБА_1 земельної ділянки в розмірі 0,15 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 буде правомірним і не суперечитиме чинному земельному законодавству.

У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, не підлягає доказуванню той факт, що у користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 0,15 га, що розташована в АДРЕСА_1 та прилягає до її присадибної ділянки, якою остання користується на законних підставах.

05.09.2012 року ОСОБА_1 звернулася із письмовою заявою до Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопілсьької області про передачу їй у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 0,15 га в межах АДРЕСА_1 що прилягає до її городу на території Смиковецької сільської ради.

Рішенням 17 сесії 6 скликання Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №220 від 15.11.2012 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» ОСОБА_1 відмовлено у передачі у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га в АДРЕСА_2 , що прилягає до її приватизованих земельних ділянок для обслуговування житлового будинку та особистого селянського господарства площею 0,38 га.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року скасовано постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ід 01.08.2013 року, визнано неправомірним та скасовано рішення сесії Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 15.11.2012 року «Про передачу в приватну власність земельних ділянок» за №220. Зобов`язано Смиковецьку сільську раду Тернопільського району Тернопільської області передати ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства, що прилягає до земельної ділянки ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 . Зобов`язано Головне управління Держземагентства у Тернопільській області здійснювати облік земельної ділянки, яка використовується ОСОБА_1 площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства у с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області у приватній власності ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.03.2016 року постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.08.2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року скасовано та закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

15.08.2014 року ОСОБА_1 звернулася у Смиковецьку сільську раду Тернопільського району Тернопільської області із письмовою заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,15 га, що прилягає до належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Рішенням 30 сесії 6 скликання Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №373 від 30.09.2014 року «Розгляд звернень ОСОБА_1 стосовно виконання рішень Львівського апеляційного адміністративного суду та надання дозволу на складання проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення ОСГ площею 0,15 га» скасовано рішення Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопілсьької області від 15.11.2012 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» за №220 та відмовлено ОСОБА_1 у безоплатній передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га, яка прилягає до земельної ділянки ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 та у наданні дозволу на складання проекту земелустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.03.2015 року, яка набрала законної сили 14.04.2015 року, визнано протиправними та скасовано пункти 5,6 рішення тридцятої сесії шостого скликання Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №373 від 30.09.2014 року «Розгляд звернень ОСОБА_1 стосовно виконання рішень Львівського апеляційного адміністративного суду та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га» відповідно до яких ОСОБА_1 відмовлено у безоплатній передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га, яка прилягає до земельної ділянки ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , та у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га

Рішенням 36 сесії 6 скликання Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 11.06.2015 року №425 «Розгляд постанови Тернопільського міськрайонного суду від 31.03.2015 року» відкладено виконання постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.03.2015 року на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 04.12.2014 року, якою зупинено виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Головного управління Держземагентства у Тернопільській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, до закінчення касаційного провадження.

08.02.2016 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га що прилягає до належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Смиковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області рішенням 5 сесії 7 скликання №53 від 28.03.2016 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» вирішила відкласти розгляд звернення ОСОБА_1 до розгляду Вищим адміністративним судом України адміністративної справи №876/11232/13.

Рішенням 9 сесії 7 скликання Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №91 від 23.12.2016 року зобов`язано ОСОБА_1 привести користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_3 ) у відповідність до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ТР №022727 терміном до 01 квітня 2017 року.

На замовлення ОСОБА_1 проектною організацією - ДП «Тернопільгеодезцентр» на підставі договору №214-14 від 03.09.2016 року розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Нормами ст.14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.ст.142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Пунктом 5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР 21.05.1997 року передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб"єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Пунктом першим Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» №15-92 від 26.12.1992 року, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, зобов`язував сільські, селищні, міські Ради народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Пунктом другим зазначеного Декрету встановлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

Статтею 56 Земельного кодексу України 1990 року, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безоплатно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах або надаються безоплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.

З метою забезпечення рівності усіх громадян України у набутті та реалізації гарантованого їм Конституцією України права власності на землю Верховною Радою України 15.05.2003 року був прийнятий чинний Закон №742-IV «Про особисте селянське господарство».

Частиною першою ст.5 вказаного Закону передбачено, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ч.6 ст.5 Закону «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених

статтею 121 Земельного кодексу України 2001 року для ведення особистого селянського господарства.

Пунктом «б» ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України 2001 року, що набув чинності з 01.01.2002 року(надалі- Земельний кодекс України) передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Таким чином, із вступом в дію Земельного кодексу України 2001 року та прийняття Закону України «Про особисте селянське господарство» законодавчо було змінено формулювання виду цільового використання землі та збільшено максимальний розмір земельних ділянок, які підлягають безоплатній передачі громадянам у власність за даним видом використання.

Відтак, в результаті вказаних законодавчих змін громадяни України, які попередньо реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства у розмірі меншому, аніж законодавчо визначений, набули право збільшити розмір вказаної ділянки до розміру, що становить не більше 2,0 гектара шляхом отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З наведеного вбачається, що законодавцем визначена можливість отримання кожним громадянином України безоплатно у власність як земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, так і земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, безоплатна приватизація якої в такому випадку повинна здійснюватись за загальним порядком безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, що визначений ст. 118 Земельного кодексу України 2001 року.

Відповідно до п.б ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

У відповідності до ч.1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписами ч.ч.1-4 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч.6-9 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства)

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У відповідності до ч.ч.2, 3 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як вбачається із Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР №022727, виданого 15.10.1996 року, позивач ОСОБА_1 в результаті безоплатної приватизації набула у власність земельні ділянки на території с. Смиківці Смиковецької сільської ради загальною площею 0,38 га, з яких: 0,22 га передані їй у власність для ведення особистого підсобного господарства та 0,16 га для будівництва і обслуговування будинку.

Таким чином, судом встановлено, що позивач відповідно до законодавства, що діяло на початок процесу приватизації землі в Україні, використала своє право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, яка була надана їй у розмірі 0,22 га(0,17 га згідно рішення 8 сесії 22 скликання Смиковецької сільської ради народних депутатів Тернопільського району Тернопільської області від 28.03.1996 року, 0,05 га згідно рішення 13 сесії 23 скликання Смиковецької сільської ради народних депутатів Тернопільського району Тернопільської області від 22.12.1999 року №85) та після внесення відповідних змін до земельного законодавства набула право на збільшення вказаної ділянки до розміру, що становить не більше 2,0 гектара шляхом отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що не суперечить вимогам ч.4 ст.116 Земельного кодексу України.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів того, що в період з 2002 року позивачу надавалась безоплатно у власність будь-яка земельна ділянка із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених п.«б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України.

Вказаними висновками суду повністю спростовуються твердження відповідача про те, що позивач не має права на отримання безоплатно у власність спірної земельної ділянки, оскільки вже скористалась своїм правом на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.

Як встановлено судом, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2009 року, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення, за ОСОБА_1 визнано право користування 0,15 га земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 та прилягає до її присадибної ділянки і з метою реалізації свого законодавчо регламентованого права на набуття вказаної земельної ділянки у власність позивач неодноразово безрезультатно зверталась до відповідача із клопотаннями про передачу їй спірної земельної ділянки безоплатно у приватну власність.

З висновку призначеної судом за клопотанням відповідача судової земельно-технічної експертизи №756/18-22 від 29.10.2018 року вбачається, що земельна ділянка площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопілсьької області в натурі(на місцевості) не винесена окремими межовими знаками, а тому експерт в змозі тільки надати висновок щодо фактичного порядку користування ОСОБА_1 зазначеною присадибною ділянкою. Експертом встановлено, станом на день натурного обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою площею 0,5419 га. Встановити конфігурацію, розміри та площу спірної земельної ділянки, а також порушення меж(накладення, перетин суміжних земельних ділянок) експерт не змозі у зв`язку із відсутністю документації із землеустрою та правовстановлюючих документів у ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 . Експерт також вказав, що не вбачається за можливе встановити ймовірне порушення(розорення) грунтової дороги, оскільки виникає необхідність встановлення дійсних меж інших земельних ділянок, що також прилягають до даної дороги, а також встановлення дійсної ширини дороги, що могла регламентуватись за наявності генерального плану забудови житлового кварталу, де розташована присадибна ділянка ОСОБА_1 .

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Будь-яких доказів того, що позивач з метою розширення спірної земельної ділянки розорала частину проїзної дороги та обмежує можливість проїзду для мешканців села відповідачем суду не надано, а тому вказані твердження відповідача є голослівними та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Посилання відповідача на те, що позивач користується двома різними земельними ділянками площею 0,15 га, одна з яких прилягає до її присадибної ділянки по АДРЕСА_1 , а інша знаходиться у межах земельного масиву Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області «на Пушку» і саме ця ділянка була надана їй у користування згідно рішення сільської ради №82 від 23.04.1996 року, суд до уваги не бере, оскільки вони жодним чином не спростовують правомірність використання позивачем спірної земельної ділянки, яка підтверджена рішенням суду від 02.09.2009 року та не є перешкодою для набуття нею права власності в порядку бозплатної приватизації на вказану ділянку.

Будь-яких інших доказів в обґрунтування поданих заперечень відповідачем суду не надано.

У відповідності до ст..263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», № 4909/04, п. 58, від 10.02. 2010 року).

З урахуванням наведених обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та вважає, що вони підлягають до задоволення у повному обсязі шляхом зобов`язання відповідача Смиковецьку сільську раду Тернопільського району Тернопільської області передати ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність в порядку приватизації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га по АДРЕСА_1 , що в даному випадку, на переконання суду, є належним способом захисту прав позивача, враховуючи, що відповідач неодноразово відмовляв позивачу в реалізації її прав на спірну земельну ділянку.

Крім цього, зважаючи на вимоги ч.1 ст.141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 551,20 грн. сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.13,19,41, 142-144 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.12, ,80, 116, 118, 122 ЗК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Зобов`язати Смиковецьку сільську раду Тернопільського району Тернопільської області передати ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність в порядку приватизації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га по АДРЕСА_1 .

Стягнути із Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області в користь ОСОБА_1 551,20 гривень сплаченого позивачем судового збору.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Смиковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, адреса: вул. Л. Українки, 1, с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області, код 14052940.

Головуючий суддя

. Л. Дзюбич