ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2019

Справа № 910/5622/18

За позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АН Царьград»

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васько Альбіна Василівна

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національний банк України

про визнання недійсним договору іпотеки

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача - Палієнко А.В. (адвокат)

від відповідача - Каба Д.В. (адвокат)

від третьої особи-1 Дзенік С.І. (адвокат)

від третьої особи-2 не з`явились

від третьої особи-3 не з`явились

від третьої особи-4 не з`явились

В судовому засіданні 05.11.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, представників сторін було повідомлено, що повне рішення буде складено 19.11.2019 року, проте через завантаженість суду протягом відповідного періоду та відпустку судді повне рішення було складено та підписано 03.12.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

05 травня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 05.05.2018 року до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсним договір іпотеки №972-260412/1, укладений 27 квітня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір за своїм змістом суперечить вимогам ст.ст. 207, 215, 216 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним. Позивач вказує на те, що договір іпотеки від його імені було підписано Березовським Ростиславом Федоровичем на підставі підробленої довіреності від 20.06.2011 року, факт підробки вказаної довіреності підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2017 року у справі №761/42364/17.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, надав суду пояснення, відповідно до яких вказує на недоведеність позивачем підстав недійсності оспорюваного договору та на схвалення позивачем в подальшому оспорюваного договору іпотеки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 року у справі № 910/5622/18 позовну заяву б/н від 05.05.2018 року Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД» до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» про визнання недійсним договору іпотеки залишено без руху, надано Приватній компанії з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД» строк до 29.05.2018 року для виправлення встановлених судом недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5622/18, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.06.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 року повідомлено сторін, що судове засідання у справі призначене на 26.06.2018 року не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці, судове засідання призначено на 06.07.2018 року.

В підготовчому засіданні 06.07.2018 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання відкладено на 09.08.2018 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АН Царьград».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/5622/18 до судового розгляду по суті, судове засіданні призначено на 13.09.2018 року.

В судових засіданнях 13.09.2018 року та 04.10.2018 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 року постановлено повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні, продовжити підготовче засідання у цьому ж судовому засіданні, залучити до участі у справі № 910/5622/18 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васько Альбіну Василівну, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України та відкласти підготовче засідання на 23.10.2018 року. Також, даною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи.

В підготовчих засіданнях 23.10.2018 року та 13.11.2018 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 року повідомлено сторін, що судове засідання у справі призначене на 27.11.2018 року не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді у відрядженні, підготовче засідання призначено на 06.12.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання відкладено на 27.12.2018 року та витребувано у Шевченківського районного суду міста Києва засвідчену копію належної якості висновку експерта № 8-4/1979 від 17.10.2017 року Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.

В підготовчих засіданнях 27.12.2018 року та 29.01.2019 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 року замінено відповідача у справі № 910/5622/18 - Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста», підготовче засідання відкладено на 19.02.2019 року.

В підготовчому засіданні 19.02.2019 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 року підготовче засідання відкладено на 19.03.2019 року.

В підготовчому засіданні 19.03.2019 року судом оголошувалася перерва.

04.04.2019р. позивач звернувся до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, ухвалою суду від 10.04.2019р. в задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року підготовче засідання відкладено на 05.09.2019 року, зупинено провадження у справі № 910/5622/18 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги.

15.08.2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» надійшло повідомлення про зміну найменування відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».

В підготовчому засіданні 05.09.2019 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 17.09.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/5622/18 до судового розгляду по суті на 01.10.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 року змінено найменування відповідача у справі № 910/5622/18 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».

В судовому засіданні 01.10.2019 року представник відповідача звернувся до суду з заявою про відвід судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 року визнано відвід судді Коткова О.В. від розгляду справи № 910/5622/18 необґрунтованим, зупинено провадження у справі № 910/5622/18 до вирішення питання про відвід судді Коткова О.В., заяву про відвід судді Коткова О.В. від розгляду справи № 910/5622/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву про відвід судді Коткова О.В. від розгляду справи № 910/5622/18 передано на розгляд судді Головіній К.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 року (суддя Головіна К.І.) відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» від 01.10.2019 року про відвід судді Коткова О.В. у справі № 910/5622/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 29.10.2019 року.

В судовому засіданні 29.10.2019 року судом оголошувалася перерва до 05.11.2019 року.

В судовому засіданні 05.11.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 05.11.2019 року заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що договір про надання правової допомоги був укладений на передодні судового засідання, у зв`язку із цим представник ТОВ «АН Царьград» не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи. В задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено, з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ :

26.04.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк», як банком, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АН Царьград», як позичальником, укладено кредитний договір № 565-260412.

На виконання п. 2.1. кредитного договору № 565-260412 від 27 квітня 2012 року між ПАТ «Європейський газовий банк» та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД» укладено договір іпотеки № 972-260412/1, відповідно до п. 1.1. якого, останній забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 565-260412 від 26.04.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АН Царьград» (позичальник), що надалі іменується боржник, а також всіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору, за умовами якого іпотекодержатель надає боржнику кредит в сумі 53 355 000,00 грн. на визначених кредитним договором умовах.

Від імені позивача вказаний договір іпотеки було підписано Березовським Ростиславом Федоровичем, який діяв на підставі довіреності від 20.06.2011 року, засвідченої Джоном Г. Пейном, адвокатом 22.06.2011 року, апостиль Королівства Великобританії та Північної Ірландії в м. Лондон № I916462 від 23.06.2011 року, Печатка Міністерства закордонних справ і у справах співдружності, підпис Г. Маршалл.

В п. 1.3. договору іпотеки визначено, що предметом іпотеки за цим договором є нежиле приміщення № 16 (шістнадцять), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (Печерський, Голосіївський, Шевченківський райони), буд. 5 (п`ять), третій поверх, загальною площею 976,3 кв.м, номер об`єкта по реєстру прав власності на нерухоме майно 33845262 та належать іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого Позняковою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.11.2005 року, за реєстровим № 5408, право власності зареєстровано в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна « 01» грудня 2005 року та записано в реєстрову книгу №Д16П-239 за реєстровим №5476-П, реєстраційне посвідчення № 005935.

27.12.2017 року Шевченківським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу у справі № 761/42364/17 про закриття кримінального провадження №12017100100009435.

Відповідно до положень частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент винесення рішення у даній справі) ухвала про закриття кримінального провадження, яка набрала законної сили, є обов`язковою для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, в питанні чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2017 року у справі № 761/42364/17 встановлено, зокрема, наступне:

« ОСОБА_1 повідомлено про підозру з огляду на те, що він 22.04.2011р., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , прийняв пропозицію іншої особи щодо сприяння у видачі довіреності на представлення інтересів іноземної компанії «Brumberg LTD» (Великобританія, Лондон, №5567378) в Україні.

У зв`язку з цим у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на вчинення підробки довіреності на представлення інтересів вказаної компанії в Україні.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. о 13.00 год., перебуваючи поблизу АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 вступив у злочинну змову із невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої ви виділені в окреме провадження…, та запропонував останньому за грошову винагороду підробити довіреність на представлення інтересів Іноземної компанії «Brumberg LTD».

Підозрюваний, 26.06.2011 у готелі «Хрещатик» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 19, поставив у вищевказаній довіреності вигадані підписи від імені директора «Brumberg LTD» «AndreasOcker», міністра закордонних справ і у справах співдружності Об`єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії «G Marshall» та адвоката «John H. Payne LL.B», крім цього виконав рукописний цифровий текст від імені адвоката «John H. Payne LL.B».

Згідно з висновком експерта від 17.10.2017 №8-4/1979 підписи від імені директора «Brumberg LTD» «AndreasOcker», міністра закордонних справ і у справах співдружності Об`єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії «G Marshall», адвоката «John H. Payne LL.B» та рукописний цифровий текст від імені адвоката «John H. Payne LL.B» виконано ОСОБА_2 .

Дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 358 КК України, оскільки останній своїми умисними діями вчинив підробку офіційного документа, який посвідчується установою, яка має право посвідчувати такі документи і який надає права, з метою використання такого документа іншою особою.

Факт вчинення підозрюваним ОСОБА_2 зазначеного кримінального правопорушення підтверджується доказами, зібраними в ході досудового розслідування.»

Позивач вказує на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у ОСОБА_3 , як на підставу недійсності договору іпотеки № 972-260412/1 від 27.04.2012 року, оскільки довіреність від 20.06.2012 року, на підставі якої діяв ОСОБА_4 Р .Ф. , було підроблено.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що обставини, встановлені ухвалою у кримінальній справі № 761/42364/17 щодо громадянина ОСОБА_2 не можуть бути преюдиційними при розгляді даної справи про недійсність договору іпотеки, позивачем не доведено фактів, наведених в позовній заяві, позивач в подальшому схвалив спірний договір іпотеки шляхом укладення договорів про внесення змін та вчинення реєстраційних дій щодо предмету іпотеки, відповідач під час укладення оспорюваного договору іпотеки не знав і не міг знати про можливу підробку довіреності. Також відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Надаючи оцінку ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2017 року у справі № 761/42364/17 про закриття кримінального провадження і звільнення від кримінальної відповідальності, суд дійшов висновку, що обставини, встановлені у даній ухвалі, не можуть бути прийняті до уваги під час розгляду даної справи, оскільки вказані обставини встановлені виключно щодо ОСОБА_2 , який не є ані стороною оскаржуваного договору іпотеки, ані представником сторони вказаного договору. Також, обставини даної справи не стосуються правових наслідків дій чи бездіяльності громадянина ОСОБА_2 , оскільки він не підписував оскаржуваний договір іпотеки від імені Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД». Тобто, у даному випадку висновки суду, наведені у вищезгаданому судовому рішенні, не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи.

Крім того, зі змісту ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2017 року у справі № 761/42364/17, на яку позивач посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, слідує, що вона не містить ідентифікуючих даних довіреності, на підставі якої було укладено оскаржуваний договір іпотеки, крім особи довірителя, що позбавляє суд можливості стверджувати, що наведені в даній ухвалі обставини стосуються саме довіреності, виданої 20.06.2011 року Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД.» на ім`я ОСОБА_3 .

Щодо копії висновку експерта від 17.10.2017 року № 8-4/1979 суд зазначає наступне.

Статтею 98 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до висновку експерта як доказу у справі. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Отже, з наведеної норми слідує, що висновок експерта є належним доказом лише за умови його надання в оригіналі.

Тоді як, наявні в матеріалах справи висновки експертизи вказаній вимозі не відповідають.

Більше того, наявні в матеріалах справи копії висновку експерта від 17.10.2017 року № 8-4/1979, в розумінні ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, не є ані висновком експертизи, що призначена судом в даній справі, ані висновком, наданим на замовлення учасників справи. Будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.

При цьому, суд відмічає, що листом № 27833/2018/1-кп/761/1866/2017 від 29.05.2018 року (у відповідь на заяву щодо отримання оригіналу довіреності) Шевченківський районний суд міста Києва повідомив представнику Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД.» наступне:

«Відповідно до інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення предметом підробки виступала довіреність на представлення інтересів Іноземної компанії «Brumberg LTD» (Великобританія, Лондон, № 5567378), у якій підозрюваний проставив вигадані підписи від імені директора «Brumberg LTD» «Andreas Ocker», міністра закордонних справ і у справах співдружності Об`єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії «G Marshall» та адвоката «John H.Payne LL.B», крім цього виконав рукописний цифровий текст від імені адвоката «John H.Payne LL.B».

Наведене свідчить, що вказана довіреність є підробленим документом, через що виключається йог використання у цілях, відмінних від завдань кримінального провадження.

Оскільки зазначена довіреність є підробленим документом, відсутній її володілець, тобто особа, яка може володіти цим документом на законних підставах.

Викладені обставини унеможливлюють задоволення Вашого клопотання.».

Отже, виходячи зі змісту вищенаведеного листа № 27833/2018/1-кп/761/1866/2017 від 29.05.2018 року Шевченківського районного суду міста Києва та за відсутності оригіналу довіреності Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД» від 20.06.2011 року на ім`я ОСОБА_3 суд позбавлений був можливості призначити судову почеркознавчу експертизу в межах даної справи, оскільки проведення судової експертизи можливе лише за наявності оригіналу об`єкту дослідження.

Натомість, дослідивши довіреність, видану 20.06.2011 року Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД.» на ім`я ОСОБА_3 , суд зазначає, що остання містить всі необхідні реквізити для даного одностороннього правочину, що визначені ст.ст. 245- 247 Цивільного кодексу України, та легалізована у відповідності до положень Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року шляхом проставлення апостилю.

При цьому, згідно зі ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 року у справі № 908/6214/14, від 12.06.2019 року у справі № 922/2178/18 та від 01.10.2019 року у справі № 910/8287/18.

Суд зазначає, що матеріали справи містять договір про внесення змін до договору іпотеки від 06.03.2014 року, який було підписано представником Березовським Ростиславом Федоровичем на підставі іншої довіреності, виданої Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД.» 29.07.2013 року. Вказаний договір позивачем не оскаржується, як і довіреність, на підставі якої його було підписано представником. До того ж, суд відмічає, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що в день укладання позивачем договору про внесення змін до договору іпотеки від 06.03.2014 року, позивачем було здійснено перенесення інформації про право власності на іпотечне майно з Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33845262, реєстратор: Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 308218780000, номер запису про право власності: 4899381).

На переконання суду, вказані дії позивача свідчать, що ним було схвалено оскаржуваний договір іпотеки, що виключає можливість визнання його недійсним з підстав відсутності повноважень представника на його підписання.

Суд відзначає, що частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Разом з цим, в абз. 2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з третьою особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши розумну обачність, знати про це.

Отже, договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях представника юридичної особи. Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 92 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 904/9795/16.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів визнання недійсною довіреності від 20.06.2011 року, виданої Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Брумберг ЛТД.» Березовському Ростиславу Федоровичу станом на дату укладення оскаржуваного договору іпотеки. Водночас, позивачем не доведено обізнаності чи можливості обізнаності відповідача щодо можливої відсутності у представника позивача повноважень на підписання оскаржуваного договору іпотеки, оскільки матеріали справи зворотного не містять.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що за результатами розгляду справи, не доведено позивачем і судом не встановлено, визначених вимогами чинного законодавства підстав для визнання недійсним договору іпотеки № 972-260412/1 від 27.04.2012 року, як і не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення оскаржуваного договору.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

У статті 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і прокурором, який звертається до суду із заявою про захист державних інтересів.

Суд виходить з того, що стаття 261 Цивільного кодексу України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права й обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).

Водночас, в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.12.2019р.

Суддя О.В. Котков