РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2019 року

м. Рівне

Справа № 559/2240/17

Провадження № 22-ц/4815/1429/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Боймиструка С. В., Бондаренко Н. В.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л. В.

учасники справи:

позивачі за первинним позовом - відповідачі за зустрічним позовом:

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

відповідач за первинним позовом - позивач за зустрічним позовом:

ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Іваницької Наталії Олександрівни на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 вересня 2019 року у складі судді Ральця Р. В., ухвалене в м. Дубно Рівненської області о 13 год. 10 хв., повний текст рішення складено 16 вересня 2019 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів (суми боргу, процентів за користування позикою, відсотків). В обґрунтування позовних вимог вказував, що 10.03.2003 року між його батьком, ОСОБА_5 , та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої остання позичила грошові кошти в сумі 600 доларів США під 20% річних. Його батько, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли усі права та обов`язки, що належали померлому як спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Зокрема, до її складу увійшли права його батька як кредитора відносно повернення ОСОБА_4 як боржником грошових коштів згідно вищезазначеної розписки (договору позики). Після смерті батька, він, його мама - ОСОБА_3 та сестра - ОСОБА_2 вступили у свої законні права як спадкоємці, подавши відповідну заяву про прийняття спадщини, оформили договір про поділ спадкового майна та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом відповідно до умов договору. На право вимоги померлого щодо повернення вищевказаних грошових коштів ні його мама, ні сестра не претендують. Факт отримання відповідачкою грошових коштів підтверджується її підписом на договорі позики (розписці). Строк повернення позики (договором позики) не встановлений. Згідно претензійної вимоги від 08.08.2017 року, яку ОСОБА_4 отримала 14.08.2017 року, він попереджав відповідачку, що вищеописані відсотки ним будуть стягуватись, якщо вона в добровільному порядку не сплатить позичену нею грошову суму. Крім того, він пропонував їй, що в разі неможливості виплати вказаної суму боргу, відповідно до умов договору позики («я віддаю земельний пай сертифікат серія РВ №0102988»), укласти з ним безстроковий та безкоштовний договір емфітевзису земельних ділянок загальною площею 2.4072 га (кадастровий номер 5621681200:09:002:0118 та 5621681200:10:004:0338), які належать їй згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД №240934 від 02.06.2008, та який був виданий на підставі зазначеного у договорі позики сертифіката. Проте відповіді на претензійну вимогу не надійшло. Згідно заяви про зменшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі 25100, 11 грн.

ОСОБА _2 , ОСОБА_3 подали до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області позов до ОСОБА_4 , в якому просять стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 23348, 81 грн., на користь ОСОБА_3 - 23348, 81 грн. боргу, процентів за користування позикою та відсотків.

ОСОБА _4 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів; задовольнити її позов про визнання правочину удаваним та нікчемним, визнавши розписку від 10.03.2003 року ОСОБА_4 про отримання у борг коштів у ОСОБА_5 удаваним правочином, що насправді приховує вчинений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 10.03.2003 року договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю); встановити недійсним насправді вчинений правочин 10.03.2003 року купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю) між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , як такого, що суперечить законодавству; стягнути з відповідачів на її користь всі судові витрати у справі, згідно поданих квитанцій та розрахунків.

Позовні заяви об"єднані та розглянуті в одному провадженні.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 вересня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів (суми боргу, процентів за користування позикою, відсотків) відмовлено за безпідставністю.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та недійсним задоволено частково. Визнано розписку від 10 березня 2003 року ОСОБА_4 про отримання коштів у ОСОБА_5 удаваним правочином, що насправді приховує вчинений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 10 березня 2003 року договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю). Встановлено недійсним насправді вчинений правочин 10 березня 2003 року купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю) між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , як такого, що суперечить законодавству. В задоволені решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів (суми боргу, процентів за користування позикою, відсотків) відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 гривні 80 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 3500 гривень, а всього 4204 гривні 80 копійок.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване наявністю належних, достовірних та необхідних доказів на підтвердження того, що розписка від 10 березня 2003 року ОСОБА_4 про отримання коштів у ОСОБА_5 є удаваним правочином, який насправді приховує вчинений між ними договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю), що, в свою чергу, тягне за собою визнання його недійсним на тій підставі, що він суперечить законодавству.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокат Іваницька Н. О. оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на відсутність будь-яких доказів, якими б сторони обґрунтовували свої доводи і позиції. Звертає увагу, що суд взяв до уваги лише усні пояснення ОСОБА_4 , а докази та пояснення апелянтів судом безпідставно проігнорував. Вказує, що ні про які продукти харчування домовленостей між померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не було, остання не подала жодного доказу з цього приводу. Оригінали правовстановлюючих документів ні померлий ОСОБА_5 , ні його син ОСОБА_1 у ОСОБА_4 не забирали. Пояснює, що згідно розписки гарантом сплати позичених коштів в розмірі 600 доларів США мав стати земельний пай, право позивачки на який посвідчувався сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія РВ №0102988 від 25.09.1996 року, виданого Дубенською РДА. Лише 02.06.2008 року вказана земельна частка (пай) набула статусу земельної ділянки відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД №240934, виданого Дубенською РДА, а довіреність, яку ОСОБА_4 видала на ім`я ОСОБА_1 датована лише 20.08.2008 року, тобто вже після того, як було оформлено усю земельно-технічну документацію та правовстановлюючі документи на вказаний земельний пай (дві земельні ділянки). Крім того, згідно витягів з ДРРП № 94334861 від 11.08.2017р. та № 95771591 від 30.08.2017 р., які ОСОБА_4 додала до свого позову, право власності на ці земельні ділянки зареєстровано на підставі оригіналу Державного акта, а не його завіреної копії. Також не було подано жодного доказу на підтвердження користування земельною ділянкою (паєм) ОСОБА_4 протягом 2003-2017 років померлим ОСОБА_5 та членами його сім`ї після його смерті. ОСОБА_1 лише підтвердив в судовому засіданні, що він користувався даною земельною ділянкою останні 3-4 роки, за погодженням про це із ОСОБА_4 , яка отримувала за це усі роки зерно і таким чином хотіла відтермінувати сплату боргу, оскільки грошових коштів у неї не було. Земельна ділянка ОСОБА_4 знаходилася серед масиву посеред з іншими земельними ділянками ОСОБА_1 , які він обробляв, тому і дану земельну ділянку заразом обробляв. Жоден із апелянтів, зокрема і ОСОБА_1 , на якого була видана 20.06.2008 року довіреність, про яку він навіть не знав перші роки, не здавав вищевказані земельні ділянки в оренду і ніколи не отримував за це плату. ОСОБА_4 подала до суду довідку № 109 від 20.11.2017 року, згідно якої вона особисто уклала договір оренди землі від 08.08.2017 року з ТОВ «Дубенський Край». У вимозі від 08.08.2017 року ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_4 повернути позичені грошові кошти, а лише після їх не повернення укласти договір емфітевзису, тобто користування земельною ділянкою. Проте, судом така вимога помилково була сприйнята як ознака удаваності правочину. Вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .. Із наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів (суми боргу, процентів за користування позикою, відсотків), а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та недійсним - відмовити повністю.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_4 вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу відхилити.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Вербською сільською радою Дубенського району Рівненської області 14.12.2008р. (а.с. 10). Спадкоємці вступили у свої права, оформили договір про поділ спадкового майна та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом відповідно до умов договору (а.с. 27-30).

ОСОБА _4 за життя спадкодавця ОСОБА_5 написала розписку, яку передала останньому, і в якій, зокрема, зазначила, що 10 березня 2003 року позичила під 20% річних 600 доларів у ОСОБА_5 і в разі невиплати даної суми віддає земельний пай сертифікат серія РВ № 0102988 (а.с. 7).

У серпні 2017 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_4 вимогу про повернення грошових коштів відповідно до розписки від 10 березня 2003 року, а саме: 600 доларів США основної суми позики, 20% за користування позикою в сумі 1740 доларів США та інфляційні втрати. У вимозі зазначив, що у розписці не визначено строк дії договору позики, а тому має повернути кошти протягом тридцяти днів, а в разі неможливості повернути кошти пропонував укласти з ним як спадкоємцем безстроковий безоплатний договір оренди земельних ділянок, (емфітевзис) площею 2.4072 га (кадастровий номер 5621681200:09:002:0118 та 5621681200:10:004:0338), які належать ОСОБА_4 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД №240934 від 02.06.2008 і який був виданий на підставі зазначеного у розписці сертифіката (а.с. 8).

ОСОБА _2 та ОСОБА_3 претензій до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів (суми боргу, процентів за користування позикою, інфляційних втрат) за розпискою не направляли та не встановлювали строк повернення позики. Подали до суду позов, в якому просили стягнути з відповідачки на їх користь по 5 492 гривень основного боргу, що складає 1/3 частину суми позики за розпискою від 10 березня 2003 року; 16 383, 46 грн. на кожного - 20 % за користування цією позикою; по 203,17 грн. - 3% річних за невиконання грошового зобов"язання, та судові витрати.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обґрунтовували свої вимоги наявним у них після смерті батька правом вимоги до ОСОБА_4 щодо повернення нею як боржником грошових коштів згідно вищезазначеної розписки, котрою оформлено договір позики, а також зазначили, що відповідачкою не було надано жодної відповіді на письмову претензійну вимогу ОСОБА_1 ..

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та обгрунтовуючи вимоги зустрічного позовну, ОСОБА_4 зазначала, що на момент написання розписки батько позивачів був головою КСП "Україна", орендував її земельну ділянку з 1999 року і 10 березня 2003 року запропонував продати йому землю, на що вона погодилась через скрутне матеріальне становище. Однак, через заборону відчуження земельних паїв, написала розписку про отримання від ОСОБА_5 . 600 доларів, чи американських чи якихось інших не знає, тому що ніякої передачі коштів не було, а, надавши ОСОБА_5 розписку, набула право протягом року безкоштовно отримувати продукти харчування у місцевому колгоспному магазині на суму 3000 гривень. З позовом про витребування коштів спадкоємці ОСОБА_5 звернулисть після того, як вона уклала договір оренди земллі з ТзОВ "Дубенський край".

Аргументуючи свої вимоги та заперечення щодо відсутності факту позики коштів, ОСОБА_4 , як на докази, посилалась на те, що для гарантії того, що вона передає ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, 4 лютого 2002 року написала заповіт, що земельну ділянку на випадок смерті вона заповідає ОСОБА_5 . Окрім цього, 20 червня 2008 року видала ОСОБА_1 довіреність на право володіння та відчуження земельної ділянки. Розписки про отримання коштів з умовою передати йому земельний пай ОСОБА_5 відбирав у всіх власників земельних паїв села, якими він користувався.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 свої доводи підтвердила належними доказами.

Із тексту розписки від 10 березня 2003 року видно, що сторони договору не обумовили, в якій саме валюті вчинено позику і коли позика має бути повернута. Разом з тим, умовою договору передбачено віддати земельний пай за номером сертифікату РВ 0102988 (а.с.7).

В матеріалах справи є копія заповіту від 4 лютого 2002 року, складеного ОСОБА_4 , відповідно до якого остання на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_5 належний їй на праві власності земельний пай за номером сертифікату РВ 0102988 . Заповіт посвідчений секретарем Вербської сільської ради Дубенського району та зареєстровано в реєстрі під № 25 (а.с.7).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі дорвіреностей 6 липня 2017 року приватним нотаріусом Бадаліс Ж. П. за заявою ОСОБА_4 припинено дію довіреності від 20.06.2008 року за реєстровим № 3995, видану ОСОБА_4 на ім"я ОСОБА_1(а.с.45,45 зворот).

Вимогу про укладення безстрокового та безоплатного договору оренди земельних ділянок, що набула у власність ОСОБА_4 за земельними сертифікатом РВ № №0102988, в разі неповернення коштів, містить також претензія позивача ОСОБА_1 , направлена ОСОБА_4 08.08.2017 року.

08.08.2017 року ОСОБА_4 укладено та зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та інших речових прав договір оренди земельної діолянки з ТзОВ "Дубенський край"(а.с.47).

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою документально оформлюють правочин, проте насправді між ними встановлюються інші правовідносини, ніж передбачені цим правочином.

Отже , оскільки згідно до ч.1 ст. 202, ч.3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі всіх сторін при укладенні договору позики та з`ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним ( ст. 235 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є:

1. введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;

2. свідомий намір невиконання зобов`язань договору;

3. приховування справжніх намірів учасників правочину.

Більше того, ознака вчинення фіктивного правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.

Зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та нікчемним обґрунтований тим, що її розписка від 10.03.2003 року про отримання у борг коштів у ОСОБА_5 є удаваним правочином, що насправді приховує договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю), який, у свою чергу, є недійсним, оскільки купівля-продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю) суперечить чинному законодавству України.

Проаналізувавши обставини справи та норми закону, які підлягають застосуванню при їх врегулюванні, апеляційний суд приходить до переконання, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 10 березня 2003 року при написанні розписки був прихований реально вчинений правочин, спрямований на передачу в користування ОСОБА_5 належних ОСОБА_4 на праві власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 2.4072 га (кадастровий номер 5621681200:09:002:0118 та 5621681200:10:004:0338) згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД №240934 від 02.06.2008 року.

Додатково на це вказує також письмова вимога позивача ОСОБА_1 від 08 серпня 2017 року, у якій він запропонував ОСОБА_4 укласти із ним безстроковий та безкоштовний договір емфітевзису земельних ділянок загальною площею 2,4072 га (кадастровий номер 5621681200:09:002:0118 та 5621681200:10:004:0338), яку він направив ОСОБА_4 зразу ж після того, як вона уклала договір оренди землі з ТзОВ "Дубенський край".

Наведені обставини вказують на те, що насправді між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 10 березня 2003 року відбувся і був прихований розпискою договір, за яким ОСОБА_5 отримав право користуватись земельними паями та гарантію, що ОСОБА_4 , надавши йому в користування землю, не змінить умов такої угоди і не буде вимагати повернення земельної діялянки.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 235 ЦК України.

З огляду на зазначене, у спадкодавця ОСОБА_5 на час його смерті не виникло права вимоги до ОСОБА_4 за договором позики, оскільки коштів він їй не передавав і такий договір є недійсним, а тому відсутні законні підстави для звернення з вимогою до ОСОБА_4 про стягнення коштів у спадкоємців ОСОБА_5 ..

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов"язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Суд першої інстанції, задовольняючи зустрічні позовні вимогим, прийшов до висновку, що фактично між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був вчинений договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Апеляційний суд з таким висновком погодитись не може.

Відповідно до до статті 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У 2001 році Верховною Радою України ухвалений мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, передбачений Розділом 10 п.15 Перехідних положень Земельного Кодексу України, який продовжувався щорічно і діє, згідно останніх внесених змін Законом України від 20.12.2018 року №2666-VIII (набрав чинності 07.02.2019 р.) до 1 січня 2020 року.

Висновок суду першої інстанції про те, що написанням розписки фактично був вчинений договір купівлі-продажу земельної ділянки суперечить вищезазначеним нормам закону, так само як висновок суду в оскаржуваному рішенні про визнання недійсним договору купівлі- продажу земельної ділянки недійсним, оскільки такий договір сторонами вчинений не був в силу вимог ст. 657 ЦК України.

За частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд має визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Не може залишатись чинним рішення в частині відшкодування з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судових витрат, оскільки процесуальне законодавство не передбачає солідарного відшкодування судових витрат особі, на користь якої ухвалено рішення. Судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 пропорційно з кожного.

Обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції попри правильне встановлення обставин справи були невірно застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору за зустрічним позовом, в зв`язку із чим рішення підлягає скасуванню частково з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 .

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Іваницької Наталії Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 вересня 2019 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та недійсним та солідарного стягнення судових витрат - скасувати.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та недійсним задовольнити частково.

Визнати недійсним договір позики від 10 березня 2003 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

В решті позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_5 , адреса АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНКОПП НОМЕР_6 , адреса АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_7 , адреса АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати в сумі по 1401 (одна тисяча одна) гривня 60 копійок з кожного.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Боймиструк С. В.

підпис Бондаренко Н. В.

Копія вірна: суддя

Рівненського апеляційного суду Ковальчук Н. М.