ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 р.

Справа № 520/5806/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бершова Г.Є.

суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці ДФС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 (суддя Бабаєв А.І., м. Харків), повний текст складено 12.09.19) по справі № 520/5806/19

за позовом ОСОБА_1

до Харківської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської митниці Державної фіскальної служби, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці ДФС, прийняте у формі Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 807120/2019/00077 від 14.05.2019 р., яким відмолено ОСОБА_1 у пропуску через митний кордон України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 807120/2019/00077 від 14.05.2019 року, на думку позивача, є протиправною та підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці Державної фіскальної служби, прийняте у формі Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 807120/2019/00077 від 14.05.2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у пропуску через митний кордон України.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 р. та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні позивач та його представник просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений заздалегідь та належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника , перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.05.2019 року позивач перетинав митний кордон України через митний пост «Щербаківка» (Гоптівка) на власному транспортному засобі р.н. НОМЕР_1 марки HYUNDAI VERNA.

Під час перетинання кордону позивач надав заповнену митну декларацію на транспортний засіб особистого користування, зазначивши митний режим «тимчасове ввезення».

Проте, в переміщенні вищевказаного транспортного засобу було відмовлено, про що міститься відповідна позначка в митній декларації.

Так, 14.05.2019 року посадовою особою Харківської митниці ДФС відмовлено у пропуску через митний кордон України громадянину Російської федерації ОСОБА_1 , про що складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807120/2019/00077. В картці відмові роз`яснено, що для ввезення громадянином-резидентом в режимі «тимчасове ввезення» транспортного засобу р.н. НОМЕР_1, марки HYNDAI VERNA, VIN код: НОМЕР_3 необхідно сплатити всі митні платежі, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Так, контролюючий орган, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку, що позивач є резидентом у розумінні Митного кодексу України, а тому у випадку перетину ним кордону на транспортному засобі іноземної реєстрації йому необхідно сплатити всі платежі як при імпорті, згідно з ч.4 ст.380 МК України.

Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого рішення, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.380 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу. Транспортні засоби, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД, та причепи до них, що класифікуються за товарною позицією 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які ввозяться громадянами-резидентами у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за укладеними трудовими договорами з підприємствами-нерезидентами, що підтверджується документами відповідних компетентних органів країни реєстрації підприємства-нерезидента, для цілей цього Кодексу вважаються транспортними засобами особистого користування. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України таких транспортних засобів дозволяється на строк до 10 діб за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Строки, передбачені абзацами першим, другим, третім та п`ятим цієї частини, можуть бути продовжені органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Громадяни-резиденти, які перебувають на тимчасовому консульському обліку в консульській установі України за кордоном, мають право тимчасово ввозити на митну територію України під письмове зобов`язання про зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, один транспортний засіб особистого користування, що класифікується за товарною позицією 8703 (крім товарної підпозиції 8703 10) згідно з УКТ ЗЕД, та причіп до нього, що класифікується за товарною підпозицією 8716 10 згідно з УКТ ЗЕД (за умови ввезення разом із транспортним засобом), на строк, що не перевищує 60 днів протягом одного календарного року (який може бути як безперервним, так і з перервами), без сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Зазначені транспортні засоби можуть бути тимчасово ввезені на митну територію України за умови подання органу доходів і зборів документів, що підтверджують право власності громадянина на такі транспортні засоби та їх реєстрацію на території відповідної країни.

Згідно з п.5 ч.1 ст.282 МК України у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами з питань оподаткування, при ввезенні на митну територію України або вивезенні за її межі від оподаткування митом звільняються товари, що ввозяться в Україну або вивозяться з України для офіційного і особистого користування особами, які відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і законів України користуються правом ввезення в Україну та вивезення з України таких товарів зі звільненням від сплати мита.

Частиною 2 статті 380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення транспортних засобів особистого користування через митний кордон України. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.

Відповідно до п.п. «в» п.33 ч.1ст.4 МК України нерезиденти це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

Згідно з п.п. «в» п.50 ч.1ст.4 МК України резиденти фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

Відповідно до п. 45 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).

Отже, обов`язковими умовами для визначення резиденції для України за постійним місцем проживання є: проживання на території України не менш одного року, відсутність постійного місця проживання на території інших держав, окрім України, намір проживати на території України протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, не мати в Україні службових обов`язків або зобов`язань за договором.

Тобто, норми митного законодавства, не пов`язують визначення резиденції для України за постійним місцем проживання виключно з посвідкою на постійне проживання в Україні, як про це зазначає відповідач, а чітко вказують, які елементи повинні бути доведені при визначенні такого статусу і відсутність хоча б одного з них виключає такий статус.

Щодо посилань відповідача на п. 17 ч.1 ст. 1 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», колегія суддів зазначає наступне.

Вказана норма дає лише визначення самої посвідки як документу, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні, однак не встановлює факту самого постійного місця проживання в Україні й не виключає такого постійного місця проживання в іншій державі та самого ж визначення постійного місця проживання даний нормативно-правовий акт не дає.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність вищевказаних посилань відповідача.

За таких обставин, наявність посвідки на постійне проживання надає іноземцю право на постійне проживання в України, а не встановлює факту самого постійного місця проживання в Україні й не виключає такого постійного місця проживання в іншій державі.

Так, позивачем на підтвердження постійного місця проживання в іноземній державі, а саме в Російській Федерації, надано до суду першої інстанції паспорт Російської Федерації, в якому мається відмітка про реєстрацію, АДРЕСА_1 .

Отже, позивач має місце постійного проживання в Російській Федерації.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 1991 року по 2007 рік перебував на службі в МВС Російської Федерації, що підтверджується копією послужного списку, копією посвідчення про присвоєння пенсії за вислугою років, копією посвідчення серії НОМЕР_4 , копією посвідчення серії НОМЕР_5 .

Також, позивач є власником транспортного засобу, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію зареєстрований в Російській Федерації.

При цьому, відповідно до договору соціального найму житлового приміщення № 26 (с) від 29.10.2010 року позивач є наймачем квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується також витягом з Єдиного реєстру об`єктів капітального будівництва № 622 від 21.11.2012 року та відміткою про реєстрацію в паспорті громадянина Російської Федерації.

З 20.08.1988 року позивач перебуває у шлюбі з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту.

Крім того, позивач має доньку ОСОБА_3 та зятя ОСОБА_4 , які також є громадянами Російської Федерації та зареєстровані в м. Махачкала, що підтверджується паспортом громадянина Російської Федерації.

Також, позивачем вказано, що він приїзджав до України виключно з метою догляду своїх літніх батьків та будинку та зазначає, що вважає себе резидентом Російської Федерації..

Відповідачем не надано доказів наявності у позивача статусу резидента України, окрім наявності посвідки на право постійного проживання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено такого статусу позивача, як резидент України.

Отже, при недоведеності обставин, передбачених пунктом 50 статті 4 МК України, позивач не може бути резидентом в Україні.

Колегія суддів зазначає, що колізії, які виникають при тлумаченні понять «резидент» та «нерезидент», врегульовуються двосторонніми угодами (конвенціями) про уникнення подвійного оподаткування. В угодах про уникнення подвійного оподаткування, укладених Україною з іншими країнами, уточнюється, яким чином країни, що домовляються, будуть визначати, резидентом якої з них є та чи інша фізична або юридична особа.

Метою ж тимчасового ввезення є саме надання пільг для уникнення подвійного оподаткування.

У відповідності зі статтею 4 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, ратифікована 06.10.1995 р., визначено, що «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Договірної Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місця перебування, місця реєстрації або іншої аналогічної ознаки. Цей вираз разом з тим не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, лише якщо ця особа одержує доходи із джерел в цій Державі або у відношенні майна, що міститься в ній.

Якщо відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається таким чином: а) вона є резидентом тієї Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має більш тісні особисті і економічні зв`язки (центр життєвих інтересів); б) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає; в) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, громадянином якої вона є; г) якщо кожна з Договірних Держав вважає її своїм громадянином або якщо вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такої особи за взаємною згодою.

Виходячи із зазначених критеріїв, колегія суддів визнає, що наявність у позивача нерухомого майна, постійного житла, реєстрації, місця звичайного проживання, громадянства, сімейних зв`язків та центру важливих інтересів у РФ, і водночас відсутність зазначених обставин в Україні, переконливо свідчить про не резидентський статус позивача для України.

Таким чином, висновки контролюючого органу про те, що позивач є резидентом України є помилковим.

Відповідно до ч.1 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.08.2018 року по справі № 576/2162/16-а.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківської митниці Державної фіскальної служби прийняте у формі Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 807120/2019/00077 від 14.05.2019 року, яким відмолено ОСОБА_1 у пропуску через митний кордон України, скасовано правомірно судом першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської митниці ДФС - залишити без задоволення

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 по справі № 520/5806/19 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

Г.Є. Бершов

Судді

І.М. Ральченко В.В. Катунов

Постанова складена в повному обсязі 02.12.19.