^{_____________________________________________________________________________________________________________________}

Справа № 520/15324/19

Провадження № 2/520/4969/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2019 року

Київський районний суд м.Одеси

У складі головуючого судді Калашнікової О.І.

При секретарі Шеховцевій О.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Щеглової Євгенії Віталіївни - головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3 - заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_4 - начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відшкодування моральної шкоди,

Встановив :

Ухвалою Київського райсуду м.Одеси від 17.07.2019 року відкрите загальне позовне провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Щеглової Євгенії Віталіївни - головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3 - заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_4 - начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відшкодування моральної шкоди.

07.08.2019 року до суду надійшов відзив на позов від головного державного виконавця Щеглової Є.В.

15.08.2019 року відзив на позов надав начальник Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3. і представник ГТУЮ в Одеській області.

В сьогоднішньому судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав і доводив наступне: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Щеглова Є.В. з дозволу керівників ОСОБА_3 і ОСОБА_4 неправомірно винесла : 05.03.2019 року постанову про прийняття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-685\10, виданого Суворовським райсудом м.Одеси 06.05.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МарфінБанк» грошових коштів в сумі 501047 грн 98 коп; - 30.05.2019 року постанову про арешт коштів боржника в межах вищевказаного виконавчого провадження і арешт було накладено на рахунки, по яких позивач отримує пенсію і соціальні виплати. Неправомірні дії відповідачів спричинили йому - ОСОБА_1 моральну шкоду, розмір якої він визначив в суму 731109600 грн.

Відповідачі (їх представники) до суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені, причини неявки суду не повідомили.

У відзивах на позов ОСОБА_1 , відповідачі стверджували, що позов є недоведеним в частині вимог до державного виконавця, який під час примусового виконання судового рішення діяв у відповідності до приписів ЗУ «Про виконавче провадження» і ЗУ «Про державну виконавчу службу», а в частині вимог до керівника Управління ДВС і керівника ГТУЮ в Одеській області - позов є безпідставн.

Суд вивчив матеріали справи і встановив наступне:

Заочним рішенням Суворовського райсуду м.Одеси від 26.02.2010 року задоволено позовні вимоги ВАТ «Морський транспортний Банк» (нині ПАТ «МарфінБанк») про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_5 (позичальник) і ОСОБА_1 (поручитель) заборгованості за кредитним договором в сум 499097,98 грн та судових витрат в сумі 1950 грн, а всього - 501047,98 грн.

06.04.2010 року банк отримав виконавчі листи на примусове виконання рішення суду і надав їх до Другого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції. В 2012, 2013, 2014 роках виконавчі листи повертались стягувачу постановою державного виконавця з підстав, визначених п.4 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на той період часу). 14.07.2015 року державним виконавцем Другого Київського ВДВС - Ордатій Я.І. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-685\10, виданого 06.05.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошових коштів в сумі 501047,98 грн. 16.05.2016 року постановою державного виконавця Другого Київського ВДВС Ордатій Я.І. звернуто стягнення боргу на пенсію боржника - щомісячно 20% від пенсії боржника до повної сплати боргу.

05.03.2019 року на підставі постанови начальника управління ДВС ГТУЮ в Одеській області про передачу виконавчого провадження - виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-685\10 передано з Другого Київського ВДВС до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області і постановою від 05.03.2019 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Щеглова Є.В. прийняла його.

06.03.2019 року постановою державного виконавця накладено арешт на все майно боржника. На виконання постанови державного виконавця накладено арешт на 1\6 частину і 1\3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належать боржнику на праві власності.

30.05.2019 року державний виконавець винесла постанову про накладення арешту на грошових коштах , що містяться на всіх рахунках боржника в банках, крім коштів, що містяться на рахунках, накладання арешту та\або звернення стягнення на які заборонено.

05.07.2019 року державний виконавець винесла постанову про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-685\10 у зв`язку з надходженням на адресу відділу примусового виконання рішень ухвали Одеського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського райсуду м.Одеси від 26.02.2010 року.

Позивач стверджує, що неправомірні дії державного виконавця з прийняття виконавчого провадження т арешту майна і грошових коштів завдали йому моральної шкоди, яка полягає «у психічних тортурах, переживаннях, знущаннях, приниженнях людської та ділової репутації, тому як його позбавлено доступу до єдиного джерела доходів - пенсії. Він- позивач є інвалідом 2- групи і він позбавлений можливості придбати собі найнеобхідніше: їжу, ліки, сплатити комунальні послуги. Окрім того, арешт накладено на соціальні виплати - допомогу, яку позивач отримає по догляду за батьком - інвалідом 1- групи, що посилює його переживання».

Дослідивши надані сторонами докази і наведені доводи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

З огляду на приписи статей1166, 1167 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зазначені норми кодексу є спеціальними, оскільки передбачають певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності (стаття 1166 Цивільного кодексу України), а саме наявність владно-адміністративного, тобто обов`язкового одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування; завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльність зазначених суб`єктів; настання відповідальності незалежно від вини цих органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв`язку із прийняттям зазначеними суб`єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

Статтею 170 Цивільного кодексу України, встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі законів «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» .

Згідно із ч.3 ст.11 закону «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Як роз`яснив Верховний суд України у пункті 21 постанови від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Таким чином, у справі за позовом фізичної особи про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців, відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства .

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, що закріплено у положеннях статті 5 ЦПК України.

У відповідності до норм ч. ч. 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною 7 статті 81 ЦПК України.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

При вирішення спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, а також і факт виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, яка за змістом ст. 1167 ЦК України завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а також відповідно до того, яких саме втрат немайнового характеру він зазнав, обґрунтувати розмір відшкодування моральної шкоди. Недоведеність позивачем зазначених обставин по справі є підставою для відмови у задоволенні позову .

Суд погоджується з доводами відповідачів, викладеними у відзивах на позов, про недоведеність позивачем неправомірності дій як державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа №2-685\10 так і керівника управління ДВС і керівника управління юстиції .

Керуючись ст.ст.259, 263-265,268 ЦПК України, суд

Вирішив :

Позов ОСОБА_1 до Щеглової Євгенії Віталіївни - головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3 - заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з питань державної виконавчої служби - начачальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_4 - начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через Київський райсуд м.Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення.

Дата складання повного тексту судового рішення 02.12.2019 року.

Суддя Калашнікова О. І.