Справа № 640/13731/19

н/п 2/640/2502/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Лях М.Ю.,

при секретарі - Хомінської Т.В.,

за участю представника прокуратури - Размєтаєва А.С.,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката - Шипенко М.С.,

представника Харківської міської ради - Максимовського С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 , Харківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсними державних актів на право власності на землю, повернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач керівник Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся з позовом до відповідачів: ОСОБА_1 , Харківської міської ради з позовними вимогами: визнати незаконним та скасувати пункт 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №332/09 від 23.12.2009 р., яким ОСОБА_1 затверджено матеріали вибору місця розташування земельних ділянок та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок, загальною площею, орієнтовно, 2200,0 кв.м, з яких 1000.0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1200,0 кв.м - для ведення садівництва по в`їзду АДРЕСА_1 ); визнати незаконним та скасувати пункти 69, 69.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №23/10 від 24.02.2010 р., щодо зміни цільового призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 1200,0 кв.м по в`їзду АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, та про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0118), площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0119), площею 1200,0 кв.м, для ведення садівництва по в`їзду АДРЕСА_1 Київський район) та передачу у приватну власність ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЛ №186148, зареєстрований 11.08.2010 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0118, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним виданий Шульзі Ірині Миколаївні державний акт серії ЯЛ №186147 зареєстрований 11.08.2010 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0119, площею 0,1200 га, для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 земельні ділянки в кадастровими 6310136600:14:006:0118 та 6310136600:14:006:0119, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та передати державі, у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що Харківською місцевою прокуратурою № 1 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12018220480004660 від 28.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Під час досудового розслідування встановлено, що п.З додатку №.1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №332/09 від 23.12.2009 ОСОБА_1 затверджено матеріали вибору місця розташування земельних ділянок та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок, загальною площею, орієнтовно, 2200,0 кв.м, з яких 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1200,0 кв.м - для ведення садівництва по в`їзду АДРЕСА_1 . Пунктами 69, 69.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №23/10 від 24.02.2010 змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 1200,0 кв.м. кв. АДРЕСА_1 ) на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0118), площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0119), площею 1200,0 кв.м, для ведення садівництва по в`їзду АДРЕСА_1 ), та вказані земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_1 . Зазначені вище рішення зумовили видання ОСОБА_1 державних актів на право власності на вказані вище земельні ділянки. Разом з тим, як вказує позивач, земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:14:006:0118 та 6310136600:14:006:0119 є землями державної власності лісогосподарського призначення та знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», що підтверджується доданими до позовної заяви картографічними матеріалами, а тому вищевказані рішення Харківської міської ради є незаконними, а земельні ділянки підлягають поверненню.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

До канцелярії суду надійшла правова позиція Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» за підписом представника - адвоката Мухи А.І. зі змісту якої вбачається про підтримання ним позовних вимог.

Крім того до канцелярії суду за підписом адвоката Мухи А.І. надійшло клопотання про поновлення позивачу строку на звернення до суду.

Відповідач ОСОБА_1 через свого представника подала до канцелярії суду відзив на позов в якому заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що отримала у власність у порядку та в розмірах встановлених чинним законодавством України земельні ділянки, які перебували у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, а від так, саме даний орган місцевого самоврядування уповноважений розпоряджатись спірними земельними ділянками, і додані позивачем планово-картографічні матеріали не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки виготовленні вже після отримання нею у власність земельних ділянок. Також у відзиві відповідачем висловлено позицію про неможливість в даному випадку прокурору звертатись із цим позовом. Крім того відповідачем у відзиві висловлено заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13.09.2019 р продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

В підготовчому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 , звернувся з клопотанням про залишення позову без розгляду, мотивуючи тим, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави у зв`язку з чим відсутні правові підстави замінювати належного позивача у справі. Крім того, посилаючись на документи, які наявні в матеріалах справи зазначає, що від імені Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» представництво інтересів здійснює адвокат Муха А.І., що свідчить про можливість самостійного здійснення представництва своїх інтересів, а дії прокурора у вказаному випадку є передчасними та безпідставними.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2019 р у задоволенні зазначеного вище клопотання відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2019 року підготовче провадження по справі закрито та призначено судовий розгляд.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, заперечення викладені у відзиві відповідача, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №332/09 від 23.12.2009 ОСОБА_1 затверджено матеріали вибору місця розташування земельних ділянок та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок, загальною площею, орієнтовно, 2200,0 кв.м, з яких 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1200,0 кв.м - для ведення садівництва по в`їзду АДРЕСА_1 .

В подальшому рішенням Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №23/10 від 24.02.2010 змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 1200,0 кв.м по в`їзду АДРЕСА_1 ) на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0118), площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0119), площею 1200,0 кв.м., для ведення садівництва по в`їзду АДРЕСА_1 ), передано вказані вище земельні ділянки у приватну власність ОСОБА_1 .

На підставі вказаних вище рішень ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №186148, зареєстрований 11.08.2010 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0118), та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №186147, зареєстрований 11.08.2010 у Книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0119).

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-ІV, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-ІV, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Питання набуття громадянами права власності на землю, на момент отримання ОСОБА_1 земельних ділянок, було врегульовано положеннями глави 16 розділу 4 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-111.

Згідно ч. 1, ч.3 ст.116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-111 (в редакції, що діяла на момент отримання земельних ділянок відповідачем), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.б ст. 118 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-111 (в редакції, що діяла на момент отримання земельних ділянок відповідачем), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до пункту «б» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-111 (в редакції, що діяла на момент отримання земельних ділянок відповідачем) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-111 (в редакції, що діяла на момент отримання земельних ділянок відповідачем), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, Харківська міська рада відповідно до законодавства уповноважена вирішувати питання, щодо розпорядження землями комунальної власності.

Як вказує позивач, що передані ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:14:006:0118 та 6310136600:14:006:0119 не належать до комунальної власності в підтвердження чого посилається на лист Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 09.11.2018 р. №270/02 та додані до нього викопіювання з Проекту організації та розвитку лісового господарства Південного лісництва 2014 р. та викопіюванням із планово-картографічних матеріалів лісопідпорядкування 2013 р. (арк. справи 52-57). Разом з тим, дослідивши в ході судового розгляду вищезазначені докази, суд враховує, що отримання ОСОБА_1 у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:14:006:0118 та 6310136600:14:006:0119 здійснювалось в період з 2009 - 2010 роки, в той час як надані позивачем копії планово-картографічних матеріалів датуються 2013, 2014 роками відповідно, що позбавляє такі докази значимості для даного процесу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на лист Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17.12.2018 р. №591 (арк. справи 49-50) до якого додано схему розташування земельних ділянок, за змістом якого перелічені в ньому земельні ділянки знаходяться в межах 161 квадрату Південного лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», проте судом під час вивчення даного листа було встановлено, що вказані в листі кадастрові номери земельних ділянок, не тотожні із тими які було присвоєно земельним ділянкам, які виділено ОСОБА_1 , а додана схема є фотокопію публічної кадастрової карти з обведеними межами земельних ділянок, у зв`язку з чим вказаний лист не може вважатися належним доказом в обґрунтування належності спірних земельних ділянок.

Положеннями ч.2 ст. 55 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-111 (в редакції, що діяла на момент отримання земельних ділянок зазначено, що до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Чинними на час спірних правовідносин положення ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 №1457-ІV передбачено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

У зв`язку з чим, посилання позивача на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 р. № 5245-VІ, який набрав чинності 01.01.2013 р. суперечить вимогам ст. 58 Конституції України, оскільки не має зворотної дії в часі і не може поширюватись на правовідносини, що виникли у 2009 - 2010 роках, тобто на правовідносини з приватизації спірних земельних ділянок. Аналіз вищенаведених положень чинного законодавства , з урахуванням наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:14:006:0118 та 6310136600:14:006:0119 розташовані в межах міста Харкова, належать до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а відповідно розпоряджатись ними від імені громади має саме Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування.

Згідно проекту землеустрою спірних земельних ділянок вбачається, що місце розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:14:006:0118 та 6310136600:14:006:0119 було погоджено з Харківською міською санітарно- епідеміологічною станцією; Управлінням земельних відносин Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області; Управлінням культури і туризму Харківської обласної держаної адміністрації; Управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради; Управлінням держкомзему у місті Харків: Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області. Зі змісту наявних у складі проекту землеустрою листів, довідок, погоджень від вказаних вище органів відсутня будь-яка інформація, що спірні земельні ділянки є землями державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», натомість у листах зазначається про відсутність будь-яких прав власності чи користування на спірні земельні ділянки.

Згідно ч.1, ч.5 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Згідно ч.1 ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, поміж іншого посилається, на Висновок судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи від 27.05.2019 р. №7268/7269, що виготовлений експертами Харківського НДІ судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. Досліджуючи вказаний вище Висновок судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи від 27.05.2019 р. №7268/7269 судом встановлено, що його виготовлено в рамках кримінального провадження з метою перевірки обставин, що підлягають з`ясовуванні під час вказаного кримінального провадження.

Надаючи оцінку аргументам сторони відповідача щодо застосування до позову наслідків спливу позовної давності суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Аналіз норм статей 256, 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-ІV дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, тому, у даному випадку, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІV, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-ІV щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень, в тому числі і прокурора, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів саме держави, що узгоджується із висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 р. по справі №469/1203/15-ц, від 20.06.2018 р. по справі №697/2751/14-ц, від 17.10.2018 р. по справі №362/44/17, які в силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ мають враховуватись іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судом, із змісту доданого позивачем Витягу із ЄРДР (арк. справи 118) встановлено, що позивачем отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення у вигляді прийняття Харківською міською радою неправомірних рішень про виділення земельних ділянок - 02.09.2015 р., тобто саме тоді прокурор дізнався про порушення інтересів держави.

Таким чином, трирічний строк (ст. 257 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-ІV) позовної давності бере свій початок з моменту коли позивач дізнався про порушення інтересів держави і наразі від сплинув 02.09.2018 р., а позивач звернувся з даним позовом 11.07.2019 р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Поважних причин пропуску такого строку у позові не наведено, а посилання адвоката, як представника Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» у поданому клопотання про поновлення строків позовної на те, що строк позовної давності бере свій початок з моменту коли органом прокуратури було повідомлено Державне агентство лісових ресурсів України, Державне підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» про вибуття спірних земельних ділянок із володіння держави, судом не приймаються як таке, що суперечить нормам Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-ІV, а від так судом вбачаються підстави для відмови в задоволенні позову, в тому числі і з підстав пропуску строку позовної давності.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція),, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії», та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», від 25 жовтня 2012 року.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції». Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 та «Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» від 23 вересня 1982). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 Р).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість позову, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази в підтвердження заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити за необгрунтованістю та недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись 196 - 200, 259, 260 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні позовної заяви керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 , Харківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсними державних актів на право власності на землю, повернення земельних ділянок - відмовити.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення. Повний текст виготовлено 29 листопада 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачі:

Харківська місцева прокуратура № АДРЕСА_2

Державне агентство лісових ресурсів України,

ЄДРПОУ 37507901, 01601, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-a

Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» ЄДРПОУ 00994058, 61108, м. Харків, П`ятихатки, а/с 9424

Відповідачі:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3

Харківська міська рада, ЄДРПОУ 04059243, 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7

Суддя -