ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №826/6222/15

адміністративне провадження №К/9901/4869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Вадім» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації та зобов`язання зареєструвати декларацію про готовність об`єкту до експлуатації за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Качура І.А., Данилишина В.М., Келеберди В.І. від 16 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Межевича М.В., Бужак Н.П., Сорочка Є.О. від 27 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року Приватне підприємство «Вадім» (далі - ПП «Вадім», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України, відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 9 жовтня 2014 року Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про відмову у реєстрації декларації про готовність об`єкту (кафе-павільйону з літнім майданчиком по проспекту Лісовому, 25-д у місті Києві) до експлуатації;

- зобов`язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Департаменту ДАБІ у місті Києві зареєструвати декларацію про готовність об`єкту (кафе-павільйону з літнім майданчиком по проспекту Лісовому, 25-д у місті Києві) до експлуатації.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що рішення від 9 жовтня 2014 року про відмову у реєстрації декларації про готовність об`єкту прийняте з порушенням приписів Порядку № 95, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», чим порушено законні права та інтереси позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року, позов задоволено частково.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що повнота усунення всіх недоліків поданих позивачем документів встановлено судовими рішеннями в адміністративній справі № 826/792/14, отже, цей факт не підлягає доказуванню та оспорюванню у межах справи, що розглядається, а належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача, що наділений виключною компетенцією щодо реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації, відновити порушені права позивача шляхом здійснення останнім дій щодо реєстрації відповідної декларації (кафе-павільйону з літнім майданчиком по проспекту Лісовому, 25-д у місті Києві) на підставі вже поданих ПП «Вадім» документів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ДАБІ України звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 19 травня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/6222/15, витребувано адміністративну справу та встановлено строк для надання сторонами заперечення на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/6222/15 за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Разом із касаційною скаргою скаржником та запереченням на касаційну скаргу представником ПП «Вадім» подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представників сторін, у задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 24 жовтня 1995 року ПП «Вадім» було зареєстровано у Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації за № 106610500010010678 та отримано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 064247.

На підставі рішення Київської міської ради від 11 липня 2002 року № 128/128 між Київською міською радою в особі голови Омельченка О.О. та Приватним підприємством «Вадім» в особі директора Чеповської Н.Г., 28 березня 2005 року було укладено договір оренди земельної ділянки по проспекту Лісовому , 25-д з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону - кафе з літнім майданчиком. Зазначений договір укладено на 10 років.

У період з 1996 року по березень 2010 року на орендованій земельній ділянці позивачем збудовано приміщення кафе «Гендляр».

Згідно проекту будівництва приміщення павільйону-кафе з літнім майданчиком по пр-ту Лісовому, 25-д у Деснянському районі м. Києва здійснено роботи по водозабезпеченню та водовідведенню; розроблено систему пожежогасіння (встановлено пожежний гідрант); проведено охоронну та пожежну сигналізації, електрозабезпечення; здійснено телефонізацію об`єкту; забезпечено вивезення твердих побутових відходів; звільнено земельну ділянку під забудову від комунальних та державних мереж.

Крім того, для визначення капітальності споруди ПП «Вадім» було замовлено будівельно-експертне дослідження будівлі за адресою: м. Київ, проспект Лісовий, 25-д.

Висновком № 1-1-103/12 будівельно-технічного експертного дослідження, складеного 26 листопада 2012 року експертом Судової незалежної експертизи України, встановлено, що об`єкт завершеного будівництва - кафе по пр-ту Лісовому , 25-д у Деснянському районі м. Києва є капітальною спорудою (І, II групи капітальності), що підлягає державній реєстрації.

В подальшому позивачем були вжитті заходи щодо введення вищенаведеного об`єкта в експлуатацію.

Так, 22 жовтня 2013 року позивач подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта (кафе - павільйон з літнім майданчиком по проспекту Лісовому, 25 -д, у м. Києві), два екземпляри декларації про готовність об`єкта до експлуатації, звіт у 2 примірниках; довідку про усунення недоліків у 2 примірниках; договір оренди у 2 примірниках.

Під час перевірки декларації про готовність об`єкта до експлуатації виявлено, що її оформлено з порушеннями, а саме: 1) в заяві невірно вказано код об`єкта згідно з державним класифікатором будівель ДК 018-2000; 2) не зазначено прізвище, ім`я по батькові та місцезнаходження керівника юридичної особи ПП «Вадім», або його уповноваженого представника; 3) до заяви не надано засвідчену в установленому порядку копію технічного паспорту об`єкта; 4) подано копію звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта замість оригіналу.

Інспекція листом від 31 жовтня 2013 року № 7/26-60/3110/05 повідомила позивача, що під час перевірки декларації про готовність об`єкта до експлуатації виявлено, що її оформлено з порушеннями та повідомила, що після усунення недоліків він може повторно звернутися до Інспекції для реєстрації декларації.

07 листопада 2013 року позивач повторно звернувся до Інспекції, подавши наступні документи: 1) декларацію у 2-х прим. на 10 арк.; 2) лист; 3) звіт про проведення технічного обстеження (оригінал та копія); 4) довідку про усунення недоліків; 5) технічний паспорт (копії); 6) договір оренди земельної ділянки, нотаріально завірений; 7) лист-відмову № 7/26-60/3110/05 від 31 жовтня 2013 року.

Листом від 20 листопада 2013 року № 7/26-37/2011/05 Інспекція повідомила, що документи знову оформлено з порушеннями, а саме: 1) в заяві не зазначене найменування органу, що здійснює реєстрацію заяви; 2) копія технічного паспорта об`єкта не засвідчена в установленому законом порядку, а на самій незасвідченій копії технічного паспорта відсутній номер інвентаризаційної справи; 3) відповідно до інформації, зазначеної в розділі 7 (висновок) звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта, встановлено, що об`єкт характеризується як такий що не відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації та з неможливістю його безпечної експлуатації.

Не погоджуючись із такими доводами Інспекції, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/792/14 позовні вимоги ПП «Вадім» задоволено частково, зобов`язано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві розглянути спільно: 1) подану ПП «Вадім» 30 грудня 2013 року декларацію про готовність об`єкта та 2) додаткові документи, подані до Інспекції 08 січня 2014 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року касаційну скаргу Інспекції залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року - без змін.

04 вересня 2014 року на виконання рішення суду у справі № 826/792/14 видано виконавчий лист, на підставі якого в подальшому відкрито виконавче провадження ВП № 44906655.

За результатами примусового виконання судового рішення у справі № 826/792/14 листом № 7/26-49/0910/05 від 09 березня 2014 року Інспекція повідомила, що під час перевірки поданої позивачем декларації та доданих до неї документів, а саме: звіту про проведення обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж кафе «Гендляр» по просп. Лісовому, 25-д в м . Києві встановлено, що їх подано з порушенням вимог, установлених Порядком, який діяв до 31 грудня 2013 року.

Зокрема, Інспекція зазначала, що відповідно до інформації в розділі 7 (висновок) звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта встановлено, що об`єкт характеризується як такий, що не відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації та з неможливістю його безпечної експлуатації.

Так, Інспекція посилалась на те, що Порядком не передбачено складання змін до звіту та надання їх до Інспекції. Тому, на думку Інспекції, у неї відсутні правові підстави для реєстрації декларації відповідно до чинного законодавства, та повернула ПП «Вадім» декларації про готовність об`єкта до експлуатації та додані до них документи.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог, є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають дійсності, а тому підлягають скасуванню. Скаржник також зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки тому, що Інспекцією було повністю виконано рішення суду, яке набуло законної сили, в адміністративній справі № 826/792/14, та, зокрема, розглянуто подану ПП «Вадім» 30 грудня 2013 року декларацію про готовність об`єкта до експлуатації та додаткові документи, подані до Інспекції 08 січня 2014 року, однак, під час розгляду цих документів виявлено, що об`єкт не відповідає вимогам безпечності та надійності і не може бути введений в експлуатацію.

Від представника ПП «Вадім» надійшло заперечення на касаційну скаргу ДАБІ України, в якому зазначається, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято законні та обґрунтовані рішення; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження ДАБІ України у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Частиною четвертою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п`ята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини шостою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Відповідно до розділу ІІІ Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом № 95 від 19 березня 2013 року Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Порядок № 95), прийняття в експлуатацію об`єктів, зазначених у пункті 1.1 розділу I цього Порядку, здійснюється безоплатно територіальними органами Держархбудінспекції України протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об`єкти, за результатами технічного обстеження цих об`єктів шляхом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка складається за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Замовник або його уповноважена особа подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об`єкта заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, до якої додаються: два примірники заповненої декларації; звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта з висновком про їх відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, прибудов до них загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них загальною площею до 100 квадратних метрів включно); засвідчені в установленому порядку копії: документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об`єкт; технічного паспорта.

Заява про прийняття в експлуатацію об`єкта підписується також співвласниками земельної ділянки та зазначеного об`єкта (у разі їх наявності).

Інспекція розглядає документи, зазначені у пункті 3.2 цього розділу, та приймає рішення про реєстрацію декларації або її повернення у строк, передбачений пунктом 3.1 цього розділу.

Дані, зазначені в декларації, повинні узгоджуватись з документами, які подаються разом з нею.

Інспекція повертає замовнику декларацію, якщо вона подана чи оформлена з порушенням вимог, установлених цим Порядком, у тому числі у разі виявлення невідповідності поданих документів вимогам законодавства та виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

У разі прийняття рішення про повернення декларації Інспекція у строк, передбачений для її реєстрації, надсилає замовнику письмове повідомлення про прийняте рішення з обґрунтуванням причин повернення.

Після усунення недоліків, що стали підставою для прийняття рішення про повернення декларації, замовник може повторно подати до Інспекції документи згідно з цим Порядком.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта здійснюється на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка подається суб`єктом містобудівної діяльності разом з документами, визначеними у Порядку № 95, до територіального органу ДАБІ України. У разі виявлення у поданій декларації недоліків або невідповідність поданих документів вимогам законодавства Інспекція повертає декларацію заявникові. Після усунення виявлених недоліків суб`єкт містобудівної діяльності може повторно подати декларацію до відповідного територіального органу. Реєстрація поданої декларації або надання мотивованої відмови у її реєстрації здійснюється органами ДАБІ України протягом 10 робочих днів з дня подання заяви.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 лютого 2019 року у справі № 815/349/15, від 8 листопада 2019 року у справі № 810/4223/15.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ПП «Вадім» тричі звертався до Інспекції:

1) 22 жовтня 2013 року подано заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта (кафе - павільйон з літнім майданчиком по проспекту Лісовому, 25 -д, у м. Києві), два екземпляри декларації про готовність об`єкта до експлуатації, звіт у 2 примірниках; довідку про усунення недоліків у 2 примірниках; договір оренди у 2 примірниках;

2) 07 листопада 2013 року подано наступні декларацію у 2-х прим. на 10 арк.; лист; звіт про проведення технічного обстеження (оригінал та копія); довідку про усунення недоліків; технічний паспорт (копії); договір оренди земельної ділянки, нотаріально завірений; лист-відмову № 7/26-60/3110/05 від 31 жовтня 2013 року;

3) разом із заявою та вищезазначеними документами подано виконавчий лист від 04 вересня 2014 року на примусове виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва 21 березня 2014 року у справі № 826/792/14, якою Інспекцію зобов`язано розглянути спільно: 1) подану ПП «Вадім» 30 грудня 2013 року декларацію про готовність об`єкта до експлуатації та додаткові документи, подані до Інспекції 08 січня 2014 року.

Повертаючи декларацію за першою заявою, листом від 31 жовтня 2013 року № 7/26-60/3110/05 Інспекція вказала на такі недоліки: 1) в заяві невірно вказано код об`єкта згідно з державним класифікатором будівель ДК 018-2000; 2) не зазначено прізвище, ім`я по батькові та місцезнаходження керівника юридичної особи ПП «Вадім», або його уповноваженого представника; 3) до заяви не надано засвідчену в установленому порядку копію технічного паспорту об`єкта; 4) подано копію звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта замість оригіналу.

Відповіддю на друге звернення став лист від 20 листопада 2013 року № 7/26-37/2011/05, в якому зазначено про такі порушення: 1) в заяві не зазначене найменування органу, що здійснює реєстрацію заяви; 2) копія технічного паспорта об`єкта не засвідчена в установленому законом порядку, а на самій незасвідченій копії технічного паспорта відсутній номер інвентаризаційної справи; 3) відповідно до інформації, зазначеної в розділі 7 (висновок) звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта, встановлено, що об`єкт характеризується як такий що не відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації та з неможливістю його безпечної експлуатації.

Повертаючи декларацію з поданими документами листом № 7/26-49/0910/05 від 09 березня 2014 року Інспекція повідомила, що під час перевірки поданої позивачем декларації та доданих до неї документів, а саме: звіту про проведення обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж кафе «Гендляр» по просп. Лісовому, 25-д в м. Києві встановлено, що їх подано з порушенням вимог, установлених Порядком № 95.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що факт усунення усіх виявлених Інспекцією недоліків у поданій для реєстрації декларації та доданих до неї документів встановлено у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року у справі № 826/742/15, яка набула законної сили 16 червня 2014 року.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Отже, невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови), варто розуміти так, що учасники адміністративної справи не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною першою статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 824/234/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі № 465/5960/14-а, від 18 липня 2019 року у справі № 464/2262/17.

Як вбачається зі змісту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року у справі № 826/792/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року, позов подано ПП «Вадім» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві щодо неправомірності відмови відповідача у реєстрації декларації про готовність об`єкта - кафе-павільйону з літнім майданчиком по проспекту Лісовому, 25-д у м. Києві до експлуатації. Судовим рішенням у справі № 826/792/14 встановлено, що під час звернення позивача всі раніше виявлені Інспекцією недоліки були усунуті, проте внаслідок того, що Інспекцією не було розглянуто подану 30 грудня 2013 року декларацію та додатково донесені документи 08 січня 2014 року як єдине ціле, позивач не зміг реалізувати передбачені законодавством права. Такими додатковими документами є: звіт в оригіналі та належним чином завірена копія звіту технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта з висновком про їх відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації; зміна до «Звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж: кафе «Гендляр» по проспекту Лісовому, 25-Д в м. Києві - 2 екземпляри, в якій зазначено про відповідність об`єкта вимогам надійності і безпечної експлуатації; копії технічного паспорта завірених в установленому законом порядку - 2 екземпляри; експертний висновок з оцінки протипожежного стану об`єкту від 21 жовтня 2013 року № 13-171 з висновком про дотримання вимог пожежної безпеки - 2 екземпляри.

Крім того, колегія суддів враховує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2014 року у справі № 826/19508/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2016 року, адміністративний позов ПП «Вадім» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві задоволено частково, визнано протиправними та скасовано приписи про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та постанови про накладення штрафу на тій підставі, що виявлені під час перевірки правопорушення були усунуті, зокрема, факт дотримання вимог пожежної безпеки підтверджується експертним висновком з оцінки протипожежного стану об`єкту №13-171 від 21 жовтня 2013 року.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що обставини, встановлені у рішенні, яке набуло законної сили, зокрема, щодо усунення ПП «Вадім» недоліків у поданій декларації про готовність об`єкта до експлуатації та доданих до неї документах, має преюдиційне значення у справі, що розглядається.

З огляду на те, що виявлені Інспекцією недоліки у поданій декларації про готовність об`єкта до експлуатації та доданих до неї документів усунуті у повному обсязі, у тому числі недоліки, які зазначені відповідачем під час останнього звернення (висновок про невідповідність об`єкта вимогам надійності і безпечної експлуатації), колегія суддів доходить до висновку про те, що суди правильно встановили, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача, що наділений виключною компетенцією щодо реєстрації декларації про готовність об`єкту, відновити порушені права позивача шляхом здійснення останнім дій щодо реєстрації декларації про готовність об`єкту (кафе-павільйону з літнім майданчиком по проспекту Лісовому, 25-д у м. Києві) до експлуатації на підставі вже поданих ПП «Вадім» документів.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява № 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («Stretch v. the United Kingdom», заява № 44277/98).

Слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме: (1) чи є втручання законним; (2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; (3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Справа «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) - будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів"; питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50); говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", заява № 26449/95, пункт 54).

У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко