ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №805/3473/17-а

адміністративне провадження №К/9901/35835/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І.В.

суддів: Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Галатіної О.О. від 13.11.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючої судді Ястребової Л.В., суддів: Гайдара А.В., Компанієць І.Д. від 05.02.2018

у справі № 805/3473/17-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі також - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, відповідач), в якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 27.09.2017 № К-4702/0-3166/6-17 у затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки (кадастровий номер 1423055400:03:000:1787) та зобов`язати відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Дробишевської селищної ради Краснолиманського району Донецької області за межами населених пунктів.

2. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2017, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018, позов задоволено повністю: визнано протиправною відмову головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 27.09.2017 № К-4702/0-3166/6-17 щодо затвердження проекту землеустрою земельної ділянки (кадастровий номер 1423055400:03:000:1787); зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 1423055400:03:000:1787) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Дробишевської селищної ради Краснолиманського району Донецької області за межами населених пунктів; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 1280,00 грн.

3. 12.03.2018 до Верховного Суду від відповідача надійшла касаційна скарга на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018, в якій просить такі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

4. Ухвалою Верховного Суду від 11.04.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

5. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Дробишевською селищною радою (орендодавець) та позивачем (орендар) 29.09.2006 укладено договір оренди землі № 66, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Дробишевської селищної ради. Зазначений договір укладено строком на сім років.

7. Наказом Головного управління Держземагенства у Донецькій області № ДЦ/1423055400:03:000/00000781 від 27.03.2014 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 .

8. На підставі вказаного закону та заяви позивача у 2015 році розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, ОСОБА_1 .

9. Позивач з метою затвердження проекту землеустрою неодноразово звертався до відповідача з відповідними клопотаннями. Відповідач листами від 24.09.2015 № 19-5-7777.72-912/19-5, від 23.12.2015 № К-415/0-247/6-15 та від 12.03.2016 № К-418/0-628/6-16 надав відповіді позивачу на його звернення щодо затвердження проекту землеустрою, в яких зазначав, що поданий на розгляд проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, та повертав проект землеустрою на доопрацювання.

10. 23.05.2017 відповідач направив позивачу лист за вихідним № К-2020/0-1556/6-17, в якому зазначив, що зауваження, викладені раніше у листах Головного управління, усунуті позивачем не в повному обсязі, а саме: на титульному аркуші проекту землеустрою, кадастровому плані земельної ділянки та на аркушах відомостей про координати точок відсутня позначка про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру; термін дії наказу Головного управління від 27.03.2014 № ДЦ/1423055400:03:000/000000781 закінчився 27.03.2015; не уточнене цільове призначення витребуваної земельної ділянки у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.12.2014 № НВ-1401487602014.

11. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 № 805/2158/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017, повністю задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 23.05.2017 № К-2020/0-1556-17 у затвердженні проекту землеустрою та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з урахуванням висновків суду повторно розглянути клопотання позивача про затвердження землеустрою земельної ділянки, кадастровий номер якої 1423055400:03:000:1787. Постанова набрала законної сили 31.08.2017.

12. За результатом розгляду вказаної справи суд дійшов висновку, що підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою позивача, зазначені в листі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 23.05.2017 № К-2020/0-1556/16-17, є незаконними.

13. На виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 у справі № 805/2158/17-а відповідачем повторно розглянуто клопотання позивача та листом від 27.09.2017 № К-4702/0-3166/16-17 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з тих же підстав, що і визнані судом незаконними постановою від 19.07.2017 у справі №805/2158/17-а. Додатково зауважено, що згідно з відомостями Національної кадастрової карти інформація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423055400:03:000:1787 відсутня, про що позивача повідомлено листом від 25.05.2017.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 у справі № 805/2158/17-а, яка набрала законної сили, визнано протиправною відмову відповідача щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки та зобов`язано ГУ Держгеокадастру в Донецькій області повторно розглянути клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою з урахуванням встановлених судом обставин. На виконання даного рішення відповідачем прийнято рішення, яким позивачу повторно відмовлено з тих же підстав, що були зазначені у його попередньому листі-відмові, який вказаним рішенням суду визнаний судом протиправним.

15. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем прийняте рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Спірна земельна ділянка поділена на шість, яким присвоєно кадастрові номери та які надано у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами не враховано наступні обставини: відсутні очевидні ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області; згідно з відомостями з Національної кадастрової карти (програмного забезпечення Державного земельного кадастру) інформація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423055400:03:000:1787 відсутня; позивач не усунув зауваження до проекту землеустрою; позивач не вжив дій щодо поновлення строку на розроблення проекту землеустрою; спірна земельна ділянка поділена на шість рівнозначних земельних ділянок, які передані у власність іншим особам, відтак у межах даної справи існує спір про право.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

18. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

20. За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

21. Частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України передбачено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

22. Статтею 30 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

23. Частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

24. У відповідності до частини 4 статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

25. Частиною 5 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

26. Згідно з частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

27. Частиною 8 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

28. Таким чином, статтею 186-1 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

29. Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що інших підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, ніж ті, що визнані незаконними постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 № 805/2158/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017, відповідач у спірній відмові від 27.09.2017 № К-4702/0-3166/6-17 не зазначив. Будь-яких законних посилань на невідповідність проекту землеустрою нормативно-правовим актам відповідачем у листі-відмові в затвердженні такого проекту не викладено, отже, зважаючи на те, що судовий захист має бути ефективним і таким, що виключає необхідність повторного звернення до суду для захисту одного й того ж права від порушень у тих же правовідносинах, суд вважав за необхідне зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 1423055400:03:000:1787) ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

30. Окрім цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність доводів відповідача щодо того, що спірна земельна ділянка вже передана іншим громадянам, оскільки у межах даного спору вирішується виключно питання щодо законності дій відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо розгляду проекту землеустрою, а отримання іншими особами в оренду земельної ділянки не є предметом спору в даній справі.

31. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, щодо помилковості вказаного висновку судів попередніх інстанцій колегія суддів зазначає наступне.

32. У запереченнях на позовну заяву, в апеляційній та касаційній скаргах відповідач зазначав, що земельну ділянку, проект землеустрою щодо відведення якої просить затвердити позивач, поділено на шість земельних ділянок, кожній із яких визначено окремий кадастровий номер. Наказами ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 31.01.2017 № 183-СГ, № 184-СГ, № 198-СГ, № 199-СГ, від 01.02.2017 № 208-СГ, № 205-СГ вказані земельні ділянки надано у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно.

33. Також суди не встановили, чи зареєстрували дані особи право власності на спірні земельні ділянки та не залучили їх до участі в цій справі як осіб, права та інтереси яких можуть бути порушенні ухваленими судовими рішеннями.

34. Колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності вказаних доводів відповідача та відсутності необхідності перевірки таких, оскільки вирішення спору у даній справі без надання оцінки відповідним доводам та перевірки їх належними, допустимими та достовірними доказами у випадку, якщо спірна земельна ділянка вже передана іншим особам, не матиме наслідком поновлення порушеного права позивача, не дозволить остаточно вирішити спір між позивачем та цими особами щодо права на земельну ділянку, не буде ефективним способом захисту його права, а відтак не буде виконаним основне завдання судочинства.

35. Зазначені недоліки унеможливили встановлення фактичних обставин справи, надання їм правової оцінки, у тому числі, щодо дотримання судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції при вирішенні даного спору.

36. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

37. Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній до 15.12.2017) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

38. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

39. Згідно з частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

40. Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

41. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

42. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

43. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

44. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

45. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

46. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

47. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів в порядку цивільного судочинства.

48. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

49. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 305/216/18.

50. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

51. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 761/33504/14-а, від 18.04.2018 у справі № 802/950/17-а та від 14.11.2018 у справі № 826/240/16.

52. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

53. Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

54. Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

55. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

56. З урахуванням неповного з`ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин у справі, що призвело до передчасних висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позову, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.

57. Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

58. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

59. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

60. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

61. Так, у Рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

62. У Рішенні від 27.09.2010 у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

63. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції при вирішенні даного спору.

64. Щодо посилань у касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального права, колегія суддів зазначає, що виключно після встановлення зазначених у даній постанові обставин (зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції при вирішенні даного спору) можливою є перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

65. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

66. Згідно з частинами 1, 3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

67. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення вищевказаних обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

68. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

69. Частиною 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

70. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанції порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, аргументам учасників справи та постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018 скасувати, а справу № 805/3473/17-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

І.В. Саприкіна