П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7275/19 Головуючий у 1-й інстанції: Капинос Оксана Валентинівна

Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.

29 листопада 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Охрімчук І.Г.

суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року (м. Житомир, повний текст рішення складено 13.06.2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

-визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

-зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 14.04.2017 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженого Постановою № 975 від 25.12.2013.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 19.08.1985 під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок травми, що пов`язана з проходженням військової служби. При повторному огляді з 09.12.1997 підтверджено ІІІ групу інвалідності, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. 14.04.2017 Житомирською обласною МСЕК №2 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. На підставі вказаного, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський об`єднаний міський військовий комісаріат про виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи, однак рішенням комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що зміна групи інвалідності у нього відбулась у понад дворічний термін. Посилаючись на те, що встановлені ст.16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей обмеження на нього не розповсюджуються позивач просить скасувати спірне рішення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що рішення Військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв не є тим рішенням, що свідчать про причини та обставини поранення. Позивачем відповідного рішення не надано. Крім цього, згідно з абзацом другим п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано п.49 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.11.2018 №111 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 14.04.2017.

Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановлення інвалідності ІІ групи з 14.04.2017, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 pоку № 975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у вказаній справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 та Міністерство оборони України звернулися до суду з апеляційними скаргами.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи, оскільки одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У свою чергу, Міністерство оборони України апеляційну скаргу мотивує тим, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності, мають подати до уповноваженого органу (відповідного військового комісаріату), документ, що свідчить про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння. Однак, позивачем такого документу не надано. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. В даному випадку, оскільки позивач пропустив дворічний термін, відповідач мав усі правові підстави відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2019 року відкрито апеляційне провадження по справі, а ухвалою суду від 16.10.2019 року призначено справу до апеляційного розгляду.

Керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження. Клопотання про відкладення розгляду справи від позивача надійшло до справи після винесення судовою колегією ухвали про перехід до розгляду справи у письмовому провадженні.Разом з тим клопотання позивача про відкладення справи не обґрунтоване та не підтверджено доказами, тому підстави для його задоволення відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , прапорщик в запасі та був звільнений з військової служби 30.05.1985року. 19.08.1985 при первинному огляді МСЕК первинно позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, одержаного при виконанні обов`язків військової служби. В подальшому при повторному огляді МСЕК з 09.12.1997 року, ОСОБА_1 було підтверджено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, одержаного при виконанні обов`язків військової служби. При цьому, одноразова грошова допомога, інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, позивачу не призначалися і не виплачувалися. Між тим, доказів того, що позивачу була призначена та виплачена одноразова грошова допомоги у зв`язку з отриманням ІІІ групи інвалідності, відповідачем не надано.

12.05.2017 за результатами повторного огляду МСЕК позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 14.04.2017 довічно. Причиною встановлення інвалідності позивачу є поранення, отримане при виконанні обов`язків військової служби. Вказане підтверджується довідкою Житомирського обласного МСЕК №2 від 12.05.2017 року.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1520 від 05.06.2018, встановлено, що поранення, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. (а.с.16) Поранення були отримані при виконанні обов`язків військової служби та при виконанні бойового завдання, про що свідчить Архівна довідка Центрального архіву РФ від 19.04.2018 № 6/3/1-392 . Таким чином, з метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський об`єднаний міський військовий комісаріат та надав копії необхідних документів, які були надіслані до Міністерства оборони України.

З витягу з протоколу засідання комісії МОУ від 09.11.2018 №111 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ), затвердженим Міністром оборони України встановлено, що позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з абзацом другим п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що у відповідача були відсутні правові підстави відмовляти позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов`язків військової служби. Позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а в частині зобов`язання Міністерства оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановлення інвалідності ІІ групи з 14.04.2017, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у вказаній справі.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В даному випадку, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, який передбачає, ч.1 статті 16 (в редакції, чинній на момент встановлення 2 групи інвалідності), що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Пунктом 6 частини другої вказаної правової норми Закону №2011-XII також передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 листопада 2018 року комісія дійшла висновку про необхідність відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу як особі, яка звільнена з військової служби та інвалідність якої встановлено до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року № 3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі , а також на підставі того, що з часу первинного встановлення інвалідності минуло більше двох років.

Предметом спору у справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду II групи. При цьому колегія суддів зазначає, що вперше групу інвалідності ( 3 групу) позивачу було встановлено у 1985 році і підтверджено 09.12.1997 року, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

У ст. 16 Закону № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу групи інвалідності вперше, за законодавством України це є грудень 1997 року, коли позивачу було підтверджено 3 групу інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У підпункті «б» п. 6 Умов № 488 встановлено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Отже, позивач у зв`язку із встановленням йому ІII групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов`язковим особистим страхуванням згідно з Умовами № 488.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент і встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Така зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а.

Водночас, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено законодавством, що діяло на час встановлення позивачу 3 групи інвалідності та Порядком № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, від 7 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Однак, відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, що діяла на момент встановлення 2 групи ) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року, прийнятою відповідно до п. 2 ст. 162 та п. 9 ст. 163 Закону № 2011-ХІІ, затверджено відповідний Порядок № 975. При цьому в п. 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку № 499, Порядку № 284, Порядку № 1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності дата, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії при первинному встановлені інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу III групи інвалідності, а саме: Закон № 2011-ХІІ, в редакції на станом на грудень 1997 року. Так, у ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, було передбачено, що Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 :

- встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 1 ст. 16-2 Закону України № 2011-ХІІ визначено розміри одноразової грошової допомоги, яка призначається.

Відповідно до п. 8 ст. 16-3 Закону України № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Застосування ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Абзацом 3 п. 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Група інвалідності встановлена позивачу вперше 19.08.1985року і підтверджено 3 групу в 1997 році. Таким чином суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування по обов`язковому особистому державному страхуванню, а тому набув право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки це є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує доводи відповідача щодо застосування дворічного терміну після первинного встановлення позивачу групи інвалідності і зазначає наступне.

З дати встановлення (підтвердження) позивачу 3 групи інвалідності до встановлення йому 2 групи інвалідності минуло більше 20 років. За цей час законодавство, що регулює питання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у разі отримання інвалідності пов`язаної з проходження військової служби було змінено законодавцем.

На час встановлення позивачу 2 групи інвалідності діяли норми Порядку 975 та Закону №2011-ХІІ відповідно до яких було передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, правильно відповідачем визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Відповідно до Закону №1774-VIII від 06.12.2016 року (набрав чинності 01.01.2017 року) ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Отже, безпосередньо у відповідному спеціальному Законі законодавцем визначено, що у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Порядок 975, який також місить положення щодо застосування двох річного терміну, станом на час встановлення позивачу у 2017 році 2 групи інвалідності, діяв вже з 01.01.2014 року (більше трьох років), оскільки прийнятий на виконання вимог Закону України від 4 липня 2012 р. № 5040-VI Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців, яким було внесено зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як встановлено з матеріалів справи, правовою підставою для винесення оскаржуваної відмови є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень абзацу другого п.4 ст.16-3 Закону України №2011-ХІІ, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

З матеріалів справи слідує, що позивачу 19.08.1985 було встановлено третю групу інвалідності внаслідок поранення, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. При повторному огляді з 09.12.1997 підтверджено третю групу інвалідності, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Отже, встановлення з 14.04.2017 позивачу другої групи інвалідності мало місце за межами дворічного терміну після встановлення третьої групи інвалідності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відмова відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, оформлено протоколом №111 від 09.11.2018 є законною та обґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції враховує, що у своїй ухвалі від 18 січня 2019 року у справі №806/2157/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що у касаційній скарзі заявник посилається на те, що зазначена справа має виняткове значення для нього та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак, оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпунктів «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. А посилання скаржника на існування обставин визначених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України має загальний характер та притаманне кожній аналогічній справі. У зв`язку з цим ВС відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи у справі до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу.

Розглядаючи питання щодо законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення, колегія суддів також зважає на таке.

Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Водночас, у відповідності до статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Подання зазначених у пункті 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

Між тим, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №822/21/18.

Окрім цього, згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.04.2019 у справі №822/220/18, вимога Міністерства щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною (пункт 64 вказаної постанови Верховного Суду).

У даній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18, також, проаналізовано й пункт 4.7 Положення, абзацом тринадцятим якого, в редакції, чинній станом на час звернення позивача за призначенням спірної грошової допомоги, було передбачено, що у разі отримання поранення, травми, контузії, каліцтва (без установлення групи інвалідності) подаються такі документи копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

У пунктах 78-83 названої постанови, окрім іншого, зазначено, що відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов`язку Міністерства для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

Разом з цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.

З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

З урахуванням наведеного, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку №975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у низці постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, та сформулювала наступний правовий висновок.

Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

У світлі вказаного необхідно зазначити, що неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства обов`язку щодо їх витребування.

Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що документи, додані позивачем до заяви про призначення спірної грошової допомоги (зокрема, витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, довідка до акта огляду МСЕК), вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення таких пораненням, яке могло мати місце у 1985 році.

Отже, Міністерство, приймаючи спірне рішення, яким відмовлено у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-XII, обґрунтовано зазначає, що ОСОБА_1 не подано належних документів, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та його захворювання. Наведене засвідчує, що спірне рішення Міноборони прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, а тому підстави для його скасування відсутні.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові №623/1016/17 від 04.10.2019 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувану відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, Міністерство оборони України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленні чинним законодавством України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягали.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували наведені висновки. Разом з тим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки спростовують висновки суду першої інстанції і є підставою для скасування його рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 29 листопада 2019 року.

Головуючий Охрімчук І.Г. Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.