КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 363/5297/18

провадження номер № 22-ц/824/12316/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року у складі судді Котлярової І.Ю., у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Київська лісова науково-дослідна станція») з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , у якому просив: поновити строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом; визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №1793 від 06 жовтня 2011 року щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнати недійсним державний акт серії ЯМ №086384 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 3221885200:20:283:0300, яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію.

У січні 2019 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , у якому просив: поновити строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом; визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №1795 від 06 жовтня 2011 року щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт серії ЯМ №086383 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 3221885200:20:283:0301, яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 квітня 2019 року цивільну справу № 363/5297/18 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку об`єднано в одне провадження з цивільною справою №363/290/19 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що згідно з розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації №1793 від 06 жовтня 2011 року ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва, що розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯМ №086384 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221885200:20:283:0300.

Згідно з розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 1795 від 06 жовтня 2011 року ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва, яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯМ №086383 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221885200:20:283:0301.

Позивач вказував, що передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки віднесені до земель лісогосподарського призначення та належать на праві постійного користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування. Вказував, що Вишгородська районна державна адміністрація незаконно розпорядилася спірними земельними ділянками, оскільки їх передано у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без попереднього вилучення у постійного землекористувача ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», а також їх передано для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а для ведення садівництва за рахунок земель лісогосподарського призначення, що суперечить вимогам ст.ст.46,84 ЗК України та ст.ст.7,8 ЛК України. Також зазначав, що процедура вилучення земельних лісових ділянок, а також зміна їх цільового призначення потребує обов`язкового погодження органу з питань лісового господарства. Однак Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, що підтверджується листом від 11 січня 2018року №04-48/78. Крім того вказував, що при відведенні у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок не було проведено Державну експертизу проектів землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок.

Вказував, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку йому стало відомо лише у вересні 2017 року після отримання листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» №189 від 05 серпня 2017 року та листа Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 456 від 13 вересня 2017 року з фрагментами публічної кадастрової карти України, якими підтверджено факт відведення спірних земельних ділянок у приватну власність частково за рахунок земель лісового фонду. Державному агентству лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не було відомо про оспорювані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та видачу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державних актів на спірні земельні ділянки, а тому вважав, що строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними заявами пропущено ним з поважних причин.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Київської областіподав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, зазначаючи про недоведеність факту виникнення у ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» права постійного користування на спірні землі лісогосподарського призначення судом першої інстанції не враховано, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які було долучено до матеріалів справи. Вказує, що поза увагою суду залишилась та обставина, що в силу вимог ч.1 ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не викриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Зазначає, що судом не враховано, що відповідачами не надано доказів на підтвердження факту їх членства у садівничому товаристві «Майдан» (далі - СТ «Майдан»), що могло б свідчити про наявність права на приватизацію землі згідно положень ст.ст.35, 121 ЗК України, факт наявності речових прав у СТ «Майдан» на землі в межах Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, а також віднесення спірних земельних ділянок до земель СТ «Майдан». Згідно зведеного плану 45 земельних ділянок членів СТ «Майдан» спірні земельні ділянки відповідачів не входять до складу земель, наданих у приватну власність членам СТ «Майдан».

За таких обставин вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність передачі спірних земельних ділянок у власність відповідачів за рахунок земель, призначених для ведення садівництва, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Вказує, що судом не враховано, що позивачі з вересня 2017 року не вживали заходів щодо відновлення порушених прав та законних інтересів держави. Державним агентством лісових ресурсів України наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру не оскаржувалась, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в особі агентства не висловлювалось, що свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Зазначає, що висновки суду щодо пропуску строку позовної давності ґрунтуються на припущеннях. Судом першої інстанції у рішенні не зазначено моменту, з якого Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» довідалися або мали можливість довідатись про встановлені порушення вимог земельного та лісового законодавства, а також цивільних прав щодо спірних земель лісогосподарського призначення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Сокиринська Л.А. зазначає, що висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог прокурора є правильними та ґрунтується на засадах верховенства права, оскільки прокурором не доведено, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності та постійного користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Також вказує, що суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки органам прокуратури стало відомо щодо прийняття оспорюваних розпоряджень ще у 2013 році. Той факт, що на час звернення прокурора з вказаним позовом до суду, строк позовної давності сплив, фактично не заперечується прокурором, оскільки останній заявив клопотання про поновлення строку позовної давності, посилаючись на те, що уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, а також, що вони перебували в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». Також позивач не довів, що під час прийняття оспорюваних розпоряджень Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області було перевищено повноваження у межах своєї компетенції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором належним чином не обґрунтовано підстави для звернення до суду із даним позовом в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором пропущено строк позовної давності та не надано доказів поважності причин його пропуску.

Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року №1793 передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 21 листопада 2011 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №086384 на земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва, яка розташована у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221885200:20:283:0300.

Також встановлено, що згідно з розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року №1795 передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 21 листопада 2011 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №086383 на земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва, яка розташована у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221885200:20:283:0301.

Згідно зі ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст.1 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 19 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст.20 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно зі ст.55 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.3 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

У п.2 ст.5 ЛК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно зі ст.8 ЛК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч.4 ст.17 ЛК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (п.5 Прикінцевих положень ЛК України)

Так, згідно листа Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 456 від 13 вересня 2017 року та наданих ним же фрагментів публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів № 1,2 і межами їх таксаційних виділів Старопетрівського лісництва Київської ЛДНС відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, земельні ділянки, зокрема, з кадастровими номерами 3221885200:20:282:0300, 3221885200:20:282:0301 повністю або частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», а саме на 17,19 виділ 2 кварталу Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» листом №278 від 10 травня 2018 року повідомлено, що складені планшети 1993 року (викопіювання із планово-картографічних матеріалів) погоджувались в органах землевпорядкування.

Згідно планшету 2 (лісовпорядкування 1993 року) Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова-науково дослідна станція» та планшету № 2 (лісовпорядування 2003 року) Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова-науково дослідна станція» площа та контури 17, 19 виділ 2 кварталу Старопетрівського лісництва не змінились.

Також, згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства Київської лісової науково-дослідної станції 2004 року (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) земельні ділянки передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації № 1793 від 06 жовтня 2011 року, №1795 від 06 жовтня 2011 року, є земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мали відповідні таксаційні характеристики.

Відповідно до листа ДП «Київська науково - дослідна станція» № 189 від 05 вересня 2017 року, останнє не давало погодження на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3221885200:20:282:0247, 3221885200:20:283:0300, 3221885200:20:283:0301, 3221885200:20:283:0302 на території Лютізької сільської ради Вишгородського району.

З листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 11 січня 2018 року № 04-48/78 вбачається, що управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3221885200:20:283:0300, 3221885200:20:283:0301, 3221885200:20:283:0302, 3221885200:20:283:0247.

Аналізуючи наведені вище докази, колегія суддів приходить до висновку, що на час прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваних розпоряджень № 1793 від 06 жовтня 2011 року, № 1795 від 06 жовтня 2011 року, про передачу у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок, достовірно встановлено, що вони накладаються на землі лісового фонду, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебували в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково дослідна станція». Спірні земельні ділянки з постійного користування ДП «Київська лісова науково дослідна станція» не вилучались та погоджень на їх вилучення ДП «Київська лісова науково дослідна станція» не надавало.

Також судом встановлено, що спірні земельні ділянки не перебувала в користуванні СТ «Майдан», тому вони не могли бути надані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як членам даного товариства.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність прокурором належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», не ґрунтуються на матеріалах справи.

Пунктом «ґ» частини 4 статті 84 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

За приписами ст. 12 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст. 13 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 149 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у межах сіл, селищ, міст та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті, а також погоджує вилучення таких земель районними державними адміністраціями на їх території для будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст. 149 ЗК України (в редакції на час спірних правовідносин) сільські, селищні ради не наділені повноваженнями на вилучення із державної власності земель лісового фонду взагалі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки розпорядження землями державного лісового фонду належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, рішення про вилучення таких земель із державної власності компетентним органом не приймалось, то Вишгородська районна державна адміністрації, приймаючи розпорядження №1793 від 06 жовтня 2011 року № 1795 від 06 жовтня 2011 року, якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельні ділянки для ведення садівництва, а в подальшому видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами по 0,1200 га для ведення садівництва, діяла не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.

Крім того, згідно статті 59 ЛК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

В матеріалах справи рішення уповноважених органів лісового господарства Київської області про переведення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відсутні.

З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги про те, що спірні земельні ділянки державного лісового фонду неправомірно вибули із володіння держави та землекористувача ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», оскільки при їх вилученні у попереднього користувача та зміні їх цільового призначення Вишгородською районною державною адміністрацією не було дотримано вимог ст.149 ЗК України та ст.59 ЛК України.

Отже, висновки суду першої інстанції про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог є помилковими, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

З наведених підстав, колегія суддів приходить до висновку, що оспорювані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та видані на їх підставі державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є незаконними.

Також колегія судів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором належним чином не обґрунтовано підстави для звернення до суду із даним позовом в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», з таких підстав.

Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

У ст.123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають подання прокурором позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

У позовній заяві прокурор вказував, що Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не вживали заходів для скасування оспорюваних розпоряджень, визнання недійсними державних актів та повернення земельних ділянок.

Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція»наявність підстав для представництва не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в їх особі не висловлювали.

З огляду на викладене у даній справі прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратуриу зв`язку з пропуском строку позовної давності з таких підстав.

По справі встановлено, що представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Сокиринська Л.А. подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді, захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 56 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18 зазначено, що як у висновках, викладених у постановах Верховного Суду України, так і у висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, сформульовано, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей 256, 261, 267 ЦК України та норм ЦПК України.

Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17-ц (провадження № 12-97гс19) зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право власності держави на земельну ділянку вважається порушеним з моменту коли земельна ділянка вибула з володіння держави у володіння іншої особи (п. 65).

Таким чином у даній справі право власності держави на спірні земельні ділянки було порушеним в момент прийняття оспорюваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації №1793 від 06 жовтня 2011 року, №1795 від 06 жовтня 2011 року про передачу у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок.

Проте держава в особі її компетентних органів протягом восьми років не зверталася самостійно за захистом порушеного права.

При цьому у Державного агентства лісових ресурсів України, у ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та у прокурора були всі можливості довідатися про порушення прав держави та осіб, що їх порушили, оскільки Закони України «Про доступ до публічної інформації», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» надають всі можливості щодо отримання інформації, яка на сьогоднішній день зазначена в позовній заяві як підстава позову.

Такого ж правого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 363/2016/17-ц (провадження № 61-7512св18).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення прокурору пропущеного строку позовної давності, виходячи з такого.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності прокурор зазначав, що про допущені порушення вимог законодавства під час вибуття із державної власності спірних земельних ділянок прокуратурі стало відомо у вересні 2017 року після отримання листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» № 189 від 05 серпня 2017 року та отримання листа Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 456 від 13 вересня 2017 року, за результатами вивчення законності відведення у власність громадян земельних ділянок на території Лютізької сільської ради Вишгородського району. Вказував, що Державному агентству лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не було відомо про прийняті розпорядження та видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

У пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» ( заява № 29979/04 ), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року застосовано принцип належного врядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Прокурором не доведено, що компетентні державні органи та їх посадові особи, зокрема, Державне агентство лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та інші органи виконавчої влади за умови належного виконання посадовими особами своїх функціональних обов`язків та належного урядування, були позбавлені можливості знати про наявність оспорюваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації про вилучення спірних земельних ділянок та їх надання у приватну власність - з 06 жовтня 2011 року, а доведення таких обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Такого ж правого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 61-45829св18).

Колегія суддів враховує, що факт належного урядування з боку Державного агентства лісових ресурсів України і ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» прокурором не заперечується, оскільки останній, мотивуючи наявність підстав для звернення до суду з указаним позовом та обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку позовної давності, зазначав, що уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності.

Отже, враховуючи, що заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» з даними позовами у грудні 2018 року, тобто, з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, про застосування якого представник відповідачів адвокат Сокиринська Л.А.подала письмову заяву, що згідно з ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позов прокурора про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки, не підлягає задоволенню з підстав пропуску строку позовної даності.

Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності передбачених законом підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.263 ЦПК України помилково відмовив у задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки, за їх необґрунтованістю та недоведеністю, то колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає зміні, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання суду на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 рокузмінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді