___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 р.

м. Херсон

Справа № 540/1893/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

12 вересня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (далі - відповідач, ДП "Херсонська виправна колонія (№61)" ), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за не отримане речове майно;

- зобов`язати державну установу "Херсонська виправна колонія (№ 61)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно;

- стягнути з державної установи "Херсонська виправна колонія (№ 61)" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2018 р. по 02.09.2019 р.

Ухвалою суду від 17.09.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. (ст. 258 КАС України)

Враховуючи, що сторонами не надано клопотань про розгляд справи з викликом сторін, а також не надано заперечень щодо розгляду справи без їх повідомлення (виклику), суд вважає за можливе розглянути дану справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

У зв`язку з перебуванням судді Дубровної В.А. у період з 15 жовтня по 11 листопада включно у щорічній плановій відпустці, а у період з 12 по 21 листопада 2019 року на лікарняному, тому строк розгляду даної справи обчислюється з урахуванням вказаних обставин.

Відповідно до змісту позовної заяви позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, з якої його було звільнено наказом начальника ДУ "Херсонська виправна колонія (61)" від 30.10.2018 р. № 112 о/с. Проте, відповідачем в порушення "Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 р. № 578, при звільнені позивача не було виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно у зв`язку із відсутністю фінансування. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Крім того, з огляду на те, що протягом тривалого періоду відповідач не виплачував йому компенсацію за не отримане речове майно, позивач на підставі статті 117 КЗпП України вважає, що на його користь підлягає стягненню також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

10 жовтня 2019 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначаючи, що грошова компенсація за не отримане речове майно має разовий характер, не є щомісячним чи додатковим видом грошового забезпечення, а тому за її несвоєчасну виплату не може застосовуватися відповідальність, передбачена ст. 116, 117 КЗпП України. Крім того відповідач вказує на те, що передумовою для виплати особам рядового і начальницького складу грошової компенсації не отримане речове майно є виявлення ними відповідного бажання. При цьому, формою такого волевиявлення є особиста написана заява такої особи. Оскільки ОСОБА_1 з відповідною заявою на день звільнення не звертався, то підстав для стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за речове майно немає. Щодо вимоги позивача про виплату компенсації за не отримане речове майно відповідач покладається на розсуд суду.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, з якої звільнений згідно п.7 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням) на підставі наказу начальника Державної установи "Херсонська виправна колонія (61)" від 30.10.2018 р. № 112 о/с.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України" позивачу було нараховано компенсацію за не отримане ним речове майно в сумі 4 300,79 грн., однак у зв`язку з відсутністю фінансування дана сума не була виплачена позивачу.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 р. № 2713- IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону № 2713- IV).

Відповідно до ч.5 ст.23 Закону № 2713- IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 "Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затвердженого 14.08.2013 р. Постановою Кабінету Міністрів України №578 (надалі - Порядок № 578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з пунктом 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 Порядку №578. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки пункт 60 Порядку №578.

Так, згідно з довідкою ДУ "Херсонська виправна колонія (№61)" № 4 від 24.09.2018 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 , загальна сума до виплати становить 4300,79 грн.

Відповідно до змісту відзиву на позов, єдиним аргументом відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно є відсутність належного фінансування.

Проте, суд критично оцінює такий довід відповідача, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане ним речове майно, та, як наслідок, задоволення позовним вимог у цій частині.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання державну установу "Херсонська виправна колонія (№ 61)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно, то відповідно до пункту 23 ч. 1 ст. 4 КАС України суд вважає її похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, а тому ця вимога також підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то суд зазначає наступне.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

В цьому контексті суд звертає увагу на те, що положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП стосуються дещо відмінних між собою правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі виникнення заборгованості із заробітної плати.

Частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Аналогічний правовий висновок у подібних спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 року по справі № 821/2148/16.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент звільнення позивача з Державної кримінально - виконавчої служби України (наказ № 112 о/с від 30.10.2018 р.) між сторонами відсутній спір щодо розміру грошової компенсації за неотримане речове майно, що підтверджується довідкою ДУ "Херсонська виправна колонія (№61)" № 4 від 24.09.2019 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 у загальній сумі 4300,79 грн., а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч.1 ст. 117 КЗпП України.

Водночас, для вирішення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2018 р. по 02.09.2019 року, тобто з моменту звільнення по дату звернення до суду, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні (компенсації за не отримане речове майно) та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи, що в межах розгляду даної справи судом встановлено лише факт невиплати відповідачем належних позивачу спірної грошової компенсації за неотримане речове майно без проведення з ним остаточного розрахунку, тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини 1 ст.117 КЗпП України не підлягає задоволенню, як така, що заявлена передчасно.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, доводів сторін, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 132 КАС України).

Положеннями ч. 1 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, несуть сторони.

В силу ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, розмір таких витрат визначається на підставі доказів про понесені стороною витрати (договори, рахунки, платіжні документи тощо) та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі (описи, акти виконаних робіт тощо).

На підтвердження розміру витрат, понесених позивачем на професійну допомогу, надано наступні документи: копію витягу з договору про надання правової допомоги від 26.06.2019 р., укладеного між позивачем та ТОВ "Юридична фірма "КОНСАЛТ", умовами якого не визначено розмір та порядок оплати гонорару виконавця.

На підтвердження співмірності цих витрати з фактично виконаною юристом роботою надано акт приймання - передачі виконаних робіт по Договору про надання правової допомоги від 26.06.2019 р., відповідно до якого ТОВ "Юридична фірма "КОНСАЛТ" надало ОСОБА_1 юридичні послуги, передбачені договором, а саме:

- юридичні консультації щодо умов, порядку та строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за не отримане речове майно;

- підготовка запитів та листів щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за не отримане речове майно;

- складання позовної заяви.

Цим же актом передбачено, що винагорода за надані послуги складає 10 000,00 грн.

Проаналізувавши зміст вказаних документів на предмет їх доказового характеру у межах даних спірних правовідносин судом встановлено, що прохальна частина позову не містить вимоги про стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому надання позивачу юридичних послуг з цих питань не може враховуватися у даній справі.

Крім того, матеріали справи не містять жодних запитів та листів, складених ТОВ "Юридична фірма "КОНСАЛТ", а тому посилання в акті приймання - передачі виконаних робіт на вказані послуги суд також не бере до уваги.

З огляду на вказане суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат, понесених ним на професійну допомогу, є не співмірним з фактично виконаною юристом роботою, не доведений належними та допустимими доказами, а тому суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу зазначених витрат.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (місце знаходження 73000, м. Херсон, вул. Дружби, 4, код ЄДРПОУ 08564682) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за не отримане речове майно.

Зобов`язати державну установу "Херсонська виправна колонія (№ 61)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 4300 (чотири тисячі триста) грн. 79 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 106030000