Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 723/3247/18

провадження № 61-16046св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_2 ,

відповідачі: Сторожинецька міська рада Сторожинецького району Чернівецької області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2019 року у складі судді Бужори В. Т. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Владичана А. І.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання заповіту недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області, ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

В позові посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 . За життя, а саме 27 лютого 2017 року, ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений старостою села Бобівці Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області ОСОБА_3.

Вважав, що вказаний заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог законодавства щодо його форми і порядку посвідчення, оскільки староста села не має повноважень засвідчувати заповіт.

На підставі наведеного, просив суд визнати недійсним заповіт, складений 27 лютого 2017 року ОСОБА_9 та посвідчений старостою села Бобівці Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області ОСОБА_3., зареєстрований в реєстрі за № 5 від 27 лютого 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, в позові про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що вказаний заповіт був посвідчений особою, яка була належним чином уповноважена на такі дії. Заповіт відповідає вимогам законодавства, сам правочин відповідає волі спадкодавця та направлений на реалізацію його права власності в частині розпорядження належним йому майном, оскільки був підписаний з доброї волі за власним бажанням та з власної ініціативи власноручно спадкодавцем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Сторожинецького районного суду Чернівецької області.

12 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення сесії міської ради щодо уповноваження ОСОБА_3 вчиняти нотаріальні дії є незаконним, і таким, що суперечить закону та виходить за межі компетенції та повноважень Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області. Крім того, заповіт складено з порушенням вимог законодавства, оскільки в заповіті не зазначено місце та час його складання. Крім того, заповіт складений за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та не прочитаний вголос.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_9 (а. с. 7).

За життя, а саме 27 лютого 2017 року, він склав заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_4 (а. с.55).

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Заповіт було посвідчено старостою села Бобівці Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області, на якого згідно рішення Сторожинецької міської ради від 29 грудня 2016 року № 28-1/2016 було покладено повноваження вчиняти нотаріальні дії, в розумінні статті 37 Закону України «Про нотаріат» (а. с. 37).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт, як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч; має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою визначеною статтями 1251-1252 ЦК України.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1257 ЦК України передбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

На заповіт, як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 1, статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. Однією з нотаріальних дій, які вчиняють уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування є посвідчення заповітів.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, підпункту 1.6, 1.7 пункту 1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Аналогічні положення закріплено й у підпункті 1.4 пункту 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 3306/5. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Відповідно до частини першої статті 14? Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» староста є виборною посадовою особою місцевого самоврядування.

Як вбачається із заповіту ОСОБА_9 , посвідченого 27 лютого 2017 року старостою села Бобівці Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області ОСОБА_3 , заповіт за своєю формою та змістом відповідає вищезазначеним вимогам. Заповіт прочитаний ОСОБА_9 особисто уголос та власноручно підписаний у присутності старости села Бобівці Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області. У вказаному заповіті зазначено місце і час його складання та посвідчення його уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (а. с. 55).

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що судом першої та апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки щодо відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються змістом оспореного заповіту, іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання.

Щодо доводів про те, що покладення обов`язків із вчинення нотаріальних дій на ОСОБА_3 є незаконним і таким, що суперечить закону, Верховний Суд зазначає, що вказана обставина не є підтвердженою належними і допустимими доказами у справі. Повноваження старости на вчинення нотаріальних дій підтверджені рішенням 1 сесії VII скликання Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області № 28-1/2016 від 29 грудня 2016 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та постанові апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська