ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа №500/1650/17

адміністративне провадження №К/9901/43718/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Кравчука В. М., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Димерлій О. О., судді: Єщенко О. В., Бойко А. В.) від 05 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до директора Ізмаїльської міської виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Федорової Світлани Вікторівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з адміністративним позовом до директора Ізмаїльської міської виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2 , у якому просила визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 01 березня 2017 року № 22 в розмірі 170 грн, за порушення позивачкою п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV), а саме перешкоджання уповноваженим особам Ізмаїльської міської виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у проведенні перевірки використання страхових внесків.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 червня 2017 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задоволено. Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 червня 2017 року скасовано та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено

Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачкою, як начальником Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, було створено перешкоди для проведення відповідачем планової перевірки шляхом відмови у допуску до такої перевірки, а тому відсутні законні підстави для визнання протиправною та скасування постанови від 01 березня 2017 року № 22.

Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивачка у касаційній скарзі наголошує на відсутність підстав для проведення планової перевірки, оскільки з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 листопада 2016 року № 1728-VIII «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 1728-VIII), яким строком на 1 рік (до 31 грудня 2017 року) встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ст. 341 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, 22 лютого 2017 року спеціалістами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Одеського обласного відділення Ізмаїльської міської виконавчої дирекції було складено акт відмови від допуску до перевірки, в якому було зазначено, що начальник Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області ОСОБА_1 відмовилась допускати посадових осіб відповідача до перевірки, посилаючись на Закон № 1728-VIII. При цьому, позивачка зазначила, що допустить таких осіб до перевірки тільки за наявності дозволу Регуляторної служби України.

22 лютого 2017 року головним спеціалістом Ізмаїльської міської виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 22, відповідно до якого начальника Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області ОСОБА_1 визнано винною за порушення ст. 18823 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Цього ж дня вказаний протокол було вручено секретарю Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, про що зроблено відповідний запис про дату та прізвище особи, яка його отримала.

01 березня 2017 року відповідачем винесено постанову № 22, якою на позивачку накладено штраф у розмірі 170 грн за вчинення нею правопорушення, передбаченого ст. 18823 КУпАП (перешкоджання уповноваженим особам Ізмаїльської міської виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у проведенні перевірки використання страхових коштів).

Вважаючи вказану постанову від 01 березня 2017 року № 22 протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими ураховуючи слідуюче.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України передбачено, що центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Статтею 11 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом.

Відповідно до ст. 1886 КУпАП невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування або створення перешкод для діяльності цього органу - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За приписами ст. 2301 КУпАП передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з невиконанням законних вимог посадових осіб цих органів або створенням перешкод для діяльності цих органів (ст. 1886). Від імені органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: державні інспектори праці територіальних органів - штраф до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обґрунтовуючи свою позицію, скаржниця посилається на Закон № 1728-VIII, яким строком на 1 рік (до 31 грудня 2017 року) було встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про безпідставність вказаних доводів позивачки з огляду на таке.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VІII було внесено зміни до Податкового кодексу України (далі - ПК України) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи.

За п. 1.1. ст. 1 ПК України визначено, що цей кодекс регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 41.1 ст. 41 ПК України передбачено, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Тобто, Закон № 71-VIII направлений на врегулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, та передбачає внесення змін до податкового законодавства.

Таким чином, обмеження на проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами, встановлені Законом № 71-VІІІ, стосується лише контролюючих органів, визначених у підп. 41.1 ст. 41 ПК України, до яких Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не належить.

Такий правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2018 року у справі № 810/4824/15 та від 24 жовтня 2019 року у справі № 826/7566/16.

Ураховуючи вказане, колегія суддів погоджується з твердженнями суду апеляційної інстанції, що відповідач не є відповідним контролюючим органом в розумінні ПК України, а тому на нього не розповсюджуються вимоги щодо обмеження перевірок, передбачених Законом № 1728-VIII. При цьому, як вірно установлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, до початку проведення перевірки відповідач двічі звертався із листами до пенсійного управління, та роз`яснював, що обмеження на проведення перевірок не поширюються на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оскільки він перевіряє виключно дотримання порядку використання коштів Фонду.

Поряд з цим, колегія суддів також вважає за доцільне зазначити, що ОСОБА_1 , як державний службовець, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну службу» зобов`язана дотримуватися Конституції та законів України, а тому перешкоди для проведення планової перевірки Ізмаїльською міською виконавчою дирекцією Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом відмови у допуску до проведення такої перевірки, є безумовним порушенням п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону № 1105-XIV, у зв`язку з чим підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 01 березня 2017 року № 22 відсутні.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу позивачки слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

З огляду на викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: В. М. Кравчук

С. М. Чиркін