ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року Справа № 915/927/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,

за участю представників сторін:

від позивача представник не з`явився;

від відповідача - Баришніков А.О., ордер серії МК№101605 від 06.09.2019;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

За позовом організації колективного управління, що звернулась на захист прав позивача: Приватної організації "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами", 02002, м.Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23, офіс 916,

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" (01024, м.Київ, вул. Лютеранська, 15А, прим.18,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Капінус Катерини Сергіївни, АДРЕСА_1 ,

про: стягнення заборгованості в сумі 223 380,00 грн.

Приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (Приватна організація "ОКУАСП") на підставі свідоцтва про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 року №18/2011 та укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" договору від 24.01.2014 року №АВ 24012014/01 про управління майновими авторськими правами звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Капінус Катерини Сергіївни коштів за незаконне використання твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" у розмірі 223 380,00 грн.

У позовній заяві зазначено, що відповідач фізична особа - підприємець Капінус Катерина Сергіївна порушила майнові авторські права ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" на музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" шляхом публічного виконання цього твору з комерційною метою без дозволу правовласника та без сплати винагороди.

Позивач з огляду на неправомірне використання музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" просить стягнути з відповідача на користь ПО "ОКУАСП" компенсацію в сумі 223 380,00 грн. відповідно до статті 52 Закону України від 23 грудня 1993 року №3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (в редакції цього Закону, чинній на час порушення авторських прав позивача) та пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII.

У відзиві на позовну заяву (том 1 а.с. 72-82) відповідач проти належності та достовірності наданого запису відеофіксації заперечує, зазначаючи, що, по-перше, що візуальна відсутність на відеозаписі гр. Гавзінського Е.І. , який здійснював фіксацію та відомостей щодо його повноважень унеможливлює ідентифікацію особи, яка здійснює відеозапис; по-друге, що акт фіксації не містить жодної інформації щодо джерела (пристрою) за допомогою якого відбувалось публічне виконання спірного твору, а також технічної можливості відповідача здійснювати таке відтворення; по-третє, з відеозапису вбачається, що він створений 17.01.2017 року тоді як він надається як доказ підтвердження факту публічного виконання твору 17.05.2017 року та по-четверте, відеозапис на диску для лазерних систем зчитування не дає можливості достовірно ідентифікувати джерело походження звукових сигналів, зафіксованих записом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.03.2019 року (у складі судді Ткаченко О.В.) позов задоволено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 року (у складі колегії суддів: Богатир К.В., Колоколов С.І., Поліщук Л.В.,) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01.08.2019 року касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Капінус Катерини Сергіївни задоволено частково. Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2019 року та постанову Південно - Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 року у справі №915/927/18 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу №915/927/18 призначено головуючому судді Семенчук Н.О.

Ухвалою суду від 30.08.2019 року справу №915/927/18 прийнято до провадження суддею Семенчук Н.О., постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 30.09.2019 року. Вказано на необхідність позивачу у строк до 06.09.2019 року надати письмові обґрунтування позовних вимог з урахуванням вказівок викладених в постанові Верховного Суду від 01.08.2019 року по даній справі та докази в обґрунтування; відповідачу у строку до 06.09.2019 року надати письмові пояснення по суті позовних вимог з урахуванням вказівок зазначених в постанові Верховного Суду від 01.08.2019 року по даній справі та докази в обґрунтування.

26.09.2019 року до суду від Приватної організації "ОКУАСП" надійшла заява від 23.09.2019 року про долучення до матеріалів справи в якості підтвердження права на представництво Приватною організацією "ОКУАСП" позивача копії Додаткової угоди від 07.08.2019 року до договору №АВ-24012014/01 від 24.01.2014 року про управління майновими авторськими правами, укладеної між ПО "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" і ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна".

30.09.2019 року до суду від відповідача надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду (том 2 а.с. 174-175). Щодо підтвердження наявності авторського права на твір відповідач зазначає, що стаття 7 Закону України "Про авторське право та суміжні права" №3792 (далі - Закон №3792) визначає, що суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Таким чином, предметом доказування у даній справі є, зокрема, той факт чи є ТОВ "Ворнер мьюзік Україна" суб`єктом авторського права на твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" виконавця ОСОБА_3, тобто доказуванню підлягає факт передачі автором твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" авторського права підприємству ТОВ "Ворнер мьюзік Україна". Такий висновок випливає з презумпції авторства, закріпленій у статті 11 Закону №3792, згідно з яким первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Також частиною восьмою статті 33 цього ж Закону передбачено, що "усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб`єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним." У пункті 56 Постанови Верховного суду по даній справі вказано, що "згідно зі змістом статей 7, 15, 31- 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (які кореспондуються зі статтями 435, 440, 441, 443 ЦК України) право па використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом)". Також у пункті 61 цієї ж постанови вказано, що у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб`єктів авторського права суд повинен з`ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб`єктом авторського права. Таким чином, договір № ВЧ-01112014/02 від 01.11.2014 року між позивачем та ТОВ "Ворнер/Чаппел", яке не є автором, не підтверджує наявність у позивача авторського права на твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" виконавця ОСОБА_3. Презумпція правомірності правочину, закріплена у статті 204 ЦК України, не звільняє позивача від процесуального обов`язку доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема наявності авторських прав на спірний твір. Щодо доведеності факту правопорушення відповідач зазначає наступне. На підтвердження факту вчинення правопорушення позивач посилається на відеозапис, акт фіксації від 17.05.2017 року, а також на рахунок та фіскальний чек з терміналу від 17.05.2017 року. Відповідач вважає, що факт неправомірного використання аудіотвору "ІНФОРМАЦІЯ_1" не підтверджений позивачем. Весь час відеокамера направлена в підлогу, внаслідок чого неможливо визначити справжнє місце де відбуваються події. На відеозапису послідовно демонструються 2 чеки, в одному з яких зазначено страву, в іншому - напій. Різниця в часі між цими двома чеками майже 2 години. При цьому момент видачі ані першого ані другого чеку на камеру не зафіксовано. На думку відповідача, відсутність фіксації моменту видачі чеку не дає підстав однозначно довести, що зйомка здійснювалась саме в приміщенні кафе відповідача, оскільки особа, яка знімала відео, мала можливість зняти таке відео в будь-якому закладі громадського харчування, а в кадрі продемонструвати чеки, отримані в кафе відповідача. Крім того, з наданого відповідачем відеофрагменту неможливо визначити джерело звідки звучить музика. Фіксація джерела походження звуку вкрай важлива, оскільки в даній справі визначальним є той факт, що саме відповідач, а не хтось з відвідувачів, здійснює публічне виконання твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" виконавця ОСОБА_3. В обгрунтування свого права на фіксацію фактів публічного виконання творів позивач посилається на пункт 6 постанови КМУ №71 від 18.01.2003 року "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань". Ця норма забороняє суб`єктам господарювання перешкоджати представникам акредитованих організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації. Позивач вважає, що будь-який документ під назвою «акт фіксації» має силу беззаперечного доказу. На думку відповідача, це не відповідає визначенню доказів, наведеному у статті 73 ГПК України, оскільки доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За своєю суттю акт- це документ, яких фіксує певні події, що мали місце. В даному випадку предметом спору у цій справі є, зокрема, питання чи мав місце факт публічного виконання твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" виконавця ОСОБА_3. Факт публічного виконання твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" виконавця ОСОБА_3 породжує права та обов`язки як у позивача, так і у відповідача. В той же час позивач надає суду односторонній документ, більш того складений однією особою, яка має пряму матеріальну зацікавленість у змісті акту. В тексті акту зазначено, що представники відповідача відмовились від підписання акту фіксації, однак у справі немає ніяких даних про те, чи пропонувався такий акт для підпису представникам відповідача (якщо пропонувався, то коли, кому та за яких обставин). Під час фіксації фактів (або подій), які мають юридичне значення для обох сторін, вкрай важливо з точки зору принципу розумності, справедливості, об`єктивності та принципу добросовісного використання своїх прав, залучати до складання акту іншу сторону, яка є учасником подій. Це необхідно для того, щоб сторона могла відобразити в такому акті свої заперечення, або зазначити певні відомості, які мають суттєве значення. Такі відомості можуть бути використані, наприклад, для визначення ступеня вини, а отже - і для визначення розміру шкоди. У акті фіксації зазначено серійний номер оптичного диску, на якому розміщено відеозапис, з чого можна зробити висновок, що акт складався вже після того, як файл був записаний на оптичний диск. В самому акті місце складання зазначено «м. Миколаїв, Україна», тобто з самого тексту акту не вбачається, що він складався безпосередньо в приміщенні закладу відповідача, а не в офісі Приватної організації "ОКУАСП". Якщо вірити позивачу, то представник Приватної організації "ОКУАСП" нібито перебував у закладі 2 години (різниця у часі між двома чеками). Виникає питання: чому за 2 години перебування представника ОКУАП у закладі, у кадр не потрапив ані момент вручення чеків (які були продемонстровані у відео постфактум) ані момент, коли представник ОКУАСП пропонував відповідачу підписати акт фіксації? Численні суперечки та пробіли в поданих позивачем доказах, на думку відповідача, не дозволяють зробити однозначний висновок, що мало місце неправомірне використання відповідачем об`єкту авторського права позивача. Щодо розміру компенсації відповідачем зазначено наступне. Відповідно до пп. «г» ч. 2 ст. 52 Закону 3792, в редакції, що діяла па час спірних правовідносин, суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Відповідно до статті 162 ПІК України, позовна заява повинна містити обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Позивач, заявляючи вимоги про стягнення компенсації в розмірі 60 мінімальних заробітних плат, зобов`язаний обгрунтувати в позовній заяві які обставини обтяжують відповідальність відповідача та зазначити чому саме відповідач повинен сплатити 60, а не 10 мінімальних заробітних плат. Такого обґрунтування в позовній заяві не наведено. Замість обгрунтування розміру компенсації позивач зазначає, що стаття 286 ГПК України позбавила учасників малозначних справ права на касаційне оскарження, якщо він зазначить менший розмір, аніж передбачено законодавством для малозначних справ, то таким чином буде позбавлений права на касаційне оскарження. Маніпулювання ціною позову з метою отримати додаткові процесуальні права має ознаки скоріше зловживання правом, і не має нічного спільного з обгрунтуванням розміру компенсації. Таким чином, відповідач підтримує свою правову позицію, яка зазначена у відзиві та поясненнях, та просить повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

30.09.2019 року підготовче засідання відкладено на 21.10.2019 року. Зобов`язано позивача у 3-й денний строк з дня отримання ухвали надати до суду докази направлення на адресу відповідача заяви про долучення доказів від 23.09.2019 з додатковою угодою від 07.08.2019 до договору №АВ-24012014/01 (від 24.01.2014) про управління майновими авторськими правами; відповідача надати докази направлення на адресу інших учасників справи письмових пояснень від 30.09.2019 року.

21.10.2019 року до суду від Приватної організації "ОКУАСП" надійшла заява від 21.10.2019 року про долучення до матеріалів справи доказів підтвердження відправлення відповідачу додаткової угоди від 07.08.2019 року до договору №АВ-240122014/01 про управління майновими правами від 24.01.2014 року, на виконання вимог ухвали суду від 30.09.2019 року.

21.10.2019 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії договору №КБР-109/09/19-Н від 02.09.2019 року про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Капінус Катериною Сергіївною (користувач), Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Суміжна ОКУ), Приватною організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (Авторська ОКУ), Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав (організація), з додатками. Договір укладено з метою здійснення єдиних виплат за отримання дозволів на публічне виконання як об`єктів авторського права (творів), так і об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

21.10.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 18.11.2019 року.

12.11.2019 року до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення від 12.11.2019 року.

Відповідно до ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Письмові пояснення відповідача, надані 12.11.2019 року, не приймаються судом до уваги, оскільки вони не є заявою по суті справи. Судом не витребовувались у відповідача додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи.

Приватна організація "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України 31 травня 1995 року №189/95-ВР "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акту від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)" автори драматичних, музично-драматичних і музичних творів користуються виключним правом дозволяти публічний показ і виконання своїх творів, включаючи публічний показ і виконання, здійснювані будь-якими засобами і способами.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 23 грудня 1993 року №3792-XII "Про авторське право і суміжні права" у редакції, чинній на зазначений позивачем час незаконного використання відповідачем музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" - 17.05.2017 (далі - Закон України "Про авторське право і суміжні права") публічне виконання - це подання за згодою суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім`ї або близьких знайомих цієї сім`ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти зокрема публічне виконання і публічне сповіщення творів.

За приписами ч. 1 ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Згідно з підпунктом "г" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" організації колективного управління повинні виконувати від імені суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб`єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов`язковим.

Разом з тим, така організація, пред`явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав суб`єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб`єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.

У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб`єктного складу, спір розглядається в порядку господарського судочинства.

У пункті 49 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" наведено, що організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб`єктів авторського права суд повинен з`ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб`єктом авторського права. Якщо у організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб`єкта авторського права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права"; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

Приватна організація (ПО) "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 року № 18/2011 (том 1 а.с. 17).

24.01.2014 року між ПО "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" (Організація) і ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" (Товариство, Видавник) укладено договір № АВ-24012014/01 (далі - Договір №АВ-24012014/01), за умовами пункту 2.1. якого Видавник надає Організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори та субвидані твори, які належать або протягом дії Договору №АВ-24012014/01 будуть йому належати, а саме: дозволяти або забороняти використання об`єктів авторського права третім особам відповідно до умов Договору №АВ-24012014/01 (том 1 а.с. 24-33).

Відповідно до п. 1.1. Договору №АВ-24012014/01 у цьому договорі терміни вживаються у наступному значенні:

твір - оприлюднений музичний твір з текстом чи без тексту, права на який в даний час належать чи протягом строку дії цього Договору будуть належати Видавнику (п. 1.1.1.);

субвидані твори - оприлюднені музичні твори (з текстом чи без тексту), майнові права на які передані Видавнику від нерезидента України (п. 1.1.2.).

Пунктом 2.2. Договору №АВ-24012014/01 визначено, що надання повноважень на колективне управління правами передбачає: укладення Організацією договорів на право використання об`єктів авторського права третім особам, збір винагороди, її розподіл та виплату.

Пунктом 2.5. Договору №АВ-24012014/01 Організація здійснює колективне управління відповідно до Договору на території України.

Згідно з пунктом 3.1 Договору №АВ-24012014/01 Видавник зобов`язується декларувати свої майнові права на об`єкти авторського права згідно з правилами, встановленими Організацією відповідно до положень статуту.

Товариством у відповідності до пункту 3.1 Договору №АВ-24012014/01 надано декларацію №378 щодо переданих за ліцензійним договором в управління музичних творів, зокрема, твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні "ОСОБА_3", частка правовласника щодо публічного виконання 50 % (том 1 а.с. 35).

Згідно вказаної декларації, позивач отримав від ТОВ "Ворнер/Чаппелл" майнові права на зазначений твір на підставі Ліцензійного договору № ВЧ-01112014/02-д; дата початку дії Ліцензійного договору - 01.11.2014 року, кінцева дата дії - безстроково.

Відповідно до п. 5.1. Договору №АВ-24012014/01 згідно цього договору Організація отримує повноваження здійснювати колективне управління майновими правами Видавника на використання об`єктів авторського права шляхом публічного виконання як безпосередньо виконавцем або колективом виконавців, так і за допомогою будь-яких технічних пристроїв та процесів, у місцях здійснення господарської діяльності (підприємства торгівлі та послуг, заклади громадського харчування), а також в інших місцях, де присутні або можуть бути присутні особи, які не належать до кола сім`ї або близьких знайомих, незалежно від того, присутні вони в одному місці та в один і той же час або у різних місцях та в різний час.

Пунктом 5.2. Договору АВ-24012014/01 сторони погодили, що Видавник передає Організації право здійснювати збір винагороди за використання об`єктів авторського права способами, зазначеними у пункті 5.1 Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору №АВ-24012014/01 територія, на якій Організація здійснює колективне управління майновими правами на твори та субвидані твори, визначається сторонами у Додатку №1 до цього договору.

Додатком №1 до Договору №АВ-24012014/01 сторони обмежили територію дії цього договору, а саме територія включає Україну (том 1 а.с. 34).

Пунктом 9.1 Договору №АВ-24012014/01 визначено, що Організація має право здійснювати відповідно до чинного законодавства України будь-які юридичні дії з метою забезпечення майнових прав Видавника на об`єкти авторського права, повноваження на управління якими передані за цим договором Організації.

Відповідно до п. 9.2. Договору №АВ-24012014/01 у випадку виявлення порушень прав, управління якими здійснює Організація, остання з метою захисту прав Видавника та реалізації своїх повноважень по управлінню цими правами, має право:

9.2.1. пред`являти заяви, претензії, здійснювати фіксацію фактів використання об`єктів авторського права без дозволу Організації;

9.2.2. вчиняти будь-які інші дії (вживати заходи), направлені на захист авторських прав Видавника, за умов отримання попередньої згоди Видавника.

Відповідно до п. 9.4 Договору №АВ-24012014/01 дії, визначені в пункті 9.2.1 цього договору, Організація має право здійснювати без узгодження з Видавником.

Відповідно до п. 9.5 Договору №АВ-24012014/01 дії, визначені в пункті 9.2.2 цього договору, Організація здійснює за умов отримання попередньої письмової згоди Видавника.

Відповідно до п. 12.1 Договору №АВ-24012014/01 цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє безстроково.

07.08.2019 року між ПО "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" (Організація) і ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" (Товариство, Видавник) підписано Додаткову угоду до договору №АВ-24012014/01 від 24.01.2014 року про управління майновими авторськими правами (далі - Додаткова угода), відповідно до п. 1 якої сторони підтверджують, що правовідносини, які регулює ця додаткова угода фактично виникли і існують з 24.01.2014 року на підставі договору №АВ-24012014/01 від 24.01.2014 року (основний договір). Таким чином положення цієї додаткової угоди розповсюджуються на період з 24.01.2014 року - відповідно до приписів ч. 3 ст. 631 ЦК України (умови договору (додаткової угоди) застосовуються до відносин між сторонами, які виникли і існували до його (її) укладення). Метою укладання цієї Додаткової угоди є підтвердження правовідносин між сторонами за договором №АВ-24012014/01 від 24.01.2014 року, а також однозначне трактування положень цього договору (том 2 а.с. 170-171).

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди щодо повноважень ПО "ОКУАСП" звертатись до суду із позовами в інтересах і за захистом порушених прав ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна", сторони підтверджують, що (відповідно до пункт 9.2 основного договору) Організація, з метою захисту прав видавника та реалізації своїх повноважень по управлінню цими правами, має право, окрім іншого, (відповідно до п.п. 9.2.1 основного договору) пред`являти заяви (в тому числі і позовні заяви до суду), претензії, здійснювати фіксацію фактів використання об`єктів авторського права без окремих дозволів Організації. Відповідно до п. 9.4. основного договору, додатково підкреслено, що дії, визначені в п.п. 9.2.1 цього договору, Організація має право здійснювати без узгодження із видавником. В положеннях пунктів 9.2.2. і п. 9.5. основного договору не йдеться про отримання згод, погоджень, дозволів, доручень щодо судового захисту. Тлумачення положень основного договору щодо отримання таких додаткових згод, погоджень, дозволів, доручень щодо судового захисту є нікчемним відповідно до вимог закону. Відповідно до п.2.1. основного договору Організації в управління передані виключні майнові авторські права (… а саме дозволяти або забороняти використання об`єктів авторського права третім особам), що відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" - є саме виключними майновими правами. Це право захищається законом в судовому порядку, про що прямо зазначено в ст.ст. 50, 52 названого закону.

Відповідно до ч.1 і 4 ст.4 ГПК України будь-яке обмеження угодою права на звернення до господарського суду за захистом цих прав є нікчемним. Наведене правило додатково роз`яснено п. 30 (абзац 2) ППВГСУ №12 від 17.10.2012 року (із чинними і доповненнями) відповідно до якого: "Включення до договору про передачу виключних прав умов, що обмежують права особи, якій вони передаються, стосовно їх захисту, суперечить законодавству. Особа не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною (частина третя статті 1 ГПК, і ч.1, 4 ст.4 ГПКУ в новій реакції)". Отримання додаткових згод, погоджень, дозволів щодо захисту отриманого права - як раз і є таким обмеженням. Будь-яке вимагання додаткових дозволів на звернення до суду за захистом саме виключних майнових авторських прав - є прямим порушенням ст. 19 Конституції України і необґрунтованим позбавлення права на судовий захист. Між тим, ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" обізнана щодо кожного випадку звернення ПО "ОКУАСП" із заявами (в тому числі і до суду) в інтересах і щодо захисту порушених прав ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна", уповноважує, погоджує і згодна із кожним таким зверненням - що засвідчується вимогами чинного в Україні законодавства і цією угодою.

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає види та зміст заяв по суті справи. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Керуючись вищевказаними положеннями процесуального закону, суд дійшов висновку, що позовна заява є беззаперечно заявою, яка визначена нормами Господарського процесуального кодексу як заява по суті справи, тому для звернення з позовом до суду для Організації не потрібно погоджувати дії з Видавником. Пункти 9.2.2, 9.5 вказаного Договору щодо отримання письмового погодження Видавника для вчинення будь-яких інших дій (вжиття заходів), направлених на захист авторських прав Видавника, не застосовуються до випадків звернення Організації з позовними заявами до суду, оскільки право подання заяв без узгодження прямо передбачено іншими пунктами цього Договору.

Подання Організацією позовних заяв без додаткового узгодження з Видавником також передбачено пунктом 2 Додаткової угоди від 07.08.2019 року до договору №АВ-24012014/01 від 24.01.2014 року про управління майновими авторськими правами.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Згідно з ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Належність позивачу майнових авторських прав на спірний твір підтверджується також укладеним 01.11.2014 року між ТОВ "Ворнер/Чаппелл" (видавник) і ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" (субвидавник) Ліцензійним Договором №ВЧ-01112014/02-д, відповідно до п. 2.1. якого видавник надає субвидавнику право на використання (зокрема, шляхом публічного виконання) творів, що входять до каталогу видавника (за деякими виключеннями, які не стосуються спірного твору) (том 1 а.с. 36-42).

Відповідно до п. 2.3. зазначеного вище Ліцензійного Договору позивачу належить виключне право (виключна ліцензія) на твори (які входять в каталог видавника) ТОВ "Ворнер/Чаппел".

Територія - територія України (п. 1.9. договору).

Строк дії Ліцензійного Договору - до 31.12.2014 року, з автоматичною пролонгацією на подальші періоди. Договір в частині надання прав субвидавнику розповсюджується на період з 01.01.2014 року (п. 1.8., 11.1., 11.2.).

Відповідно до додатку №1 та №1/2 до Ліцензійного договору ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" наділене правом звернення до суду згідно з чинним законодавством України з метою захисту порушеного права, зокрема, щодо переданого музичного твору (порядковий № 48 відповідних додатків). Означеними додатками №1 та №1/2 до ліцензійного договору № ВЧ-01112014/02-д від 01.11.2014 також встановлено, що ТОВ "Ворнер/Чаппелл" погоджується з правом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" доручати судове представництво ПО "ОКУАСП" (код 37396151) на підставі договору про управління майновими авторськими правами (том 1 а.с. 46-52).

Таким чином, право на звернення до суду за захистом порушених авторських прав набуте на підставах, передбачених Ліцензійним договором №ВЧ-01112014/02-д від 01.11.2014 року, Договором №АВ-24012014/01 про управління майновими авторськими правами від 24.01.2014 року та Додатковою угодою до нього від 07.08.2019 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження того, що Договір №АВ-24012014/01 про управління майновими авторськими правами від 24.01.2014 року (з урахуванням Додаткової угоди від 07.08.2019 року) та Ліцензійний договір №ВЧ-01112014/02-д від 01.11.2014 року, не чинні або визнані судом недійсними у встановленому законом порядку.

Крім того, договір, на підставі якого правовласник отримав заявлені права, які в наступному передані в колективне управління Організації колективного управління авторськими та суміжними правами, підтверджує наявність у правовласника відповідних прав.

З урахуванням наведеного суд вважає, що позивач набув права вимагати і одержувати від третіх осіб будь-які види винагород і компенсацій за використання творів, зокрема "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні "ОСОБА_3", а Організація в свою чергу - звертатися до суду із відповідними позовами в інтересах позивача, з огляду на що спростовуються доводи відповідача щодо відсутності у позивача відповідного права.

Статтею 443 Цивільного кодексу України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 15 Закону, майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об`єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", публічне виконання - це подання за згодою суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім`ї або близьких знайомих цієї сім`ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (доведення до загального відома) - це передача за згодою суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 31-33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку; використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до пункту 3 статті 426 Цивільного кодексу України, використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

У пункті 29 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке: позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об`єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов`язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача; відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об`єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

Вважаючи права ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" на твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні "ОСОБА_3" порушеними з огляду на їх використання відповідачем у власній господарській діяльності без належного дозволу та без сплати авторської винагороди, організація звернулася з позовом про стягнення з відповідача компенсації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.05.2017 представником ПО "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" Гавзінським Є.І. здійснено перевірку дотримання авторських прав в приміщенні кафе "Polichano cafe" за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, 70/3; в якому здійснює господарську діяльність відповідач, та встановлено факт публічного виконання серед інших музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні "ОСОБА_3", про що складено Акт № 01/05/17 від 17.05.2017 року (том 1 а.с. 54-57).

Перебування представника ПО "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" у приміщенні відповідача підтверджується розрахунковим документом до акту, а саме фіскальним чеком від 17.05.2017 року №0000001033, рахунком та чеками з терміналу від 17.05.2017 (том 1 а.с. 58), та факт публічного виконання спірного музичного твору засвідчується також відеозаписом до Акту фіксації № 01/05/17 від 17.05.2017 року на диску, який знаходиться в матеріалах справи та яким підтверджено час і місце використання саме у закладі відповідача музичного твору під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні "ОСОБА_3" (том 1 а.с. 59).

З проведеного відеозапису достовірно вбачається, що такий запис проводився уповноваженою особою ПО "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" у приміщенні кафе "Polichano cafe" за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, 70/3, в якому зафіксовано час звучання музичного твору під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні "ОСОБА_3", що не спростовано відповідачем.

В матеріалах справи наявна довіреність від 13.09.2016 року, видана генеральним директором ПО "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" на ім`я Гавзінського Е.І. строком дії до 13.09.2017 року з правом виявляти незаконне використання творів, управління якими здійснює Організація, та здійснювати фіксацію і вживати заходи для усунення таких порушень (том 1 а.с. 53).

Вищезазначений акт та відеозапис суд вважає належними та допустимими доказами у справі у зв`язку з тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 року № 450) надано право представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.

Тобто, Організація наділена правом фіксувати факт публічного виконання спірних музичних творів. Крім того, законодавством України не встановлено кількість представників Організації, які мають складати та підписувати акт фіксації факту використання музичних творів. В свою чергу законодавчої заборони складати такі акти одноособово не існує.

Як зазначено в пункті 41 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності", використанням твору в силу статті 441 Цивільного кодексу України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання - як у реальному часі ("наживо"), так і з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору (зі звуковим супроводом чи без такого) у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці (приміщенні), де присутні особи, які не належать до кола однієї сім`ї чи близьких знайомих цієї сім`ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації (публічного показу), чи в іншому місці одночасно з такою демонстрацією (показом). Відповідальність за публічне виконання твору (в тому числі при його виконанні в реальному часі - "наживо") несе фізична чи юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

Необхідно також зазначити, що використання музичних творів у господарській діяльності певної особи неможливе без її ініціативи (у тому числі, свідомого допущення звучання музичних творів у приміщенні, в якому нею здійснюється господарська діяльність); особа, яка здійснює господарську діяльність у відповідному закладі несе відповідальність за дотримання вимог закону у ньому, у тому числі у сфері інтелектуальної власності.

Наявний в матеріалах справи фіскальний чек від 17.05.2017 року №0000001033 (том 1 а.с. 58) та чеки з терміналу підтверджуються факт здійснення фізичною особою - підприємцем Капінус Катериною Сергіївною (ІПН НОМЕР_1 ) господарської діяльності у відповідному публічному закладі кафе "Polichano cafe" за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, 70/3, а відтак саме відповідач несе відповідальність за додержання в ньому вимог закону щодо охорони права на об`єкти інтелектуальної власності.

В позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача за незаконне використання твору суми, яка відповідає 60-ти мінімальним заробітним платам, та складає 223 380,00 грн. на підставі п. "г" ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", при порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 закону, суб`єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов`язаний у встановлених пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Відповідно до п.п. 51.2, 52.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб`єкт такого права доводити не зобов`язаний.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов`язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

В абзаці третьому підпункту 51.3 пункту 51 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" роз`яснено, що у визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (який набрав чинності 01.01.2017 року) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Виплата компенсації за порушення майнових авторських прав підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений Законом № 3792-XII на час прийняття рішення у справі, не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначенні компенсації.

Отже, у визначенні суми відповідної компенсації суд виходить з приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та застосовує розрахункову величину у розмірі 1 921 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2019 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"), та, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності вважає за необхідне стягнути компенсацію за порушення майнових авторських прав позивача у сумі 19 210 грн (у розмірі мінімальної компенсації - 10 прожиткових мінімумів).

Посилання ПО "ОКУАСП" на обмеження його процесуального права на подання касаційної скарги у разі визначення мінімального розміру компенсації та віднесення справи до малозначної, не приймається судом до уваги, оскільки при визначенні розміру компенсації суд повинен керуватися в першу чергу принципами розумності та справедливості, і не допускати маніпулювання процесуальними правами.

Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь Організації в інтересах позивача підлягає стягненню компенсація в розмірі 19 210,00 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення компенсації в сумі 204 170,00 грн. (223 380,00 - 19 210,00) слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь Організації підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено на 9%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 301,56 грн. (3 350,70 х 9%)

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Капінус Катерини Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на поточний рахунок Приватної організації "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" (02002, м.Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23, офіс 916, код ЄДРПОУ 37396151, р/ НОМЕР_2 в АТ "Укрексімбанк", м.Київ, МФО 322313) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" компенсацію за незаконне використання твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» (виконавець - ОСОБА_3) в сумі 19 210,00 грн. та 301,56 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.11.2019.

Суддя Н.О. Семенчук