ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2019

Справа № 910/11879/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» (03680, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, буд. 3; ідентифікаційний код: 36941556)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл» (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 9; ідентифікаційний код: 41769905)

про стягнення 856215,30 грн.

Представники сторін:

від позивача: Нагорний А.А.;

від відповідача: не з`явився;

особа, яка присутня у судовому засіданні: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.09.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл» про стягнення 856215,30 грн, з яких 742480,20 грн основного боргу, 55349,83 грн пені, 14176,00 грн 3% річних та 44209,27 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018, не поставив позивачу товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом здійснення попередньої оплати, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу попередню оплату у сумі 742480,20 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 55349,83 грн пені, 14176,00 грн 3% річних та 44209,27 грн інфляційних втрат.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на кошти у розмірі ціни позову та судових витрат, які знаходяться на рахунках відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 06.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 відкрито провадження у справі №910/11879/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.10.2019; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 23.10.2019.

У підготовчому засіданні 23.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.11.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 20.11.2019 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 20.11.2019 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 9), що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку про повернення поштового відправлення у зв`язку з іншими причинами, що не дали змоги виконати обв`язки щодо пересилання поштового відправлення, та поштовим конвертом, в якому ухвала суду була направлена на адресу відповідача.

У судовому засіданні 20.11.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Головспецмонтаж ЛТД» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» (покупець) укладено Договір поставки товару №23/08, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Судом встановлено, що 14.02.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості щодо зміни найменування та зміни місцезнаходження постачальника за Договором поставки товару №23/08 від 23.08.2018 (Товариства з обмеженою відповідальністю «Головспецмонтаж ЛТД»).

Наразі, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, найменуванням юридичної особи за ідентифікаційним кодом 41769905 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл».

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) та загальна вартість товару визначається специфікаціями, які є невід`ємними частинами цього договору. Сумою договору є сума всіх специфікацій, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 попередня оплата у розмірі 100% здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі.

Товар відвантажується покупцю за адресою: м. Київ, вул. Пост-Волинська, 5 (п. 8.1 Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018).

Відповідно до п.п. 13.1, 13.2 Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін; строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1 договору, та закінчується 31.12.2018.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018, не поставив позивачу товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом здійснення попередньої оплати, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу попередню оплату у сумі 742480,20 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 55349,83 грн пені, 14176,00 грн 3% річних та 44209,27 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Судом встановлено, що 23.08.2018 між сторонами було складено Специфікацію №1 до Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018, в якій сторони погодили найменування товару, його кількість та вартість на суму 613783,63 грн.

Специфікацією №2 від 02.10.2018 сторони визначили найменування товару, його кількість та вартість на суму 257393,14 грн.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п. 2.1 Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 сторони погодили, що поставка товару за цим договором здійснюється у такі строки: 30 календарних днів з дати надання заявки покупцем та отримання попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Додатковою угодою №1 від 01.10.2018 сторони виклали п. 2.1 договору у новій редакції, зазначивши, що поставка товару за цим договором здійснюється у такі строки: 60 календарних днів з дати надання заявки покупцем та отримання попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Матеріали справи не містять доказів надання позивачем відповідачу заявок на поставку товару, однак, позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків-фактур, які були виставлені відповідачем для здійснення позивачем попередньої оплати: рахунку-фактури №СФ-0084 від 23.08.2018 на суму 613783,63 грн та рахунку-фактури №СФ-0090 від 02.10.2018 на суму 257393,14 грн.

Таким чином, оскільки відповідачем були виставлені позивачу рахунки для оплати (попередньої оплати), наведене свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо поставки відповідної партії товару, тобто про подання позивачем заявки на поставки товару (при цьому, умовами договору не передбачено форми подання такої заявки, а отже, вона могла бути подана усно/телефонним шляхом, тощо).

Як вбачається з банківських виписок з рахунку позивача, 30.08.2018 позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти у розмірі 613783,63 грн (призначення платежу - сплата за товари згідно з рахунком №84 від 23.08.2018) та 12.10.2018 - грошові кошти у розмірі 128696,57 грн (призначення платежу - сплата за товари згідно з рахунком №90 від 02.10.2018).

Таким чином, враховуючи умови п. 2.1 Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 та умови п. 2.1 договору в редакції Додаткової угоди №1 від 01.10.2018, в якому встановлений строк виконання відповідачем обов`язку з поставки товару, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був поставити товар, погоджений сторонами у Специфікації №1 та Специфікації №2, протягом 60-ти календарних днів, починаючи з дня, наступного за днем здійснення оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Доказів виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару за Специфікацією №1 та Специфікацією №2 до Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Беручи до уваги, що відповідачем не спростовано тверджень позивача про невиконання відповідачем у встановлені строки зобов`язання з поставки товару за Договором поставки товару №23/08 від 23.08.2018 на суму 742480,20 грн, зокрема відповідачем не надано суду доказів поставки відповідачу продукції, погодженої сторонами, та відповідачем не надано суду доказів повернення позивачу попередньої оплати у розмірі 742480,20 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл» попередньої оплати у розмірі 742480,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 55349,83 грн за період з 30.10.2018 по 30.04.2019, нараховану у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з повернення попередньої оплати.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд зазначає, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки умовами Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 не встановлено відповідальності відповідача за прострочення повернення ним суми попередньої оплати, та з огляду на відсутність спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались умови та обов`язок сплати штрафних санкцій продавцем у відповідних правовідносинах, підстави для нарахування пені відсутні.

Посилання позивача на норми ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України (штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором) як на підставу для нарахування пені суд вважає необгрунтованими, так як ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України не встановлено базу для нарахування пені.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл» пені у розмірі 55349,83 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14176,00 грн. за період з 30.10.2018 по 0708.2019 та інфляційні втрати у розмірі 44209,27 грн за жовтень 2018 року - червень 2019 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

У контексті статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Водночас, умови Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 визначають наявність у відповідача обов`язку з поставки продукції, який не є грошовим зобов`язанням.

Як встановлено судом, відповідачем не було виконано зобов`язання з передання товару позивачеві у визначений Договором поставки товару №23/08 від 23.08.2018 строк, а тому позивач набув право реалізувати своє право вимоги повернення суми попередньої оплати, передбачене ст. 693 Цивільного кодексу України.

У разі реалізації покупцем свого передбаченого ст. 693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати від продавця, у постачальника, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором поставки, припиняється зобов`язання поставки товару та виникає грошове зобов`язання перед покупцем щодо повернення суми попередньої оплати у встановлений строк ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк, якщо інший строк повернення передплати не погоджений сторонами у Договорі.

Отже, з моменту правомірної відмови покупця від поставки товару шляхом повідомлення про це продавця (отримання продавцем вимоги про повернення суми попередньої оплати) негрошове зобов`язання продавця (з поставки товару) припиняється та у останнього виникає грошове зобов`язання перед покупцем (з повернення суми попередньої оплати), невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України міри відповідальності.

Тобто, у постачальника не може одночасно існувати за договором зобов`язання з поставки товару та зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

При цьому, для реалізації передбаченого ст. 693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати є необхідним пред`явити постачальнику претензію (лист, вимогу), в якій заявити вимогу про повернення суми попередньої оплати.

З огляду на те, що позивач реалізував своє право на стягнення з відповідача попередньої оплати шляхом подання позову до суду та не звертався до відповідача із вимогами (претензіями) про повернення попередньої оплати (доказів протилежного матеріали справи не містять), суд дійшов висновку про недоведеність тверджень позивача про існування у відповідача у період з 30.10.2018 по 07.08.2019 (період нарахування 3% річних) та з жовтня 2018 року по червень 2019 року (період нарахування інфляційних втрат) грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл» 3% річних у розмірі 14176,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 44209,27 грн.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 45000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідачем не було надано суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, заявлених позивачем, у сумі 45000,00 грн.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Позивачем долучено до матеріалів справи Ордер серії КВ№416919 на надання правової допомоги на ім`я Хайнака Т.Л., копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4947/10 від 19.07.2012 на ім`я Хайнака Т.Л., Ордер серії ЧН№025258 від 19.11.2019 на надання правової допомоги на ім`я Нагорного А.А. , копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН№000072 від 26.08.2016 на ім`я Нагорного А.А. , копію Договору №01/07-2019 про надання правової допомоги від 02.07.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» та Адвокатським об`єднанням «Кодекс-Груп», та платіжне доручення №3038 від 03.07.2019 про сплату позивачем на рахунок Адвокатського об`єднання «Кодекс-Груп» грошових коштів у розмірі 45000,00 грн (призначення платежу - сплата за надання правової допомоги згідно з рахунком №1 від 02.07.2019).

Відповідно до розділу 1 Договору №01/07-2019 про надання правової допомоги від 02.07.2019 предметом договору є забезпечення захисту прав і законних інтересів клієнта у будь-якому статусі: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, потерпілого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання правової допомоги клієнту у статусі свідка у кримінальному провадження; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі; складання заяв, скарг,заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Надання правової допомоги здійснюється у наступних формах: консультації, реєстрація суб`єктів господарської діяльності, розробка схем оптимізації податкових зобов`язань; розробка та правовий аналіз договорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності клієнтом; захист від протиправних дій посадових осіб органів державної влади, зокрема органів Державної фіскальної служби України; надання правової допомоги у кримінальних провадженнях; інші види послуг,які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням договору.

У розділі 3 Договору №01/07-2019 про надання правової допомоги від 02.07.2019 зазначено, що гонорар - це винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.

Сума гонорару складає 45000,00 грн.

Факт надання послуг підтверджується актом надання послуг, зразок якого є Додатком №2 до цього договору.

Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура, зразок якого є Додатком №3 до цього договору.

У позовній заяві було наведено розрахунок витрат на правову допомогу адвоката, відповідно до якого за аудит і аналіз Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 та додатків до нього адвокатом були витрачено 12 годин, за аудит і перевірку розрахунків за договором - 3 години; складення розрахунку заборгованості - 1 година; розрахунок пені та штрафних санкцій - 3 години; аналіз судової практики з подібних питань - 10 годин; розробка стратегії позову - 6 годин; написання позовної заяви - 10 годин.

Адвокат зазначив, що за домовленістю між сторонами одна година робочого часу адвоката складає 1000,00 грн, а оскільки адвокатом було витрачено 45 годин, то загальна вартість послуг на правову допомогу адвоката становить 45000,00 грн.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду Акту надання послуг, складення якого передбачено розділом 3 Договору №01/07-2019 про надання правової допомоги від 02.07.2019.

При цьому, враховуючи висновок суду про необґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені (так як її нарахування/стягнення не передбачено умовами договору поставки), а також 3% річних та інфляційних втрат (оскільки позивачем не надано доказів звернення до відповідача із вимогою про повернення попередньої оплати), суд критично оцінює виконану адвокатом роботу стосовно аналізу та аудиту умов договору поставки (12 годин за твердженням адвоката), здійснення розрахунку пені та штрафних санкцій (3 години за твердженням адвоката), здійснення аналізу судової практики з подібних питань (10 годин за твердженням адвоката), розробки стратегії позову (6 годин за твердженням адвоката), написання позовної заяви (10 годин за твердженням адвоката).

Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 45000,00 грн, стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг (в тому числі їх якості) з урахуванням часу здійснення представництва у суді.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» у відшкодуванні понесених ним на професійну правничу допомогу витрат частково в розмірі 35000,00 грн, та відповідно не покладання таких витрат у відповідній частині на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл», з покладанням на останнє обов`язку по відшкодуванню 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Що стосується визначення підсудності щодо розгляду даної справи господарським судом, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, місцезнаходженням відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл») було: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 9.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Як зазначено у п. 8.1 Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 товар відвантажується покупцю за адресою: м. Київ, вул. Пост-Волинська, 5.

Таким чином, оскільки місцем виконання Договору поставки товару №23/08 від 23.08.2018 є місто Київ, дана справа підсудна Господарському суду міста Києва.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл» про стягнення 856215,30 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ембрасіо Глобал Інтернешнл» (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 9; ідентифікаційний код: 41769905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішні інженерні системи та мережі» (03680, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, буд. 3; ідентифікаційний код: 36941556) грошові кошти у розмірі 742480 (сімсот сорок дві тисячі чотириста вісімдесят) грн 20 коп, судовий збір у розмірі 11137 (одинадцять тисяч сто тридцять сім) грн 20 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27 листопада 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин