Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 523/18122/15-ц

провадження № 61-31652св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - 59 Будинок офіцерів,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року 59 будинок офіцерів звернувся до ОСОБА_1 , третя особа Міністерство оборони України про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 20 346,87 грн, завданої під час виконання трудових обов`язків.

В обгрунтування вимог позивач вказував на те, що відповідач ОСОБА_1 як директор Дитячого оздоровчого табору імені Ю. Гагаріна (далі - ДОТ імені Ю. Гагаріна) несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну 59 будинку офіцерів внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків. У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 було створено комісію про прийом-передачу матеріальних цінностей директора ДОТ імені Ю. Гагаріна та встановлено період її роботи з 07 вересня 2015 року по 11 вересня 2015 року. Згідно з актами прийому-передачі від 14 вересня 2015 року комісією було виявлено нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 54 465,27 грн. 15 вересня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку із закінченням строкового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України. ОСОБА_1 відмовилася підписуватися про ознайомлення як з актом так і з наказом про звільнення. На підставі наказу №57 від 30 вересня 2015 року роботу комісії поновлено здійснено списання матеріалів по бухгалтерському обліку згідно з отриманими актами приймання виконаних робіт поточних ремонтів у таборі, а також внесено зміни до акту прийому передачі матеріальних засобів директора табору та наказу від 14 вересня 2015 року №55. Наказом начальника 59 будинку офіцерів від 05 жовтня 2016 року №59 було зменшено суму нестачі матеріальних засобів, а відповідні матеріали передати до військової прокуратури Одеського гарнізону. На прохання про добровільне погашення суми нестачі відповідач відмовилася від вирішення питання мирним шляхом.

У зв`язку з викладеним позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року позов залишено без задоволення.

Судове рішення мотивовано тим, що звертаючись до суду з вимогою про відшкодування матеріальної шкоди позивач не надав доказів на підставі яких він прийшов до висновку, що саме з вини відповідача була виявлена нестача, не було проведено службової перевірки, не запропоновано особі надати пояснення, не відібрано пояснень від інших працівників, не встановлено в який період виникла нестача. При таких обставинах, навпаки виникає сумнів в об`єктивності роботи комісії та правильності здійснених висновків щодо нестачі матеріальних цінностей, на що також і вказує перший розрахунок суми на 54 465,27 грн, та наступне зменшення до 20 346,87 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь 59 Будинку офіцерів збитки за резутатами проведеної інвентарізації на суму 20 346,87 грн.

Рішення мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 добровільно підписала договір про повну матеріальну відповідальність, отримала за описом матеріальні цінності, за які несе матеріальну відповідальність, відмову у прийнятті участі у роботі комісії про передачу ввірених їй цінностей, та виявлення нестачі, тому судова колегія прийшла до висновку про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зазначала, що з наданих позивачем доказів, долучених до матеріалів справи, не вбачається конкретного строку, за який утворилась нестача, відповідно до статтей 251, 252 ЦК України, тому судом першої інстанції правильно визначено, що період часу, за який утворилась нестача товарно-матеріальних цінностей не встановлено.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення вимог ст. 138 КЗпП України, оскільки позивачем не надано доказів на підставі яких він прийшов до висновку, що саме з вини відповідача сталась нестача, не було проведено службової перевірки, не відібрано пояснень у відповідача та інших працівників, не встановлено в який період та спосіб виникла нестача, а тому позов є необґрунтованим і підстав для його задоволення немає.

Саме по собі посилання лише на наявність актів інвентаризації та підписаного відповідачем договору про повну матеріальну відповідальність не є тими фактичними обставинами, які встановлюють і вказують на наявність вини у нестачі, а також не доводять сам факт цієї нестачі.

Аргументи інших учасників справи

В запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність і обгрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що 08 травня 2013 року наказом №66 начальника 59 будинку офіцерів ОСОБА_1 прийнято на посаду директора ДОТ імені Ю. Гагаріна за строковим трудовим договором №1, а наказом № 177 від 08 листопада 2013 року переведено за власним бажанням постійно на посаду директора табору (т.1 а.с. 12-13, 280-281).

08 травня 2013 року ОСОБА_1 було ознайомлено з посадовою інструкцією директора (т.1 а.с.14-15).

30 січня 2014 року з відповідачкою підписано договір на повну матеріальну відповідальність (т. 1 а.с. 16).

Відповідно до наказу № 77 від 30 червня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з 13 липня 2015 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, тимчасове виконання обов`язків директора покладено на ОСОБА_3 , а 10 липня 2015 року наказом №84 даний наказ визнано таким, що втратив чинність (т. 1 а.с. 50).

Згідно з наказом № 85 від 10 липня 2015 року ОСОБА_2 переведено за власним бажанням на посаду директора на умовах строкового трудового договору на період з 10 липня 2015 року по 15 вересня 2015 року (т. 1 а.с. 53).

Наказом № 30 від 01 липня 2015 року було створено комісію по прийому-передачі матеріальних цінностей та установчих зборів (т. 1 а.с. 54).

10 липня 2015 року між сторонами укладено строковий трудовий договір № 228 на строк по 15 вересня 2015 року (т. 1 а.с. 17-19).

04 вересня 2015 року знову створено комісію по прийому-передачі матеріальних цінностей директора табору, що підтверджується наказом №52 (т. 1 а.с. 56).

Відповідно до рапорту від 14 вересня 2015 року комісією виявлено нестачу: ємкість для кави з підігрівачем - 1 шт. на суму 2 622 грн, стінка - 1 шт. на суму 4 231 грн, ліжко - 1 шт. на суму 2 648 грн, ножиці тупокінцеві - 1 шт. на суму 8 грн, язикотримач для дорослих - 1 шт. на суму 15 грн, ножиці прямі - 1 шт. на суму 22 грн, набір фельдшера - 1 шт. на суму 203 грн роторозширювач - 1 шт. на суму 61 грн, корзина Р-18-12 - 1 шт. на суму 99 грн, корзина ВКS 2 шт. на суму 132 грн, кошма пожежна 2 шт. на суму 400 грн, лом 4 шт. на суму 172 грн, відро 17 шт. на суму 731 грн, ємкість харчова вертикальна овальна 300 (для пожежнужд) 1 шт. на суму 437 грн, стіл для занять на хромованих ніжках - 2 шт. на суму 866 грн, кувалда - 1 шт. на суму 21 грн, набір інструментів для теслі в ящику - 1 наб. на суму 620,95 грн, каструля н/ж з кришкою 2л. - 9 шт. на суму 1 653,75 грн, оприскувач ОП-202 Лемира, 8 літрів з телескопічним брандспойтом - 1 шт. на суму 160 грн, урна економ переносна синя - 1 шт. на суму 315 грн, тарілка діам.200 - 91 шт. на суму 874,51 грн, компакт «Полісся» в комплекті з сидінням та аромат. кнопкою - 1 шт. на суму 499,16 грн, чайник алюмінієвий - 2 шт. на суму 494 грн, інструмент сантехнічний 1 наб. на суму 750 грн полотно неткане шир. 1,5 м 30м.п. на суму 691,50 грн, білизна ліжкова полуторна - 5 шт. на суму 1 620 грн, а всього на загальну суму 20 346,87 грн (т. 1 а.с. 151-152).

Відповідно до наказу № 120 від 14 вересня 2015 року директора ОСОБА_2 звільнено з посади (т. 1 а.с. 57).

Наказом № 59 від 05 жовтня 2015 року внесено зміни до наказу від 14 вересня 2015 року № 55 та зменшено суму нестачі матеріальних засобів у розмірі 34 118,40 грн, а матеріали передати до військової прокуратури.

Відповідно до листа військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України від 04 листопада 2015 року №11276 вих-15 було проінформовано начальника 59 будинку офіцерів про те, що підстав, передбачених ст. 214 КПК Українинеобхідних для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до єдиного реєстру досудових розслідувань не виявлено (т.1 а.с. 62).

20 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією добровільної сплати суми нестачі, у відповідь на яку ОСОБА_2 відмовилася з посиланням на необґрунтованість вимоги у зв`язку з проведення аудиту, наявністю майна на території табору, порушеннями комісії, яка проводила приймання-передачу у її відсутність, без офіційного доведення наказу до відома, вилученням усіх ключів від приміщень.

Свідок ОСОБА_4 , яка працює бухгалтером з 01 червня 2013 року, в засіданні пояснювала, що вона була в складі комісії по прийому-передачі матеріальних цінностей від попереднього директора табору Пономаренка до ОСОБА_2 , станом на 01 січня 2015 року все майно було на місці. До приміщень табору був доступ інших осіб, ОСОБА_2 давала ключі від складу техніку. З боку керівництва 59 будинку офіцерів були зауваження по відповідальному зберіганню майна табору. ОСОБА_2 складала акти на списання майна, а затверджував начальник 59 будинку офіцерів. Територія табору була під охороною, міг заїхати автомобіль постачальника.

Свідок ОСОБА_5 , яка працює методистом, зазначила, що вона була в складі комісії в вересні 2015 року. 07 вересня 2015 року до прибуття ОСОБА_2 комісія рахувала майно, яке знаходилося на вулиці. Ближче до 13.00 години прийшла директор табору від підпису про ознайомлення з наказом щодо перевірки майна вона відмовилася, а з наступного вона вже була на лікарняному, комісія передала список майна до бухгалтерії, зробили перерахунок та встанови нестачу. При складені списку свідок вказувала приміщення та що в ньому знаходиться, а потім співставляли з тим що було раніше.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Предметом регулювання законодавства про працю є забезпечення гарантій при покладені на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (глава ІХ КЗпП України).

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту першого статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Відповідно до статті 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно до вимог частини першої статті 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Відповідно до частини першої статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Як встановлено судами, трудові відносини між сторонами тривали з 08 травня 2013 року по 14 вересня 2015 року, та з відповідачем укладався договір про повну матеріальну відповідальність.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку що позивачем не доведені розмір нестачі та винні, протиправні дії відповідача, що мали до цього призвести, як обов`язкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності.

Разом з тим, відповідальність за заподіяння матеріальної шкоди у трудовому праві має істотну кваліфікуючу ознаку - заподіяння працівником шкоди підприємству внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків (частина перша статті 130 КЗпП України).

Відповідно до статті 140 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Позивачем не доведено факту виявлення ним порушення відповідачем покладених на нього трудових обов`язків. Розслідування обставин недостачі за участю відповідача не проводилось, письмових пояснень від нього щодо фактів недостачі не вимагалось.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві. Наявність винних дій працівника доводить позивач.

Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічна за змістом норма викладена у частині третій статті 12 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції).

Таким чином, суд першої інстанції встановивши всі фактичні обставини справи прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведені розмір нестачі та винні, протиправні дії відповідача, що мали до цього призвести, як обов`язкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності.

Однак слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що позивачем пропущено передбачений частиною третьою статті 233 КЗпП України строк (один рік з дня виявлення шкоди) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, оскільки нестачу виявлено 14 вересня 2015 року, а позовну заяву направлено кур`єрською доставкою до суду 27 листопада 2015 року.

Встановлені судами обставини, а також наявні у матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

З метою формування єдиної судової практики, слід зазначити, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що укладення договору про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 не мало законних підстав, оскільки посада директора дитячого оздоровчого табору не входить до переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори, про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 №447/24.

Так, у правовому висновку Верховного Суду України від 25 квітня 2012 у справі №6-16цс12 зазначено, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.

Отже, договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними. Таким чином, сам по собі факт укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст.134 КЗпП.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою, рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При подачі касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 384,00 грн.

З огляду на зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 384,00 грн судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року скасувати, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року залишити в силі, з підстав викладених у мотивувальній частині постанови.

Стягнути з 59 будинку офіцерів на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 00 копійок судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров