ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

Київ

справа №120/1132/19-а

адміністративне провадження №К/9901/28058/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №120/1132/19-а

за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Ліщини Івана Юрійовича про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року, прийняту в складі головуючого судді - Демитор Н.В.,

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді - Шидловського В.Б., суддів - Совгири Д. І. Матохнюка Д.Б.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. 02 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Ліщини Івана Юрійовича в якому просив:

1.1 визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого у справах ЄСПЛ Ліщини Івана Юрійовича, яка полягає у відсутності з 01 лютого 2019 року його належної координації і контролю за вжиттям відповідальними органами додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення порушених прав позивача по належному виконанню мір зобов`язального характеру та сплати непогашеного боргу повного розрахунку, який встановлений Компанією (Державна акціонерна компанія «Укрресурси»), що на сьогодні залишається невиконаним;

1.2 зобов`язати Уповноваженого у справах ЄСПЛ Ліщину Івана Юрійовича шляхом надання запитів Компанії та іншим відповідальним органам здійснити координацію дій і контроль за вжиттям і виконання ними додаткових заходів індивідуального характеру і відновленню його порушених прав та належному виконанню мір зобов`язального характеру та сплаті залишку непогашеного боргу повного розрахунку, що встановлений Компанією, в частині, які на сьогодні залишаються невиконаними;

1.3 стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду в сумі 100 000 грн. завданої протиправною бездіяльністю Уповноваженого у справах ЄСПЛ Ліщини Івана Юрійовича, шляхом її списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України;

1.4 зобов`язати Уповноваженого у справах ЄСПЛ Ліщину Івана Юрійовича протягом одного місяця з дня набрання рішення суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії для забезпечення відновлення його порушених прав;

1.5 винести окрему ухвалу суду в адресу Міністерства юстиції України про системні порушення Закону відповідальними за відновлення його прав і неналежне виконання судових рішень, що стало причиною численних позовів до суду і звернень до ЄСПЛ та вже нанесло і продовжує наносити збитки державному бюджету за неналежне виконання додаткових індивідуальних заходів, згідно законодавства і рішення ЄСПЛ.

2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що внаслідок бездіяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського суду, яка полягає у відсутності контролю при виконанні рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" від 17 липня 2014 року № 25663/02, з ним не проведено повного розрахунку невиплаченої суми при звільненні з ДАК "Укрресурси". Даний розрахунок боргу на думку позивача є безспірним, оскільки визначений згідно з ухвали господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року в справі №46/436-б, якою ОСОБА_1 визнано кредитором ДАК "Укрресурси" на відповідну суму, та яка, на його переконання, підлягає стягненню в порядку виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року.

3. Відповідач з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, вказуючи, що у зв`язку із тим, що жодної бездіяльності Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини допущено не було, адже останнім, в межах визначеного законодавством строку, було виконано усі необхідні дії, що належать до його компетенції, для забезпечення належної координації та виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року. Крім того, вказував, що рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року є виконаним фактично у повному обсязі, у зв`язку з чим 13 вересня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року №25663/02, на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Даним позовом позивач фактично вимагає щоб рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року поширювалось на всі інші рішення національних судів, яких не існувало на момент прийняття остаточного рішення Європейським судом з прав люди, а також на майбутні рішення національних судів України (незалежно від їх юрисдикції), в яких ОСОБА_1 буде позивачем, таким чином домагаючись безкінечного виконання вказаного рішення ЄСПЛ з метою завдання збитків Державному бюджету України в особливо великих розмірах.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. 17 липня 2014 року Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі № 25663/02 "Яворовенко та інші проти України", яким зобов`язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

5. Згідно з Додатком до вищезазначеного рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню:

5.1. рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року;

5.2. рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 28 березня 2006 року;

5.3. рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 16 жовтня 2006 року;

5.4. рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 06 квітня 2007 року;

5.5. рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 листопада 2006 року.

6. Зокрема, рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року в справі № 2-200/2004 стосувалось зобов`язання ДАК "Укрресурси" змінити дату наказу від 07 березня 2002 року № 25-а-к про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001року, та провести з ним повний розрахунок.

7. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О.В. від 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" та зобов`язано боржника добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

8. З матеріалів справи встановлено, що на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, виконавче провадження ВП №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" завершене.

9. Питанню щодо повноти виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року № 25663/02 в справі «Яворовенко та інші проти України» у частині, що стосується позивача, була надана оцінка в справах № 802/1462/16-а та 802/840/16-а, рішення по яким набрали законної сили.

10. Водночас, ухвалою Господарського суду м. Києва від 14 лютого 2019 року в справі № 46/436-б ОСОБА_1 було визнано кредитором ДАК "Укрресурси" на суму 3667621,26 грн.

11. Позивач не заперечує той факт, що Міністерство юстиції України, виконуючи рішення Європейського суду у справах «Віннік та інші проти Украйни « і «Малахова та інші проти України», де він є одним із заявників, в 2014 році фактично сплатив вже частину повного розрахунку, яку заборгувала йому Компанія на суму 711 209,73 грн., що входить в загальну суму боргу. Також він не оспорював, що Міністерством юстиції України, на виконання постанови Вінницького окружного адмінсуду від 18 квітня 2016 року в справі №802/82/16-а, якою визнана протиправна бездіяльність Департаменту ДВС, було фактично сплачено ще 1188 937,30 грн., як різниця між 1900147,03 грн. (станом на жовтень 2015року) і сумою 711 209,73 грн.

12. За таких обставин позивач вважає що його права залишаються порушеними і не є відновленими, з причин протиправної бездіяльності та відсутності контролю і координації дій, починаючи з 01 лютого 2019 року з боку Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Ліщини Івана Юрійовича, за погашенням залишку боргу і належне виконання мір зобов`язального характеру органами відповідальними за вжиття Додаткових заходів індивідуального характеру.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, відмовлено в задоволенні позову.

14. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки виконавче провадження №44360795 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі №25663/02 закінчено 13 вересня 2016 року, а отже відсутні правові підстави за його межами вчиняти будь-які дії щодо контролю і координації дій по виконанню судового рішення.

14.1. У частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказані вимоги не підлягають задоволенню оскільки позивач не обґрунтовував та не надав будь-яких доказів в розумінні статей 73-76 КАС України, яким чином сума заявлена до відшкодування співвідноситься з характером порушення його прав, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість та безпідставність даної вимоги.

ІV. Касаційне оскарження

15. Не погодившись з постановами судів першої та апеляційної інстанції позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 09 липня 2019 року.

16. У касаційній скарзі позивач посилається на помилкову оцінку, надану судами встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що судами не надано оцінку того, що через відсутність контролю з боку відповідача, дії щодо отримання позивачем трудової книжки та видання наказу про зміну дати звільнення вчиненні з порушенням норм трудового законодавства. Крім того, заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, факті, що проста переписка, з боку відповідача, із іншими органами влади не є належними діями для виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі №25663/02.

18. Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 10 жовтня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н.В. (суддя-доповідач), судді: Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

19. Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Вінницького окружного адміністративного суду справу № 120/1132/19-а.

20. Також до Верховного Суду 04 листопада 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача посилаючись на законність та обґрунтованість рішень попередніх інстанцій спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

21. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

22. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Нормами статті 1 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) визначено, що рішення це:

24.1 остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

24.2 остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України;

24.3 рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України;

24.4 рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

24.5 Органом представництва визначено орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.

25. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784, на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень. При цьому, пунктом 3 цієї ж Постанови установлено, що представництво України в Європейському суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

26. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 3477-IV, порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

27. За приписами статті 7 Закону №3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення суду про набуття рішенням статусу остаточного орган представництва:

27.1 надсилає стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;

27.2 надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

27.3 Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.

27.4. Неподання стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.

28. Частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII) визначає, що виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

29. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України.

30. Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

31. Згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV, який діяв у період відкриття виконавчого провадження по виконанню ЄСПЛ та його завершення), виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

32. Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року, № 784 (далі - Положення №784), основними завданнями Уповноваженої особи є координація роботи пов`язаної з підготовкою матеріалів для розгляду справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

33. Водночас, згідно з підпункту 7-1 пункту 5 цього ж Положення, Уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань координує виконання рішень Суду, які є тлумаченням норм Конвенції та її невід`ємною частиною, містять норми права та підлягають застосуванню в порядку виконання міжнародних договорів.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

34. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

35. За правилом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

36. Правові аспекти вирішення питання відшкодування моральної шкоди також висвітлені у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (далі - ППВСУ № 4).

36.1. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

36.2. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

37. Згідно з абзацом другим пункту 5 ППВСУ № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

VІ. Позиція Верховного Суду

38. Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

39. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

40. Із аналізу норм Положення №784 вбачається, що урядовий уповноважений координує саме виконання рішень Європейського суді з прав людини.

41. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, виконавче провадження ВП №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" завершене. Питанню щодо повноти виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року № 25663/02 в справі «Яворовенко та інші проти України» у частині, що стосується позивача, була надана оцінка в справах № 802/1462/16-а та 802/840/16-а, рішення по яким набрали законної сили.

42. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки виконавче провадження №44360795 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі №25663/02 закінчено 13 вересня 2016 року, відсутні правові підстави за його межами вчиняти будь-які дії щодо контролю і координації дій по виконанню судового рішення.

43. Також судами встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року в справі №46/436-б визнано позивача кредитором ДАК "Укрресурси" на суму 3 667 621,26 грн.

44. Суди дійшли правильного висновку, що оскільки ухвалу Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року в справі №46/436-б постановлено після винесення Європейським судом з прав людини рішення від 17 липня 2014 року № 25663/02, то і підстави для координації та контролю відповідачем в межах виконавчого провадження №44360795 виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року в справі №46/436-б відсутні.

45. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано встановлено, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню оскільки позивач не обґрунтовував та не надав будь-яких доказів в розумінні статей 73-76 КАС України, яким чином сума заявлена до відшкодування співвідноситься з характером порушення його прав.

46. Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

47. Щодо заяви позивача, яка надійшла до Верховного Суду 04 листопада 2019 року, про надання додаткових доказів Верховний Суд не приймає дану заяву до уваги виходячи з положень частин першої та другої статті 341 КАС України.

48. Частиною першою статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

VIІ. Судові витрати

50. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова

Судді: В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич