ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2019 року

Київ

справа №813/2187/16

адміністративне провадження №К/9901/21000/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року (судді Шавель Р.М., Бруновська Н.В., Кузьмич С.М.) у справі №813/2187/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - УДВС ГТУЮ у Львівській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі міста Львова (далі - УПФУ у Франківському районі міста Львова), Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі міста Львова (далі - УПФУ у Личаківському районі міста Львова), про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення певних дій,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до УДВС ГТУЮ у Львівській області, треті особи: УПФУ у Франківському районі міста Львова, УПФУ у Личаківському районі міста Львова, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця через невиконання рішення Європейського Союзу з прав людини №12895/08 від 09 січня 2014 року «Хацький та інші проти України» у виконавчому провадженні ВП №23289021 від 09 грудня 2015 року;

- зобов`язати виконати вказане рішення Європейського Суду з прав людини та реалізувати рішення національних судів, а саме: перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 11 жовтня 2015 року, з розрахунку довідки Львівської обласної ради № 48/15 від 06 травня 2006 року про заробітну плату в розмірі 12185 грн без будь-яких обмежень;

- у місячний термін забезпечити заходи згідно Закону України «Про виконавче провадження», яким виплати перераховані УПФУ у місті Львові кошти у розмірі 429105,84 грн на рахунок позивача.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідачем не здійснюється належним чином виконавче провадження та фактично не виконуються судові рішення, ухвалені на його користь. Позивач вважає, що органи ДВС всупереч нормам чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження» не вжили усіх можливих, дієвих, необхідних, достатніх заходів для виконання судових рішень та проігнорували той факт, що судове рішення за будь-яких обставин не може залишатись невиконаним на шкоду стороні у провадженні. Так, державним виконавцем у процесі здійснення виконавчого провадження не вчинялись дії про які він просив у клопотаннях, не надавалась жодна мотивована відповідь на такі заяви.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Своє рішення суд аргументував тим, що згідно досліджених матеріалів виконавчого провадження ВП №23289021 державним виконавцем вчинялися дії по виконанню виданого виконавчого листа, через що в суду немає правових підстав для визнання бездіяльності відповідача протиправною. Також державним виконавцем в установленому порядку були надані відповіді на всі звернення та заяви позивача.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що виконавче провадження не завершено та державним виконавцем вчиняються дії по виконанню судового рішення; а тому вказав про безпідставність заявлених вимог позивача та втручання у дискреційні повноваження відповідача.

Львівський окружний адміністративний суд вказав, що чинним законодавством не передбачено обов`язку надання державним виконавцем сторонам виконавчого провадження копій документів, що підтверджують виконання виконавчого документа. Водночас, позивач не позбавлений права звернутися із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та зняття копій таких документів.

Не погодившись із судовим рішенням першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою про скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 грудня 2016 року задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував судове рішення першої інстанції та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги позивача частково.

Визнав протиправною бездіяльність УДВС ГТУЮ у Львівській області, яка полягає у невиконанні в межах відновленого виконавчого провадження ВП № 23289021 рішення Європейського Суду з прав людини від 09 січня 2014 року у справі «Хайнацький та інші проти України» в частині зобов`язання виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1

Зобов`язав УДВС ГТУЮ у Львівській області вжити заходів до примусового виконання, в межах відновленого виконавчого провадження ВП № 23289021, рішення Європейського Суду з прав людини від 09 січня 2014 року у справі «Хайнацький та інші проти України» в частині зобов`язання виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне виконавче провадження завершено передчасно і без вжиття державним виконавцем всіх необхідних заходів до примусового виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 09 січня 2014 року у справі «Хайнацький та інші проти України» в частині зобов`язання виконати рішення національних судів, ухвалених на користь позивача. Адже наявність постанови про закінчення виконавчого провадження (яка винесена після звернення позивача до суду із відповідним позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції) не може вважатися перешкодою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що постанова ВП № 23289021 від 30 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження не обґрунтована саме виконанням рішення Європейського Суду з прав людини.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі УДВС ГТУЮ у Львівській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України «Про виконавче провадження» чітко визначено дії, які повинен проводити державний виконавець на примусове виконання рішення, інших повноважень йому не надано. Скаржник вважає, що державним виконавцем виконавчі дії проведені у відповідності до вимог Закону, що регулюють виконавче провадження по виконанню рішень Європейського Суду з прав людини.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 вказує, що судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи судом не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга УДВС ГТУЮ у Львівській області є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 10 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою УДВС ГТУЮ у Львівській області.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року вищезазначену касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І.Л.(суддя-доповідач), Білоус О.В., Стрелець Т.Г.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі Соколов В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Встановленні судами попередніх інстанцій обставин справи

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 06 червня 2005 року визнано неправомірною бездіяльність Франківського районного управління Пенсійного фонду міста Львова та зобов`язано пенсійний орган провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням підвищення посадових окладів державним службовцям, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1481 від 04 листопада 2004 року.

Також, рішенням Франківського районного суду міста Львова від 26 серпня 2005 року визнано неправомірною бездіяльність Франківського районного управління Пенсійного фонду міста Львова та зобов`язано пенсійний орган провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням підвищення посадових відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 30 червня 2005 року.

Водночас, додатковим судовим рішенням від 11 листопада 2005 року доповнено резолютивну частину вищевказаного рішення, після слова «посадових» словом - «окладів», а також після фрази «відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 30 червня 2005 року» - «з 01 червня 2005 року».

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 19 листопада 2007 року позивачу роз`яснено, що відповідно до рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 серпня 2005 року перерахунок пенсії має бути проведений на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 30 червня 2005 року, з 01 червня 2005 року з розрахунку довідки Львівської обласної ради про заробітку плату у сумі 12185,90 грн, без будь-яких обмежень.

Вказані судові рішення набрали законної сили.

19 травня 2010 року Франківський районний суду міста Львова видав виконавчий лист № 2-5699.

16 грудня 2010 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області відкрито виконавче провадження ВП № 23289021 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа; встановлено боржнику (Франківському районному управлінню Пенсійного фонду міста Львова) строк для добровільного виконання рішення до 23 грудня 2010 року.

Боржником у вказаний строк самостійно не виконано рішення суду, у зв`язку з чим постановою від 04 січня 2011 року на боржника накладено штраф у розмірі 510 грн. Також, у зв`язку з повторним невиконанням рішення суду державним виконавцем накладено на боржника штраф у подвійному розмірі 1020 грн.

В подальшому, у зв`язку з неможливістю виконання рішення без боржника, державним виконавцем скеровано подання в прокуратуру Львівської області про притягнення посадових осіб Франківського районного управління Пенсійного фонду міста Львова до кримінальної відповідальності.

29 вересня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-5699.

У зв`язку з невиконанням вищевказаних судових рішень позивач звернувся до Європейського Суду.

Європейським судом з прав людини 19 січня 2014 року ухвалено рішення у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява № 8452/12та 249 інших заяв) де одним із заявників є ОСОБА_1 , відповідно до якого суд постановив:

(А) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(В) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

На підставі вказаного рішення Європейського суду з прав людини, 09 грудня 2015 року державним виконавцем відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-5699 від 19 травня 2010 року.

Державним виконавцем 20 січня 2016 року направлено вимогу № 09.01/45/754/В9-466, якою зобов`язано боржника виконати виконавчий документ та надати письмове підтвердження про його виконання.

У зв`язку з невиконанням боржником виконавчого документа державним виконавцем накладено штраф на боржника у розмірі 1020 грн, а також направлено на адресу боржника повторну вимогу про виконання виконавчого документа.

Листами № 20250/06-19 від 22 грудня 2015 року та № 1678/10-19 від 02 лютого 2016 року боржником повідомлено державного виконавця про виконання рішень Франківського районного суду міста Львова від 06 червня 2005 року та від 26 серпня 2005 року. Проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 30 червня 2005 року з 01 червня 2005 року, на підтвердження чого надано відповідні документи. У зв`язку зі зміною місця проживання ОСОБА_1 його пенсійна справа скерована до УПФУ у Личаківському районі міста Львова.

Державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП № 23289021 здійснено заміну сторони боржника на УПФУ у Личаківському районі міста Львова.

11 квітня 2016 року відповідачем скеровано вимогу № 09.01-45/136/В9-2907, якою зобов`язано УПФУ у Личаківському районі міста Львова виконати рішення суду у строк до 13 квітня 2016 року.

Листами № 3300/03-17 від 08 квітня 2016 року та № 3420/10-20 від 13 квітня 2016 року УПФУ у Личаківському районі міста Львова повідомлено про виконання рішень Франківського районного суду міста Львова; у зв`язку з проведеним перерахунком пенсії позивачу сума донарахування становить 429105, 84 грн, на підтвердження чого долучено копії відповідних розпоряджень. При цьому, боржник повідомив, що передбачені чинним законодавством методики і формули розрахунків перерахунку пенсії в даному випадку не застосовувались, оскільки перерахунок пенсії проводився, на виконання виконавчого провадження за рішенням суду.

Будь-яких інших виконавчих дій (на час розгляду судом першої інстанції відповідного позову) в рамках даного виконавчого провадження виконавчою службою не проводилося.

Позивач, вважаючи дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа здійсненими не в повному обсязі, звернувся до суду з даним позовом.

30 вересня 2016 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 23289021 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (винесена після ухвалення судом першої інстанції рішення суду).

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Основного Закону встановлено, що серед основних засад судочинства є: обов`язковість судового рішення.

Поряд з цим, відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до 15 грудня 2017 року) принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: обов`язковість судових рішень.

Згідно з частиною 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, на виконання Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення.

За нормами пункту 9 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Підстави закінчення виконавчого провадження закріплені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», серед яких, зокрема, фактичне виконання під час виконання рішення Європейського суду з прав людини відповідного рішення.

Абзацом 9 частини першої статті 1 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі - Закон №3477-IV) визначено, що виконання рішення - це а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Відповідно до частини першої статті 7 вказаного Закону протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Частиною першою статті 8 Закону №3477-IV встановлено, що виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

У частині п`ятій статті 8 вищевказаного Закону передбачено, що підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Обов`язок виконати рішення національного суду, передбачений у рішенні Європейського суду з прав людини - це додатковий захід індивідуального характеру в розумінні Закону № 3477-IV.

Як встановлено рішенням суду апеляційної інстанції, відповідачем відновлено виконавче провадження ВП № 23289021 лише щодо одного виконавчого документа (виконавчий лист № 2-5699), який виданий судом 19 травня 2010 року на виконання рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 серпня 2005 року.

Разом з тим, відповідачем закінчено виконавче провадження з підстав виконання боржником двох рішень Франківського районного суду міста Львова від 06 червня 2005 року та від 26 серпня 2005 року. При цьому, сума донарахування не деталізована стосовно кожного судового рішення.

Вказане свідчить, що відповідачем матеріали виконавчого провадження № 23289021 належним чином не досліджувалися, розрахунок який був здійснений пенсійним органом, не перевірявся, відповідні розрахунки розміру пенсії позивача за судовими рішеннями в матеріалах справі відсутні.

Рішення національного суду виконано не повністю, оскільки перерахунок пенсії ОСОБА_1 боржником проведений, сума нарахувань склала 429105, 84 грн, однак вказані кошти стягувачу не виплачені. Причиною такої невиплати є відсутність відповідної вказівки про це в резолютивних частинах рішень Франківського районного суду міста Львова.

Таким чином, під час здійснення виконавчого провадження склалися обставини невизначеності та фактичної неможливості у рамках цього провадження отримати стягувачу належні йому суми.

Така ситуація не відповідає змісту рішенню Європейського суду з прав людини від 19 січня 2014 року у справі «Хайницький та інші проти України», оскільки сам перерахунок пенсії без фактичної виплати перерахованих коштів суперечить інтересам позивача (стягувача).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що такі обставини, які характеризуються наявністю невиконаних рішень національного суду та Європейського Суду з прав людини, не можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження, а покладають на державного виконавця обов`язок вжити всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання цих рішень, що є об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, суб`єкт владних повноважень у вказаних правовідносинах допустив порушення Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не вжив всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання судових рішень, при цьому діяв недобросовісно, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи, і цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення (стаття 2 КАС України).

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що постанова державного виконавця ВП № 23289021 від 30 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із його фактичним виконанням є не обґрунтованою та передчасною, без вжиття державним виконавцем всіх необхідних заходів до примусового виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 19 січня 2014 року «Хайнацький та інші проти України» в частині зобов`язання виконати рішення національних судів, ухвалених на користь позивача.

Верховний Суд наголошує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, слід вважати невід`ємною частиною "судового розгляду" в цілях статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Позицію з цього питання ЄСПЛ виклав у рішенні «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року.

Таким чином право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване статтею 6 ЄСПЛ, захищає виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень. Україна є державою, яка визнає верховенство права (частина перша статті 129 Основного Закону), а тому виконання остаточного рішення будь-якого суду в Україні не може залишатись у тому стані, який не передбачає юридичних наслідків на шкоду одній зі сторін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що виконання остаточного судового рішення не може непомірно затягуватись чи невиконуватись. А тому, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення Львівським апеляційним адміністративним судом і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм у поєднанні із встановленими обставинами, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки висновки суду апеляційної інстанцій, з урахуванням виправлених порушень допущених судом першої інстанції, є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні, то касаційну скаргу УДВС ГТУЮ у Львівській області слід залишити без задоволення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі №813/2187/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду