КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/5080/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Андрейчук Т.В.

провадження № 22-ц/824/11365/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Заришняк Г.М., Мараєвої Н.Є.,

при секретарі Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року у складі судді Андрейчука Т.В. у справі за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2014 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до відповідачів: Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1099/3168 ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення Київської міської ради Баранкову Д.О. було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №405445, зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499.

Як стверджував позивач, згадана земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, і на ній законодавчо заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню її за призначенням, а також яка негативно впливає чи може вплинути на природний стан цієї землі. Крім того, проект землеустрою не погоджено природоохоронним органом, обов`язкова державна експертиза проекту відведення земельної

Оскільки рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1099/3168 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 » ухвалено з порушенням вимог закону, позивач просив суд визнати його незаконним та скасувати; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №405445, виданий ОСОБА_2 , зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:85:977:0006, яка знаходиться у провулку АДРЕСА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1099/3168 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним державний акт серії ЯД №405445 на право власності на земельну ділянку, яка розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:85:977:0006, виданий ОСОБА_2 , зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Київської міської ради судовий збір у сумі 121 грн. 80 коп. в дохід держави.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у сумі 121 грн. 80 коп. в дохід держави.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2014 року скасовано.

Провадження в справі за позовом Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення було закрито і компенсовано за рахунок держави, сплачений представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 365 грн. 40 коп.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено частково. Постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року скасовано і справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд міста Києва, Апеляційний суд Київської області та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

За змістом повідомлення, розміщеного в газеті «Голос України», днем початку роботи Київського апеляційного суду визначено 03 жовтня 2018 року.

Виходячи з наведеного, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року було продовжено Київським апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, заступник прокурора м. Києва посилався на те, що рішенням Київської міської ради від 24.12.2009 №1099/3168 «Про передачу громадянинові ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 було передано зазначену земельну ділянку площею 0,10 га. На виконання цього рішення ОСОБА_2 було видано державний акт серії ЯД №405445 на право власності на земельну ділянку. Вказане рішення та Державний акт на право власності на земельну ділянку не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, проект землеустрою не було погоджено природоохоронним органом, як того вимагає закон, не була проведена обов`язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки, а тому просив визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради, визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, відновити становище, яке існувало до порушення - повернути у розпорядження Київської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:977:0008.

В порядку забезпечення позову ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року було накладено арешт на спірну земельну ділянку.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Київської міської Ради ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому вважав необхідним визнати його незаконним та скасувати, а також скасувати і Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Рішенням Київської міської ради від 26 грудня 2009 року №1099/3168 "Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 " ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 (а. с. 8-9).

29 квітня 2010 року на підставі зазначеного рішення Київської міської ради відповідачеві ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серіїЯД №405445, зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499 (а. с. 10-11).

За положеннями ст.9 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до вимог та в порядку, передбаченому ЗК України.

Відповідно до матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2 , відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, її основне цільове призначення на підставі рішень органів місцевого самоврядування не змінювалось, у складі проекту землеустрою відсутній висновок структурного підрозділу Міністерства охорони навколишнього середовища України, необхідний для вилучення (викупу), надання земельних ділянок в порядку, передбаченому у ст. 118 ЗК України.

Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки він зроблений за неповного з`ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального права.

Оскаржуючи вказане рішення, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вказував, що 22.06.2012 року відбулась державна реєстрація договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем. Отже, на момент відкриття провадження по справі спірна земельна ділянка вже належала ОСОБА_1 , однак в ході розгляду справи питання про належність спірної земельної ділянки не з`ясовувалось та її власника до участі в справі притягнуто не було.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції на час виникнення правовідносин) обов`язковій державній експертизі підлягають: загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

Статтею 4 Закону України «Про державний земельний кадастр» закріплено, що регулювання відносин, що виникають при веденні Державного земельного кадастру, здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, цього Закону, законів України «Про землеустрій», «Про оцінку земель», «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», «Про захист персональних даних», інших законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать, зокрема: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; погодження надання висновків за результатами проведення державної експертизи програм і проектів з питань ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, матеріалів і документації Державного земельного кадастру; здійснення підготовки земельно-кадастрової документації; внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державний земельний кадастр»).

Землі України, відповідно до положень ч.1 ст.19 ЗК України, за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За ч.2 ст.19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно зі ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За положенням абзацу 11 ч.1 ст.1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

В абзаці 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про землеустрій» дано визначення, що документація із землеустрою - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.16 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 01.05.2009 року) до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у сфері землеустрою на їх території належать: розробка, затвердження і реалізація цільових програм, схем та проектів землеустрою щодо використання та охорони земель.

За п. «а» ч.2 ст.21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель, на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок - щодо земельних ділянок, які формуються, або на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

Тому посилання позивача на земельно-кадастрову інформацію не може бути належним доказом віднесення земельної ділянки за основним цільовим призначення до земель рекреаційного призначення без наявності рішення уповноваженого органу щодо встановлення певного цільового призначення спірної земельної ділянки.

Київська міська рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки, цільове призначення якої не визначалося раніше, визначила цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а земельно-кадастрова інформація та наявні в ній дані за формою 6-зем є неналежними доказами визначення цільового призначення земельної ділянки.

Також, на момент погодження проекту землеустрою спеціально уповноваженим органом, який здійснював ведення державного земельного кадастру було Головне управління земельних ресурсів і саме цей орган перевіряв проект землеустрою на відповідність чинному законодавству, здійснював ведення Державного земельного кадастру та мав інформацію про цільове призначення земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 при погодженні Проекту землеустрою за даними Земельно-кадастрової інформації земельна ділянка з кадастровим номером відносилася до міських земель, не наданих у власність чи користування. Головним управлінням земельних ресурсів у висновку про погодження проекту за №05-5439 від 14.12.2009 визначено цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка передбачається до передачі у власність ОСОБА_2 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Отже, на момент вирішення питання про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 зазначена земельна ділянка відносилася до земель не наданих у власність та користування і рішення про віднесення зазначеної земельної ділянки до тієї чи іншої категорії в порядку ст.20 ЗК України не приймалося.

Відповідно до пунктів «а», «б», «в», «г» ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За положеннями ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно зі статтею 123 ЗК України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч.ч.1, 2 ст.20 ЗК України).

З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою (а.с.15, т.1) щодо відведення ОСОБА_2 зазначеної вище земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, погоджено із Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - вихідний №09-13719 від 07.12.2009 (т.1 а.с.21-24), Київською міською санепідемстанцією - вихідний №27.11.2009 від 8310 (а/с 25, 26 т.1), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів на підставі доручення заступника Київського міського голови - секретаря Київради від 01.10.2008 №29/233-Б-21017 - вихідний №071/04-4-22/6720 від 04.12.2009 (а.с.27-29, т.1), Головним управлінням охорони культурної спадщини - вихідний №8261 від 07.12.2009 (а/с 30 т.1), Головним управлінням земельних ресурсів (а.с.31, 32, т.1).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29 жовтня 2014 року, у справі №6-164цс14, наявність висновку Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради є достатнім для погодження проекту відведення земельної ділянки й не потребує подальшого його погодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 червня 2009 року №632/1688 (яке було чинним на момент погодження проекту відведення) до повноважень Головного управління віднесено погодження проектів відведення земельних ділянок.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року зазначається, що самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20.11.2011 «Рисовський проти України» визначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Встановивши у даній справі, що Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянинові для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною вище адресою, згідно чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо обґрунтованості вимог прокурора в частині віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення.

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора м.Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення - відмовити і арешт, накладений на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:85:977:0006, накладений відповідно до ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2014 року скасувати.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову заступника прокурора м.Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення - відмовити.

Арешт, накладений на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:85:977:0006, накладений відповідно до ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року - скасувати.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: